Для України боротьба з організованою злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого виживання. Ця думка була висловлена майже п'ять років тому на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Однак і сьогодні важко заперечувати її актуальність. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.

Ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

 Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Отже, злочинна організація — це різновид малих неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою яких є антисуспільна спрямованість.

Соціальна організація має низку характерних ознак (властивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети):

1) соціальна організація має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через досягнення останньої. Це означає, що організація становить засіб та інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута ними поодинці;

2) задля досягнення мети члени організації змушені розділятися за ролями та статусом. Відповідно соціальна організація становить складну взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що виконуються членами організації. Соціальна організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та інтереси в тому обсязі, який визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній організації;

3) організація виникає на основі розподілу праці та її спеціалізації за функціональною ознакою. Тому в соціальних організаціях утворюються різні горизонтальні структури. Однак істотнішим для розуміння організації є те, що вона завжди будується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані. Необхідність керівної системи зумовлена необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної мети, надає їй стійкості та робить її ефективною;

4) керівні підсистеми створюють свої специфічні засоби регулювання та контролю за діяльністю організації. Серед них значну роль відіграють так звані інституціональні, або внутрішньо-організаційні норми, тобто норми, що створюються діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі повноваження. Зазначені інституції реалізують нормативні вимоги, підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контролюють їх виконання та застосовують санкції.

З моменту виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні погляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.

Однак слід зауважити, що підкорення окремих учасників групи прийнятим у ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіжностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї значення.

Організованому злочинному угрупованню потрібний керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний термін і з оптимальним ефектом наявними засобами досягнення злочинного результату[25]. Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, який сприяє досягненню групової мети[26].

Можна визначити такі основні функції лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна поведінка становить реалізацію зазначених функцій.