Основою розвитку і виховання дитини є навчально-пізнавальна діяльність. Саме в процесі спілкування з учителем і однолітками формуються соціальна сутність і життєва активність особистості, встановлюється зв'язок з людьми. Це положення спонукає до ретельного аналізу навчально-пізнавальної діяльності школяра, її структури і основних компонентів. Важливим завданням є і виявлення її чинників, що залежать як від індивідуальних особливостей кожного учня, так і від об'єктивно існуючих умов (змісту навчального матеріалу, логіки предмета, закономірностей навчального процесу, гносеологічних основ учіння та ін.).

Розкриваючи сутність поняття «навчально-пізнавальна діяльність школяра», з'ясуємо насамперед невіддільно пов'язане з ним поняття «активність». Зазначимо, що ця наукова категорія досліджується в різних аспектах: психологічному, біологічному, соціологічному. Термін «активність» походить від латинського «activus» і означає енергійний, ініціативний, діяльний. Наприклад, відомий український психолог Г.С. Костюк у «Педагогической энциклопедии» трактує активність як «здатність змінювати навколишню дійсність відповідно до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса, активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності, у праці, навчанні, в громадському житті, різних видах творчості, у спорті, іграх та ін.». У роботах В.О. Сухомлинського застосовується діалектичний підхід до визначення поняття «активність». На думку вченого, активність характеризується передусім сутністю діяльності, тому що тільки в діяльності виявляється сутність особи. Один з видатних психологів С.Л. Рубінштейн указував на необхідність розрізняти, а не ототожнювати поняття «активність» і «діяльність», як це робиться деякими авторами.

Отже, поняття «активність» є багатогранним і багатоаспектним. Розглянемо його в більш конкретному розумінні, а саме — як «навчально-пізнавальну активність учнів». На нашу думку, це поняття можна трактувати через визначення тих якостей особистості, які виявляються в її прагненні до навчально-пізнавальної діяльності, в тому числі і самостійної, а також у процесі її безпосереднього здійснення, у виборі раціональних шляхів досягнення поставленої мети.

Усі види активності за основними функціями умовно поділяються на два типи: адаптивні і продуктивні. Адаптивні забезпечують пристосування до діяльності; продуктивні — це основа для виникнення і становлення різних психічних новоутворень, які не є необхідними для адаптації. Адаптивні типи активності і відповідні їм процеси сприяють формуванню численних стереотипів поведінки, звичок, навичок, установок, які є основою стандартних форм поведінки і діяльності. Типовою формою навчання при адаптивній активності є навчання «за зразком». Для продуктивних типів основою є пізнавальна активність суб'єкта, а мотивом — пізнавальні потреби, кінцевим результатом задоволення яких виступає «новизна» об'єкта пізнання.

У контексті нашого дослідження важливо з ясувати поняття «пізнавальна активність». Зазначимо, що в працях науковців немає єдиного підходу до його визначення. Наприклад, І.Ф. Харламов характеризує пізнавальну активність як стан учня, що відповідає його прагненням до навчання, є виявом вольових зусиль і розумовим напруженням у процесі оволодіння знаннями. Дослідник М.І. Махмутов трактує пізнавальну активність як виявлення у навчальному процесі емоційної, вольової та інтелектуальної сторін особи. Науковець Т.І. Шамова розглядає пізнавальну активність учнів як їхню розумову діяльність, що спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на навчальний матеріал на основі пізнавальної потреби.

При визначенні цього поняття з'являється новий термін — «самостійність». Відомий учений І.Я. Лернер розглядає його як ширше у порівнянні з «активністю» і тому вважає головним завданням на практиці підносити активність до рівня самостійності. М.О. Данилов підкреслює, що найвагоміші результати досягаються саме тоді, коли поєднується пізнавальна активність з розвитком самостійності.

Зазначимо, що в «Педагогической энциклопедии» дається таке визначення «активізації процесу навчання» — це поліпшення методів і організаційних форм навчальної роботи, яка забезпечує активну і самостійну теоретичну та практичну діяльність школярів у всіх ланках навчального процесу».

У сучасних умовах активізація навчання школярів розглядається не тільки як процес керівництва їхньою активністю, адже важливим є і процес активізації своєї діяльності ними самими.

Отже, аналізуючи наведені вище визначення, вважаємо за доцільне включити до навчально-пізнавальної діяльності учнів, крім навчання та виховання, і їхній різнобічний розвиток. Активізація навчально-пізнавальної діяльності веде до суттєвих змін у житті особистості, в її свідомості, до новоутворень в інтелектуальному і моральному розвитку, тобто сприяє становленню учня як індивідуальності.

Пізнавальні потреби, мотиви, інтереси учнів є внутрішніми стимулами навчально-пізнавальної активності. Процес «задоволення» пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність, спрямована на відкриття невідомого [21;17-193].

Умовами конкретного завдання, особливостями спілкування вчителя з учнями і учнів між собою породжується пізнавальна потреба, що виникає ситуативно, — це і є пізнавальна мотивація. З пізнавальними потребами і мотивами тісно пов'язана мета навчально-пізнавальної діяльності. Мета — це функція потреб; учень передбачає кінцеву мету залежно від них. Без мети неможлива активність, оскільки вона виявляється уже в постановці мети. Мета конкретизує потребу.

Отже, інтерес до навчально-пізнавальної діяльності є формою виявлення пізнавальних потреб і мотивів.

Доцільно активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів не лише на уроці, а і при виконанні домашніх завдань, у позакласній роботі. Необхідною умовою цього є систематичне і цілеспрямоване озброєння їх в процесі навчання відповідними прийомами. Вони різноманітні як за змістом, так і за функціями та джерелами оволодіння ними. Одні повідомляє вчитель, а учні засвоюють і використовують їх у процесі навчання. Інші вони знаходять і опановують самостійно, використовуючи при виконанні різних навчальних завдань. Застосування принципів індивідуалізації і диференціації як провідних у розвиваючому навчанні створює сприятливі умови для активізації учіння школярів.

Шкільна практика засвідчує, що важливим стимулом активізації пізнавальної діяльності учнів є своєчасне визначення в різних формах їхніх успіхів у навчанні. Необхідно також враховувати фактори і причини, що гальмують розвиток навчально-пізнавальної активності. Це насамперед запобігання перевантаженню розумових сил або тривала одноманітність навчальної праці, необ'єктивне зниження оцінки при виконанні навчальних завдань.

Найважливішою умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності є забезпечення мотивації учіння, яка підвищує інтерес учнів до знань, виховує наполегливість, сприяє усвідомленому оволодінню знаннями, викликає прагнення досягти поставленої мети. Активна позиція вчителя у процесі викладання його глибокі знання змісту і методів шкільного курсу, вміння захоплювати учнів процесом пізнання, стиль керівництва (енергійність, педагогічний оптимізм, довіра учням, підтримка ініціативи і самостійності та ін.) також забезпечують стимуляцію активності класу.

На нашу думку, навчальний процес повинен будуватися відповідно до загально дидактичних принципів навчання та психологічних і дидактичних принципів розвиваючого навчання, з урахуванням логіки і структури шкільного курсу ■

З позиції діяльнісного підходу критерії навчально-пізнавальної активності мають як суб'єктивне забарвлення (відображають ставлення учнів до об'єкта пізнання), так і об'єктивне, тобто оцінюють динаміку пізнавальної діяльності, творчий характер, оптимальність шляхів досягнення пізнавальної мети.

При визнанні критеріїв активності ми враховували:

—види діяльності, які визначають специфіку виявлення активності (пізнавальна, трудова, суспільна, ігрова);

—вольові зусилля особистості у досягненні мети, характер діяльності (ініціативна, самостійна, творча чи репродуктивна, що зводиться до копіювання).

Про пізнавальну активність учнів можна судити за такими показниками, як запитання до вчителя. Вони віддзеркалюють прагнення з'ясувати щось незрозуміле, знайти обґрунтування певним висновкам, твердженням. Запитання можуть бути різного рівня пізнавальної цінності. Повага вчителя до них, спонукання до постановки, ґрунтовні відповіді — не лише показник пізнавальної активності, а і важливий шлях розвитку інтересу до знань.

Надійним показником навчально-пізнавальної активності є прагнення учнів за власним бажанням брати участь у навчальній діяльності, в обговоренні розглянутих на уроці чи під час позакласних занять питань, у доповненнях і поправках до відповідей - однокласників, у бажанні висловити свою точку зору.

Характерним показником навчально-пізнавальної активності учнів є оперування набутим фондом знань і вмінь, прагнення поділитися з іншими (товаришами, вчителем, батьками) новою інформацією, одержаною поза школою. Емоційно сприятливий фон пізнавальної діяльності стимулює інтелектуальну активність. У ході експериментального дослідження нами зафіксовано, що кульмінація емоцій в ситуації пошуку розв'язку задачі настає у самому процесі розв'язання. Радість від досягнутого успіху, натхнення, задоволення, гордість за результати своєї праці є показниками і чинниками, які сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності. З емоційними факторами безпосередньо пов'язані вольові зусилля в процесі навчальної діяльності. Зосередженість уваги, стійкий інтерес до виконання навчального завдання, інтелектуальна витриманість, прагнення завершити навчальні дії — безумовний показник навчально-пізнавальної активності й інтересу до навчального предмета.

У кожному виді активності виділяються рівні її виявлення — високий, середній, низький.

Визначаючи шляхи і засоби активізації навчально-пізнавальної діяльності, ми враховували роль вікового І індивідуального у розвитку особистості учня. На кожному віковому етапі відбуваються якісні зміни у діяльності, у сприйнятті світу, у свідомості, у ставленні до дорослих і однокласників.

Учень є суб'єктом пізнавальної діяльності, тому в центрі процесу навчання, який має соціально-педагогічні основи, перебуває його особистість з її ставленням до світу, що пізнається, до співучасників навчально-пізнавальної діяльності. Тому головним критерієм ефективності уроку повинно стати залучення до навчальної діяльності всіх без винятку учнів на рівні їхніх потенційних можливостей.