Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Міністерство освіти і науки України

Волинський державний університет імені Лесі Українки

 

 

Юридичний факультет

 

Кафедра кримінального права та процесу

 

 

КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ

Курсова робота

студентки 21 групи

юридичного факультету

Петрик Олександри Іванівни

 

Дата здачі:

Дата захисту:

Оцінка:

 

ЛУЦЬК-2003

Зміст

 

Вступ. 3

Розділ I. Поняття співучасті у злочині 5

1.1. Кількісна ознака об’єктивної сторони співучасті 6

1.2. Об’єктивна сторона ознаки спільності співучасті 13

1.3. Суб’єктивна сторона ознаки спільності співучасті 15

Розділ II. Види співучасників. 20

2.1. Виконавець (співвиконавець) злочину. 20

2.2. Організатор злочину. 21

2.3. Підбурювач. 26

2.4. Пособник. 28

Розділ III Форми співучасті 31

3.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті 31

3.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою) 33

3.3. Злочинна організація як форма співучасті 37

Висновок. 40

Список літератури. 42

 

 

Вступ

Про співучасть можна говорити , спираючись на сукупність відповідних норм у загальному кримінально-правовому значенні , у значенні, що розкрито в розділі 6 Кримінального кодексу України (Загальної частини) та значенні норм Особливої частини. Зокрема , у ст. 26 КК (від 5 квітня 2001р.) при визначенні поняття співучасті зроблені окремі уточнення у порівнянні з раніше діючим законодавством. А саме передбачено , що при співучасті має місце участь декількох суб’єктів злочину. В КК 1960р. поняття суб’єкта не було , мова йшла про вчинення злочину двома або більше особами. Уточнення зроблено і стосовно того , що співучасть може мати місце умисного злочину. Раніше умисний характер злочину не підкреслювався.          

Виділення поняття співучасті в окремий розділ чинного Кодексу пояснюється їх широким розповсюдженням , а також тим , що вчинення злочинів у співучасті має певну специфіку і відрізняється більш широким ступенем суспільної небезпеки. В цілому ряді випадків вчинення злочину у співучасті надає окремим складам злочинів кваліфікованого виду. В Україні злочини такого виду достатньо розповсюджені. Так , у 1999р. Було зареєстровано 77095 злочинів , вчинених у співучасті , їх питома вага серед злочинів , закінчених розслідуванням , складала 19,5% , а в 2000р. зареєстровано 80179 злочинів , питома вага складала також 19,5%.         

Однією з найбільш небезпечних тенденцій розвитку злочинності в Україні є консолідація злочинного середовища та утворення в ньому організованих злочинних угруповань – стійких об’єднань осіб , орієнтованих на тривалу спільну протиправну діяльність , метою яких здебільшого є отримання значних доходів незаконним шляхом. Діяльність цих угруповань становить зміст одного з найбільш небезпечних видів сучасної злочинності – організованої. За даними МВС України , дев’ять років з 1990 по 1999рр. Загальна кількість організованих злочинних угруповань збільшилася з 421 до 1157 (майже в 2,7 рази ) , кількість їх учасників - з 1600 до 4836 осіб (більше ніж у 3 рази) , кількість вчинених ними злочинів - з 2250 до 9273. Що особливо тривожить ,- злочинність даного виду зростає значно швидше від загальної. За названий період загальна кількість вчинених в Україні злочинів збільшилася приблизно в 1,5 рази (з 3698 до 5587). Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини , як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах , розбої, злочинні заволодіння зброєю , рекет (вимагання) , контрабанда , незаконні дії з наркотичними засобами. Мають місце і вчинення такими злочинними об’єднаннями терористичних актів , тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань , захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи , що бере участь у вчиненні злочинів групою осіб.                   

З огляду на подані вище факти стає очевидним те , що детальне вивчення поняття співучасті у злочині є досить необхідним аспектом на сьогодні. Співучасть переважає у більшості вчинюваних злочинів відповідно до статистики. Тому , на мою думку , удосконалення знань щодо цього інституту є досить актуальним. 

Організатор злочину

 

 Відповідно до ч. 4 ст. 19 КК 1960 р. організатором визнавалась осо­ба, яка організувала вчинення злочину або ке­рувала його вчиненням. Тепер же згідно з ч. З ст. 27 нового КК організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: організувала вчинення злочину (злочинів); керувала підго­товкою злочину (злочинів) або його (їх) вчи­ненням; утворила організовану групу чи зло­чинну організацію; керувала організованою групою чи злочинною організацією; забезпе­чувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; організовувала прихо­вування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Отже, коло дій, які дають підстави визнати особу орга­нізатором, значно розширились, а це, у свою чергу, дає правоохоронним органам більше можливостей для притягнення до криміналь­ної відповідальності найбільш небезпечної фігури у злочинній діяльності — організатора (керівника).

Що стосується змісту ознак, за якими особа визнається організатором, то вони в основно­му зводяться до такого.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх пове­дінку. При цьому ініціатива вчинення злочи­ну може і не належати організатору, а бути ли­ше підтриманою ним. Дії по організації зло­чину полягають, зокрема, у: а) залученні до його вчинення виконавців, пособників, під­бурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчи­нення злочину. Основне завдання, на вико­нанні якого зосереджена діяльність організа­тора при організації вчинення злочину. — спрямувати. об'єднати і скоординувати зусил­ля інших осіб на вчинення злочину. Організа­ція останнього може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координа­цію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійсню­ватись у формі наказу, угоди, прохання, під­купу, доручення, замовлення тощо. Так, судо­ва практика за певних обставин визнає замов­лення вбивства його організацією.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: підшукуван­ня або пристосування засобів чи знарядь; під­шукування співучасників; замовлення вчи­нення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочи­ну. Керуванням підготовкою злочину (злочи­нів) охоплюється також проведення інструк­тажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяль­ності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до праців­ника такого органу чи його близьких, усунен­ня його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. У разі ко­ли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення доку­ментів, викрадення чи зберігання зброї, да­вання хабара тощо), його дії потребують додат­кової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: наданні настанов конкретним уча­сникам злочину щодо виконання тих чи ін­ших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують вико­нання таких дій; координації дій співучасни­ків (їх розстановка на місці вчинення злочи­ну. визначення послідовності вчинення зло­чинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); забезпе­ченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виклю­чають участі організатора у виконанні об'єкти­вної сторони злочину, тобто участі його у ньо­му як виконавця. За таких обставин дії орга­нізатора слід кваліфікувати за статтею Особ­ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без по­силання на ст. 27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому — як виконавець, пособник чи підбу­рювач. її дії у кожному разі мають одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочин­ної організації — це сукупність дій по орга­нізації (формуванню, заснуванню, створен­ню) стійкого злочинного об'єднання для вчи­нення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близь­кими до дій по організації злочину (підшуку­вання відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль. визначення загальних правил пове­дінки членів групи або організації тощо). Од­нак основне завдання, яке стоїть перед орга­нізатором у цьому випадку, є іншим — ство­рити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусил­ля для заняття злочинною діяльністю. Нала­годження функціонування стійкого злочин­ного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників остан­нього та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання.

Керування організованою групою чи зло­чинною організацією полягає у вчиненні су­купності дій, спрямованих на управління про­цесом підтримання їх функціонування (забез­печення існування та збереження організова­ності) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.

Таке керування може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, дору­чень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Фінансування злочинної діяльності орга­нізованої групи чи злочинної організації — це забезпечення їх коштами у національній ва­люті України чи в іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначе­ним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним без­посередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх по­треби. Воно може спрямовуватись на фінан­сування як забезпечення функціонування ор­ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу кош­тів членам таких об'єднань як плату за вико­нання ними відповідних функцій, підкуп предста­вників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинен­ня конкретного злочину (придбання та при­стосування знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну підприємниць­ку діяльність, виплата винагороди виконав­цям та іншим співучасникам злочину тощо).

Інше, крім фінансового, забезпечення (ма­теріально-технічне, інформаційне тощо) зло­чинної діяльності названих об'єднань за зако­ном не є підставою для визнання особи орга­нізатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організато­ром лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.

Приховування злочинної діяльності орга­нізованої групи або злочинної організації яв­ляє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді перехову­вання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації доходів, отриманих таким об'єд­нанням злочинним шляхом; б) підкупу пра­цівників органів державної влади з метою не­вжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та при­тягнення їх до відповідальності; в) проник­нення учасників таких об'єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасни­ків такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шля­хом; е) маскування слідів злочину; є) знищен­ня знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізично­го знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчине­них злочинним об'єднанням злочинів, які мог­ли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утво­рює склад окремого злочину (наприклад, зни­щення чи пошкодження майна, вбивство, да­вання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.

Підбурювач

 Нове законодавче визначен­ня цього виду співучасника відрізняється від попереднього трьома моментами:

— новою його назвою (у ч. 5 ст. 19 КК 1960 р. він іменувався підмовником, у ч. 4 ст. 27 КК 2001 р. — підбурювачем);

— новий КК підбурювачем визнає особу, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цьо­го моменту і зазначав, що підмовник — це особа, яка схилила до вчинення злочину (як­що тлумачити буквально, то не зрозуміло, ко­го ж вона мала схилити до цього);

— новий КК називає конкретні способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а са­ме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схи­ляння іншим чином.

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос­ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде­ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи­ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи­нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона­вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо­же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від­сутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одно­разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май­на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін­шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен­ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате­ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико­нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко­ди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої осо­би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо­го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу­міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе­них вище, дій, за допомогою яких особа схи­лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як­що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо­ваного підлеглому по службі, то відповідаль­ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен­ня настає з урахуванням положень, передбаче­них ст. 41 КК.

Підбурювання може виражатись у словес­ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо­ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під­бурювання сам по собі є кримінальне кара­ним, він повинен отримувати самостійну кри­мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання харак­теризується лише активними діями, однак во­но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за­гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії – ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої осо­би до вчинення певних дій утворює самостій­ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку­вати за відповідною статтею Особливої части­ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією — ч. 2 ст. 303 КК).

Пособник

 Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприя­ла вчиненню злочину іншими співучасника­ми: порадами чи вказівками: наданням засо­бів чи знарядь; усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: перехова­ти злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його прихо­вуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення по­няття пособника відрізняється двома момен­тами:

— у чинному визначенні йдеться про спри­яння вчиненню злочину іншими співучасни­ками. чого не вказував КК 1960 р.:

— новий КК доповнив поняття пособника новою ознакою, вказавши, що ним також є особа, яка заздалегідь обіцяла придбати чи здобуті предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню зло­чину.

Що ж до змісту конкретних ознак пособни­ка. то їх у стислому вигляді можна визначити.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучас­никам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та ін­ших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину — це передача іншим співучасникам різних пред­метів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на по­терпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється лік­відація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного на­міру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди мас проникнути виконавець, відключенні сиг­налізації чи, навпаки, її невключенні, виве­денні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засо­бів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку чи під час його вчинення. Такі дії мо­жуть виразитись у: наданні злочинцю помеш­кання, підроблених документів; знищенні за­собів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні гро­шей чи майна, які були предметом злочину;

придбанні чи продажі майна, здобутого зло­чинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематич­ного їх вчинення вони давали підстави вико­навцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування зло­чинця, знарядь чи засобів злочину, слідів зло­чину чи предметів, здобутих злочинним шля­хом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності ли­ше у випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти прихову­ванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім пере­лічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцян­ка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів. здобутих злочинним шляхом, тощо.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчи­нення злочину неповідомлення про достовір­но відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчи­нене ними діяння містить склад іншого зло­чину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243 КК).

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні зло­чину іншими співучасниками (наприклад, до­помога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони, пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності.

Розділ III Форми співучасті

Висновок

 

Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків , які, на жаль , не обминули й інститут співучасті. Зокрема , в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини , хоча вона існує в більшості необережних злочинів , а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта , що спричинило суспільно-небезпечні наслідки , до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах , оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад , якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість , платить йому за це , усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків , внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди , то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник , бо скоєно необережний злочин , тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин , в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.           

Тобто , доречним було б вказати , що співучасником злочину є також особа , яка виступила співучасником умисних дій , що призвели до злочинного результату , стосовно якого вона мала вину у формі необережності. 

В ст. 27 перераховано види співучасників – виконавець , організатор , підбурювач , посібник , але в Особливій частині з’явився ще один вид – керівник (ст.255 , 258) , котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції , і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника , то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв’язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника , а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації. 

Кримінальне законодавство Царської Росії визнавало ще одного співучасника – особу , яка свідомо розділила вигоди від злочину . Це , наприклад , члени сім’ї , інші утриманці злочинця , які добре розуміють , звідки в них розкіш і достаток. З правової літератури і практики відомо , що саме ці особи найбільше підбурювали до злочинів. Чи не варто їх також визнавати співучасниками і притягати до кримінальної відповідальності  за злочини , пов’язані з корупцією і організованою злочинністю.    

В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною , що обтяжує покарання. Доцільно було б , щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник , який наказами , погрозами , проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій , повинен отримувати більш суворе покарання , ніж підлеглий.

Отже , поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.         

 

 

Список літератури

 

1. Конституція України // ВВРУ. –1996.- №30. – Ст.141.

2. Кримінальний кодекс України. – 1960р.

3. Кримінальний кодекс України. – Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.

4. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.

5. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.

6.  Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002.- ч.1,2.

7.  Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ: Юрінком Інтер – 2000.

8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. – Київ – 2001.

9. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.

10.Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. – Спб.:1902.

11.Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.

12.Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.

13.Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.!974.

14.Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.

15.Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні , кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.

16. Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.

17.Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).

18.Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1989.

19.Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.

20.Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2001.- №11.

21.Кубрак П. , Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів , вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2001.- №3.

22.Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини , вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2001.-№1(23).

[1] Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украи-ны: Учеб. пособие. — Харьков: ООО «Рубикон П», 1997. — С. 10.

[2] Усі поізвища. назви установ та населених пунктів змінено.

 

[3] Таганцев Н. С. Русское уголовное право: Лекции: В 2 т. — 2-е изд., пересмотр.идоп.—СПб.:Б.и., 1902.—Т. 1.

[4] Пионковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – С.500

[5] Советское уголовное право. Часть общая. – Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1960. – С.413.

[6] Советское уголовное право. Часть общая. – М.: Госсоюзиздат, 1962. – С.203.

[7] Тельнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. – М.: Юрид. Лит., 1974. – С. 42-65; Гришаев П.И. , Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госсоюзиздат, 1959. – С. 118-165.

[8] Ковальов М.И. Соучастие в преступлении: В 2т. – Свердловск: СЮИ, 1960. – Т.1: Понятие соучастия. – С.262.

[9] Солнарж В. Соучастие по уголовному праву Чехословацкой Социалестической Республики: Пер. с чеш. – М.: Изд-во иностр. Лит., 1962. – С. 59-60.

[10] Галиакбаров Р. Р. Групповое преступление: постоянньїе й переменньїе признаки. — Свердловск: СЮИ, 1973.—С. 118—120.

 

[11] Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99 № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квіт. 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» // Право України. — 1999. — №7(1).—С. 140.

 

[12] Курс советского уголовного права: В 6 т. — М.: Наука, 1970. — Т. 1. Уголовньїй закон. — С. 168.

13 Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид, лит., 1974. — С. 28.

 

[14] Курс советского уголовного права: В бт. — М..: Наука. 1970. — Т.2: Часть общая. Преступление. — С. 455.

[15] Бурчак Ф. Г. Соучастие: социальньїе, криминологические й правовьіе проблеми.—К.: Вчщашк., 1986.—С. 102.

[16] Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ – Харків.: Юрінком Інтер- Право.- 2002.

[17] Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М.: Госюриздат, 1961. – С. 548.

[18] Ломако В.А. Зміст умислу і його види: Х.: Харк. юрид. Ін-т, 1991. – С. 5.

[19] Советское уголовное право: Общая часть. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С.254.

[20] Ковалев М, Й. Соучастие в преступлении: В 2 т. — Свердловск: СЮИ, 1962. — Т. 2: Виды соучастников й формьі соучастия в преступной дея-тельности. — 274 с.; Пионтковский А. А. Советское уголовное право: В 2 т. — 3-є изд. — М.; Л.: Юриздат, 1929.—Т. 1.—371 с.; ТельновП. Ф. Ответствеяность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лит., 1974. — 208 с.; Шнейдер М. А. Соучастие в преступлении по советскому уго-ловчому праву. — М.: ВЮЗИ, 1958. — 98 с.; Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украинм: Учеб. пособие. — Харьков: 000 «Рубикон П», 1997. — 101с.

[21] ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.—М.: Юриздат, 1941.—С. 73.

[22] ТрайнинА. Н. Учение о соучастии.—М.: Юриздат, 1941.—С. 73.

 

[23] Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр. Законодательства Российский Федерации. – 1996. - №25. – С.6015.

[24] Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр.. право. – 1997. - №2(7). – С. 134.

[25] Бараненко Б. Й., Пясецкий А. Й. Тактические особенности оперативно-розискного воздействия на организованньїе преступньїе группьі ко-рьістной й корьістно-насильственной направленности // Вопр. совершенст-вования оперативно-розьіскной деятеяьности органов внутренних дея: Сб. науч. тр. — К.: Укр. акад. внутренних дея, 1992. — С. 54—55.

[26] Сервецький І. В., Гелетей В. В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.—1999.—№3.—С. 153.

 

[27] Тельнов П. Ф, Ответственность за соучастие в преступлении. — М.:Юрид.лит., 1974.—С. 107—113.

[28] Бажанов М І. Кримінальне право Украіни. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер -

Право., 2002.

29 Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»: 36. постанов Пленуму ВСУ (1963—1997). — Сімф.: Таврія, 1998.—С.208.

 

30 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер- Право., 2002.

 

31 Советское уголовное право. Общая часть. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 180—181; Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. — М.: Юрид. лот., 1974. — С. 117—132.

 

32 Матычиевский П. С. Преступления против собственности й смежные с ними Преступления. — К.: Юрінком, 1996. — С. 216.

33 Организованная преступность — 2 / Под ред. А. Й. Долговой, С. В. Дьякова.—М.: Криминолог. Ассоц., 1993.—С. 231—232.

 

Міністерство освіти і науки України