Зміст
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРАНІЗАЦІЙ. 5
1.2. Педагогічні здібності 11
1.3. Порівняльний аналіз професійних якостей учителя. 13
РОЗДІЛ ІІ. “СИНДРОМ ЗГОРЯННЯ”. 15
2.1. Виникнення та поширення синдрому психічного «вигорання». 15
2.2. Професійне вигорання. 17
2.5. Способи формування готовності до майбутньої діяльності працівників освітніх організацій. 22
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.. 26
3.1. Синдром “емоційного вигорання” вчителя. 26
ВИСНОВОК.. 29
ЛІТЕРАТУРА.. 30
ВСТУП
“Спочатку треба пробудити душу в дитини, а потім шліфувати розум…”,
“Надто багато в світі людей, яким ніхто не допоміг пробуджуватися” – у розпачі писав А.Сент-Екзюпері
Саме такі завдання ставить кожен вчитель перед собою – пробудити душу в дитини. Декому вдається справитись із завданням, а декому і ні.
Виховання етичного підґрунтя особистості відкриває можливості для правильної освіти. І найкращий період розвинення гуманності – це приклад дорослих, з якими малюки спілкуються.
Скільки б не працювали педагоги, маленькому громадянинові нелегко жити, нелегко робити свій правильний вибір в хаосі життя, якщо в сім’ї та суспільстві починають діяти “хижацькі закони”.
Гуманна система розвивального навчання, за якої високо цінуються не тільки знання, а й порядність у всьому, любов і повага до людей. І необхідність ставити виховання на перше місце довело саме життя.
Важко навчити дітей ділитися з товаришем, заступатися за слабших, просити пробачення за свої погані вчинки та не повторювати їх. Виправляти помилки і не бути руйнівниками, якщо найближчі дитині люди – мама і тато – сповідують теорію “переступити через інших”. І декотрі з них готові розірвати вчителя на шматки за те, що дитина може вдома запитати: “А чи правильно ви живете, мамо й тату?”
Життя розсудить дорослих, відкриє істини буття. А поки що педагогові потрібно чимало мужності та сил, аби щоденно з посмішкою заходити до класу, обіймати поглядом усіх своїх славних, унікальних “чомучок” і дарувати їм любов та мудрість.
Але мало хто з вчителів витримують таку “нагрузку”. Сьогодні з’явився такий термін як “професійне вигорання”, що є наслідком некерованого стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням в професійній діяльності.
Найбільшим показником професійного вигорання є емоційне виснаження – виникає при перевантаженні , гніві та депресіях, а так дуже часто відбувається на уроках, де учні не слухаються.
Актуальність теми полягає в тому, що даний час, такий синдром, як «емоційне вигорання» вже стає добре знайоме явище в школах.
Постійна втома, спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори, незадоволення професією…Спілкування з педагогами показує, що багато кому з вчителів імпонують всі прояви цього феномену.
Об’єкт дослідження – працівники освітніх організацій.
Предмет дослідження –педагогічні передумови професійного вигорання вчителя.
Мета дослідження – дослідити особливості професійного вигорання вчителя.
Завдання:
1) зробити теоретичний аналіз досліджень феномену професійного вигорання.
2) На основі теоретичних досліджень підібрати методики для вивчення особливостей феномену.
3) Сформувати експериментальну та контрольну групи досліджуваних.
4) Обробити та узагальнити результати дослідження.
Теоретична цінність роботи полягає в систематизації досліджень такого маловивченого, на даний час, феномену, як професійне вигорання вчителя.
Методи дослідження:
- спостереження;
- бесіда;
- тестування.
РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРАНІЗАЦІЙ.
1.1. 
Синдром «професійного вигорання» як результат хронічного
Педагогічні здібності
Умовно всі педагогічні здібності можна розділити на 3 групи: особистісні (риси якості особистості), дидактичні (пов'язані з передачею інформації) і організаційно-комунікативні (пов'язані з організаторською функцією і спілкуванням).
В.Крутецький
Від статистичного портрета вчителя перейдемо до його психолого-типологічного портрета. Розкриваючи поняття «педагогічні здібності», В.Крутецький відзначав, що особистісні здібності містять у собі такі елементи, як прийняття дітей, витримка і самовладання, здатність володіти своїм настроєм. Дидактичні здібності містять здатність пояснювати, а також мовну й академічну здібності. Організаційно-комунікативні здібності містять, зокрема, педагогічну спостережливість, такт і уяву, сугестивну здатність «емоційно-вольового впливу на учнів», а також прагнення до розподілу уваги і подальшого формування і розвитку педагогічних здібностей.
Однак варто зазначити, що подібними здібностями має володіти будь-який учитель, інакше може виникнути питання про його професійну придатність. Тому більший інтерес представляють класифікації, що апріорі припускають наявність усіх перерахованих якостей у педагогів, значною мірою за професійними ознаками, що відрізняються одне від одного.
Є чимало варіантів таких класифікацій, ми зупинимося на деяких із них. Є. Рогов наводить приклади таких типів особистості вчителя, як «організатор», «предметник», «комунікатор», «інтелігент». Для лідера-«організатора» характерні вимогливість, сильна воля, енергійність; для раціоналіста-«предметника» — спостережливість, професійна компетентність, прагнення до творчості. Екстраверт-«комунікатор» характеризується такими якостями, як товариськість, доброта, зовнішня привабливість, емоційність, емпатія; а «інтелігент» — високим інтелектом, принциповістю, загальною культурою.
Автор також описує проміжні типи, наприклад, «предметник-організатор», «предметник-комунікатор» тощо. Він відзначає, що «професійна діяльність неминуче супроводжується змінами у структурі особистості фахівця, коли відбувається посилення й інтенсивний розвиток якостей, що сприяють, з одного боку, успішному здійсненню діяльності, а з іншого боку — зміні, придушенню і навіть руйнуванню структур, що не беруть участі у цьому процесі. Якщо ці професійні зміни розцінюються як негативні, то їх варто розглядати як професійні деформації».
Характерний один із варіантів деформації, за якого типологічні особливості професійного боку особистості починають активно виявлятися у структурі особистості. У подібних ситуаціях «організатор» починає втручатися в особисте життя оточуючих, навчаючи їх «жити правильно»; «інтелігент» може вдатися до надмірного мудрування чи моралізування; «комунікатор» перетворюється в занудного базіку, який сюсюкає з молодшими за статусом; «предметник» вносить наукоподібність в усі ситуації, оцінюючи людей через призму їхніх знань предмета.
Професійне вигорання
Емоціогенність закладена в самій природі вчительської праці, особливо у праці вчителя початкових класів, причому емоції мають найрізноманітніший характер. Більшість авторів сьогодні схиляються до думки, що емоціогенні форми професійної дезадаптації вчителів (у яскраво вираженій формі це “синдром згоряння”) є характерною ознакою даного виду діяльності і водночас можуть бути виявом професійної непридатності.
“Синдром згоряння” — складний психофізіологічний феномен, що визначається як емоційне, розумове і фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження. Синдром виявляється у депресивному стані, почутті втоми і спустошеності, ентузіазму, утраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, негативній настанові щодо роботи і життя в цілому. Отже, якщо подібний синдром спостерігається у вчителя початкових класів, то це стає небезпекою для його учнів, тому що, як уже згадувалося, настрій учителя швидко передається молодшим школярам.
Н. Амінов наводить такі основні ознаки цього синдрому:
• виснаження, утома;
• психосоматичні ускладнення;
• безсоння;
• негативні настанови стосовно підлеглих;
• негативні настанови щодо своєї роботи;
• нехтування виконанням своїх обов’язків;
• збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);
• зменшення апетиту чи переїдання;
• негативне самооцінювання;
• посилення агресивності (роздратованості, напруженості);
• посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);
• почуття провини.
Н. Амінов підкреслює, що останній симптом властивий тільки людям, які професійно, інтенсивно взаємодіють з іншими людьми.
При цьому він припускає, що синдром емоційного згоряння має місце саме у тих вчителів, у яких виявляється професійна непридатність (ось чому важливою залишається проблема якісної професійної підготовки вчителя початкових класів). Якість опору цього суб’єктного синдрому (тому що він розвивається у процесі і результаті діяльності) визначається індивідуальними психофізіологічними і психологічними особливостями, що певним чином зумовлюють і сам синдром згоряння. Отже, визначте стан своєї нервової системи.
Причини «синдрому згорання»
• напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;
• недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;
• одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;
• вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;
• зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;
• робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
• невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
• невирішені особистісні конфлікти.
Одним із суттєвих чинників, що запобігають посиленню “синдрому згоряння”, є прийняття вчителем початкових класів особистої відповідальності за те, що відбувається. Якщо вчитель у всьому, що відбувається, звинувачує своє оточення, то почуття безсилля і безнадійності тільки зростає.
Для вчителів, як правило, визначаються три чинники, які відіграють суттєву роль в “емоційному згорянні” учителя початкових класів: особистісний, рольовий і організаційний. З розвитком “згоряння” пов’язана значущість роботи. Якщо робота оцінюється як незначуща у власних очах, то синдром розвивається швидше (ось чому важливо вчителеві початкових класів усвідомлювати важливість і вирішальність власного місця у процесі становлення особистості учня).
На емоційний стан учителів початкових класів впливають як організаційний клімат у колективі, так і, ставлення адміністрації. Якщо остання забезпечує працівникам можливість професійного зростання, усіляко підтримує, чітко розподіляє обов’язки, то в колективі переважатиме емоційно-позитивна атмосфера.
Зокрема, М. Джехода виділяє шість аспектів психічного здоров’я:
1. Позитивне ставлення до себе.
2. Оптимальний розвиток, ріст і самоактуалізація особистості.
3. Психічна інтеграція.
4. Особиста автономія.
5. Реалістичне сприйняття оточення.
6. Уміння адекватно впливати на оточення.
Якщо бажаєте дати дітям задоволення, радощі, щастя, будьте справедливими до них, виробіть у собі чуйність до їхніх прагнень, переживань. Виявляйте повагу до малої людської істоти, уникайте вчинків, які матимуть натяк на неправду і насильство. Жоден учитель не може забувати, що він повсякчас навчає і виховує дітей. Метод його навчання має відповідати інтелектові й етиці дитини.
Основними труднощами в діяльності вчителя початкових класів є емоційне напруження та страхи, що досить часто викликають стан стресу. Оскільки вчителі початкових класів мають вплив на своїх учнів, то їхній стрес може викликати аналогічний стан у молодших школярів, блокуючи розвиток їхнього таланту.
Отже, ознаки стресового напруження (за Шеффером):
• неможливість зосередитися на чому-небудь;
• занадто часті помилки в роботі;
• погіршення пам’яті;
• почуття втоми, що виникає занадто часто;
• дуже швидке мовлення; думки, що часто “вивіюються”;
• часті болі, не спричинені фізичними проблемами;
• підвищена збудливість;
• робота не приносить радості;
• утрата почуття гумору;
• різке зростання кількості випалених цигарок;
• пристрасть до спиртного;
• постійне відчуття голоду або відсутність апетиту чи смаку до їжі;
• неможливість вчасно закінчити роботу.
Основна психологічна проблема в діяльності вчителя початкових класів – це постійний стан напруженості, пов’язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на певну поведінку, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії.
Психологічні дослідження засвідчили, що стан готовності містить кілька компонентів:
• інтелектуальний — розуміння завдань, обов’язків, знання засобів досягнення мети, прогноз діяльності;
• емоційний — упевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;
• мотиваційний — інтерес, прагнення домогтись успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання;
• вольовий — мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволікання од перешкод, подолання сумнівів.
Учителю початкових класів потрібно кілька разів упродовж дня формувати в себе стан готовності, приводячи в гармонію всі її компоненти.
ВИСНОВОК
Кажуть, що досвід – учитель, який дуже дорого бере за уроки, але ніхто не навчить краще за нього. Справді, ми дорого розплачуємося за помилки, прорахунки, невдачі. А їх не можна уникнути. Тому кожен вчитель, з перших же днів навчання, намагається навчити, як робити менше помилок, зазнавати менше невдач і робити це не лише в прикладах та задачах.
“Працю вчителя, – як слушно підкреслював В.О.Сухомлинський, – ні з чим не можна порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі, сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя”.
Але на сьогоднішній час з’явився і вже дуже поширився синдром “емоційного вигорання” – добре знайоме явище в школах. Постійна втома, емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори учням і їхнім батькам, незадоволення професією – його прояви.
Можливо, в цьому винне підростаюче, сучасне молоде покоління.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонова Л.Г. Педагогический дневник и личность учителя: Пособие для учителя. – М.: Флинта Наука, 1998. – 88 с.
2. Гокоболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.
3. Гордин Л.Ю. Организация классного коллектива. – М.: Просвещение, 1984. – 175 с.
4. Елканов С.В. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1986. – 144 с.
5. Загвязинский В.Л. Педагогическое творчество учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 159 с.
6. Зазюк І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Радянська школа, 1984. – 96 с.
7. Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.: Просвещение, 1989. – 206 с.
8. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.
9. Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.
10. Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ. кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. – 356 с.
11. Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. - М.: Педагог., 1990. – 191 с.
12. Станіслав Ствах. Скрикінг шкільного життя. – Тернопіль: Підручники & посібники, 2002. 78 с.
13. Світлана Укісет. Секрети твого успіху. – Тернопіль: Підручники & посібники, 1998. – 79 с.
14. Стапанишин Б.І. Професійне спрямування навчально-виховного процесу педагогічного вузу. – Рівне, 1999. – 112 с.
15. Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. – К.: 1996. – 76 с.
16. Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9 (44-45) 03.2003.
Зміст
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРАНІЗАЦІЙ. 5
1.2. Педагогічні здібності 11
1.3. Порівняльний аналіз професійних якостей учителя. 13
РОЗДІЛ ІІ. “СИНДРОМ ЗГОРЯННЯ”. 15
2.1. Виникнення та поширення синдрому психічного «вигорання». 15
2.2. Професійне вигорання. 17
2.5. Способи формування готовності до майбутньої діяльності працівників освітніх організацій. 22
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.. 26
3.1. Синдром “емоційного вигорання” вчителя. 26
ВИСНОВОК.. 29
ЛІТЕРАТУРА.. 30
ВСТУП
“Спочатку треба пробудити душу в дитини, а потім шліфувати розум…”,
“Надто багато в світі людей, яким ніхто не допоміг пробуджуватися” – у розпачі писав А.Сент-Екзюпері
Саме такі завдання ставить кожен вчитель перед собою – пробудити душу в дитини. Декому вдається справитись із завданням, а декому і ні.
Виховання етичного підґрунтя особистості відкриває можливості для правильної освіти. І найкращий період розвинення гуманності – це приклад дорослих, з якими малюки спілкуються.
Скільки б не працювали педагоги, маленькому громадянинові нелегко жити, нелегко робити свій правильний вибір в хаосі життя, якщо в сім’ї та суспільстві починають діяти “хижацькі закони”.
Гуманна система розвивального навчання, за якої високо цінуються не тільки знання, а й порядність у всьому, любов і повага до людей. І необхідність ставити виховання на перше місце довело саме життя.
Важко навчити дітей ділитися з товаришем, заступатися за слабших, просити пробачення за свої погані вчинки та не повторювати їх. Виправляти помилки і не бути руйнівниками, якщо найближчі дитині люди – мама і тато – сповідують теорію “переступити через інших”. І декотрі з них готові розірвати вчителя на шматки за те, що дитина може вдома запитати: “А чи правильно ви живете, мамо й тату?”
Життя розсудить дорослих, відкриє істини буття. А поки що педагогові потрібно чимало мужності та сил, аби щоденно з посмішкою заходити до класу, обіймати поглядом усіх своїх славних, унікальних “чомучок” і дарувати їм любов та мудрість.
Але мало хто з вчителів витримують таку “нагрузку”. Сьогодні з’явився такий термін як “професійне вигорання”, що є наслідком некерованого стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням в професійній діяльності.
Найбільшим показником професійного вигорання є емоційне виснаження – виникає при перевантаженні , гніві та депресіях, а так дуже часто відбувається на уроках, де учні не слухаються.
Актуальність теми полягає в тому, що даний час, такий синдром, як «емоційне вигорання» вже стає добре знайоме явище в школах.
Постійна втома, спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки, постійні докори, незадоволення професією…Спілкування з педагогами показує, що багато кому з вчителів імпонують всі прояви цього феномену.
Об’єкт дослідження – працівники освітніх організацій.
Предмет дослідження –педагогічні передумови професійного вигорання вчителя.
Мета дослідження – дослідити особливості професійного вигорання вчителя.
Завдання:
1) зробити теоретичний аналіз досліджень феномену професійного вигорання.
2) На основі теоретичних досліджень підібрати методики для вивчення особливостей феномену.
3) Сформувати експериментальну та контрольну групи досліджуваних.
4) Обробити та узагальнити результати дослідження.
Теоретична цінність роботи полягає в систематизації досліджень такого маловивченого, на даний час, феномену, як професійне вигорання вчителя.
Методи дослідження:
- спостереження;
- бесіда;
- тестування.
РОЗДІЛ І ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТНІХ ОРАНІЗАЦІЙ.
1.1. Синдром «професійного вигорання» як результат хронічного
Дата: 2019-05-29, просмотров: 210.
