Залежно від конкретних умов функціонування підприємства і особливостей господарського механізму можуть вироблятися різні стратегії, що обумовлюють основні напрями інвестиційної політики. Досвід функціонування західних фірм показує, що інвестиційна політика окремих підприємств істотно варіюється залежно від багатьох чинників, найважливішими з яких є :

1) форма власності;

2) тип підприємства (спеціалізоване або диверсифіковане);

3) галузева приналежність;

4) розмір підприємства (велике, середнє або мале);

5) . Зовнішнє середовище функціонування.

В умовах ринкової економіки розрізняються спеціалізовані або диверсифіковані підприємства.

Спеціалізовані підприємства характеризуються тим, що їх продукція носить в основному однотипний, взаємодоповнюючий характер, а управління відносно централізованого. Диверсифіковане підприємство, навпаки, характеризується багатогалузевим профілем продукції, управління таким підприємством відносно децентралізовано а загальне керівництво здійснюється переважно за рахунок перерозподілу фінансових коштів [14, с. 51-55].

Кожне підприємство, відносячись до тієї або іншої групи, має свої особливості як в організаційно-управлінській системі, так і при формуванні і реалізації інвестиційної політики. В умовах ринкових стосунків віднесення підприємства до конкретного типу абсолютно на даний момент часу і відносно в тривалій перспективі.

Інвестиційна політика спеціалізованих підприємств спрямована на підтримку конкурентоспроможності вироблюваного або такого, що продається виробу. Головним орієнтиром є зростання об'єму продажів, збереження і збільшення частки ринку [7, с. 118-119].

Оцінка потенціалу розвитку спеціалізованого підприємства ґрунтуватиметься на внутрішніх можливостях зростання. При цьому динаміка розвитку галузі, до якої належить підприємство, чинить визначальний вплив на його розвиток. Спеціалізована компанія може забезпечити продуктивніше використання ресурсів шляхом масового виробництва, вирішуючи питання збуту продукції за допомогою розширення географічних меж ринку.

Інвестиційна політика диверсифікованих компаній орієнтована на пошук можливостей розвитку фірми за допомогою розробки нових сфер бізнесу Диверсифіковані підприємства роблять упор на прибуток, який виступає загальним вимірником ефективності усіх напрямів діяльності.

Наслідуючи стратегію диверсифікації, підприємства, як правило, не прагнуть до завоювання значної частки ринку по кожному вироблюваному продукту. Розвиток виробництв в різних галузях, кожна з яких має свою динаміку, робить підприємство стійкішим і достатньою мірою незалежним від зовнішнього середовища, що дозволяє проводити гнучку інвестиційну політику. Диверсифікований портфель проектів капіталовкладень дозволяє проводити активну політику відносно прийняття ризику направляючи засоби в найбільш прибуткові і в той же час найбільш ризиковані сфери.

Інвестиційна політика диверсифікованих компаній має на меті:

1) досягнення прискореного зростання підприємства при обмежених можливостях внутрішнього розвинена у сфері традиційного бізнесу;

2) досягнення стабільнішого розвитку за допомогою обмеження впливу негативних тенденцій окремих галузей;

3) прагнення до отримання більшої прибутковості за рахунок повнішого і ефективнішого використання фінансових ресурсів.

Диверсифіковане підприємство має більше можливостей для розвитку усередині регіону шляхом розробки і продажу нових продуктів, вивчення і задоволення нових потреб. Тому значну частину витрат таких підприємств складають інвестиції в дослідження потреб, розробку нових сфер вкладення капіталу, нових продуктів і т. д. У спеціалізованих фірм ці витрати, як правило, менше. В цілому стратегія, спрямована на диверсифікацію є переважною для підприємства в умовах великої невизначеності економічної системи.

Наступним чинником, що значно впливає на інвестиційну політику підприємства, є зовнішнє середовище. З прогнозуванням впливу зовнішнього середовища пов'язані в першу чергу завдання забезпечення надійною і достовірною інформацією про тенденції розвитку економіки. В умовах ринкових стосунків розвиток економічної системи має циклічний характер, що вносить елементи невизначеності. Тому для інвестиційних рішень підприємств необхідно виявити, в якій фазі циклу знаходиться економіка У фазі спала, приміром, підприємець, не бачить можливостей для зростання продажів, не здійснюватиме капіталовкладення, пов'язані з ризиком [6, с. 94-96].

Слід зазначити, що в ринковій економіці інвестиційні рішення приймаються на підставі суб'єктивних оцінок підприємцем подій, що реально відбулися. Для того, щоб понизити стихійність прийнятих таким чином рішень, в стадних країнах приводяться прогнозні дослідження розвитку економіки, діють численні консультаційні служби. При там різноманітність економічних прогнозів дозволяє підприємцям отримувати найбільш правильну інформацію шляхом їх зіставлення.

Другим напрямом впливу зовнішнього середовища на інвестиційну політику підприємств є державна активність. Технічний прогрес в сучасній економіці немислимий, якщо його єдиним стимулом буде споживчий попиту джерелом формування інвестиційних ресурсів - власні засоби підприємств. Достовірно нові техніка і технології вимагають не лише великих капітальних витрат, але, головне, на перших порах не приносять негайних комерційних результатів при застосуванні. На підставі одних лише ринкових принципів неможливо кардинально перетворити матеріальну базу, через відкритий ринок можливий тільки еволюційний технічний прогрес, малі удосконалення відомої і наявної в експлуатації техніки і технології. Тому на формування інвестиційної політики підприємств повинна чинити вплив державна науково-технічна і інвестиційна політика [3, с. 217-219].

Одна з сфер державного регулювання - область фундаментальних досліджень. Комерційний сектор не зацікавлений у фінансуванні таких розробок із-за невизначеності їх результатів. Крім того, фундаментальні дослідження носять довгостроковий характер і вимагають значних фінансових ресурсів. Тому значна частина науково-дослідних робіт повинна фінансуватися з державного бюджету.

На інвестиційну політику підприємств чинить безпосередній вплив державна податкова політика, яка шляхом надання податкових пільг, гнучкої амортизаційної політики і інших заходів направляє підприємства на довгострокові завдання. Особливо важливо пов'язати пільги з прискоренням науково-технічного прогресу.

Кредитна політика держави, різноманітні пільги, субсидії, система державних замовлень, правове регулювання бізнесу, рівень розвитку інфраструктури в регіоні - усі ці чинники впливають на інвестиційну політику підприємств. Міра їх спрацьованості і спрямованість регулюють процес капіталовкладенні промислових компаній.

Безпосередньо за результатами дослідження зовнішнього середовища і залежно від цілей і стратегії підприємства формується політика фірми відносно конкретних напрямів діяльності, які остаточно формулюються в результаті аналізу економічного стану і потенціалу розвитку підприємства, а також аналізу розмірів і структури ринків збуту.

Аналіз економічного стану підприємства представляє оцінку внутрішніх можливостей фірми, найважливішою частиною якої є аналіз фінансового стану, оскільки саме фінанси є джерелом і основним обмежувачем розвитку компанії.

Аналіз потенціалу підприємства є оцінкою можливостей по наступних напрямах:

- маркетинг: можливість проникнення на "нові ринки", збереження і укріплення завойованих позицій на традиційних ринках:

- НІОКР: вірогідність структурних технічних зрушень, технологічних проривів, впровадження інновацій;

- виробництво: оцінка резервів вдосконалення виробництва;

- фінанси; оцінка можливостей фінансування розширення основних фондів політика придбань і поглинань, участь на ринку цінних паперів;

- управління і організаційна структура : оцінка резервів вдосконалення управління і організаційної структури;

- конкуренція: можлива поведінка традиційних конкурентів, поява нових підприємств в сегментації ринку, де діє фірма;

- постачальники: оцінка змін структури постачальників, динаміки цін на сировину і матеріали, фінансовій стабільності постачальників.

Аналіз структури і розмірів ринку збуту потрібний для оцінки загального об'єму потреб, опеньки попиту на конкретні товари, а також динаміки цін на них. В результаті досліджень з'ясовуються можливості зростання компаній, виявляються обставини, що перешкоджають йому, і з урахуванням вивчення місткості ринку і діяльності конкурентів визначаються напрями інвестиційної діяльності [8, с. 119-121].

У країнах з ринковою економікою існує декілька типів класифікацій інвестиційних проектів. Одним з таких типів є розбиття проектів на великі, середні і дрібні.

Логіка розробки інвестиційної політики включає ряд етапів : вибір об'єкту інвестиційного вкладення: розрахунок інвестицій: аналіз ризику; ухвалення рішення про інвестиції: фінансування і кредитування; контроль за використанням інвестицій.