Питання вибору дози ліків для дітей є одним з найскладніших у педіатричній фармакології. Головним завданням при цьому є визначення такої дози, яка б підтримувала стабільну терапевтичну концентрацію в організмі. Багато які з запропонованих формул та коефіцієнтів були розраховані на пошуки оптимальних варіантів перерахування маси дорослого на масу дитини. В історичному аспекті можна вказати на перші таблиці таких коефіцієнтів в терапевтичних довідниках Юнкера (1723), Гауба (1738), таблиці Гуфеланда, Зейферта, Багинського, а також ряд формул, серед яких особливою популярністю довгий час в XIX віці користувалася формула Юнга (1813): доза для дитини визначалася за дробом, чисельником якого є кількість років дитини, а знаменником – те ж число, збільшене на 12, наприклад, для дитини 4 років: 4 / (4 + 12) = 1/4.

На початку ХХ століття користувалася популярністю формула Фукс (1928):

доза дорослого * сиква дитини

доза дитини = –

сиква дорослого

Пропонуючи цю формулу, Фукс поклала в її основу твердження Пірке, згідно з яким квадрат висоти тіла в положенні сидячи (Sitzhohequadrat, або скорочено Siqua) відповідає інтенсивності обміну речовин та потребі організму в їжі – цей термін у вітчизняній фармакології перекладений як «квадрат висоти тіла» – скорочено «сиква».

У наш час більш точними при визначенні дози для дитини вважаються два методи:

а) визначення дози в залежності від маси тіла;

б) визначення дози в залежності від площі поверхні тіла.

При цьому багато авторів віддають перевагу співвідношенню доза / площа поверхні тіла, оскільки ряд важливих фізіологічних показників дитячого організму (значення водно-сольового обміну, хвилинний об'єм серця, рівень ниркової фільтрації та ін.) краще корелюють з поверхнею, ніж з масою тіла. А стан фізіологічних параметрів багато в чому визначає розподіл лікувальних препаратів в організмі дитини. В гідролабільних дітей з нестійким водним обміном при перевищенні маси тіла розрахунок доз в залежності від площі поверхні тіла має особливе значення, бо застосування ліків таким дітям з розрахунком дози на базі маси тіла може призвести до прояву токсичних ефектів.

А. 3. Маневич (1970), визначаючи підходи до вибору доз лікувальних препаратів для дітей, вважає доцільним урахування таких принципів:

1. Діти більш чутливі, ніж дорослі, до одних речовин і менш чутливі до інших. В основу цього положення покладені висновки Mole (1963) стосовно чутливості дітей до лікувальних препаратів.

2. Дітям молодшого віку потрібні відносне більші дози препаратів, ніж дорослим.

3. При обчислюванні доз препаратів для дітей слід ураховувати відносно більшу поверхню тіла, більший об'єм циркулюючої крові та більш високі обмінні процеси. Ці положення в. Нагпаск (1960) поклав в основу дозування ліків для дітей;

Схеми для дітей з нормальним фізичним розвитком та з надлишком або недостатністю маси тіла наведені в табл. 1 та 2 відповідно.

Таблиця 1. Дозування лікувальних препаратів для дітей

Таблиця 2 Дозис-фактор для дітей різного віку

При визначенні дози для дитини на підставі дозис-фактора дозу ліків для дорослого перераховують на 1 кг маси тіла, приймаючи за стандартну масу дорослого, що дорівнює 70 кг. Далі одержаний результат помножують на дозис-фактор відповідно до віку дитини та на масу її тіла (в кілограмах):

доза дорослого

доза дитини = – * дозис-фактор * маса тіла дитини

70

Лікарські форми в педіатрії, їх біофармацевтична оцінка

Рідкі лікарські форми

Всі види рідких пероральних лікарських форм (розчини, мікстури, краплі, настої, відвари, суспензії, емульсії) широко застосовуються в дитячій практиці. Така популярність їх пояснюється окрім біофармацевтичних аспектів, пов'язаних з рівномірністю і швидкістю всмоктування лікарських речовин, їх розподілом і виведенням, також виключенням хворобливості при прийомі ліків, точністю дозування. Але в рідких лікарських формах, як ні в одній іншій формі, виявляються такі властивості препарату, як смак, запах, які незрідка є причиною багатьох ускладнень при фармакотерапії. На усунення неприємного смаку і запаху, додання лікам привабливого зовнішнього вигляду направлена зараз увага дослідників багатьох країн. У створенні ліків з покращеним смаком і полягає одна із специфічних особливостей рідких лікарських форм для дітей.

Іншою особливістю є підбір розчинників і допоміжних речовин, вживаних для приготування рідкої лікарської форми. В даний час, рідкі лікарські форми для дітей, як правило, виготовляються за допомогою тих же речовин, що і лікарські форми для дорослих. В той же час вікова фармакологія диктує необхідність вибору що суспендують, емульгують агентів і інших наповнювачів з врахуванням специфіки дитячого організму.

Потрапляючи в кишечник дитини рідкі ліки поширюються за більшою площею слизової оболонки і краще нею всмоктуються. Суспензії і лікарські сиропи, проте, таять в собі чималу небезпеку. Оскільки вони досить смачні, діти прагнуть випити їх більше. Трапляється, що дитина, непомітно для батьків, проковтує за один раз весь флакон вподобаних йому ліків.

Краплі, що містять спирт, призначаються лише дітям, що вийшли з грудного віку. У такому вигляді, окрім трав'яних настойок, випускаються деякі відхаркувальні засоби. Наприклад, бромгексин. Краплі треба розводити в охолодженій кип'яченій воді настільки, щоб не відчувався гіркий спиртний смак. Це не перешкодить їх лікувальній дії. Найбільш розповсюджені рідкі лікарські форми для дітей – це сиропи, еліксири, суспензії, полоскання, ін'єкційні і інфузійні розчини.

Сиропи – найзручніша пероральна лікарська форма в дитячій практиці. Традиційні сиропи, вживані в педіатрії, є концентрованими розчинами цукру, до яких додані відповідні лікарські речовини і ароматизатори. Основи сиропів представлено розчинами сахарози, багатоатомних спиртів або їх поєднань. У склади основ може входити етанол (до 10%) як розчинник для лікарських речовин або ароматизаторів. З метою придушення зростання мікроорганізмів до сиропів додають консерванти.

Основні вимоги до сиропів: приємні смакові відчуття і привабливий зовнішній вигляд. Нижче приводяться склади і технологія деяких лікарських сиропів, вживаних в педіатрії.

Гематіновий сироп.

Склад: цианокоболаміна – 0,041 г; кислоти аскорбінової – 20,0 г; заліза глюконата – 17,0 г; ароматизатора і натрію цитрату – достатня кількість; розчину сорбіту – до 1 л.

Приготування: заліза глюконат розчиняють в розчині сорбіту при температурі 70 ⁰С. Потім суміш охолоджують до кімнатної температури, після чого до неї додають цианокоболамін і ароматизатор. Розчин доводять натрію цитратом до рН 4.0, фільтрують, стандартізуют, фасують і упаковують.

Сироп з сульфатом заліза.

Склад: заліза сульфату – 135,0 г кислоти лимонної – 12,0 г; розчину сорбіту – 350,0 мл; гліцерин – 50,0 мл; натрію бензоату – 1,0; ароматизатора – достатня кількість; води – до 1 л.

Приготування: заліза сульфат і натрію бензоат розчиняють в 400 мл води і змішують з розчином сорбіту, гліцерином та лимонною кислотою, розчиненою в 50,0 мл води. До отриманого розчину додають ароматизатор і воду до 1000 мл

Сироп з піперазину адіпінатом.

Склад: піперазину адіпіната – 5,0 г; кислоти лимонної – 2,0 г; цукрового сиропу – 72,5 г; натрію бензоату – 0,1 г; води очищеної – 20 мл Це прозора рідина слабо-жовтого кольору, кисло-солодкого смаку, без запаху. Застосовують при ентеробіозі у дітей.

Еліксири – підсолоджені і ароматізіровнниє водно-спиртові системи, що містять багатоатомні спирти і активні інгредієнти. Найбільш оптимальна концентрація сахарози або сорбіту в еліксирі – 40%. Як розчинник в їх склади може входити етиловий спирт від 20 до 30% (вища його концентрація знижує розчинність сорбіту), а як солюбілізатора (для малорозчинних активних інгредієнтів і ароматизаторів) застосовується Твін-80 (при цьому кількість спирту зменшують).

Фенобарбіталовий еліксир.

Склад: фенобарбіталу – 4,0 г; апельсинового масла – 0,25 мл; розчину амаранта – 10,0 мл%; спирту етилового – 200,0 мл; гліцерину – 100,0 мл; цукрового сиропу – 600,0 мл; води – до 1 л.

Приготування: фенобарбітал розчиняють в спирті, додають гліцерин, апельсинове масло, цукровий сироп і розчин амаранта. Всі перемішують і додають останню воду. Отриманий розчин фільтрують.

Суспензії – препарати, в яких тонко подрібнена речовина диспергує в рідкому підсолодженому середовищі (практично це суспензії). Як загусники в них застосовуються: сахароза, сорбіт, натрій КМЦ, пектини. Так, введення 5–10% сорбіту запобігає тенденції коагулювати або флокулювати суспензії гідроокисів алюмінію і магнію (антацидні засоби) при зберіганні, навіть після заморожування і відтавання. Введення ПАР до 0,5% (твін-80, полісорбат-80) дозволяє скоротити час змочування дисперсної фази.

Полоскання – рідкі оральні препарати для порожнини рота, що містять терпкі, антисептичні або бактерицидні речовини. Використовувані інгредієнти створюють пом'якшувальне відчуття в роті і частковий ефект, що охолоджує. У полоскання включають, як правило, ПАР, ефірні масла і ароматичні речовини.

Наприклад, склад для полоскання: цетілпірідінія хлориду – 1,0; кислоти лимонною – 1,0 г; масла м'ятного – 0,75 мл; масла евкаліптового – 0,25 мл; масла гвоздичного – 0,5 мл; твіну-80 (або іншого) – 3,0 г; спирту етилового – 100 мл; натрію сахаріната – 0,4 г; фарбника – достатня кількість; розчину сорбіту – 200 мл; води – до 1000 мл

Приготування: у воді розчиняють цетілпірідінія хлорид, лимонну кислоту, натрію сахарінат. До твіну-80 додають масла, повільно підливають спирт і перемішують. Отримані розчини змішують, додають цукровий сироп (або розчин сорбіту), фарбник і останню воду.

Ін'єкційні і інгаляційні лікарські форми розробляються в декількох вікових дозуваннях, з пониженою концентрацією речовин, що діють. Інгаляційні ліки у вигляді аерозолів рекомендуються до вживання дітям лише старше 5 років. Краплі для очей, вух і носа не повинні надавати дратівливої дії і містити оптимальну концентрацію речовин, що діють. Вони повинні забезпечувати надійний пролонгований ефект і мати приємний запах.