Ефективність та економічна доцільність територіальної організації соціальної інфраструктури можливі лише при врахуванні сукупності факторів, які впливають на зосередження об’єктів, їх груп і сфер діяльності. Всю сукупність факторів можна поділити на 4 категорії: соціально-економічні, що охоплюють рівень економічного розвитку регіону; соціально-демографічні, які включають чисельність населення, його розміщення та забезпечення виробництва трудовими ресурсами; природно-географічні, що характеризують кількісний та якісний склад об’єктів, умови їх експлуатації та використання; техніко-економічні фактори включають науково-технічний прогрес, форми суспільної організації виробництва тощо. Крім цього, специфічним та одним із головних факторів, що впливає на розвиток і розміщення соціальної інфраструктури, є виробнича інфраструктура.

Територіальна організація соціальної інфраструктури має задовольняти такі критерії: збалансованість системи з іншими структурами в регіоні; комплексність як на рівні регіону, так і окремого населеного пункту; оптимальність розмірів об’єктів; відповідність потужностей та технічного оснащення об’єктів до потреб населення.

Важливою характеристикою є територіальна доступність, тобто середня відстань від споживача до місця локалізації закладу, який розраховується як радіус доступності.

Територіальна доступність об’єктів соціальної інфраструктури фактично є критерієм оптимальності розміщення цих об’єктів та ефективності їх територіальної організації. Загалом у соціальній інфраструктурі середній радіус доступності складає 5,7 км, при найбільшій його позначці 8,0 км – в Херсонській області та найменшому значенні 1,4 км. – у м. Києві.

Радіус доступності об’єктів соціальної інфраструктури в Україні постійно збільшується. Якщо в 1995 р. він складав – 5,4 км., то в 2004 р. – 5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій розвитку соціальної інфраструктури в 2015 р. за нашими розрахунками, середній радіус по Україні досягне величини 6,3 км. Максимальне його значення становитиме 11 км., зокрема в Сумській області. Найменші показники зберігатимуться в містах Київ та Севастополь.

Крім загального радіусу доступності до об’єктів соціальної інфраструктури, можна визначити радіус доступності по кожній сфері діяльності та до певного обєкта. Відповідно до наших розрахунків середній радіус доступності до ДДЗ в 2004 р. становить 3,6 км, що на 0,6 км більше від показника 1995 р. Середній радіус доступності до лікарняних закладів становить 8,1 км., але найвищим він є в Херсонській (11,1 км.) та Житомирській (11,0 км.), областях. Наприклад, радіус доступності підприємств роздрібної торгівлі в межах України коливається від позначки 1,8 км. в Донецькій до 4,8 км. у Рівненській області.

Освіта. Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об'єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах.

Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудівної, радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, деревообробної, легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транспорту, зв'язку, будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість училищ знаходиться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості - у районах видобутку гірничо-хімічної сировини.

Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема III-IV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку. У 2004 вищими навчальними закладами України різних рівнів акредитації було підготовлено майже 33.919 магістрів, 20.337 бакалаврів, 186.388 молодших спеціалістів.

Культура. Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів).

Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом - при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.

Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим. а державних музеїв - у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим.

Охорона здоров ’ я. На підприємствах і в організаціях міської місцевості створюють медичні пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості - фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуються спеціальними об'єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На великих станціях для обслуговування працівників доріг функціонують амбулаторії. Відомчі лікувальні заклади мають працівники водного та повітряного транспорту, системи НАН України та ін. Заклади охорони здоров'я, які обслуговують працівників окремого промислового підприємства, входять до складу медсанчастини, яка об'єднує роботу цих закладів. До санаторно-курортних закладів належать санаторії- профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об'єкти.

Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.

Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунктів. Тут надається перша медична допомога, здійснюється комплекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характеру. Виправдали себе міжсільські дільничні лікарні на 10-50 ліжок, де можлива організація спеціалізованих кабінетів і відділень.

Матеріально-побутовий комплекс. Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 20.5 м2 загальної площі, а в сільській місцевості - 24.4 м2. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості - у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри.

Для поліпшення рівня забезпеченості населення житлом необхідно не лише збільшити масштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню вулиць, будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних водопровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збільшенню кількості підземних переходів, будівництву об'їзних доріг тощо. Подальше підвищення ефективності житлового будівництва обумовлює необхідність значного покращання якості будинків у відповідності з запитами різних верств населення і соціальних груп. Вирішенню цього питання має сприяти широкий розвиток житлово-будівельних кооперативів та індивідуального будівництва на кредитній основі так, як це робиться в більшості країн Заходу. Разом з тим необхідна соціальна норма гарантованого надання житла кожній людині, кожній родині за рахунок державних коштів.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення - купівельну спроможність. Диференціація товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим економіко-географічним положенням окремих міст, густотою населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської областей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів харчування у зв'язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сортувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

Динаміка економічного розвитку регіонів визначається станом і тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема, труднощами ринкових трансформаційних процесів. Запропонована методика комплексної оцінки розвитку соціальної інфраструктури дозволяє відображати особливості соціального розвитку території як за окремими показниками, так і комплексом елементів соціальної інфраструктури. Вона дає можливість розподілити всі регіони за рівнем розвитку соціальної інфраструктури. У відповідності з розрахунками нормовано-інтегрального показника розвитку соціальної інфраструктури в регіонах встановлено, що достатній показник розвитку соціальної інфраструктури є лише в південно-східній частині України та центрі.

Важливою характеристикою в територіальній організації соціальної інфраструктури є її територіальна доступність. Остання фактично виступає критерієм оптимальності розміщення об’єктів соціальної інфраструктури та ефективності їх територіальної організації. Загалом, у соціальній інфраструктурі середній радіус доступності в 2004 р. складав 5,7 км. При збереженні існуючих тенденцій він поступово зростатиме і в 2015 р. досягне позначки 6,3 км

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що відповідно до наших розрахунків, у перспективі, при збереженні існуючих тенденцій, кількість об’єктів соціальної інфраструктури зменшуватиметься, а звідси і територіальна доступність до них знизиться. Однак за умов реалізації пріоритетних напрямів розвитку в кожній сфері діяльності соціальної інфраструктури ситуація може змінитися на краще.