Одним з ключових елементів забезпечення національної економічної безпеки є система технічного регулювання доступу продукції на внутрішній ринок. Розвиток цієї системи належить до компетенції Держстандарту України. Останнім часом у світі підвищується роль стандартизації і сертифікації у проведенні заходів, спрямованих на забезпечення національної безпеки, зокрема, якості експорту, захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишнього середовища, або запобігання шахрайським діям. Угода про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визначає, що для досягнення згаданої вище мети, жодній країні не повинні створюватись перепони і вона може встановлювати такій рівень захисту, який вважає за потрібний. При цьому, слід враховувати, що інші захисні механізми національних економік, передбачені угодами СОТ, такі як тарифні та кількісні обмеження буде застосовувати все складніше, оскільки існує домовленість між країнами СОТ щодо зниження середньозваженого рівня тарифів до рівня 4-5% і заборони кількісних обмежень після 2005 року. Результати третьої міжміністерської конференції країн-членів СОТ у грудні 1999 року у м. Сієтл (США) підтвердили тенденцію зростання значення нетарифного регулювання, в першу чергу, технічного, у глобальній торгівлі. Було також відзначено, що лібералізація торгових режимів служить інтересам лише найбільш економічно розвинених країн і потужних національних корпорацій. Україна має врахувати досвід Сієтлу при визначенні умов приєднання до СОТ [11].

Існуюча система стандартизації та сертифікації, створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає меті та принципам ГАТТ/СОТ, міжнародних настанов ISO/IEC та європейських норм серії EN 45000. Українська система технічного регулювання (стандартизації та сертифікації) докладно аналізувалась в ході складних переговорів з Світовим Банком (СБ) щодо виконання умов кредитної угоди про позику на розвиток підприємств (EDAL). На основі всебічного аналізу експерти СБ прийшли до висновку, що українська система стандартизації та сертифікації створена з метою реалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ, положенням настанов міжнародних організацій з стандартизації та європейським нормам.

Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 року, підписаний прем’єр-міністром України Л.Д. Кучмою, яким Держстандарт визначений як національний орган з сертифікації, а також більше 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлені вимоги до сертифікації окремих видів продукції [11].  

Національна система технічного регулювання визнана країнами - торговими партнерами України, які уклали з нею угоди у відповідності з положеннями статті 6 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, якими передбачена співпраця в галузі взаємного визнання результатів робіт з сертифікації [11].

Реформування національних систем стандартизації, сертифікації та акредитації спрямоване на підтримку вітчизняного виробництва та захист конституційних прав громадян на споживання безпечної та якісної продукції і базується на прагненні України до інтеграції у світову економіку, вступу у Світову організацію торгівлі, реалізацію Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.

В Україні існують сили, які підтримують намагання із зовні добитися односторонніх поступок для доступу на український ринок імпортної продукції. Їм сприяють дії окремих інституцій, що створюються і діють в Україні і які фінансуються за кошти платників податків інших країн, щодо підтримки аматорських пропозицій стосовно “реформування” українських систем сертифікації та акредитації. Під прикриттям гасел невідповідності української системи технічного регулювання міжнародній та європейській практиці, пропонується розподіл єдиної системи технічного регулювання на окремі відомчі або галузеві системи сертифікації. При цьому ті, хто готує подібні пропозиції, посилаються на “прогресивність” і “європейськість” російського досвіду. Хоча, цей досвід чітко показує, що відомчий підхід до підтвердження відповідності призводить до створення штучних бар’єрів в міжнародній торгівлі через складність, непрозорість, дублювання функцій та збільшення часу і вартості робіт щодо підтвердження відповідності. В першу чергу, російські виробники висловлюють незадоволення подібною системою через необхідність отримувати декілька сертифікатів у різних відомчих системах на один вид продукції, а перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Російській Федерації, на декілька порядків більше, ніж існуючий на сьогодні в Україні.

У разі впровадження в Україні системи технічного регулювання, основаної на відомчому принципі, у торгових партнерів України з’явитися реальні підстави вимагати від України ліквідувати її як таку, що дійсно не відповідає вимогам угоди ТВТ ГАТТ/СОТ, УПС та інших міжнародних зобов’язань України. Можливо тому, найбільші торгові партнери України такі, як США, ЄС, Японія, Канада поки що ухиляються від ведення переговорів з Україною про укладення двосторонніх угод про взаємне визнання оцінки відповідності, але в той же час, не можуть звинуватити Україну у невідповідності системи її технічного регулювання міжнародним та європейським засадам [8].

Нинішня ситуація вимагає скоординованої роботи і підвищення ефективності усіх структур, відповідальних за економічну безпеку держави.