ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

ЗМІСТ

Вступ

1. Об'єктивна потреба і теоретичні основи державного регулювання економіки

1.1 Економічна діяльність держави

1.2 Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулювання економіки

1.3. Методи державного регулювання економіки

2. Сучасні комплексні методи державного регулювання

2.1 Сутність і головні принципи економічного та соціального прогнозування

2.2 Суть державного програмування і види програм

2.3 Фінансово-кредитне регулювання економіки

2.3.1 Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки

2.3.2 Податки як інструмент державного регулювання економіки

2.3.3 Грошово-кредитне регулювання

2.4 Ринок цінних паперів, принципи функціонування та об'єктивна необхідність державного регулювання

2.5 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2.6 Державне регулювання інвестиційної діяльності

2.7 Потреба державного регулювання ринку цінних паперів

2.8 Державна підтримка малого підприємництва

2.9 Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

3. Державне регулювання розвитку науки і техніки

Висновок

Література

ВСТУП

У XX ст. виявилася безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку.

Свого часу У. Черчіль висловився про ринкову економіку як про таку, що має багато вад, однак тут же зазначив, що нічого кращого суспільство ще не придумало.

Ідеального ринку в природі немає. Сьогодні суспільством, що вбирає кращі риси цих крайніх полюсів, може бути суспільство регульованих ринкових відносин. У цьому дедалі більше переконуються всі: країни з регульованою ринковою економікою залишили далеко позаду держави з іншими системами - так званою соціалістичною і стихійною ринковою.

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавче запроваджувала «загальні правила гри», тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядали не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу.

Прихильники теорії класичного капіталізму були впевнені, що недостатня величина сукупного попиту в умовах гнучкості цін не може бути причиною зменшення реального обсягу виробництва нижче природного рівня. Вони вважали, що попит завжди буде достатнім для того, щоб спожити всю продукцію, вироблену на базі наявних ресурсів і сучасної технології. Це положення ґрунтується на законі Сея, за яким пропозиція створює власний попит. Тому не може бути розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а зміна сукупної пропозиції породжує таку ж зміну сукупного попиту. Іншими словами, коли рівновага під впливом певних факторів порушується, то вона автоматично відновлюється через механізм гнучких цін, внутрішній механізм саморегулювання.

Згідно з теорією класичного капіталізму головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. Одна з центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Вважають, що ефективному функціонуванню економіки, яка здатна автоматично досягти певного обсягу виробництва і повної зайнятості населення, втручання держави може тільки зашкодити. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну свободу. Проте глибока і затяжна криза 30-х років XX ст. заперечили цю теорію. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й викликало потребу переходу до активного регулювання економіки. В 1933 р. у США команда президента Ф. Рузвельта розробила і реалізувала так званий новий курс, практично запроваджуючи регулювання економіки. Вперше в історії США була утворена Рада з національної економічної безпеки, яка фактично координувала всі заходи в рамках нового курсу.

Теорію державного регулювання економіки, як відомо, розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейнсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об'єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов'язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним (уперше їх увів Ф. Рузвельт), людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

Отже, важливою і необхідною умовою розвитку національної економіки, за кейнсіанською теорією, є висока інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці, а останні за умови їх виконання діють як мультиплікатор - забезпечують економічне зростання у розширеному варіанті.

Саме тому, на мою думку, державне регулювання економіки, а зокрема ринкової економіки є надзвичайно важливим питанням сьогодення. В ході курсової роботи я намагатимусь дослідити це питання у двох аспектах: розглянути загальні основи державного регулювання економіки та висвітлити основні моменти, які мають безпосереднє відношення до України.

ВИСНОВОК

В ході курсової роботи я спробував викреслити основні моменти, пов'язані з державним регулюванням економіки, зокрема брався до уваги український аспект цього питання. Аналізуючи добраний матеріал, можливо виділити основні принципи державного регулювання економіки:

1.наукова обґрунтованість — врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

2.погодження інтересів - державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів,виробників тощо);

3.системність, зумовлена функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

4.з'ясування способів досягнення поставлених завдань і створенні
відповідних правових, економічних, організаційно-управлінських механізмів;

5.формування необхідних ресурсів (фінансових, матеріальних, інтелє
ктуальних, трудових, інформаційних тощо);

6.передбачення ризиків і наслідків управлінських рішень.

Слід також зазначити, що сучасна економіка західних країн - це високоорганізована, інноваційно-підприємницька економіка, в якій відбитий багатовіковий досвід ринкової свободи, конкуренції і демократичного порядку. В ній гідне місце приділяється державному впливу.

При переході від командно-адміністративної до ринкової економіки в науковому середовищі виділилося два діаметрально різних підходи до ролі держави. Перший заснований на тому, що чим більше економіка носить ринковий характер, тим менше державного втручання в економічне життя і тим слабше повинен бути державний сектор економіки. Другий підхід базується на думці , що роль державного регулювання повинна переважати завжди: і на етапах становлення, ринкових відносин, і там, де вже склалися високорозвинені механізми ринку. На мою думку, перший підхід є цілком виправданим для тих країн, які вже мають розвинену ринкову економіку. Однак, що стосується України, то справу переходу до ринку не можна віддавати на відкуп самому ринку. Безглуздо намагатися скористатися перевагами ще не існуючого інституту. Переосмислення ролі держави в економіці — явище характерне не тільки для України. Воно стосується й економічних систем у стадії їхньої трансформації, а також і стійких, благополучних країн. Історія підтверджує, що компетентний уряд - це не розкіш, а життєва необхідність. Без ефективної держави сталий розвиток, економічний і соціальний - неможливий.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності.- К.: Генеза, 1997.-С. 17.

2. Анчишкин А. Методология прогнозирования развития народного хозяйст-ва // Вопр. зкономики. 1980. № 1.- С. 20.

3. Закон України «Про бюджетну систему України» // Урядовий кур’єр. 1995. № 107-108.

4. Никитин С., Глазова Е., Степанова М. Налоги в странах рыночной экономики и в России // МЭ и МО. 1996. № 4-С. 11.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Урядовий кур'єр. 1997. № 105-106.

6. Ромашко О. Ю. Роль державного регулювання фінансового ринку в подоланні кризових явищ в економіці // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. 1998. № 3.- С. 11.

7. Указ Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» // Урядовий кур'єр. 31 травня 2000 р

8. Кравчук О. Я. Планування та регулювання розвитку підприємницької діяльності. Автор дис. на здоб. наук, ступеня к. е. н.- Львів, 2000.

9. Соколовська А. М. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. 1997. № 7.

10. Конрад Ю., Луніна І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. 1996.- №11.

11. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. І. Р. Михасюка.-Львівський національний університет ім. І. Франка.-К.: Атіка, Ельга-Н., 2000.- 208 с.

12. Чистов С. М. Державне регулювання економіки.-К.: КНЕУ, 2002.-208 с.

13. Запоточний І. В., Захарченко В. І. Державне регулювання регіональної економіки.-Харків-Львів-Одеса: ТОВ “Одіссей”, 2003 р. -592 с.