Термін "політика" характеризує сукупність цілей і завдань стратегічного і тактичного характеру, а також механізм їх реалізації в якій-небудь сфері діяльності (бізнесу).

Інвестиційна політика підприємства - складова частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і способи реалізації найбільш раціональних шляхів оновлення і розширення його виробничого і науково-технічного потенціалу. Ця політика часто спрямована на забезпечення виживання в складному ринковому середовищі на досягнення фінансової стійкості і створення умові для майбутнього розвинена [6, с. 121-124].

При розробці інвестиційної політики необхідно передбачити:

- досягнення економічного, науково-технічного і соціального ефекту від даних заходів - для кожного об'єкту інвестування використовують специфічні методи оцінки ефективності, а потім відбирають ті проекти, які за інших рівних умов забезпечують підприємству максимальну ефективність (рентабельність) інвестицій;

- отримання підприємством найбільшого прибутку на вкладений капітал при мінімальних інвестиційних витратах (капіталовкладеннях);

- раціональне розпорядження засобами на реалізацію неприбуткових інвестиційних проектів, тобто зниження витрат на досягнення відповідного соціального, науково-технічного і екологічного ефекту реалізації цих проектів;

- використання підприємством для підвищення ефективності інвестицій державної підтримки у формі бюджетних кредитів, податкових пільг і інше;

- залучення пільгових кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій і приватних іноземних інвесторів;

- мінімізацію інвестиційних ризиків, пов'язаних з виконанням конкретних проектів;

- забезпечення ліквідності довгострокових інвестиції, тобто зниження періоду їх окупності;

- відповідність заходів які передбачено здійснити у рамках інвестиційної політики, законодавчим і нормативним актам, регулюючим інвестиційну діяльність.

Вплив комерційних ризиків (будівельних, виробничих, маркетингових і ін.) може бути оцінений через вірогідну зміну очікуваної прибутковості інвестиційних проектів і відповідне зниження їх ефективності. Такі риски піддаються зниженню за допомогою самострахування (створення інвесторами фінансових резервів), диверсифікації інвестиційного портфеля, лімітації, придбання додаткової інформації про предмет інвестування та ін. [1, с. 78-79].

Для забезпечення ліквідності інвестицій слід зважити вірогідність значних змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон'юнктуру ринку і стратегії розвитку підприємства в майбутньому році. Подібні зміни здатні істотно понизити прибутковість окремих об'єктів інвестування, підвищити рівень ризиків, що зробить негативний вплив на загальну інвестиційну привабливість підприємства. Через дію цих чинників часто доводиться приймати рішення про своєчасний вихід з неефективних проектів і реінвестування капіталу, що вивільняється. Ось чому доцільно оцінювати ліквідність капіталовкладень в кожен об'єкт. За підсумками оцінки проводять ранжирування проектів за критерієм їх ліквідності (термінам окупності капітальних витрат). Для реалізації відбирають ті з них, які мають максимальну ліквідність (мінімальний період окупності капітальних витрат).

При розробці інвестиційної політики враховують наступні чинники:

- фінансовий стан підприємства (стійке, нестійке, кризове);

- наявність власних фінансових ресурсів, можливості отримання недорогих кредитів і позик;

- кон'юнктуру ринку капіталу;

- пільги, що отримуються інвестором від держави;

- комерційну і бюджетну ефективність намічаних до реалізації інвестиційних проектів;

- умови страхування і отримання гарантій від некомерційних ризиків;

- податкове оточення - податки і інші обов'язкові платежі;

- ціни на продукцію і виручку від продажів.

При оцінці ринку продукції беруть до уваги :

- географічні межі ринку реалізації цієї продукції;

- загальний об'єм продажів і його динаміку за останні три роки;

- динаміку споживчого попиту, що прогнозується на період реалізації інвестиційної політики;

- рівень конкуренції на ринку;

- технічний рівень продукції і можливості його підвищення за рахунок реалізації конкретних інвестиційних проектів.

При розробці інвестиційної політики рекомендують визначати загальний об'єм капіталовкладень, способи раціонального використання власних засобів і можливості залучення додаткових фінансових ресурсів з фінансового ринку. Інвестиційні проекти у рамках довгострокової стратегії підприємства доцільно погоджувати між собою по об'ємах ресурсів, що виділяються, і термінах реалізації, виходячи з досягнення максимального загального економічного ефекту. Середньострокову інвестиційну політику розробляють на період один - три роки, а довгострокову - на тривалу перспективу (понад три роки).

З точки зору управління реальними інвестиціями (у рамках інвестиційної політики) можна виділити наступні етапи інвестиційного процесу на підприємстві:

- мотивація інвестиційної діяльності;

- програмування інвестицій (програма розвитку підприємства);

- обґрунтування доцільності вибраної інвестиційної програми (оцінка ефективності. ризиків, ресурсного забезпечення);

- страхування реальних інвестицій :

- регулювання інвестиційного процесу;

- фінансове забезпечення інвестиційної діяльності;

- проектування;

- забезпечення реальних інвестицій (капіталовкладень) матеріально-технічними ресурсами;

- моніторинг процесу освоєння реальних інвестицій;

- оцінка результатів інвестування (ефективності реалізованих інвестиційних проектів).

Ці етапи можуть бути змінені виходячи з масштабів інвестиційної діяльності підприємства і характеру проектів, що реалізовуються.

Інвестиційна політика, визначена фахівцями підприємства, підлягає розгляду і затвердженню його керівництвом. Ключові положення цієї політики рекомендують враховувати при техніко-економічному обґрунтуванні інвестиційних проектів, виборі різних джерел їх фінансування.

Ефективність інвестиційної політики оцінюють по терміну окупності інвестицій який визначають на основі даних бізнес-плану і попередніх розрахунків по обґрунтуванню інвестиційних проектів [3, с. 18-22].

Інвестиційна політика має вирішальне значення для функціонування кожного підприємства незалежно від його розмірів, галузевої приналежності, правової форми і інших особливостей, В сучасних умовах розвитку української економіки важливо формувати правильну інвестиційну політику, оскільки вона обумовлює структуру і ефективність завтрашньої економіки [6, с. 131-132].

Головною умовою формування успішної інвестиційної політики підприємства є його орієнтація в першу чергу на рішення довгострокових завдань, а не на отримання миттєвих результатів. Нині кризове положення вітчизняної економіки, труднощі переходу до стабільного розвитку примушують підприємства домагатися, швидше, короткострокових цілей шляхом створення антикризових програм, необхідних для виживання в умовах перебудови господарського механізму. Переважання короткострокової орієнтації в діяльності підприємств також пояснюється в першу чергу:

- відсутністю державної програми виходу підприємств з кризи, а також частою зміною пріоритетів в економічній політиці держави;

- відсутністю практичного досвіду формування інвестиційної політики у керівників; недостатньою спрацьованістю методологічних питань довгострокової стратегічної діяльності фірми вітчизняною економічною теорією [7, с. 111-114].

В умовах ринкових стосунків процес формування інвестиційної політики, що спирається переважно на довгострокові цілі економічного розвитку, повинен зайняти сьогодні відповідне місце в арсеналі економічних інструментів підприємства.

Для реалізації цих завдань раніше усію необхідно змінити підхід до формування інвестиційної політики, яка має бути заснована на принципах руху від майбутнього до сьогодення, а не навпаки. Це означає що визначення стратегічних перспектив розвитку підприємства повинне здійснюватися не лише з екстраполяції сьогоднішнього положення і тенденцій розвитку фірми в майбутньому, а з управлінської інтуїції, аналізу потенційних можливостей підприємства і альтернативних шляхів розвитку.

З точки зору капіталовкладень, використовуваних для розширення виробництва, реалізація цього підходу означає переважний напрям інвестиційних ресурсів в перспективні галузі, що мають шанси зростання в майбутньому, але порівнянню з галузями, прибутковими в даний момент. Інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, що мають високі витрати, з метою зниження їх не повинні здійснюватися без відповідного аналізу перспектив цієї галузі [8, с. 216-218].

Таким чином процес формування інвестиційної політики повинен спиратися на стратегію розвитку підприємства і мати у результаті створення довгострокових інвестиційних програм, що охоплюють значний відрізок часу і спрямованих на найбільш ефективний розвиток фірми.

Нині з'явилися підприємстві з різною формою власності.