Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
Вступ
Розділ 1. Польська етнічна група на Україні —громадсько-культурне життя
1.1 Становище польської етнічної частини в період радянської влади
1.2 Відродження національно-культурного життя української полонії в незалежній Україні
Розділ 2. Громадсько-політичне та культурне життя української діаспори в Польщі
Розділ 3. Діалог україно-польської культури: взаємовпливи та взаємозбагачення
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Серед актуальних проблем українознавства важливе місце займають питання взаємин українців із своїми близькими сусідами, зокрема з поляками, етногенез і доля яких не тільки подібні, але й досить тісно переплітаються з більш як тисячолітньою історією України. На українських етнічних землях, особливо на східному й західному міждержавному порубіжжі Польщі та України, з давніх часів проживали дисперсно, а подекуди й компактно численні анклави поляків. Вони й сьогодні є вагомою складовою частиною українського громадянства, носіями польської культури і духовності, будівничими добросусідських і партнерських відносин між Україною і Польщею. Україна належить до шести держав світу, в яких польська діаспора (полонія) складає найбільшу етнічну громаду. За переписом 2001 р. в Україні проживає понад 144,1 тис. поляків, або 0,3% до всіх жителів нашої держави [23]. За неповними даними польської офіційної статистики, на теренах Польщі мешкає 150 – 250 тис. українців, а за відомостями Об'єднання українців Польщі – 350 – 500 тис. українців [13, 21].
Проблема українсько-польських зв'язків у галузі культури як найбільш результативної та масової форми спілкування завжди викликала інтерес дослідників. Саме через культурний діалог відбувається пізнання, національне усвідомлення, взаємозбагачення та взаємопроникнення культур. Це чи не в найбільшій мірі відноситься до культур України та Польщі, про що свідчить багатовікова спільна історія цих країн. Проголошення незалежності України та перемога демократичних сил у Польщі, встановлення між державами відносин на рівні стратегічного партнерства стали поштовхом для історичного висвітлення різноманітних аспектів у стосунках двох країн на основі їх комплексного вивчення та аналізу на тлі оновленої Європи.
Аналіз українсько-польських відносин є необхідним для визначення основних закономірностей у взаємозв'язках між двома народами і має сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспільств до рівноправного членства в європейській співдружності. Дослідження особливостей українсько-польських контактів у галузі культури також зумовлено відсутністю ґрунтовних теоретичних праць, присвячених досвіду двосторонніх зв'язків між цими країнами у період радянської влади, визнання та становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.
Суперечливою, а інколи й трагічною та багато в чому подібною виявилася доля поляків і українців у XX ст. Обом народам вдалося розірвати імперські пута російського царизму й австро-угорського цісаризму, відродити свою державність, вистояти під пресом сталінського тоталітаризму й гітлерівського нацизму, пройти через суворі випробовування польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни й повоєнних лихоліть, подолати аморальну спадщину брежнєвського авторитаризму, стати на шлях демократії і розбудови рівноправних міждержавних відносин і партнерства на порозі третього тисячоліття.
Дослідження розвитку і перспектив українсько-польських відносин на міждержавному та міжетнічному рівнях належить до чільних завдань українознавства, позаяк від того, наскільки комфортно й захищено почуваються поляки в Україні, а українці в Польщі, якою мірою задовольняються їх національно-культурні й духовні потреби, як забезпечуються їхні громадські й національні права, залежать взаємини обох держав.
Проблема українсько-польських зв'язків у галузі культури як найбільш результативної та масової форми спілкування завжди викликала інтерес дослідників. Саме через культурний діалог відбувається пізнання, національне усвідомлення, взаємозбагачення та взаємопроникнення культур. Це чи не в найбільшій мірі відноситься до культур України та Польщі, про що свідчить багатовікова спільна історія цих країн. Важливість дослідження випливає з процесів формування у 1991-1999 рр. нової європейської системи міжнародних відносин, суттєвим елементом якої є стосунки в галузі культури. Проголошення незалежності України та перемога демократичних сил у Польщі, встановлення між державами відносин на рівні стратегічного партнерства стали поштовхом для історичного висвітлення різноманітних аспектів у стосунках двох країн на основі їх комплексного вивчення та аналізу на тлі оновленої Європи.
Аналіз українсько-польських відносин є необхідним для визначення основних закономірностей у взаємозв'язках між двома народами і має сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспільств до рівноправного членства в європейській співдружності. Дослідження особливостей українсько-польських контактів у галузі культури також зумовлено відсутністю ґрунтовних теоретичних праць, присвячених досвіду двосторонніх зв'язків між цими країнами у період визнання та становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.
Актуальність поставленої проблеми зростає ще й тому, що в процесі реалізації партнерської програми "До порозуміння і єднання", схваленої главами обох держав, дуже важливо подолати стереотипи минулого, критично осмислити його повчальні уроки, скинути тягар взаємного недовір'я, звинувачень, симптоми підозри й ворожнечі. Не слід закривати очі на те, що й сьогодні в Польщі й в Україні, а ще більше за їх межами, є певні сили, котрі продовжують роздмухувати українсько-польське протистояння, намагаються законсервувати старі образи і кривди, затьмарити наші стосунки.
Об’єктом роботи є двосторонні українсько-польські культурні відносини впродовж ХХ століття.
Предметом нашого дослідження є — взаємозв¢язок укаїнської та польської культури, історичні аспекти культурної співпраці протягом ХХ століття, перспективи розвитку взаємин в сфері культури між Україною та Польщею на сучасному етапі, а також сучасні форми і методи співробітництва України та Польщі в галузі культури, пріоритетні напрями діяльності, механізми співпраці, їх практична реалізація, висвітлення потенційних можливостей сторін у контексті політичних та економічних змін.
Мета курсової роботи — полягає в тому, щоб на базі різмоманітних досліджень, документальних актів та науковості (об'єктивності) показати генезис україно-польських культурних зв¢язків впродовж ХХ ст., а також узагальнюючий комплексний аналіз основних форм здійснення українсько-польських зв'язків у галузі культури, вивчення досвіду співробітництва, визначення прогнозованих перспектив щодо підвищення ефективності культурної співпраці між Україною та Польщею в ХХ столітті.
Для досягнення даної мети необхідно розв'язати наступні завдання:
· Встановити становище польської етнічної групи на Україні, її громадсько-культурне життя, в часи радянської влади та в період незалежності України;
· Дослідити громадсько-політичне та культурне життя української діаспори в Польщі періоду XX століття;
· Проаналізувати діалог україно-польської культури, взаємовпливи та взаємозбагачення цих культур впродовж ХХ ст.
Методологічну основу курсової роботи становлять принципи об'єктивності, діалектики та історизму, які дають можливість вивчення суспільних явищ у динаміці та тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх розвитку. Відповідно до мети і завдань дослідження широко застосовувалися загальнонаукові (типологізації, систематизації, класифікації) і спеціальні історичні (проблемно-хронологічний, структурно-системний, аналітичний) методи дослідження.
Новизна дослідження полягає у тому, что ми намагалися розглянути досліджувальний період в історії культурної ситуації на Україні та Польщі, взаємини у сфері культури між двома цими державами в поєднанні з політичним, релігійним та суспільним чинниками, які є невід’ємними складовими культурного життя країни і суттєво впливають на розвиток культури.
Хронологічні рамки дослідження окреслені подіями в Україні ХХ ст.
Українські культурологи, історики, етнологи, правознавці, політологи, представники інших наук приділяють багато уваги польській етнічній групі в Україні. Тільки за останнє десятиріччя в Україні й Польщі оприлюднено цілу низку досліджень [17, 10-11] історичних та етнонаціональних аспектів української полонії, демографічних змін у її складі, втрат, яких зазнала польська людність в УРСР в результаті масових репресій, голодоморів, депортацій, насильницької асиміляції. Велику зацікавленість долею своїх одноплемінників в Україні виявляють і польські дослідники [15].
Демократичні процеси в Україні та Польщі сприяли пожвавленню культурно-освітнього та громадсько-політичного життя національних меншин, підтвердженням чого стало створення та функціонування відповідних організацій, діяльність ні майже всі території Польщі та України, де компактно проживають українська та польська національні меншини. Позитивними рисами українсько-польського культурного співробітництва були: прагнення до порозуміння та здійснення спільних проектів культурного будівництва. Спираючись на проведений аналіз, зазначимо, що в 1991-1999 рр. українсько-польське співробітництво в галузі культури гальмувалося недостатнім обсягом фінансування спільних культурних заходів та зволіканням у вирішенні відповідних питань, пов'язаним з виконанням встановлених формальностей. Однією з головних перешкод на шляху до примирення двох народів стала наявність негативних стереотипів та упередженості, подекуди й ворожих настроїв, сформованих на основі конфліктів і драматичних подій у їх спільній історії. Створення нового образу українця подеколи не в змозі перекрити вже утворений.
Спираючись на творчий доробок попередників і деякі нові джерельні свідчення, спробуємо осягнути основні етапи процесу розселення поляків на українських етнічних землях, його специфічні особливості в XX ст., зміни в статусі польської людності, зумовлені політичними та адміністративно-територіальними чинниками, з'ясувати трагічні наслідки для поляків тоталітарних режимів та більшовицьких експериментів, висвітлити діяльність польських національно-культурних товариств з позицій українознавства в умовах незалежної України.
На нашу думку, дозріла необхідність більш послідовно зайнятися проблематикою українсько-польських культурних взаємин і навпаки, проте не як чимсь марґінесовим і другорядним на тлі польсько-українських взаємин, але як першоплановим, принциповим для обох народів питанням. Принциповим тому, бо саме ставлення польської громадськости до українців у Польщі, подібно як ставлення української громадськости до поляків в Україні, а не солодкувато-нудна фразеологія різних теоретиків польсько-українського зближення, є показником реальности цієї ідеї. На прикладі ставлення більшости до меншости можна ствердити, чи існують передумови на те, щоб закласти фундамент зближення, чи може ця ідея передчасна й висить у повітрі як побожне бажання невеликого гурту чесних, проте позбавлених почуття дійсности людей. Усе вказує на те, що закладання цього фундаменту забере ще чимало часу.
Не секрет, що ставлення польської більшости до української меншости в багато дечому залишає бажати кращого і не секрет, що люди доброї волі по обох боках залізної завіси можуть набагато більше, ніж досі, зробити, щоб цей стан змінити.
Слід подиляти відвагу та далекозорість людей, які після складного й болючого процесу переоцінки цінностей, з метою по-новому глянути на питання польсько-українських взаємин, ключове питання Східньої Европи, протягом двох останніх десятиліть пробували й пробують вести польсько-український діалог. Не зважаючи на численні голоси про безперспективність цих зусиль І дотеперішні невеликі результати, вони створили важливий прецедент, зробивши перший крок у властивому напрямі. Можливо, ця праця, що без прикрас змальовує складне становище українського населення в післявоєнній Польщі, спонукає людей небайдужих до проблеми нормалізації польсько-українських взаємин, серйозно задуматися над цими справами.
Висновки
У ХХ ст., культурні взаємини між Україною і Польщею набули нової якості. В цих взаємозв’язках позначився більш широкий аспект: від особистих контактів між діячами культури і до перекладів, проведення літературних свят і взаємного наукового дослідження літературного процесу в обох країнах.
Появу незалежної України 1991 року дуже прихильно сприйняла еліта, та, власне, й усе населення Польщі. Польська Річ Посполита стала першою країною, яка вже 2 грудня 1991 року визнала незалежність України. Це був прояв переконання польських політичних кіл у тому, що в політичних інтересах — у їх найглибшому розумінні — Польщі належить підтримати суверенітет України і надати їй всебічну допомогу в проведенні політичних та економічних реформ. Варто наголосити, що швидкість, із якою формувалося це переконання, зробила його своєрідним феноменом. Почасти це можна пояснити усвідомленням (зважаючи на набутий досвід) унікальності історичної миті, а ще — поширеною серед політиків ідеєю Мєрошевського й Гєдройця про необхідність активної східної політики, спрямованої на Україну, Білорусь, Литву. Характерною рисою феномену проукраїнської політики є те, що вона не залежить від того, як розвиваються переконання політичних діячів.
Прихильне ставлення до молодої української держави з боку інституцій, що мають вплив на прийняття рішень та формують громадську думку, сприяло розвиткові взаємних контактів, але відсутність відповідних регулятивних інструментів між Польщею та Україною вимагала створення договірно-правової бази. Далі я хотів би назвати тільки деякі найважливіші документи. Під час візиту президента Леоніда Кравчука до Польщі 18 травня 1992 року був підписаний «Договір про добросусідство та співробітництво між Польщею і Україною». Він містив декларацію про спільність інтересів та запис договору про взаємну відмову від територіальних претензій, а також гарантії шанування прав національних меншин. Це був успіх для обох сторін і незабаром польсько-українські стосунки стали взірцевими в масштабі регіону. 12 січня 1993 року представники президентів обох країн підписали протокол про створення Консультаційного комітету президентів Польщі й України для «обміну поглядами та інформацією щодо способів розвитку добросусідської співпраці та підготовки відповідних пропозицій для Президентів обох Держав». Важливою подією стало підписання 21 березня 1994 року Міжурядової угоди про охорону пам’ятних місць і поховання жертв воєн і політичних репресій. Створений у лютому 1993 року Єврорегіон «Карпати», а також І засідання Польсько-Української змішаної комісії з питань торгівлі та економічного співробітництва в березні того ж року засвідчили прагнення урядовців перенести офіційні політичні заяви у сферу регіональної і економічної співпраці.
Розуміння стратегічного партнерства — і відповідно відносини між Варшавою й Києвом — весь час змінюється. На початку нашої співпраці особливої ваги набуло створення та розширення механізмів політичних консультацій. Цей необхідний для обох сторін процес побудови інфраструктури взаємних стосунків тривав фактично до 1996 року, а результатом його стало близько 70 міждержавних угод і договорів.
Особливим досягненням у другій половині 90-х років стало збагачення польсько-українського діалогу проблематикою міжлюдських зв’язків. Спільна Декларація президентів Республіки Польщі і України про порозуміння і єднання від 21 травня 1997 року містила запис про те, що «замовчування або одностороннє висвітлення ... фактів (спільної польсько-української історії) не загоїть болю скривджених та їхніх близьких, не сприятиме поглибленню взаєморозуміння між нашими народами. Шлях до справжньої дружби лежить передусім через правду і взаєморозуміння. Визнаємо, що жодна мета не може бути виправданням злочину, насильства і застосування принципу колективної відповідальності».
Декларація про примирення не залишилася звичайною формальністю. Її засади втілюються в життя. У процесі побудови польсько-українських культурних взаємин без стереотипів важливу роль відіграють середовища, які формують громадську думку, кола науковців і представники самоврядування. Прикладом їх діяльності є унікальний документальний фільм «Трудне братерство», присвячений співпраці Пілсудського і Петлюри.
Діалог про спільну, часто болісну історію набув форми регулярних зустрічей польських і українських істориків у рамках міжнародних історичних семінарів «Польсько-українські стосунки у 1918—1947 рр.», організованих спільно Світовим союзом солдатів Армії Крайової та Союзом українців у Польщі. А почалися вони 1994 року з ініціативи Центру Карта.
Прогрес відчутний також у створенні та відбудові пам’ятних місць і поховань осіб, внаслідок воєн і політичних репресій вбитих або закатованих як на території Республіки Польщі, так і на території України. Президенти обох держав відкрили 23 травня 1998 року пам’ятник в’язням табору в Явожно у Польщі, а 26 червня 1998 року спільно вмурували документ про урочисте закладення польсько-українського цвинтаря жертв тоталітаризму в Харкові, П’ятихатках. Увічнена пам’ять солдатів і офіцерів армії Симона Петлюри, похованих на цвинтарі в місті Каліш-Щипьорні, солдатів Галицької армії, похованих на Раковецькому цвинтарі, а також українців, які воювали за Вільну Україну під час Другої світової війни на території Пікуліце, Корні і Мороховської Завадовки. Відкриті пам’ятні дошки на честь С.Петлюри в місті Тарнові, а у Варшаві закладено наріжний камінь на місці майбутнього пам’ятника великому українському поетові Тарасу Шевченку. Незважаючи на деякі суперечності, завершуються роботи з відновлення Цвинтаря Орлят у Львові.
Трагічні сторінки історії польсько-українських стосунків під час Другої світової війни перестали бути предметом табу і білою плямою. Наукові дослідження розбивають стереотипи про «польських панів і українських гайдамаків», відкривають багатство спільної культурної спадщини.
З другого боку, наївно було б стверджувати, що нам удалося цілком розрахуватися зі спільним минулим — завдання з’ясувати подробиці і віддати достойну шану жертвам «кривавих ночей на Волині», жертвам примусового переселення в рамках акції «Вісла» все ще стоїть перед нами.
Та можна стверджувати, що через десять років пошуку шляхів примирення, поляки і українці ставляться один до одного з більшим розумінням і відкритістю.
В рамках зустрічей представників органів самоврядування організовані економічні зустрічі бізнесменів, а також мистецькі акції. «Дні Києва», які продовжують відбуватися у Варшаві, дозволили варшав’янам не тільки насолодитися церковною музикою у виконанні українського хору, а й познайомитися з фільмами Параджанова, Києвом часів Булгакова. Польські та українські організатори планують найближчим часом провести «Дні Варшави» у Києві. З січня 1999 року у Києві розпочав роботу Польський інститут і ми сподіваємося, що невдовзі у Варшаві діятиме Український центр культури й інформації. Вже плануємо організацію польсько-українського оперного фестивалю і фестивалю рок-музики. І таких прикладів безліч.
Перспективними є й наші спільні освітні програми. Після тривалих дискусій і планувань цього академічного року розпочне свою діяльність Польсько-український колегіум у Любліні, який буде зародком спільного Польсько-українського університету.
У польських учбових закладах здобувають освіту дедалі більше українських студентів. Саме лиш наукове стажування, організоване Касою імені Юзефа Мяновського, Фондом сприяння розвитку науки, пройшли 600 стипендіатів, з них 300 осіб з України. Достойною уваги є ініціатива Конференції ректорів недержавних вузів, яка передбачає надання протягом п’яти років 100 стипендій для навчання у Польщі молодим людям з України. Багато пропозицій може надійти й від української вищої школи — як засвідчила практика, польські випускники київських чи харківських вузів дають собі раду на ринку праці в умовах ринкової конкуренції. [32, 23-24]
Новим явищем є співробітництво мас-медіа, яке реалізується у кількох напрямках. Перший напрямок — це кооперація Крайової ради радіомовлення і телебачення Польщі з відповідною українською установою — Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення, яка формально розпочалася підписанням 18 березня 1997 р. договору про співпрацю. Другий напрямок — обмін програмами між TVP S.A. (Акціонерне товариство «Польськe телебачення») і Національною телекомпанією України. І нарешті третій — це контакти між комерційними станціями і радіомовними компаніями. З ініціативи Консультаційного комітету президентів Польщі і України під час IV Форуму бізнесу в Дніпропетровську 3–4 червня 2001 року відбулася перша зустріч підгрупи представників мас-медіа, до складу якої увійшли польські та українські власники електронних мас-медіа. Польські підприємці в галузі телебачення і радіомовлення вважають медіа-ринок України дуже перспективним, а працівники багатьох польських радіокомпаній і станцій телебачення є частими гостями в Україні.
План
Вступ
Розділ 1. Польська етнічна група на Україні —громадсько-культурне життя
1.1 Становище польської етнічної частини в період радянської влади
1.2 Відродження національно-культурного життя української полонії в незалежній Україні
Розділ 2. Громадсько-політичне та культурне життя української діаспори в Польщі
Розділ 3. Діалог україно-польської культури: взаємовпливи та взаємозбагачення
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Серед актуальних проблем українознавства важливе місце займають питання взаємин українців із своїми близькими сусідами, зокрема з поляками, етногенез і доля яких не тільки подібні, але й досить тісно переплітаються з більш як тисячолітньою історією України. На українських етнічних землях, особливо на східному й західному міждержавному порубіжжі Польщі та України, з давніх часів проживали дисперсно, а подекуди й компактно численні анклави поляків. Вони й сьогодні є вагомою складовою частиною українського громадянства, носіями польської культури і духовності, будівничими добросусідських і партнерських відносин між Україною і Польщею. Україна належить до шести держав світу, в яких польська діаспора (полонія) складає найбільшу етнічну громаду. За переписом 2001 р. в Україні проживає понад 144,1 тис. поляків, або 0,3% до всіх жителів нашої держави [23]. За неповними даними польської офіційної статистики, на теренах Польщі мешкає 150 – 250 тис. українців, а за відомостями Об'єднання українців Польщі – 350 – 500 тис. українців [13, 21].
Проблема українсько-польських зв'язків у галузі культури як найбільш результативної та масової форми спілкування завжди викликала інтерес дослідників. Саме через культурний діалог відбувається пізнання, національне усвідомлення, взаємозбагачення та взаємопроникнення культур. Це чи не в найбільшій мірі відноситься до культур України та Польщі, про що свідчить багатовікова спільна історія цих країн. Проголошення незалежності України та перемога демократичних сил у Польщі, встановлення між державами відносин на рівні стратегічного партнерства стали поштовхом для історичного висвітлення різноманітних аспектів у стосунках двох країн на основі їх комплексного вивчення та аналізу на тлі оновленої Європи.
Аналіз українсько-польських відносин є необхідним для визначення основних закономірностей у взаємозв'язках між двома народами і має сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспільств до рівноправного членства в європейській співдружності. Дослідження особливостей українсько-польських контактів у галузі культури також зумовлено відсутністю ґрунтовних теоретичних праць, присвячених досвіду двосторонніх зв'язків між цими країнами у період радянської влади, визнання та становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.
Суперечливою, а інколи й трагічною та багато в чому подібною виявилася доля поляків і українців у XX ст. Обом народам вдалося розірвати імперські пута російського царизму й австро-угорського цісаризму, відродити свою державність, вистояти під пресом сталінського тоталітаризму й гітлерівського нацизму, пройти через суворі випробовування польсько-українського протистояння в роки Другої світової війни й повоєнних лихоліть, подолати аморальну спадщину брежнєвського авторитаризму, стати на шлях демократії і розбудови рівноправних міждержавних відносин і партнерства на порозі третього тисячоліття.
Дослідження розвитку і перспектив українсько-польських відносин на міждержавному та міжетнічному рівнях належить до чільних завдань українознавства, позаяк від того, наскільки комфортно й захищено почуваються поляки в Україні, а українці в Польщі, якою мірою задовольняються їх національно-культурні й духовні потреби, як забезпечуються їхні громадські й національні права, залежать взаємини обох держав.
Проблема українсько-польських зв'язків у галузі культури як найбільш результативної та масової форми спілкування завжди викликала інтерес дослідників. Саме через культурний діалог відбувається пізнання, національне усвідомлення, взаємозбагачення та взаємопроникнення культур. Це чи не в найбільшій мірі відноситься до культур України та Польщі, про що свідчить багатовікова спільна історія цих країн. Важливість дослідження випливає з процесів формування у 1991-1999 рр. нової європейської системи міжнародних відносин, суттєвим елементом якої є стосунки в галузі культури. Проголошення незалежності України та перемога демократичних сил у Польщі, встановлення між державами відносин на рівні стратегічного партнерства стали поштовхом для історичного висвітлення різноманітних аспектів у стосунках двох країн на основі їх комплексного вивчення та аналізу на тлі оновленої Європи.
Аналіз українсько-польських відносин є необхідним для визначення основних закономірностей у взаємозв'язках між двома народами і має сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспільств до рівноправного членства в європейській співдружності. Дослідження особливостей українсько-польських контактів у галузі культури також зумовлено відсутністю ґрунтовних теоретичних праць, присвячених досвіду двосторонніх зв'язків між цими країнами у період визнання та становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.
Актуальність поставленої проблеми зростає ще й тому, що в процесі реалізації партнерської програми "До порозуміння і єднання", схваленої главами обох держав, дуже важливо подолати стереотипи минулого, критично осмислити його повчальні уроки, скинути тягар взаємного недовір'я, звинувачень, симптоми підозри й ворожнечі. Не слід закривати очі на те, що й сьогодні в Польщі й в Україні, а ще більше за їх межами, є певні сили, котрі продовжують роздмухувати українсько-польське протистояння, намагаються законсервувати старі образи і кривди, затьмарити наші стосунки.
Об’єктом роботи є двосторонні українсько-польські культурні відносини впродовж ХХ століття.
Предметом нашого дослідження є — взаємозв¢язок укаїнської та польської культури, історичні аспекти культурної співпраці протягом ХХ століття, перспективи розвитку взаємин в сфері культури між Україною та Польщею на сучасному етапі, а також сучасні форми і методи співробітництва України та Польщі в галузі культури, пріоритетні напрями діяльності, механізми співпраці, їх практична реалізація, висвітлення потенційних можливостей сторін у контексті політичних та економічних змін.
Мета курсової роботи — полягає в тому, щоб на базі різмоманітних досліджень, документальних актів та науковості (об'єктивності) показати генезис україно-польських культурних зв¢язків впродовж ХХ ст., а також узагальнюючий комплексний аналіз основних форм здійснення українсько-польських зв'язків у галузі культури, вивчення досвіду співробітництва, визначення прогнозованих перспектив щодо підвищення ефективності культурної співпраці між Україною та Польщею в ХХ столітті.
Для досягнення даної мети необхідно розв'язати наступні завдання:
· Встановити становище польської етнічної групи на Україні, її громадсько-культурне життя, в часи радянської влади та в період незалежності України;
· Дослідити громадсько-політичне та культурне життя української діаспори в Польщі періоду XX століття;
· Проаналізувати діалог україно-польської культури, взаємовпливи та взаємозбагачення цих культур впродовж ХХ ст.
Методологічну основу курсової роботи становлять принципи об'єктивності, діалектики та історизму, які дають можливість вивчення суспільних явищ у динаміці та тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їх розвитку. Відповідно до мети і завдань дослідження широко застосовувалися загальнонаукові (типологізації, систематизації, класифікації) і спеціальні історичні (проблемно-хронологічний, структурно-системний, аналітичний) методи дослідження.
Новизна дослідження полягає у тому, что ми намагалися розглянути досліджувальний період в історії культурної ситуації на Україні та Польщі, взаємини у сфері культури між двома цими державами в поєднанні з політичним, релігійним та суспільним чинниками, які є невід’ємними складовими культурного життя країни і суттєво впливають на розвиток культури.
Хронологічні рамки дослідження окреслені подіями в Україні ХХ ст.
Українські культурологи, історики, етнологи, правознавці, політологи, представники інших наук приділяють багато уваги польській етнічній групі в Україні. Тільки за останнє десятиріччя в Україні й Польщі оприлюднено цілу низку досліджень [17, 10-11] історичних та етнонаціональних аспектів української полонії, демографічних змін у її складі, втрат, яких зазнала польська людність в УРСР в результаті масових репресій, голодоморів, депортацій, насильницької асиміляції. Велику зацікавленість долею своїх одноплемінників в Україні виявляють і польські дослідники [15].
Демократичні процеси в Україні та Польщі сприяли пожвавленню культурно-освітнього та громадсько-політичного життя національних меншин, підтвердженням чого стало створення та функціонування відповідних організацій, діяльність ні майже всі території Польщі та України, де компактно проживають українська та польська національні меншини. Позитивними рисами українсько-польського культурного співробітництва були: прагнення до порозуміння та здійснення спільних проектів культурного будівництва. Спираючись на проведений аналіз, зазначимо, що в 1991-1999 рр. українсько-польське співробітництво в галузі культури гальмувалося недостатнім обсягом фінансування спільних культурних заходів та зволіканням у вирішенні відповідних питань, пов'язаним з виконанням встановлених формальностей. Однією з головних перешкод на шляху до примирення двох народів стала наявність негативних стереотипів та упередженості, подекуди й ворожих настроїв, сформованих на основі конфліктів і драматичних подій у їх спільній історії. Створення нового образу українця подеколи не в змозі перекрити вже утворений.
Спираючись на творчий доробок попередників і деякі нові джерельні свідчення, спробуємо осягнути основні етапи процесу розселення поляків на українських етнічних землях, його специфічні особливості в XX ст., зміни в статусі польської людності, зумовлені політичними та адміністративно-територіальними чинниками, з'ясувати трагічні наслідки для поляків тоталітарних режимів та більшовицьких експериментів, висвітлити діяльність польських національно-культурних товариств з позицій українознавства в умовах незалежної України.
На нашу думку, дозріла необхідність більш послідовно зайнятися проблематикою українсько-польських культурних взаємин і навпаки, проте не як чимсь марґінесовим і другорядним на тлі польсько-українських взаємин, але як першоплановим, принциповим для обох народів питанням. Принциповим тому, бо саме ставлення польської громадськости до українців у Польщі, подібно як ставлення української громадськости до поляків в Україні, а не солодкувато-нудна фразеологія різних теоретиків польсько-українського зближення, є показником реальности цієї ідеї. На прикладі ставлення більшости до меншости можна ствердити, чи існують передумови на те, щоб закласти фундамент зближення, чи може ця ідея передчасна й висить у повітрі як побожне бажання невеликого гурту чесних, проте позбавлених почуття дійсности людей. Усе вказує на те, що закладання цього фундаменту забере ще чимало часу.
Не секрет, що ставлення польської більшости до української меншости в багато дечому залишає бажати кращого і не секрет, що люди доброї волі по обох боках залізної завіси можуть набагато більше, ніж досі, зробити, щоб цей стан змінити.
Слід подиляти відвагу та далекозорість людей, які після складного й болючого процесу переоцінки цінностей, з метою по-новому глянути на питання польсько-українських взаємин, ключове питання Східньої Европи, протягом двох останніх десятиліть пробували й пробують вести польсько-український діалог. Не зважаючи на численні голоси про безперспективність цих зусиль І дотеперішні невеликі результати, вони створили важливий прецедент, зробивши перший крок у властивому напрямі. Можливо, ця праця, що без прикрас змальовує складне становище українського населення в післявоєнній Польщі, спонукає людей небайдужих до проблеми нормалізації польсько-українських взаємин, серйозно задуматися над цими справами.
Розділ 1. Польська етнічна група на Україні — громадсько-культурне життя
Дата: 2019-05-29, просмотров: 228.