Ми спробували проаналізувати широкий спектр наукових досліджень проблеми пізнавального інтересу, дати актуальне визначення поняттю «пізнавальний інтерес», розкрити механізм виникнення та психолого-педагогічну класифікацію рівнів його розвитку, дидактичні засади, що сприяють формуванню пізнавального інтересу, зв'язки між пізнавальним інтересом і шляхами підвищення ефективності процесу навчання.

Як відомо, пізнавальний інтерес стимулює пізнавальну активність учнів і тим самим спрямовує розвиток розумової, психічної та соціально? сфери особистості, створює умови для формування творчої навчальної діяльності учня. Тому у вітчизняній психолого-педагогічній літературі дуже багато уваги приділяється дослідженню проблем розвитку пізнавального інтересу (Н.М. Бібік, В.Білий, М.ф, Бєляєв, Л.І. Бо-жович, Д.І. Водзинський, Л.Д. Гордон, Б.С. Кобзар, В.П. Кор-нєєв, О.Г Ковальов, В.А. Крутецький, В.І. Лозова, Н.Г. Морозова, В.О. Оніщук, В.ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Т.І. Су-щенко, Т.І. Шалева, Є.Й. Шипович, Г.І. Щукіна та ін.)

Однак у літературі ще немає єдності у трактуванні поняття «пізнавальний інтерес». Так, наприклад, психолог СЛ. Ру-бінштейн під пізнавальним інтересом розуміє будь-яку форму спрямованості особистості. Г.І. Щукіна — вибіркову спрямованість людини, стосовно галузі пізнання Л.І. Бо-жович — потребу людини Л.М. Кузнецова — вибір із навколишнього життя того, що є цінним для людини Д.К. Гілєв - сукупність внутрішньої сутності та об'єктивного світу в свідомості суб'єкта

Таке різноманіття поглядів пояснюється тим, що інтерес як властивість спрямованості особистості — складне явище. Отже, автори по-різному підходять до висвітлення сутності інтересу, його психологічної природи. Спільним у більшості науковців є погляд на пізнавальний інтерес як суб'єктивне прагнення особистості до пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності. Він пов'язаний з особливими емоційними проявами та різними аспектами особистого розвитку. За психологом Л.А. Гордоном: «Під час виникнення інтересу у людини з'являється піднесений настрій... І для того, щоб реалізувати свій настрій та інтерес, людина намагається подолати всі перешкоди і досягти предмета свого Інтересу»

Психічна природа пізнавального Інтересу дуже складна. Вже хрестоматійним стало твердження, щодо фізіологічної основи інтересу, якою, за І.П. Павловим, є орієнтувальний рефлекс Він називав його «рефлекс: що таке».

С.Л. Рубінштейн визначав інтерес як специфічну спрямованість особистості, яка лише опосередковано зумовлена усвідомленням нею суспільних інтересів. Яким би високим не був рівень усвідомлення людиною об'єктивної значущості відповідних завдань, для суспільства це не виключає емоційної привабливості того, що викликає інтерес. Проте інтерес у психологічному його значенні не тотожний ані суспільному інтересу в цілому, ані суб'єктивній його складовій.

Інтереси людини є соціальними за своєю природою. Вони не виникають у замкнутій природі дитини, великий вплив на формування пізнавального інтересу має середовище. Враховуючи соціальний чинник в педагогічному процесі, через поставлені виховні і освітні завдання треба будувати навчальний процес у поєднанні соціальних аспектів та вікових і індивідуальних пізнавальних інтересів учнів

Н.Г Морозова дає більш повне визначення терміна «пізнавальний інтерес», пов'язує його з емоційно-ціннісним ставленням до навчального предмета або до безпосередньо мотивованої діяльності і підкреслює, що пізнавальний інтерес — це перехідне психологічне утворення до формування емоційно-пізнавальної спрямованості особистості.

В.І. Лозова зазначає, що пізнавальний інтерес є «своєрідною формою виявлення активності і водночас активність впливає на формування інтересів, потреб, мотивів особистості. В діалектичній єдності потреби, мотиви, інтереси впливають на установку особистості, тобто на її готовність певним чином задовольняти потреби"

О.Г. Ковальов дослідив основні характеристики пізнавального інтересу. Насамперед він простежує взаємозв'язок між виникненням інтересу та існуючими потребами особистості: потреба може стати основою для формування інтересу, більше того, сам інтерес перетворитися на потребу. Потреби є особливим психічним станом суб'єкта, який може бути характеризований як суперечність між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування людини. Вони спонукають особистість до різних форм діяльності. Потреби й інтереси взаємопов'язані між собою, зле вони не тотожні. Потреби стимулюють виникнення мотивів та інтересу. Щодо пізнавальних потреб, то вони є певним сигналом про незадоволеність особистості наявним рівнем знань, прагненням до глибшого, розгорнутого вивчення навчального матеріалу. Ту саму думку висвітлює Л.І. Божович, яка визначає пізнавальний інтерес «як потребу в одержанні знань, що сприяє орієнтуванню людини в навколишній дійсності».

О.Г Ковальов зазначає також, що інтерес співвідноситься із загальними проявами процесу пізнання. Тільки виявляючи безпосередню мотивацію до пізнання якогось об'єкта, особа здатна пізнати його властивості. О.Я. Савченко також стверджує, що пізнавальний інтерес за умов його постійного розвитку у навчанні набуває значення стимулу.

Нарешті, важливою складовою розвитку інтересу, на думку О.Г. Ковальова, є емоційне ставлення особи до об'єкта. Обов'язковою ознакою інтересу може бути тільки стійке позитивне ставлення особи до об'єкта.

На підставі цих ознак О.Г. Ковальов визначає інтерес як мотив або вибіркове ставлення особи до об'єкта через його життєву значущість і емоційну привабливість [ ' }. Як бачимо, психолог концентрує свою увагу не стільки на пізнавальній природі інтересу (хоча й не відкидає її), скільки на емоційній привабливості та мотивах особистості. Дослідження психологів та педагогів М.І. Алєксєєвої, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін. свідчать, що пізнавальний інтерес є важливим мотивом, який спонукає учня до навчання. Причому під мотивами розуміють внутрішні психологічні імпульси, що є рушійною силою пізнавальної діяльності учнів. Якщо характер навчальної діяльності школяра спонукає його до оволодіння знаннями, вміннями та навичками, інтерес поступово перетворюється на більш стійке емоційне ставлення до предмета. Отже, виникнення і підтримка інтересу до навчання пов'язані не тільки зі змістом теоретичних та емпіричних знань, що засвоюються дитиною, а й з її ставленням до предмета. Поступовий рух до стійкого пізнавального інтересу і відловідної спрямованості особистості можливий тільки у процесі активності, яка виникає з потреби до знань про навколишній світ та мотивів навчальної діяльності.

Аналіз зазначених підходів дозволяє сформулювати робоче визначення досліджуваного поняття: пізнавальний інтерес — це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.

Психологічні дослідження щодо механізму розвитку пізнавальних процесів школярів спрямовані також на вивчення вікових особливостей і вікових проявів ставлення дітей до навчальної діяльності.

З віком процес виникнення та формування пізнавального інтересу, зберігаючи зазначені прояви, набуває іншого характеру. Л.І. Божович характеризує його у підлітків як інтерес до змісту певного шкільного предмета. Учні, для яких є характерним такий інтерес, пояснюючи його виникнення, вказують саме на зміст відповідної галузі наукових знань з точки зору притаманних їй цікавих фактів, внутрішніх зв'язків і відносин /-т.

Певну увагу приділено й класифікації пізнавальних інтересів. Такі дослідники, як О.Г Ковальов, Н.Г Морозова, Г.І. Щукіна та ін., класифікують інтереси за різними критеріями. Узагальнюючи, виділимо такі підходи до класифікації:

1. За стійкістю пізнавального інтересу.

Ситуативний інтерес — епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті. Прояви інтересу мають тимчасовий характер.

Стійкий інтерес — перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

Інтерес-ставлення — емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини, Цей інтерес є достатньо глибоким, Він закріплюється не тільки відповідною навчальною діяльністю, але спостерігається й у пізнавальній активності поза межами навчального процесу.

2. За спрямованістю пізнавального інтересу

Безпосередній інтерес — до самого процесу діяльності — процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

Опосередкований інтерес — до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів

Пасивний інтерес — споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

Активний інтерес — той, який спонукає людину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності,

Індивідуальність інтересу особистості пов'язана із рівнями його формування.

4. За обсягом пізнавального інтересу.

Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

Вузькі інтереси (вивченням, одного предмета або окремих тем, розділів).

А.Г. Ковальов, зауважує, що остання класифікація не може бути основою для розрізнення певних видів інтересу, а лише характеризує структуру інтересів особистості, бо людина може бути і з широкими, різносторонніми інтересами, і з вузькими, але в певній галузі більш глибокими.

Щодо загальних підходів до дидактичних умов розвитку пізнавального інтересу в навчанні Г.І. Щукіна, вивчаючи процес та перспективи розвитку пізнавальних інтересів учнів, дійшла висновку, що разом з психологічними підвалинами формування пізнавального інтересу (емоційна привабливість матеріалу, спрямованість особи і соціальна значущість) слід приділяти увагу характерові викладення змісту навчального матеріалу у посібниках, підручниках або усно вчителем. В.А. Крутецький довів, що для формування пізнавального інтересу в процесі навчальної діяльності ефективнішим є проблемне викладання змісту. Він зазначає також, що організація пошукової пізнавальної діяльності учнів дає їм можливість переживати ряд самостійних відкриттів, посилює емоційну заангажованість у навчанні і змінює рівень, структуру і спрямованість пізнавальних інтересів.[3; 15-18]

О.Я. Савченко, Г.І. Щукіна [13; 14]дослідили основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні. Виділено таю: створення специфічних умов, що сприяють появі особистих потреб у знаннях і певному виді діяльності; виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності); організація пізнавальної активності учнів, яка завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу і характер пізнавальної активності учнів, Г.І. Щукіна зазначає, що учням з аморфними інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до самостійного навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні форми проблемного навчання, які б давали їм змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для учнів з розвиненим інтересом потрібний вихід за межі програми, засвоєння наукових підходів та принципів, постійне використання проблемно-пошукової діяльності.

На основі аналізу механізмів формування пізнавального інтересу, його класифікації ми вважаємо за можливе виділити етапи розвитку пізнавального інтересу за іншими критеріями, а саме: за рівнем розвитку усвідомлення пізнавальних потреб, стійкості інтересу та здатності особистості до пізнавальної активності.

Зацікавленість — перший етап розвитку пізнавального інтересу, ситуативний інтерес. Його основними характеристиками є нестійкість, довільний характер, вибіркова пізнавальна активність учня, що виникає на його основі і швидко зникає.

Допитливість — другий етап розвитку пізнавального інтересу — характеризується прагненням розширити свої знання з окремої теми, розділу, предмета, самостійно розв'язувати пізнавальні проблеми. Психологічні характеристики цього етапу — це емоції здивування, почуття радості відкриття. Однак інтерес стосується лише окремих питань змісту або окремих способів пізнавальної діяльності, хоча учні вже здатні до тривалої пізнавальної активності в цьому напрямі.

Заглибленість — на третьому етапі розвитку пізнавального інтересу він стає глибоким, стійким та індивідуально значущим, Як правило, інтерес на цьому етапі стосується повної галузі наукових знань, навіть виходячи за межі навчального предмета. Учень вже усвідомлює наявність у себе такого інтересу і виявляє відповідну пізнавальну активність. Під впливом пізнавального інтересу він прагне самостійно дізнатися щось нове, опанувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знайти (відкрити для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв'язки, встановити певні закономірності.

Спрямованість— четвертий етап розвитку пізнавального інтересу — характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного засвоєння знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці. Пізнавальна активність учня має стійкий тривалий характер, стає переважно творчою, спрямованою на особисті відкриття в певній науковий галузі. На основі такого інтересу поступово формується науковий світогляд, утверджуються стійкі переконання особистості.

Така характеристика етапів розвитку пізнавального інтересу дозволяє вчителю орієнтуватись у рівнях його сформованої в окремих учнів та диференціювати відповідним чином навчальну діяльність, обирати моделі (форми, методи, засоби, технології) навчання.

Важливі висновки про моделі навчання, що сприяють формуванню пізнавального інтересу, містяться в досліджених Н.М. Бібік, С.У.Гончаренка, Б.Г, Друзя, В.Є. Єсіпова, З.П. Корнєєва, І.Я.Лернера, А.М. Олексюка, П.І. Підкасис-ого, О.І. Пометун, О.Я. Сзвченкота ін. Серед методів і форм організації пізнавальної діяльності дослідники найчастіше називають ігри, дискусії, інтерактивні технології, постановку і розв'язання проблемних і творчих завдань, залучення учнів ,о дослідницької роботи, евристичну бесіду.

К.О. Баханов, розглядаючи питання розвитку пізнавального інтересу на уроках з суспільствознавчих дисциплін, відкреслює, що воно потребує «...певної зміни в усіх компонентах навчання: врахування проблемності при визначенні мети навчання, визнання учня активним суб'єктом навчання, подання різних поглядів на історичні явища, події, не приховування нез'ясованих питань і проблем, зміни монологічного способу навчання на діалогічний, використанні пошукових методів навчання та активних форм, оцінювання наукових досягнень учня не тільки за обсягом знань, а передусім за вміння розв'язувати проблеми тощо»

Щодо змісту навчання, то більшість учених констатують, що зміст предмета пізнання повинен бути зрозумілим, доступним, цікавим, яскраво та логічно викладеним, актуальним та практично орієнтованим, мати життєвий сенс для учнів того чи іншого віку.

Останнім часом певна кількість дослідників пов’язують проблему розвитку пізнавального інтересу із застосуванням інтерактивних технологій навчання. О. І. Пометун відзначає, що «інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває інтерес до навчання, свою успішність, інтелектуальну спроможність. Цікавою тут є думка про те, що успіх у навчанні є важливим прийомом збудження інтересу. Вчитель повинен стимулювати в учнях це почуття, створювати відповідні ситуації задоволення, коли дитина може розкрити свої інтелектуальні здібності. Це важливо для учнів будь-якого віку і навіть у навчанні дорослих.

Важливим в інтерактивних технологіях, з огляду на досліджувану проблему, є й те, що їх використання дозволить максимально наблизити теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при аналізі проблемних ситуацій власний досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і є, як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.

У теоретичних дослідженнях педагогів і психологів зауважується, що пізнавальний інтерес впливає на результати процесу навчання. Освітні завдання навчання пов'язані не тільки зі значним обсягом інформації, яку учень повинен ос мислити, усвідомити, але й з необхідністю її самостійного пошуку та опрацювання. Інтерес допомагає зняти інтелектуальну напругу, втому, він ніби «розчищає» шлях до знань, які засвоюються і вільніше, і легше. Щодо розвивальних завдань навчання, то пізнавальний інтерес сприяє особистісному зростанню школярів, він, як підкреслює Г. І. Щукіна, є в одному випадку збудником, могутнім двигуном такого зростання, в іншому — його результатом.[3;16]       

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, — все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості особистості на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.