Розділ 2.Україна в ООН

Україна в Раді Безпеки ООН

7 вересня 2000 р. за iнiцiативою Президента України вiдбулося засiдання Ради Безпеки ООН на рiвнi глав держав та урядiв (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню питання "Забезпечення ефективної ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки, особливо в Африцi". Це засiдання РБ на найвищому рiвнi, друге за всю iсторiю ООН, мало позитивний вплив на вiдновлення та змiцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного iмпульсу зусиллям, спрямованим на змiцнення принципiв Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування полiтики ООН у галузi миротворчих операцiй.

Одним з найбiльш важливих пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої полiтики стало обрання України до складу непостiйних членiв Ради Безпеки ООН на перiод 2000-2001 рр. Вперше як незалежна держава Україна є членом органу, на який покладено головну вiдповiдальнiсть за пiдтримання мiжнародного миру та безпеки у свiтi. За понад пiвтора роки членства в Радi Безпеки Україна переконливо довела свою спроможнiсть бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний практичний внесок в їх реалiзацiю. Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки ООН стало її головування в цьому органi у березнi 2001 року. Цей мiсяць став одним з найбiльш продуктивних та ефективних у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.

Інституційні реформи

Дуже важливим для України є посилення інституційних реформ, які поліпшують можливості громадян реалізовувати свої права. Досягнення у 2006 році:

Представництво ООН в Україні продовжує надавати рекомендації урядові стосовно низки питань, які стосуються згаданих вище пріоритетних напрямків Рамкової програми допомоги ООН. Прикладами наших досягнень у 2006 році є Біла книга з аналізу функціонування та реформування системи юстиції та концепція створення превентивної, орієнтованої на реінтеграцію системи правосуддя у справах неповнолітніх, які були подані на розгляд Міністерства юстиції України. Крім того, ООН взяла участь у розробці еміграційного законодавства відповідно до міжнародних стандартів та подала позиційні документи про систему охорони здоров’я в цілому та стан у галузі епідемії ВІЛ/СНІД зокрема на розгляд уряду. Більше того, керівники системи агенцій ООН розробили спільні рекомендації щодо найбільш пріоритетних законів та принципів політики та подали їх на розгляд Президента України, Верховної Ради України та обласних адміністрацій. Узагальнені рекомендації ООН включають: консолідацію основ демократії шляхом здійснення конституційної та інституційної реформи; посилення та поглиблення демократії шляхом зміцнення громадянського суспільства; демократизацію медичних та соціальних послуг шляхом розширення можливостей громадян; перетворення боротьби з ВІЛ/СНІД у національний стратегічний пріоритет; демократизацію економіки та зменшення суспільної нерівності шляхом забезпечення економічного зростання та боротьби з бідністю.

Було відкрито п’ять Консультаційних центрів з питань міграції (КЦПМ), в яких отримали безкоштовні консультації про права мігрантів близько 8 000 громадян. Зусиллями КЦПМ проведено понад 70 семінарів в університетах та центрах зайнятості.

Активно відстоюючи необхідність розробки детального національного плану розвитку, ООН у 2006 році розробила третій звіт Комісії Блакитної Стрічки: “Держава та громадяни: виконуючи обіцянки”. У ньому містяться рекомендації для органів державної влади України щодо пріоритетних інституційних реформ в економічному та соціальному секторах.

Як результат, одним із досягнень у сфері інституційної реформи було подання Президентом України пакета документів по боротьбі з корупцією на розгляд Верховної Ради та подальше прийняття цього законодавства в першому читанні. В цьому пакеті документів містяться положення щодо деяких аспектів, які стосуються корупції, зокрема положення про врегулювання конфлікту інтересів та доступу до інформації.

У 2006 році система ООН провела тренінги для близько 150 суддів та 27 представників органів влади, що займаються питаннями надання політичного притулку. До того ж, для 80 суддів новостворених адміністративних судів були проведені тренінги з питань адміністративного права Подальший внесок ООН у підвищення прозорості дій влади включає відкриття Дитячих Консультаційних Комітетів у шести містах Сумської та Львівської областей. Відповідні Міські Ради схвалили стратегію запровадження моделі міського управління, дружніх до дитини.

Добробут проти бідності

У 2000 році на Самміті тисячоліття світові лідери оголосили Ціллю №1 ліквідацію крайньої бідності та голоду до 2015 року. ООН підтримує Україну в її ініціативі по боротьбі з бідністю через ефективно спрямовані ініціативи місцевого розвитку та підприємництво.

Незважаючи на стале економічне зростання протягом останніх шести років, в Україні продовжує існувати проблема бідності.

Відтак зусилля ООН, як і раніше, зосереджуються на забезпеченні підтримки уряду України через Міністерство економіки в процесі розробки, впровадження та моніторингу політики економічного та соціального розвитку, спрямованої на задоволення потреб найбідніших верств населення. Так, наприклад, спроможність Міністерства економіки та інших державних установ у галузі розробки економічної та соціальної політики була підвищена у 2006 році завдяки проведенню 12 тренінгів, 10 міжвідомчих семінарів та ознайомчої поїздки, організованої ООН. Загалом 100 осіб узяли участь у згаданих заходах.

З метою залучення приватного сектора до процесу національного розвитку через розвиток соціальної відповідальності бізнесу весною 2006 року був офіційно запроваджений Глобальний Договір у Києві. Наразі до нього приєдналися 64 компанії в Україні.

Як уже зазначалося раніше, Комісія Блакитної Стрічки надала докладні рекомендації органам державної влади України щодо пріоритетних реформ у економічному та соціальному секторі, спрямованих на боротьбу з бідністю. Офіційна презентація звіту Комісії Блакитної Стрічки відбулася у Києві 21 вересня, після чого презентації були проведені ще у 5 регіонах України.

У 2006 році ООН продовжувала наголошувати на необхідності внесення змін до законодавства щодо соціальної інтеграції та професійного навчання інвалідів та підготувала методологію професійної реабілітації людей з обмеженими можливостями.

Рекомендовані зміни до законодавства набули чинності 1 січня 2007 року11. Більше того, була створена група експертів ООН для оцінки та розвитку спроможності українського уряду у зборі, аналізі та розповсюдженні статистичних даних про успіхи на шляху до досягнення Україною Цілей Розвитку Тисячоліття. ООН продовжує наполягати на прийнятті Інформаційної бази даних національного розвитку (DevInfo) для презентації статистичних даних. Для стимулювання зусиль щодо розвитку людського потенціалу української громадськості у 2006 була проведена низка заходів для залучення громадськості, у тому числі прес-конференція до Міжнародного дня боротьби з бідністю, серія громадських слухань, конференцій та семінарів для керівників областей та широкого загалу, присвячених Цілям Розвитку Тисячоліття, а також круглі столи та семінари в Луганську, Львові, Донецьку та Києві. У цих заходах з обміну знаннями взяли участь близько 300 осіб.

Заснування та основні напрямки діяльності ООН

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

Коли держави стають членами Організації Об’єднаних Націй, вони приймають зобов’язання, викладені в Статуті Організації Об’єднаних Націй, що є міжнародним договором, в якому висвітлені основні принципи міжнародних відносин. Згідно Статуту, в своїй діяльності Організація Об’єднаних Націй переслідує чотири мети: підтримувати міжнародний мир і безпеку, розвивати дружні стосунки між націями, здійснювати міжнародну співпрацю щодо розв’язання міжнародних проблем і заохочення поваги до прав людини, а також бути центром для узгодження дій націй в досягненні цих загальних цілей.

Організація Об’єднаних Націй не є всесвітнім урядом і не ухвалює законів. Проте вона надає засоби, які допомагають врегулювати міжнародні конфлікти і розробляти політику щодо питання, які стосуються всіх нас. У Організації Об’єднаних Націй всі держави-члени – великі і малі, багаті і бідні, такі, що дотримуються різних політичних поглядів і соціальних систем, – мають право висловити свою думку і взяти участь в голосуванні в рамках цього процесу.

Одним із головних завдань Організації Об’єднаних Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирними шляхами і утримуються від погроз силою або її застосування проти інших держав.

Впродовж багатьох років Організація Об’єднаних Націй відігравала важливу роль щодо сприяння запобіганню міжнародним кризам та врегулювання тривалих конфліктів. Вона здійснювала комплексні операції, пов’язані зі встановленням та підтримкою миру й наданням гуманітарної допомоги. Їй також доводилося запобігати назріваючим конфліктам. В постконфліктних ситуаціях вона все частіше докладає зусиль, направлених на усунення першопричин війни й створення основ для міцного миру.

Організація Об’єднаних Націй добилася вражаючих результатів. Так, їй вдалося зняти гостроту Карибської кризи в 1962 році та кризи на Близькому Сході в 1973 році. У 1988 році зусилля Організації Об’єднаних Націй щодо мирного врегулювання дозволили припинити ірано-іракську війну, а наступного року завдяки переговорам, що проводилися під егідою Організації Об’єднаних Націй, радянські війська були виведені з Афганістану.

У 90-і роки Організація Об’єднаних Націй сприяла відновленню суверенітету Кувейту й відіграла важливу роль в припиненні громадянських воєн в Гватемалі, Камбоджі, Мозамбіку, Сальвадорі і щодо врегулювання або запобігання конфліктам в інших країн. Коли у вересні 1999 року кампанія насильства, розгорнута після проведеного голосування щодо питання про самовизначення, змусила близько 200 000 східнотиморців покинути свої будинки, Організація Об’єднаних Націй санкціонувала направлення міжнародних сил безпеки, які допомогли відновити порядок. Пізніше Тимчасова адміністрація Організації Об’єднаних Націй почала здійснювати діяльність щодо спостереження за переходом цієї території до незалежності 20 травня 2002 року як держави Тимор-Лесото. А коли 11 вересня 2001 року терористи скоїли напад на Сполучені Штати Америки, Рада Безпеки негайно відреагувала, ухваливши широку за своїм обхватом резолюцію, яка зобов’язала держави забезпечити, щоб будь-хто, хто бере участь у фінансуванні, плануванні, підготовці, здійсненні або підтримці терористичних актів, постав перед правосуддям.

Найважливішими завданнями Організації Об’єднаних Націй є припинення розповсюдження зброї, а також скорочення та ліквідація, зрештою, всіх запасів зброї масового знищення. Організація Об’єднаних

Націй служить постійним форумом для проведення переговорів щодо роззброєння, розробляючи рекомендації і виступаючи ініціатором досліджень в даній сфері. Вона підтримує багатосторонні переговори, що ведуться в рамках Конференції із роззброєння і інших міжнародних органів. В результаті цих переговорів було укладено такі міжнародні угоди, як Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 рік), Договір про повну заборону ядерних випробувань (1996 рік) і договори про створення зон, вільних від ядерної зброї. Було укладено і інші договори, які забороняють розробку, виробництво і накопичення запасів хімічної (1992 рік) і бактеріологічної (1972 рік) зброї, забороняють розміщення ядерної зброї на дні морів і океанів (1971 рік) і в космічному просторі (1967 рік), а також договори, що забороняють або обмежують інші категорії озброєнь. До лютого 2005 року 144 держави стали учасниками Оттавської конвенції 1997 року про заборону наземних мін.

Організація Об’єднаних Націй закликає всі країни приєднатися до цієї конвенції і інших міжнародних договорів, що забороняють використання руйнівних видів зброї. Організація Об’єднаних Націй також підтримує зусилля із запобігання, припинення і викорінювання незаконної торгівлі стрілецькою зброєю і легкими озброєннями, які використовувалися як головні засоби ведення війни в переважній більшості конфліктів у всьому світі. Реєстр звичайних озброєнь Організації Об’єднаних Націй і система стандартизованої звітності про військові витрати сприяють підвищенню прозорості щодо військових питаннях.

Міжнародне агентство з атомної енергії, що базується у Відні, діючи на основі системи угод про гарантії, відповідає за забезпечення того, щоб ядерні матеріали та устаткування, призначені для використання в мирних цілях, не використовувалися з військовою метою. А Організація із заборони хімічної зброї, що знаходиться в Гаазі, займається збором інформації щодо хімічних об’єктів усіх країн світу й регулярно проводить інспекції з метою забезпечення контролю за дотриманням Конвенції з хімічної зброї.

Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Об’єднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізми, допомагає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду. Важливу роль в миротворчій діяльності відіграє Генеральний секретар. Він може доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його думку, створюють загрозу міжнародному миру і безпеці, використовувати «добрі послуги» для виконання посередницьких функцій або займатися «тихою дипломатією», діючи за кулісами самостійно або через спеціальних посланців. Генеральний секретар займається також «превентивною дипломатією», спрямованою на врегулювання суперечок щодо загострення ситуації.

Організація Об’єднаних Націй все активніше займається діяльністю, направленою на усунення корінних причин конфліктів. Одним з ключових елементів побудови миру є допомога з метою розвитку. У співпраці з іншими організаціями системи, країнами-донорами, урядами приймаючих країн і неурядовими організаціями Організація Об’єднаних Націй надає підтримку розвитку управління, направленого на благо всього суспільства, встановленню правопорядку, проведенню виборів і дотриманню прав людини в країнах, що долають наслідки конфліктів. В той же час Організація Об’єднаних Націй допомагає цим країнам відновлювати адміністративні структури, системи охорони здоров’я й освіти та інші елементи соціальної інфраструктури, зруйновані в наслідок війни. Деякі види цієї діяльності, такі, як спостереження за проведенням виборів у Намібії в 1989 році, програми розмінування в Мозамбіку і підготовка співробітників цивільної поліції в Гаїті, здійснювалися в рамках операцій Організації Об’єднаних Націй з підтримки миру, при цьому окремі аспекти цієї діяльності можуть продовжуватися і після згортання миротворчої операції. Інші види діяльності здійснюються на прохання урядів, як, наприклад, в Гвінеї-Бісау, де функціонує Відділення Організації Об’єднаних Націй з підтримки побудови миру.

В рамках своїх зусиль з підтримки миру та міжнародної безпеки Рада Безпеки розпочинає операції Організації Об’єднаних Націй щодо підтримки миру і визначає рамки повноважень і мандат. Більшість таких операцій припускає участь військовослужбовців, які стежать за дотриманням режиму припинення вогню або створюють буферну зону, доки за столом переговорів ведуться пошуки довгострокових рішень. У інших операціях можуть брати участь цивільні поліцейські або інші цивільні фахівці, які допомагають організувати вибори або здійснювати нагляд над дотримання прав людини. У ряді випадків операції направлені на забезпечення контролю за дотриманням мирних угод і здійснюються у взаємодії з миротворчими контингентами регіональних організацій. Операції з підтримки миру можуть продовжуватися від декількох місяців до декількох років. Наприклад, операція Організації Об’єднаних Націй, розгорнена вздовж лінії припинення вогню між Індією і Пакистаном в штаті Джамму і Кашмір, існує з 1949 року, а на Кіпрі миротворці Організації Об’єднаних Націй знаходяться з 1964 року. З іншого боку, для проведення в 1994 році операції в смузі Аозу між Лівією і Чад Організації Об’єднаних Націй знадобилося трохи більше місяця.

З моменту розгортання в 1948 році найпершої миротворчої місії Організації Об’єднаних Націй, майже 130 країн добровільно надали в розпорядження Організації близько 1 мільйона військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів і цивільних осіб. Разом з тисячами цивільних фахівців вони брали участь приблизно в 60 операціях з підтримки миру. За станом на лютий 2005 року 103 країни надали рекордну кількість особового складу - 67 000 чоловік.

Завдяки зусиллям Організації Об’єднаних Націй урядами укладено безліч багатосторонніх угод, які роблять світ безпечнішим і здоровішим, перспективнішим і справедливішим для всіх нас. Розробка цього всеохоплюючої сукупності норм міжнародного права, включаючи стандарти в області прав людини, є суттєвим досягненням Організації Об’єднаних Націй.

У Загальній декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1948 році, проголошені основні права і свободи, якими володіють всі чоловіки і жінки, зокрема право на життя, свободу і громадянство, право на свободу думки, совісті і релігії, право на працю,

освіту, право на їжу і житло і право на участь в управлінні. Заохочення поваги прав людини займає все більш помітне місце в зусиллях Організації Об’єднаних Націй зі сприяння розвитку. Зокрема, здійснення

права на розвиток розглядається як один з елементів динамічного процесу, який поєднує в собі здійснення цивільних, культурних, економічних, політичних і соціальних прав й сприяє підвищенню добробуту всіх членів суспільства. Ключем до реалізації права на розвиток є викорінювання бідності – це одна з основних цілей Організації Об’єднаних Націй.

Статут Організації Об’єднаних Націй ставить перед Організацією Об’єднаних Націй конкретне завдання заохочувати прогресивний розвиток міжнародного права і його кодифікування. Більше 500 конвенцій, договорів і норм, що є результатом цієї роботи, забезпечують основу для зміцнення міжнародного миру і безпеки та сприяння соціально-економічному розвитку. Держави, що ратифікували ці конвенції, юридично зобов’язані їх виконувати.

У 1945 році в несамокерованих територіях проживало 750 мільйонів чоловік. Сьогодні це число скоротилося до трохи більше 1 мільйона, що значною мірою сталося завдяки вирішальній ролі Організації Об’єднаних Націй в заохоченні сподівань народів залежних територій і наданні допомоги в справі швидкого отримання ними незалежності. Починаючи з 1960 року, коли Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам, близько 60 колишніх колоніальних територій отримали незалежність і вступили в Організацію Об’єднаних Націй як її повноправні члени.

Завдяки кампанії, що проводилася під егідою Організації Об’єднаних Націй впродовж більше 30 років, вдалося покінчити з системою расової сегрегації в Південній Африці, яка була відома як апартеїд. У 1994 році у присутності місії спостерігачів Організації Об’єднаних Націй пройшли перші в цій країні вибори, відкриті для представників всіх рас. З моменту свого створення Організація Об’єднаних Націй виступає за основоположну рівність всіх народів і проти расизму у всіх його формах. За рішенням Генеральної Асамблеї в 2001 році на Усесвітній конференції було розглянуто методи боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії й нетерпимості.

Гуманітарні катастрофи можуть статися в будь-якому місці і у будь-який час. Якою б не була їх причина – повінь, засуха, землетрус або конфлікт, – вони завжди призводять до загибелі людей, переміщення населення, втрати громадами здатності своїми силами забезпечувати своє існування і приносять величезні страждання.

В умовах таких катастроф організації системи Організації Об’єднаних Націй постачають жертвам – в більшості своїй дітям, жінкам і літнім людям – продовольство і медикаменти, дають їм притулок і забезпечують матеріально-технічну підтримку.

Одне з центральних завдань Організації Об’єднаних Націй полягає в сприянні забезпеченню вищих стандартів життя, повної зайнятості і умов для соціально-економічного прогресу і розвитку. З виконанням цього завдання пов’язано 70 відсотків діяльності системи Організації Об’єднаних Націй. В основі цієї діяльності лежить віра в те, що викорінюванням бідності і підвищення рівня добробуту людей на всіх територіях є необхідними кроками на шляху до створення умов для забезпечення міцного миру у всьому світі.

Організація Об’єднаних Націй володіє унікальними перевагами щодо сприяння розвитку. Сфера її діяльності охоплює весь світ, а її всеосяжний мандат передбачає задоволення соціальних, економічних і надзвичайних потреб. Організація Об’єднаних Націй не представляє чиї-небудь вузькі національні або комерційні інтереси. У виробленні найважливіших стратегічних рішень беруть участь всі країни – і багаті, і бідні.