Соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі характеризується певною розробкою методологічних підходів до дослідження соціальної інфраструктури. У роботі визначено закономірності та принципи, що лежать в основі розвитку і розміщення соціальної інфраструктури; систематизовано фактори, що визначають формування, використання і розвиток соціальної інфраструктури на державному і регіональному рівнях в умовах ринкових відносин. Розвиток методології дозволяє на підґрунті накопиченого досвіду визначити ряд зв’язків і наслідків, що з них випливають, та попередити деякі негативні процеси. Необхідно зробити акцент на тому, що методологія не дає відповіді на вирішення конкретних питань, а тільки формує систему понять і уявлень про дійсність. Проведення досліджень, що стосуються питань розвитку соціальної інфраструктури, безперечно, вимагає різноманітних прийомів і методів економічного аналізу.

Процес дослідження соціальної інфраструктури умовно можна поділити на чотири етапи.

На першому етапі дослідження потрібно ознайомитися із станом досліджуваної проблеми, визначити об’єкт та предмет дослідження, що пов’язаний в першу чергу з ознайомленням із понятійним апаратом та аналізом методичних підходів. Встановити роль та значення соціальної інфраструктури в період трансформації економіки країни; розглянути основні зв’язки між різними видами інфраструктури (виробничою, ринковою та ін.), що впливають на розвиток та розміщення її основних об’єктів. Сформувати вимоги сучасного суспільства до рівня розвитку та якості і кількості послуг, що надаються соціальною інфраструктурою країни та певних її регіонів. Наступною складовою цього етапу повинен стати вибір підходів (з якої позиції буде розглядатись об’єкт), напрямів і методів дослідження. Виявлення основних закономірностей розвитку та розміщення соціальної інфраструктури, факторів і принципів, що впливають на її розвиток і розміщення.

Другий етап складається з проведення аналізу рівня розвитку соціальної інфраструктури та дослідження впливу різноманітних чинників на її розвиток та розміщення. Основою другого етапу є аналіз сучасного стану соціальної інфраструктури, визначення основних тенденцій у розвитку ЖКГ, освіти, культури тощо; встановлення спектру проблем, що перешкоджають розвитку соціальної інфраструктури як на державному, так і на регіональних рівнях; характеристика сфер соціальної інфраструктури та розподіл регіонів за рівнями забезпеченості її об’єктами.

Третій етап полягає у виявленні тенденцій розвитку соціальної інфраструктури та напрямів удосконалення її розвитку та розміщення; аналізу основних засад державного регулювання розвитку та механізму вдосконалення територіальної організації соціальної інфраструктури.

Четвертий етап базується на визначенні перспектив розвитку соціальної інфраструктури та розробці прогнозів, на основі яких розробляються соціально-економічні програми розвитку.

Високорозвинена соціальна інфраструктура є необхідною передумовою, рушійним фактором покращення рівня життя населення, піднесення соціально-економічного розвитку та створення соціально спрямованої економіки.

В умовах ринкових перетворень перед наукою та економікою держави стоять задачі пошуку конкретних шляхів і засобів підвищення ефективності суспільного виробництва, розробки варіантів економічного розвитку, що дозволяють з якнайменшими витратами добитися ефективного рішення соціально-економічних задач.

Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком. Слід зазначити, що об’єктивні реалії України вимагають серйозних змін в системі існуючих поглядів на соціальну інфраструктуру.

Підвищення ефективності промислового виробництва – не єдина мета розвитку галузей соціальної інфраструктури, при цьому розв’язуються і важливі соціальні задачі. Так, плануючи розвиток соціальної інфраструктури, повинно прагнути оптимального поєднання інтересів виробництва і працівників з погляду забезпечення останніх послугами соціальної інфраструктури.

Дія галузей соціальної інфраструктури на ефективність промислового виробництва здійснюється вдосконаленням процесу відтворення трудових ресурсів за такими напрямами, як зниження втрат сукупного робочого часу і підвищення продуктивності праці [2, с.37].

Найважливішою проблемою вивчення впливу галузей соціальної інфраструктури на ефективність вітчизняного виробництва є взаємозв’язок дії цих галузей на підвищення продуктивності праці працівників промислових підприємств.

Подальший розвиток і вдосконалення галузей соціальної інфраструктури є важливішою умовою нарощування економічного і соціального потенціалу суспільства.

До числа найважливіших галузей соціальної інфраструктури відноситься житлово-комунальне господарство, що визначає певною мірою рівень добробуту працівників.

Важливою сферою соціальної інфраструктури є транспортне обслуговування населення. В даний час розвиток і вдосконалення транспортного обслуговування населення стає найважливішою соціально-економічною проблемою, від рішення якої залежить як рівень життя працівників, так і пов’язана з ним ефективність виробництва і якість роботи.

Разом з розглянутими галузями соціальної інфраструктури, ефективне функціонування яких припускає дію з боку виробництва, існує і ряд інших. Наприклад, важливою складовою частиною соціальної інфраструктури є побутове обслуговування на виробництві.

Чималі резерви підвищення ефективності виробництва містить така галузь як фізична культура і спорт.

Аналіз соціальної інфраструктури показав, що в даний час технології, за допомогою яких можна оцінити поточний стан і виробляти ефективні і результативні стратегії майбутнього розвитку соціальної інфраструктури, зазначають значних змін. У зв’язку з цим різко постає питання про вибір інструментарію оцінки соціальної інфраструктури, який дозволить оперативно визначити можливості і слабкості, знаходити приховані резерви в цілях підвищення ефективності її функціонування.

Підвищення якості життєдіяльності населення України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю консолідації суспільства, об'єднання зусиль усіх його верств для реалізації цілей соціального розвитку з орієнтацією на досягнення високих соціальних стандартів та нормативів. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи - узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ. Реальний соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених цілей і завдань інтересам і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є дієвими каталізаторами соціального розвитку та зміцнення демократичних інститутів, розбудови суспільства й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку. В умовах глобалізованої економіки необхідно постійно оновлювати діючі моделі соціальної політики з урахуванням історичних традицій, соціокультурної ідентифікації населення, а також місця країни у світовому господарстві.

Поступальний та динамічний розвиток країни повинен орієнтуватися на соціалізацію економічної системи з найповнішим урахуванням потреб, інтересів населення, його стимулів до продуктивної трудової діяльності з метою реалізації власного професійно-кваліфікаційного потенціалу, всебічного розвитку, одержання гідної винагороди за результати праці. Пріоритетність вирішення соціальних завдань логічно випливає з об'єктивної необхідності створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, їх оптимальної інтеграції до світового економічного простору, який висуває нові вимоги до процесу відтворення населення, формування соціально-трудових відносин, розвитку всіх сфер життєзабезпечення населення та його основної складової - робочої сили. У зв'язку з цим необхідно трансформувати функції держави в управлінні соціальним розвитком; еволюція сучасних методів державного регулювання повинна відбуватися у напрямі зростання їх гнучкості, зміщення акцентів з регламентуючих та обмежуючих заходів на суто стимулюючі.