На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.

Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453 науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові установи, з них 660 самостійних науково-дослідних інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону

Кількість спеціалістів, що виконувала науково-дослідні, проектно-конструкторські роботи, в 1995 р. становила 1798 тис. ос., з яких науковий ступінь доктора наук мали 4,1 тис. ос., кандидата — 22,2 тис.ос. У галузі науки працює 1224 академіки, 451 член-кореспондент. Наукові установи України здатні розв'язувати найскладніші науково-технічні проблеми. Багато напрацювань і розробок, особливо в галузі фундаментальної науки, матеріалознавства, літакобудування, кораблебудування, середнього і точного машинобудування, приладобудування та інших, уже в недалекому майбутньому можуть вивести цілий ряд галузей економіки України на рівень світових досягнень науково-технічного прогресу." Отже, першочергове інвестування наукових досліджень, розробки прогресивних технологій і нових зразків техніки, розвитку інформаційних систем і комп'ютеризації виробництва в найближчій перспективі зможуть забезпечити, значне зростання виробництва, суттєве підвищення якості продукції та її конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Однак глибока економічна криза, яка охопила все народне господарство, вкрай негативно позначилася на розвитку науки і техніки. Скорочення виробництва валової і товарної продукції, валового внутрішнього продукту і національного доходу створили несприятливі умови і для розвитку науки й техніки.

Науково-технічний прогрес — це безперервний і довготривалий процес докорінних якісних і кількісних змін у техніці й технології виробництва, енергетиці, знаряддях і предметах праці, в організації планування, виробництва й управління в характері трудової діяльності людей. Базується він на розвитку науки і техніки, розширенні масштабів наукових досліджень і використанні їх результатів у практиці народного господарства. Для того, щоб дати ґрунтовну характеристику такого комплексного процесу, як науково-технічний прогрес, необхідно вивчати і використовувати досвід економічного й технічного розвитку зарубіжних країн. Зміна структури виробництва, впровадження наукомістких технологій та інші чинники інноваційної стратегії, регулювання економіки впродовж тривалого післявоєнного періоду визначили динамічний розвиток найбільш промислове розвинених країн світу, сприяючи поглибленню технологічних та економічних зв'язків між ними. Великий розвиток науки й освіти, підвищення їх ролі у розвитку наукомістких технологій і науково-технічного прогресу та інформаційної індустрії, що в сукупності називають сферою виробництва нових технологій, зумовлює великі якісні й кількісні зміни співвідношень у структурі інноваційного процесу, від якого залежить економічне зростання і розвиток продуктивних сил.

В Україні затрати на науку з кожним роком скорочуються і дуже дале" відстають від зарубіжних країн.

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може, бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки.

Науково-технічний прогрес в Україні й технологічний розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої економіки, оскільки хочуть мати велик ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч наша держава дедалі більше закуповує у них і вого обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина із р уже не відзначається новизною.

Оцінїючи перспективи реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного) слід вщзначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватись на кількох незаперечних фактах. По-перше, в основі відносних переваг однієї сучасної постіндустріайьної економіки перед іншою лежить перш за все наявність потужного наукового потенціалу, що за своєю структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля мж високорозвинутими країнами і ,перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Для розвитку наукового потенціалу України в першій половині 90-х років характерні такі основні риси:

1. Цей потенціал формувався в рамках колишнього СРСР як його складова частина і, хотіли б ми чи ні, ще деякий час буде нести на собі тягар пріоритетів, вибраних колишнім політичним та науковим керівництвом.

2. Науковий потенціал України в умовах загальної кризи (економічної, політичної, екологічної, культурної тощо) різко скорочується, але навіть на сьогодні Україна за рівнем свого наукового (не технічного) потенціалу входить до 20 найбільш розвинутих держав світу.

3. Державна економічна політика (в своїй зовнішньоекономічній частині), викладена в різноманітних програмах та концепціях, не була націлена на використання наукового потенціалу держави як основи розвитку експортного та антиімпортного виробництва.

4. Наукова політика і перш за все політика фінансування НДДКР базувалась на концепції "збереження" науково-технічного потенціалу. Цей підхід невірний сам по собі: науковий потенціал неможливо законсервувати. Він підлягає надзвичайно швидкому моральному та фізичному старінню у всіх своїх складових частинах. Окрім того, така концепція означає не що інше, як консервацію старих наукових пріоритетів (замість активного реформування їх системи), протекціонізм неконкурентноздатних на міжнародній арені наукових напрямів замість концентрації зусиль на окремих найбільш перспективних.

Наука включається у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. По-перше, через той ефект, що матеріалізується в товарах та послугах і створює відносні переваги окремим галузям та виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему власності, торгівлю нематеріалізованими результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів в присвоєнії отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого — можливість зберегти наукові школи, готувати наукові кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація — це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням зовнішніх умов розвитку й внутрішніми труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна має певну законодавчу базу у сфері регулювання економічних відносин відносин підприємництва так звану "кровоносну систему економічного простору. Це закони "Про власність" "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про іноземні інвестиції", "Про захист прав споживачів" та ін.

Важливим напрямом у загальній системі інноваційної стратегії є формування системи стимулів (фінансових та законодавчих) для підтримання інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки, науково-технічної діяльності.

У найбільш загальному розумінні латинське слово "стимул" означає збудження до дії, поштовх, збуджувальну причину. У найзагальнішому значенні до стимулів належать засоби, за допомогою яких можна впливати на той чи інший вид діяльності, позитивно визначати його функціональні та якісні властивості.

Під час реалізації мети інноваційного розвитку увага повинна бути спрямованою на:

— орієнтування й підтримку наукових досліджень;

— регулювання напрямів науково-технічного розвитку;

— розвиток високих або "тягових", технологій;

— розвиток промислової і культурної інфраструктури;

— захист вітчизняної промисловості, підвищення її конкурентоздатності;

— стратегічне планування;

— фінансову підтримку розміщення ресурсів;

— удосконалення системи стимулювання;

— сприяння розвиткові торговельної та банківської мережі;

— освіту й підготовку кадрів;

— сприяння процесам обігу інформації;

— організацію передачі технологій;

— ліцензійно-патентне право (патентування, доступність патентної інформації);

— непряме регулювання (правове, фінансове);

— нагляд за інноваційною діяльністю та її оцінку;

— розвиток методів управління;

— спостереження за впливом науково-технічного прогресу на суспільство;

— створення сприятливого інноваційного клімату;

— вивчення закономірностей інноваційного процесу, подальший розвиток і вдосконалення інтенсифікаційних методів.

Стимулювання інновацій та підприємництва у сфері науки має особливо важливий аспект у загальній системі стимулів всього інноваційного процесу. Стадії науково-дослідних і технологічних розробок є первинним джерелом техніко-економічного застосування інновацій, яке вирішальною мірою зумовлює науково-технічні, економічні передумови підвищення ефективності та якості нових технологій. Саме на цих етапах безпосередньо формується техніко-економічний потенціал інновацій, закладаються техніко-економічні переваги, зумовлюється їх подальше промислове та особисте, споживання.

Аналіз результатів державного нагляду: навіть високий технічний рівень продукції машинобудування, забезпечений на стадії розробок нових зразків, суттєво знижувався у процесі їх промислового виробництва через порушення вимог стандартів і технічних умов. Малою є частка участі українських підприємств в експорті продукції. Не дістає поширення сертифікація виробленої продукції. Розглядаючи науково-технічну активність України крізь призму якості й стандартизації виробленої в ній продукції, можна визначити, що вона помітно послаблена і характеризується дуже" низькими темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Про це свідчать зниження технічного рівня промислової продукції, невиконання умов стандартів і технічних умов, слабкий розвиток експортабельної продукції та реалізації її за ВКВ, надто повільне впровадження сертифікації в практичну діяльність підприємств України.

Такий стан справ об'єктивно зумовлений тією обставиною, що механізм командно-адміністративної системи, який раніше більш-менш забезпечував зростання обсягів і підвищення якості продукції, нині зруйнований, а новий (зокрема, ринковий) ще або не створений, або не досяг необхідного рівня.

ВИСНОВКИ

Економіка України має непоганий потенціал розвитку в майбутньому у зв'язку з упевненим підйомом у промисловості, прискоренням зростання в будiвництвi, торгiвлi та сферi послуг, про що свiдчать високi показники економічного зростання в 2007 роцi.

З 2000 року економiка України росте в середньому бiльш нiж на 7% на рiк i має достатнiй потенцiал на роки вперед.

Згiдно з їх прогнозом, скорiш за все ВВП країни буде упевнено зростати до кiнця року, проте темпи економiчного пiдйому за пiдсумками 2007 року можуть опинитися нижче, нiж за пiдсумками 2006 року, i становити 7,0%-7,2% - залежно вiд того, якi результати покаже сiльське господарство. Проте, вважають аналiтики, пiдйом обсягiв промисловостi, будiвництва та торгiвлi компенсує низькi результати дiяльностi сiльського господарства.

Водночас експерти також не виключають вiрогiдного уповiльнення темпiв зростання ВВП до 5-7% в 2008-2010 рр. у зв'язку з наявними погрозами i ризиками. Зокрема, їх прогноз зростання цього показника на 2008 рiк - 6,5%.

Як повiдомляється в оглядi, негативно вплинути на економiчне зростання України можуть високий iнфляцiйний тиск i полiтична нестабiльнiсть, яка пiдвищує вiрогiднiсть роздування соцiальних витрат найближчими роками.

Аналiтики зазначають, що подорожчання продовольчих товарiв у жовтнi як в Українi, так i за її межами пiдштовхувало iнфляцiю, в результатi в рiчному вираженнi за мiсяць вона становила 14,8% проти вересневих 14,4%.

Навiть у разi помiрного зростання бюджетних витрат iнфляцiя споживчих цiн у 2008 роцi, видно, коливатиметься у межах 10%.

Як зазначає ДIК, погiршення умов у сферi торгiвлi може спричинити за собою рiзке збiльшення дефiциту рахунку поточних операцiй, що, у свою чергу, може вплинути на бажання iноземних iнвесторiв фiнансувати цей дефiцит. Водночас, згiдно iз прогнозом, за пiдсумками 2007 року дефiцит рахунку поточних операцiй залишиться помiрним - $3,5 млрд.

Розвиток промислового сектора, на думку експертiв, ймовiрно, буде й надалi визначати траєкторiю економiчного розвитку України. Згiдно з їхнiми очiкуваннями, машинобудування на тлi пiдвищення iнвестицiйного попиту в країнах СНД стане домiнуючою галуззю.

Оскiльки цiни на нафту в 2008 роцi, ймовiрно, залишаться високими, є пiдстави прогнозувати високий попит на iмпорт з боку Росiї, яка є найбiльшим для України ринком експорту.

Сприятливі умови для нарощування експорту в РФ створює прив'язка гривнi до долара, який продовжує слабшати щодо євро та російського рубля.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Andreas Polkowski. The Fifth EU Enlargement Round//Intereconomics. Review of European Economic Policy. – 2006. - №4. p. 174-176.

2. Бикова В.Г., Ряснянський Ю.М. Фінансово-економічний потенціал підприємств загальнодержавного значення – оцінка та управління // Фінанси України. – 2005. – № 6. – С. 56–61.

3. Булатов А.С. Мировая экономика. М.: Юристъ, 2006.

4. Бюро экономического анализа США // http://www.bea.gov/industry/index.htm

5. Доклад секретариата ЮНКТАД к конференции по развитию Восточной Азии: уроки с точки зрения новой глобальной ситуации // МЭи-МО. - 1996. - №12

6. Євдокимов Ф.І., Мізіна О.В. Дослідження категорії „економічний потенціал держави" // Наукові праці ДонНТУ: Серія 6, економічна. – 2004. – Випуск 75. – С. 54–59.

7. Колесникова Н.А. Финансовый и имущественный потенциал регионального менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 240 с.

8. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства країни: формування та оцінка: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2005. – 352 с.

9. Крупнейшие компании США // БИКИ.-2003.-№20.

10. Кунцевич В.О. Поняття фінансового потенціалу розвитку підприємства та його оцінки // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 7. – С. 123–130.

11. Маркова А. В. Отраслевые структурные сдвиги в экономике развитых стран (на примере США и Японии) // Сборник научно-методических трудов преподавателей и студентов НГАУ и ТФ НГАУ . –Томск: ЦНТИ , 1999.

12. Мир в цифрах: обзор по странам // Мир в 2006 году. -М.: Эксперт, 2007.

13. Обзор мировой экономики - май 2007 года // www.ereport.ru

14. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – 434 с.

15. Паєнтко Т.В. Налоговое регулирование в контексте формирования финансового потенциала предприятия // Бизнесинформ. – 2006. – № 9. – С. 96–98.

16. Парканский А.Б. США в мировых интеграционных процессах //США: экономика, идеология, политика.-2000.-№8.

17. Состояние и перспективы развития основных секторов экономики //БИКИ.-2005.-№14.