а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів;

б) співвідношення навмисних і необережних злочинів;

в) співвідношення й питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації по розділах Особливої частини Кримінального кодексу;

г) питома вага й співвідношення 6-8 найпоширеніших злочинів (наприклад, грабежів, злочинів проти життя й здоров'я, хуліганства, крадіжок і т.п.);

д) питома вага рецидивної, організованої, професійної, групової злочинності;

е) питома вага злочинності неповнолітніх.

Можна було б ще більш досконало диференціювати показники структури злочинності, але важливо не це, а те, щоб було зрозуміло в принципі, що ж таке структура злочинності. Тут необхідно зазначити, що існує характер злочинності, тому що якісні показники, будучи самостійними, у той самий час невідривні один від одного, при поясненні найбільш, мабуть, типових рис злочинності як негативного соціального явища.

Характер злочинності визначається числом найнебезпечніших (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистостей тих, хто скоює злочини. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому, структура й характер злочинності не є незмінними й залежать, насамперед, від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства (наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, а також національних особливостей, традицій, звичаїв, від рівня міграції, вікового складу населення, його культури тощо), а також від змін у кримінальному законодавстві, стану правозастосовної практики й т.ін.

Серед статистико-демографічних характеристик злочинності істотне значення має розподіл її на чоловічу та жіночу

Кримінальна статистика свідчить про те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною й становила в середньому 10-15% від загальної кількості скоєних злочинів. Характер же її визначався роллю жінки в соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні роки, жіноча злочинність стала більш інтенсивною, жінки частіше стають співучасницями в злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. Дослідження з усією очевидністю показали неспроможність пояснення жіночої злочинності біологічною схильністю. У той же час, статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло та обсяг її діяльності, у тому числі й антигромадського характеру. Саме цим пояснюється перевага жінок-злочинниць в окремих сферах, наприклад, у торгівлі, оскільки й відсоток працюючих у цій галузі чоловіків нижчий, ніж жінок

Структура злочинності не може бути повністю охарактеризована, без виділення злочинності неповнолітніх. Остання, у свою чергу, може бути поділена на злочинність малолітніх і підліткову. Якщо підліткова (від життя, досвіду) усіма прийнята як злочинність не вище віку неповноліття, то про молодіжну злочинність (молодіжний вік) єдності думок немає. Тут можна сказати лише про те, що такий поділ існує, не вдаючись у спірні питання. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато загального зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен.

У цьому зв'язку, варто підкреслити, що проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, й розумово (при осудності, природно) накладає відбиток на поведінку людини, у тому числі злочинну. Вік робить людину й найбільш вразливою для злочинності (скажімо, малолітніх, підлітків або, навпаки, осіб похилого віку). Кримінальне законодавство пов'язує вік і з наслідками злочину (зниження покарання неповнолітнім, зм'якшення покарання особам похилого віку).

Структура злочинності не може бути зрозуміла, без виявлення особливостей рецидивної злочинності - теж досить своєрідного й специфічного її зрізу, що робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства явищем. У науці розрізняються три поняття рецидивної злочинності: а) законодавче (кримінально-правове); б) кримінологічне; в) пенітенціарне. Перше - це повторне здійснення злочину, після засудження за скоєння злочину за умови, якщо судимість не погашена або не минули давні строки. Друге - сам факт скоєння другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винен засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі.

При визначенні правових наслідків для особи, які вчинили другий і більше злочинів, визначальне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У той же час, кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну характеристику власних особливостей злочинця, стійкості антигромадських поглядів, навичок, звичок та ін. Пенітенціарне визначення найбільш утилітарне, але воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ.

На практиці ми зустрічаємося зі спрощеним підходом і оцінкою рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить справи погані. При цьому, однак, упускається з виду, що оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною, внаслідок складності явища і його місця в структурі злочинності. Уявімо собі, що в якій-небудь області було скоєно 1000 злочинів. Вчинили їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік, у цій самій області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік, він знизився до 10%. Зрозуміло, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки ж зросло число так званих первинних злочинців - із числа тих, хто раніше злочинів не вчиняв. Можливо також, що ті рецидивісти, які вибули з даної області, могли виявити себе десь в іншому місці.

Продовжимо приклад, дещо змінивши вихідні дані. В області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік, число злочинів збільшилося до 1200, а відсоток рецидивістів залишився той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився до 20%. Яка повинна бути оцінка? Знову виявимо обережність, тому що скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (в абсолютному вирахуванні) не зменшилося, а збільшилося. Виходить, у цілому, незважаючи на зниження відсотка, справи стали гіршими, ніж були раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що при загальному скороченні кількості злочинів і осіб, їх що вчинили, ріст частини рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як і не завжди підтверджує погіршення стану злочинності.

Ідеальний варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, що їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах).

Для того, щоб повною мірою уявляти собі структуру злочинності, необхідно мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів серед загальної маси осіб, що скоюють злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити розмежування між організованою та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену суспільну небезпеку (у тому числі групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить більш глибоко зрозуміти, як і чому з'являються різні форми співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності не однакові в різних країнах і навіть усередині регіонів, що начебто б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення в так звані територіальні розходження злочинності). Ці розходження визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський злочин тощо. У той самий час, міста різні: це промислові центри, портові міста, курортні, забуті (провінційні) і т.ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

Латентна злочинність

Уявлення про злочинність як явище були б неповними, якщо не мати на увазі її латентності, тобто прихованості, невиявленості, неявної її частини, інформація про яку в державні органи не надходила й, отже, у статистику не потрапила. Існує кілька визначень латентності (латентної злочинності). Одні автори вважають, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, що залишилися невиявленим, невідомими органам внутрішніх справ і суду (Булатов Г., Майоров Н.). На думку інших, латентним варто вважати злочин, схований від одного з органів, якому, за законом, надане право розслідувати або розглядати справи про скоєні злочини (Шляпочніков А.С., За брянський Г.І.). Хоча ці визначення й відрізняються один від одного, але в них наголос робиться на те, що злочини не зареєстровані у відповідних державних органах. Однак справа в тому, що є злочини, інформація про які (повною мірою або частково) надходить у правоохоронні органи, але вона, з різних причин, не реєструється. Так буває при прихованні органами міліції злочинів від обліку. Інформація надійшла і зникла – а злочин скоєний. Можуть бути й інші ситуації. Ймовірно, латентною варто вважати злочинність, відомості про яку не потрапили в офіційні звітні дані. І отут ми стикаємося із суб'єктивними оцінками латентної злочинності (цифрою латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри найрізноманітніші й досить відмінні одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5. Менш обережні говорять про співвідношення 1:10, а то й більше. Західні вчені, наприклад вчені США, вважають, що якщо офіційна цифра злочинності в їхній країні дорівнює 13-15 млн., то латентна - 30 млн. і дещо більше. У нас у країні такі оцінки не виводилися. Ми, звичайно, нічим від інших країн не відрізняємося, і латентність у нас настільки ж велика, особливо якщо врахувати існуючу багато років практику «прикрашання» стану злочинності.

У той же час, говорячи про латентну злочинність, варто мати на увазі, що деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинності, так і від позиції держави та поведінки населення, що не завжди ставить компетентні органи до відома про скоєні злочини. Так, найменш латентні тяжкі злочини, зокрема, вбивства. Їх реєструється в Росії приблизно 10-150 тисяч на рік. Однак навіть дана цифра при такій динаміці не є справжньою. Зокрема, тому що чимало вбивств кваліфікується наслідком (і проходить у судах), як тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть. Робиться це для того, щоб вирівняти показники. Тисячі людей у рік зникають без звістки й перебувають у розшуку. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половина з них були вбитими.

Найбільш латентні крадіжки, переважно не дуже великі, і розкрадання, особливо в системі кооперації та приватних фірм. Хуліганство - теж керований злочин, цифри якого стрибають, залежно від різних, далеких від інтересів боротьби зі злочинністю, міркувань. Приклади можна було б продовжити.

Тим часом, боротьба зі злочинністю може бути успішною лише тоді, коли відоме справжнє положення справ. До речі, приховуючи злочинність, органи міліції й суду обкрадають і себе: вони втрачають можливості просити в держави засоби, необхідні для боротьби із злочинністю. А несумлінних політиків і керівників це влаштовує двічі: не треба витрачати зайві гроші й можна спитати за неправду (ними ж ініційовану) і за неналежну роботу. Так сфера боротьби зі злочинністю стає ареною для політиканства та обману населення. Мабуть, латентність завжди буде високою. Занадто багато інтересів - політичних, корисливих, кар'єристських тощо - стикаються в цій, здавалося б специфічній, проблемі. Населення ніколи не буде знати справжню цифру злочинності. Однак, в інтересах справи, необхідно осягати, за допомогою наявних методів і засобів, ту цифру злочинності, яка хоча б наближалася до справжньої. У конкретних регіонах це цілком реальне завдання.

Виявляти латентність злочинності можна за допомогою науково організованих опитувань населення, передбачуваних потерпілих від злочинів (такий метод називається методом віктимологізації). Саме в цьому випадку можна встановити (хоча б приблизно) співвідношення між зареєстрованою та незареєстрованною злочинністю.

Відомості про рівень прихованих тілесних ушкоджень можна одержати в бюро судово-медичної експертизи, у клініках і лікарнях, травмпунктах.

Про розміри розкрадань, наприклад будівельних матеріалів, можна судити на основі аналізу співвідношення потреб у них населення, необхідних для індивідуального будівництва з фактичною витратою будівельних матеріалів. Якщо в районі стоїть підприємство, недобудоване, через недостачу дахового заліза, а навколо частина будинків покривається даховим залізом, можна дійти висновку - іде велике розкрадання, яке повинні виявляти компетентні органи. Перехід на ринкові відносини істотно збільшило латентність злочинності у всіх сферах виробництва та розподільних відносин.

Методом виявлення латентної злочинності може бути й метод експертних оцінок. У необхідних випадках, можна запрошувати експертів, для зіставлення їхніх думок.

Іншими словами, латентність злочинності - більша соціальна проблема, підхід до розробки джерел якої дозволить виявляти більш наближену до істини цифру злочинності, знаходити додатково вузькі місця в соціальній практиці, а виходить, і більш реально підходити до розробки засобів попередження злочинності.