У сучаснiй педагогiчнiй та психологiчнiй лiтературi знаходимо характеристику двох груп таких дiтей, вiдповiдно до причин, що викликають рiзнi вiдхилення вiд звичайних норм поведiнки. До першої групи належать дiти, у яких, внаслiдок ненормальних умов їх життя в сiм’ї, негативного впливу з боку батьків та недоліків у шкiльному вихованнi, сформувалися бiльш чи менш сталi ознаки недисциплiнованої поведінки. До другої - дiти, недисциплiнованiсть яких зумовлюється порушеннями психiчного здоров’я, неврозами, надмiрною iмпульсивнiстю, руховими розладами. [18]

Поведiнка, характер важковиховуваних дiтей складаються, як правило, пiд впливом гострих конфлiктiв з оточенням. Завчасно не лiквiдованi серйознi конфлiктнi ситуацiї, у якi потрапляє дитина, вiдбиваються на її навчаннi і поведiнцi, породжують неадекватну велику збудливiсть, затримують розвиток процесiв гальмування, тодi вади характеру і поведiнки дiтей бувають пов’язанi з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в бiльшостi випадкiв такi вади з’являються в силу несприятливих умов морального життя в сiм’ї (сварки батькiв, пияцтво, розлучення на ін).

Афективний стан дiтей і пiдлiткiв як першої, так і другої групи посилюється вiдсутнiстю успiхiв у основнiй їхнiй дiяльностi - на навчаннi. В зв’язку з цим у колективi вони посiдають невiдповiдне своему прагненню мiсце, їхнi стосунки з учителями й учнями стають емоцiйно напруженими, все бiльш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведiнки з переважанням агресивностi і негативiзму.

Конфлiкти учня з оточенням можуть набрати рiзних їх форм, але

Головним чином серед них є:

конфлiкт з учителем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактннiсть, грубiсть, несправедливість.

конфлiкт з колективом школярiв, що виникае тодi, коли з тих чи iнших причин, у прихованiй чи вiдкритiй формi колектив принижує сiм’єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне ставлення до рiдних переносить на взаємини з усiма iншими людьми i, в першу чергу, - з учителями i товаришами.

Загострення стосункiв з членами сiм’ї, педагогами, товаришами викликає такi реакцiї учня, як: намагання утвердити свою особу, свою гідність за допомогою буфонади, блазнювання, зухвалих вчинків, цiлковита байдужiсть до шкiльного життя і шукання друзів серед старших людей з сумнівним моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і злочинних дiй.

Покарання, до яких вдається в подiбних випадках учитель, не дають бажаних наслiдкiв. Бiльш того: кара часто навiть поглиблює конфлiкт. Щоб успiшно впливати на важковиховуваних учнiв, потрiбно передусiм знати причини недисциплiнованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слiд враховувати, що нерiдко, та буває коли безпосередня причина неправильної поведiнки вже зникла, але залишила наслiдки, якi продовжують зумовлювати його недисциплiнованість. [21]

Щоб змiнити поведiнку учня, педагоги продумують план ндивiдуальної роботи з ним, маючи на увазi:

а) забезпечення учневi такого мiсця в колективi, яке б задовольняло його прагнення до спiлкування з товаришами,

б) створення умов для появи і змiцнення здорових емоцiй, пов’язаних з навчанням, суспiльно корисною працею, громадським життям,

в) роз’яснення учневi етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведiнки.

Перевiреним і виправданим практикою способом залучення всiх без винятку дiтей і пiдлiткiв до активної участi в життi учнiвського (класного, а потiм і загальношкiльного) колективу є органiаація товаришування та виконання громадських доручень. Учневi, який так чи iнакше випадає iз норми, учитель i колектив спецiально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успiшно виконати і з максимальною доброзичливiстю оцiнюють зроблене. [25]

Враховуючи надмiрну емоцiйнiсть та iмпульсивнiсть важковиховуваних учнiв, їм слiд доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразнi, помiтнi і важливi для колективу наслiдки. Хорошою оцiнкою виконаної роботи учнiвський колектив висловлює довiру до свого товариша, морально пiдтримує його, викликане в нього задоволенн (спочатку, можливо і мало помiтне бажання ще краще виявити себе. Пiдозрiле і вороже ставлення "важкого" учня до колективу змiнюється на терпиме, а далi й на позитивне, вiн поступово навчається поважати думку товаришiв і дорожити нею.

У роботi з важковиховуваними дiтьми виняткову роль вiдiграє формування в них почуття "завтрашньої радостi", перспектива здобути успiх і саме цим завоювати собi авторитет серед товаришiв. Збудження позитивних емоцiй В.О. Сухомлинський вважав запорукою реальних змiн у громадськiй позицiї вихованцiв.

Важковиховувані дiти вчаться, як правило, погано, двiйка є постiйним супутником їхнього життя. Ця вiдсутнiсть успiху породжує у них надмiрно емоцiйних дiтей протест. Переживання ж успiху змiнює позицiю учня. Вiдомий радянськии фiзіолог В.М. Введенський переконливо довiв, що успіх у дiяльностi є потребою людини. Почуття успiху вiдкриває шлях до самоутвердження учня в колективi, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання вад і докорiнної змiни своєї поведiнки.

Але для цього потрiбна, крiм усього iншого, правильна система вимог до дiяльності учня. Нервознiсть та руховий "неспокiй", властивий важковиховуваним дiтям та пiдлiткам, не дозволяеє їм ритмiчно організовувати свою працю i послiдовно виконувати її частинами, а прогалини в знаниях та вiдсутнiсть навичок правильної органiзації роботи не дають можливостi успiшно доводити її до кiнця. Тому вчитель розподiляє роботу кожного такого учня на чiтко визначени елементи i оцiнює спочатку лише ту її частину, яку взято пiд особистий контроль.

Тодi, коли одна iз таких вимог виконана учнем, встановлюється спецiальний контроль за реалiзацiєю нової, бiльш складної вимоги. Виконуючи пiд керiвництвом учителя та при дружнiй пiдтримцi товаришiв i цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успiх буде забезпечений. Так поступово в учня формується вiра в свої сили, почуття своєї повноцiнностi. Це приводить врешті до нормалiзації всiєї його поведiнки в колективi

Враховуючи усе, треба проводити з учнями, які в своїй поведiнцi вiдхиляються вiд встановлених норм, додатковi iндивiдуальнi бесiди - брати до уваги негативний життевий досвiд цих учнiв на конкретних прикладах розкривати хибнiсть їхнiх уявлень. Здiйснювати всi цi заходи треба, звичайно, з максимальним тактом. Не слiд, зокрема, видiляги важковиховуваних у якусь особливу категорiю. Творче, цiкаве, насичене багатим змiстом життя шкільного колективу, тепле, батькiвське, чуйне ставлення до дiтей поєднане з твердою вимогливiстю до них, индивидуальним підходом до кожного. [4]

Укожного вихователя знайдеться умiле, дохiдливе роз’яснення норм моралi, працi i дозвiлля школярiв, залучення їх до активної участi в продуктивнiй, громадськiй, суспiльно кориснiй працi, збудження в учнiв переживання своїх успiхiв у навчаннi та iнших видах дiяльностi, забезпечення єдностi виховних впливiв школи, громадськостi - такi головнi умови успiшного подолання важкості дітей.

Висновок до І розділу

В педагогічній теорії індивідуалізація виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку.

Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. Становлення процесу „індивідуалізації" пройшло чималий шлях розвитку та має декілька століть педагогічного досвіду. На думку вітчизняних та зарубіжних педагогів без індивідуалізації у колективі навчально-виховний процес у школі вирішити не можливо. Тому і по цей день досліджувана проблема залишається актуальною.

Застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його специфічних особливостей вважається індивідуальним підходом. Поняття індивідуалізації та індивідуального підходу до навчання учнів виражають особливо складні явища педагогічного процесу. Аналіз відповідної літератури показав, що точний зміст цього поняття в кожному конкретному випадку залежить від того, які цілі і засоби є, коли говорять про індивідуалізацію. У одному випадку індивідуалізація - це принцип педагогічної роботи, а з іншого боку індивідуальний підхід - це засіб реалізації даного принципу.

Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з учнями, якi мають особливi здiбностi. Це можуть бути обдаровані діти чи із специфічними проблемами у поведінці. У практицi роботи школи трапляються випадки, коли використовуванi педагогами засоби виховного впливу не забезпечуютъ нормального розвитку деяких дiтей. Здебiльшого це буває тодi, коли вихователі мають справу з дiтьми, яких прийнято називати „важковиховуваними” i „педагогiчнозанедбаними". Тоді на допомогу у вирішенні таких питань приходить ефективний підхід урахування індивідуальних психічних якостей та індивідуальних особливостей учнів, який ще раз підтверджує свою унікальність, ефективність та важливість використання у навчально-виховному процесі.