Важливими чинниками розвитку світової економіки в умовах глобалізаці стають прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які є складовою міжнародного ринку капіталу. Дане питання є досить актуаьлним у дослідженнях багатьох науковців, економістів, таких як Гайдуцький А. П., Панфілова Т. О., Гостюк М., Носова О.

У своїй статті Гайдуцький зазначив, що особливо швидко прямі іноземні інвестиції зростали у 1980-2000 рр., коли їх темпи в 10 разів перевищували ріст світового виробництва і торгівлі. Так, співвідношення суми залучення ПІІ до світового ВВП зросло з 0,5% до 5%. У 2001-2003 рр. темпи росту ПІІ дещо знизилися, в 2003 р. обсяг залучених ПІІ опустився до рівня 1997 р.; та вже у 2004 р. – збільшився, оскільки, зросли на 2% і досягли рівня 548 млрд. дол. США в порівнянні з 2003 р. [9, 67] .

Зазначимо, що особливість розподілу ПІІ на сучасному етапі полягає в тому, що притік капіталу в розвинені країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і СНД, де спостерігається підвищення темпів залучення ПІІІ, що майже 35 млрд. дол., що на 20% більше, ніж у 2003 р. [10, 52]. Серед основних форм іноземного інвестування в світі переважають інвестиції в акціонерний капітал, інша форма – реінвестиційний (33%) прибуток, третя форма – внутрішньокорпоративні позики (5%).

Для того, щоб привабити іноземного інвестора уряди багатьох країн–реципієнтів вводять в дію нові нормативно-правові документи, в деяких країнах знизилися ставки оподаткування прибутків компанії, підписано значну кількість додаткових двосторонніх інвестиційних договорів та договорів про уникнення подвійного оподаткування, а також інші міжнародні інвестиційні угоди, які сприятимуть підвищенню відкритості економіки країн для іноземних компаній [11, 81].

Як вже зазначалося, найбільш значний притік інвестицій у 2004 р. відбувся в країнах, що розвиваються. Так Гайдуцький у своїй статті пояснює дану ситуацію такими чинниками: загострення конкуренції в більшості галузей змушує країни шукати підвищення їх конкурентноспроможності, активізація трансграничних операцій зі злиття та поглинання; високі ціни на більшість ресурсних товарів слугує додатковим стимулом для розміщення іноземного капіталу в тих країнах, що забезпечені нафтою, газом. Так, такі економісти, як Панфілова, Гостюк, Носов, зазаначають, що в більшості випадків зростання інвестиційних потоків у країни, що розвиваються, пов’язані з фінансуванням нових проектів. На 2004 р. найбільшим реципієнтом капітіалу стали країни Азії та Океанії, даний регіон залучив інвестицій на 148 млрд. дол. США. Такий приріст став найбільшим в історичному вимірі. Регіон Західної Азії отримав найбільший притік ПІІ – 9,9 млрд. дол. США, проти 6,5 млрд. у попередньому році; інвестиції у Південно-Східну Азію зросли на на 48%, на 46% - у Східну азію і на 30% - до Південної Азії. Однак найбільшим реципієнтом залишається Китай - у 2004 р. залучено 61 млрд. дол. США. Необхідно зазначити, що Гайдуцький також підтверджує, що притоку ПІІ сприяють різноманітні зміни: політичні, економічні, на регіональному та національному рівнях. Зокрема, Асоціація держав Південно-Східної Азії і Китай підписали угоду про створення до 2010 р. зони вільної торгівлі, а низка азіатських країн заключили угоди про створення таких зон зі США. В країнах Латинської Америки простежуєтсья тенденція до зростання інвестиційних потоків. У 2004 р. вони досягли 68 млрд. дол., що на 44% більше, ніж у 2003 р., чому сприяло економічне зростання в регіоні, прискорення темпів розвитку світової економіки та підвищення цін на ресурсну продукцію. Найбільшими країнами реципієнтами були Бразилія та Мексика, які отримали ПІІ у розмірі 18 та 17 млрд. дол. США відповідно. Водночас відбулося суттєве зменшення притоку каптіалу в окремих країнах: зокрема в Болівії та Венесуелі, що пов’язано із законодавчою невизначеністю у роботі нафтогазової галузі країн. Також низка країн внесла зміни у власне законодавство і податковий режим для того, щоб збільшити частку держави в прибутках від експлуатації природних ресурсів. Що досить шкодить інвестиційному клімату та привабливості даних країн, що важливо для іноземних інвесторів, як зазначали Панфілова, Носов, Гостюк. Залучення іноземних інвестицій в країни африканського континенту майже не змінилося в порівнянні з 2003 р. і становить 18 млрд. дол. США. Основними реципієнтами іноземного капіталу в Африці є країни, що багаті на природні ресурси – це Ангола, Нігерія, Судан, Екваторіальна Гвінея. В Єгипет надходить майже половина усього капіталу, що інвестується в континент. Найбільша частина вкладів припадає на такі країни-донори як США, Південна Африка, Франція, Нідерланди, Великобританія [9,69]. Гостюк М. зазначав, що обсяг залучення ПІІ в країни Південно-Східної Європи та СНД досягли рівня 35 млрд. дол. США. Автор зазначає, що це був єдиний регіон, якого не торкнулося трирічне зниження (2001-2003 рр.) світових потоків ПІІ і який зберіг високі темпи притоків іноземного капіталу у 2004 р. Але динаміка притоку ПІІ в ці два регіони дещо відрізняється під впливом певних чинників. Залучення інвестицій в ПСЄ почало збільшуватися лише у 2003 р. завдяки, в основному, значним приватизаційним угодам, які дозволили майже потроїти іноземний капітал. Найбільшим реципієнтом ПІІ стали Румунія (5 млрд. дол. США). Болгарія (2,5 мрд. дол. США), Хорватія (1,1 мрд. дол. США) [11,81]. Залучення інвестицій у країни СНД збільшилось з 5 млрд. дол. у 2000 р. до 24 млрд. дол. в 2004 р., причиною цього є високі ціни на нафту та природний газ. Найбільше ПІІ надходить до Російської Федерації (12 млрд. дол. США), Азербайджан (4,8 млрд. дол.), Казахстан (4,3 млрд. дол.) – основні експортери природних ресурсів в цьому регіоні [12, 22]. Як вже зазначалося, залучення іноземного капіталу в розвинені країни світу скоротилися і становлять 380 млрд. дол. США у 2004 р. В порівнянні з 2003 р., як зазначає Панфілова Т. О. у своїй статті, темпи такого зниження були не надто різкими, що свідчить про вирівнювання негативної тенденції і можливе зростання потоків капіталу в майбутньому. Але в США та Великобританію значно зріс притік іноземних інвестицій, в основному, завдяки трансграничним угодам зі злиття та поглинання. Водночас експорт капіталу з розвинених країн збільшився та досяг 637 млрд. дол. проти 577 млрд. дол. США. Залучення іноземних інвестицій в країни ЄС також знизилося до 216 млрд. дол.. США, тобто до найнижчого рівня, який був у 1998 р. Найбільші темпи падіння притоку капіталу відмічено у Німеччині, Данії, Голландії, Швеції. Як зазначає Панфілова, така ситуація пов’язана з “погашенням” значних внутрішньо-корпоративних кредитів та репатріацією прибутку з окремих країн – членів ЄС. Водночас притік капіталу в нові країни - члени ЄС продовжував зростати внаслідок високих темпів їх економічного зростання, наявності кваліфікованої та помірної в оплаті робочої сили, а також більшої визначеності у відношенні нормтивно-правового режиму регулювання ПІІ після вступу до ЄС. Найбільші обсяги ПІІ надійшли в Польщу (6,2 млрд. дол. США), Чеську Республіку (4,5 млрд. дол. США) та Угорщині (4,2 млрд. дол.) [10, 52].

За висновками Гайдучинського зазначимо, що за визначеннями експертів ЮНКТАД, на думку міжнародних експертів і ТНК, тенденція щодо розподілу ПІІ у світовій економіці залишиться, приблизно, на тому ж рівні, хоча можливе незначне зростання. Так, серед країн Азії саме Китай та Індія зможуть залучити найбільшу частку іноземного капіталу в даному регіоні. Щодо країн Латинської Америки, то найбліьш привабливими будуть Бразилія і Мексика. Стосовно країн Південно-Східної Європи та СНД привабливими країнами можуть стати Росія, Польща, Україна.

Не дивлячись на скорочення інвестиційних потоків у 2004 р. в розвинених країнах, перспективи прискорення залучення капіталу в майбутньому залишаються досить позитивними, що підкреслюється прогнозами помірного екномічного зростання та помітного підвищення прибутків корпорацій, як зазначив в своїй статті Гайдуцький А. П. [9,69].