Суспільство, що перебуває в такій несприятливій обстановці, у якій є нині Україна, не може не відчувати потреби у примноженні внеску жінок у вирішення загальносуспільних проблем. Воно просто вимушене сприяти ширшому залученню жінок до всіх форм громадської, соціальної та політичної активності і задля цього пропонуються наступні заходи:

1. Домогтися полегшення побуту і поліпшення матеріального становища сімей (зменшення тягаря побутової завантаженості обох статей, але насамперед жінки, оскільки саме вона сьогодні несе на своїх плечах основний тягар сімейних проблем). Сюди входить, окрім іншого, покращення системи охорони здоров’я, вдосконалення соціальних форм виховання і догляду дітей у дитячих садках, освітнього та виховного процесу в школах.

2. Крок за кроком долати стереотипи патріархального суспільства щодо «нормального» розподілу сімейних та суспільних функцій, видів творчої та рутинної побутової роботи за статевою ознакою; сприяти утвердженню рівномірного розподілу сімейних обов’язків між подружжям як норми суспільного життя, розуміючи, що зміна культурних стереотипів є справою не одного десятиліття та що вона вимагає змін в усьому процесі соціалізації особи – починаючи від сім’ї і закінчуючи стосунками в професійному та громадському середовищі.

3. Усувати будьякі, як явні, так і приховані форми дискримінації жінок – на роботі, в житті, в політиці; використовувати правові та організаційно-політичні заходи для забезпечення рівного доступу жінок до процесу прийняття рішень. Адже в конституціях усіх демократичних держав йдеться про створення рівних можливостей для самореалізації (в усіх сферах, зокрема й у політиці) кожного індивіда, незалежно від віку, статі, етнічної, класової чи іншої групової приналежності. Ініціатива та основні зусилля мають виходити від самих громадян. Це стосується не лише жіночих, а й усіх громадських організацій, які, наштовхуючись на нерозуміння влади, мають не обурюватись, а боротись. Для цього у їхньому розпорядженні є такі канали впливу:

ü формування громадської думки через ЗМІ;

ü вплив на законодавчий процес через своїх представників у парламенті, через лобістські групи та через масові акції;

ü вплив на владні структури в цілому (не зайвою, наприклад, є спроба мати своїх людей у виконавчих структурах та в органах місцевого самоврядування).

ü поступове формування іншого ставлення до суспільної ролі жінки у школі та в процесі домашнього виховання.

Також, важливо пом’ятати, що нерівність жінок і чоловіків – це проблема взаємовідносин, і її неможливо викорінити, якщо зосереджувати увагу лише на проблемах однієї статі. Необхідно застосувати такий підхід, який би сфокусувався на перегляді практик і структур, які укорінюють різні види нерівності. Особливо це стосується розподілу праці, доступу до ресурсів та контролю над ними, а також можливостей брати участь у прийнятті різноманітних рішень. Тому перегляд гендерних ролей і відносин можливий тільки за умови участі у цьому процесі обох статей. Адже практика довела: поліпшення умов життя однієї статі не вирішує загальних соціальних проблем, та й навить призводить до дискримінаційного становища іншої. Таким чином, принцип рівності повинен містити у собі і право на відмінність, враховувати відмінні риси, характерні для жінок і чоловіків. Адже життя жінок і чоловіків значно відрізняються через репродуктивну функцію жінок. Питання в тому, що ці відмінності не повинні негативно відбиватися на умовах життя жінок і чоловіків, вести до дискримінації. Навпаки, вони мають, відповідним чином, враховуватися, знаходити своє відображення у рівному розподілі економічних, соціальних і політичних можливостей.

Висновки

Зростання якості та обсягів усієї сукупності соціокультурних ресурсів створює передумови для трансформації соціальних статусних позицій і ролей взагалі, та жіночих і чоловічих зокрема, водночас актуалізуючи проблему підвищення соціальної ефективності управління суспільством. Нерівність між жінками й чоловіками в доступі до інститутів політичної й економічної влади та лідерства є проявом соціального диспаритету, ґендерного дисбалансу. І це, насправді, серйозне соціальне протиріччя, соціальна проблема, котра наразі вимагає свого якомога швидшого вирішення.

В результаті аналізу та оцінки ґендерних аспектів лідерства в сфері управління, було визначено сутність категорії «лідерство» та проведен огляд досвіду реалізації жіночого лідерства у західній традиції.

Також був проведен аналіз вітчизняного досвіду жіночого лідерства в практиці управління, і був отриман висновок щодо низького рівня розвинутості інституту жіночого лідерства в Україні.

Проведений аналіз загальних підходів щодо жіночого та чоловічого менеджменту довів, що жінка-керівник не тільки не поступається чоловікові в умінні управляти, але довові часто перевершує його.

Осінка ґендерних аспектів управління в соціальній сфері показав на існування гендерної сегрегації у сфері професійної зайнятості. А також, приклад вибіркового соціологічного дослідження щодо виявлення шляхів посилення ролі жінки в суспільному житті, показав що процес формування жінки-керівника гальмують об’єктивні та суб’єктивні чинникі, з яких труднощі суміщення материнських обов’язків, ведення домашнього господарства з керівною діяльністю займають перше місце.

На останньому етапі були запропоновані заходи, які можуть сприяти ширкому залученню жінок до всіх форм громадської, соціальної та політичної активності.

Узагальнюючи, можна сказати, що однією з основних причин того, що проблема гендерної рівності все ще не набула політичного значення в українському суспільстві – це є несприйняття її як складника процесу демократизації та реалізації прав людини. Незважаючи на тривалу співпрацю в рамках проектів Ради Європи та проголошений курс на європейську інтеграцію, наша держава ще не досягла ровня європейських вимог у сфері гендерної рівності. Гендерні перетворення у політико-правовій системі і в суспільстві в цілому – процес складний і тривалий. Водночас, забезпечення рівного доступу до процесу прийняття рішень для чоловіків і жінок є однією з важливих умов розбудови в Україні правової держави.

Література

1. Адаир Д. Психология лідерства. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 352 с.

2. Антология гендерных исследований. Сб. пер. / Сост. и комментарии Е. И. Гаповой и А. Р. Усмановой. – Минск.: Пропилеи, 2000. – 384 с.

3. Берн Ш. Гендерная психология. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 320 с.

4. Гвоздева Е. С., Герчиков В.И. Штрихи к портрету женщин-менеджеров // Социис. - 2000. - № 11.

5. Гендерні аспекти державної служби: Монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька; За заг. ред. Б. Кравченка. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 335 с.

6. Головньова І. В., Найдовська І. В. Жіноча самореалізація: гендерно-рольовий аспект // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Психологія. – 2001. – Вип. 7. – С. 37 – 43.

7. Голубєва О. Зміст гендерних стереотипів сучасних підприємців // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С. Д., Шайгородського Ю. Ж. та ін. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2003. – С. 232 -240.

8. Дослідження у сфері ґендерної політики. – Тернопіль, 2000. – спосіб доступу: http://icps.com.ua/doc/gender_report_ukr.pdf

9. Жозіан Капт: «Жінки в розвитку мікро– і малих підприємств»./ Сучасні проблеми жінок на ринку праці та шляхи їх вирішення/Збірник наукових статей. – К.: 1998. – 156 с.

10. ЗдравомысловаЕ.А.,ТемкинаА.А.Социология гендерных отношений и гендерный подход в социологии //Социс. - 2000. - № 11.

11. Кузич-Березовський І. Жінка і держава. – Львів, 1994. – 312 с.

12. Лазорко О. Ґендерні особливості менеджерів промислових підприємств // Соціальна психологія. - 2005. - № 5 (13). - C.160-168

13. Ложкін Г. В., Дорошенко Н. В., Волянюк Н. Ю. Стать як детермінанта типового стилю керівництва // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. Зб. наукових праць. – Рівне, 2003. – Вип. 27. – Ч. І. Соціально-психологічні детермінанти формування гендерних стереотипів в умовах сучасного суспільства. – С. 62 – 65.

14. Магдюк Л. Врахування гендерної диверсифікації стилів керівництва в державному управлінні як фактор сприяння позитивним змінам в громадянському суспільстві // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип.2 (2). - С.142–147.

15. Морозко Л. Жіноче політичне лідерство та проблеми становлення громадянського суспільства в Україні // Перспективи паритетної демократії у політико-правовому полі України: [Збірка]. - Харків, 1997. - С.63–70.

16. Психология лидерства в бизнесе / В. Шеклтон. – СПб.: Питер, 2003. – 222 с.

17. Український центр політичного менеджменту: http://www.politik.org.ua/index.php3

18. Чирикова А.Е., Кричевская О.Н. Женщина-руководитель: деловые стратегии и образ "я" // Социсс. – 2000. - № 11.

19. Швейгер-Лерхенфельд А.Ф., Женщина, ее жизнь, нравы и общественное положение у всех народов земного шара: Перев. с нем. М.И. Мерцаловой. – Москва: «Кураре-Н», 1998.

20. Штейнберг А. Г. Мужской характер женского менеджмента // Социс. – 2002. - № 6.