Зміст
Вступ
1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва
1.1. Сутність капіталу в історії економічної думки
1.2. Сутність і зміст категорії “капітал”
2. Іноземні інвестиції у світовій економіці
2.1. Сутність інвестицій. Класифікація інвестицій
2.2. Розподіл прямих іноземних інвестицій у світовій економіці
2.3. Портфель цінних паперів та фондовий ринок
3. Іноземний капітал в Україні
3.1. Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України
3.2. Інвестиції на території України
Висновки
Література
Вступ
В процесі глобалізації міжнародної економіки особливої актуальності набувають дослідження процесів міжкраїнового залучення іноземного каптіалу. Забезпечення потужного притоку інвестицій в основний капітал для економіки будь-якої країни є одним із найактуальніших завдань.
Проблеми, пов’язані з активізацією інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційних надходжень, підвищення ефективності нагромадження основного капіталу тощо мають давню глибоку наукову розробку. Так дані проблеми широко дискутуються в наукових працях провідних учених України та світу. Серед них: Базилевич В., Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В., Лісовицький В., Макконелл, Брю, Предборський В., Абрамович І. та інші.
В сучасних умовах швидкий розвиток міжнародних інвестиційних процесів посилив їх вплив на економіку приймаючих країн. Країни, що розвиваються чи переживають трансформаційний період все сильніше вбачають іноземний капітал як джерело економічного розвитку та модернізації економіки, покращення соціальних позицій розвитку країни. Саме тому такі країни намагаються лібералізувати свої інвестиційні режими та застосовувати інші необхідні заходи задля приваблення більших потоків іноземних інвестицій. Міжнародний простір інвестиційних ресурсів оперує за ринковими правилами й в умовах жорсткої конкуренції за основний товар – інвестиції (зокрема, прямі іноземні інвестиції, які є найпривабливішими для економіки країн), а гравцями тут виступають вже окремі країни. Тому в умовах жорсткої кокуренції найбільші і найефективніші інвестиції залучають до себе ті країни, чиї інвестиційні стратегії виявляються найбільш вдалими, що проявляється через сприятливість інвестиційного клімату країн до потреб та запитів інвесторів [8,79]. Проблема залучення й ефективного використання іноземного капіталу постійно привертає до себе увагу. Вітчизняні та зарубіжні вчені стверджують, що на розвиток міжнародної інвестиційної діяльності вцілому впливають фактори політичного, ресурсного, загального і глобального характеру. Важливе значення мають потенційні можливості країн приймати капітал у будь-яких масштабах і формах, умови його використання із забезпеченням достатнього для інвестора прибутку за припустимого рівня розвитку.
Прискорення глобалізації світової економіки призвело також до появи нових напрямів припливу іноземного капіталу, особливо у країни, що розвиваються. Йде мова про грошові перекази міжнародних працевлаштованих мігрантів, венгурний капітал, проникненя капіталу у банківські сектори.
За сучасної економічної ситуації надходження іноземного капіталу до України є досить актуальним для неї. Адже глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один із найважливіших напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Розв’язання інвестиційної проблеми є досить важливим та актуальним для України оскільки саме інвестиції вкрай потрібні підприємствам і організаціям для переходу до стабільної господарської діяльності, для преозброєння виробництва, підвищення якості продукції [18, 40].
Досить важливим є також питання фондового ринку і цінних паперів. Оскільки такий ринок дуже серйозно впливає на економіку, регулює приплив капіталів в країни.
Мета: Метою є з’ясування: багатоаспектності категорії “капіталу”, що проявляється в різноманітності його форм, властивостей, категорій, а також порівняти різноманітні історичні економічні думки щодо сутності капіталу; з’ясувати, що таке вивіз капіталу, в яких форамх він здійснюється; сутності іноземного капіталу, яке значення для розвитку світової економіки та економіки України мають прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції.
Табл. Відмінності між основним та оборотним капіталом
За А. Смітом
| Основний капітал | Оборотний капітал |
| “Характеризуєтья тим, що приносить дохід або прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника”. Складається: * “із будь-якого роду корисних машин і знарядь праці, що полегшують і зменшують працю”; * з усіх “дохідних будівель, таких як приміщення під крамниці, склади, майстерні, будинки на фермі з усіма потрібними будівлями: стайнями, коморами та ін.”; * “поліпшення землі – усього того, що з вигодою витрачене на розчищення і приведення її до стану, найсприятливішого для обробітку та окультурення”; * “набутих і корисних здібностей усіх мешканців або членів суспільства”. | “Характеризуєтья тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу, міняючи господарів”. Складається: * “із грошей, за посередництва яких обертаються і розподіляються серед споживачів інші три частини обігового капіталу”; * “запасів продовольства, якими володіють м’ясники, скотопромисловці, фермер, хліботорговець, розраховують отримати прибуток»; * “матеріалів, цілком сирих або більш-менш оброблених, що призначені для виготовлення одягу, предметів обстановки, будинків, але ще остаточно не використані в ділі...”; * “виробів, що вже виготовлені й закінчені, але ще перебувають у руках торговця або фабриканта і не продані чи не розподілені серед вдповідних споживачів”. |
Автори підручника зазначають, що великою “заслугою вченого стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності, набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства”. Сміт трактував капітал як головну рушійну силу економічного прогресу, стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни реального балансу та доходу населення. А. Сміт зазначав, що зростання національного багатства неможливе без нагромадження капіталу [2, 193].
Активним опонентом та послідовником вченого був інший представник класичної економічної думки Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Він визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, “частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести в рух працю”. Та на відміну від А. Сміта, який пов’язував виникнення капіталу з переходом від примітивного до розвиненого господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці перісної людини, також є капіталом [2, 211]. Ще одним із представників класичної політичної думки, який розвивав теорію капіталу був Дж. С. Мілль (1806-1873 рр.). Услід за Смітом стверджував, що “крім початкових і загальних умов виробництва – праці і продуктивних сил – існує ще одна умова, без якої неможливо здійснити виробничу діяльність... Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці - капітал”. Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження (продовжуючи вчення Сміта, який вважав, що “ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу”), тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої корисності. Відтак він дійшов висновку, що “зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів – величини фонду і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати”. У руслі ідей класичної школи Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межою багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей. Та водночас вчений визначав, що розвитку капіталів та виробництва притаманні певні обмеження, пов’язані із зменшенням граничної продуктивності капіталу. Мілль, так само як і Сміт, виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві: оборотний та основний [2, 261]. Отже, саме в працях Рікардо, Ф. Кене, Дж. С. Мілля та інших економістів, які були проаналізовані вище, визначений зв’язок капіталу з його тривалим використанням, а також речовою (товарною) сутністю. Представник неокласичної школи А. Маршал зазначав, що капітал – це речі, які утворюють передумови виробництва. Він виділяв спожвичий капітал (їжа, одяг, житло), опосередкований капітал (інструменти, машини, сировина) [1,142]. Автори підручника “Економікс“ С. Брю і К. Макконелл визначають “капітал як створені людиною ресурси, використані для виробництва товарів і послуг; товари, які безпосредньо не задовільняють потреби людей” [3,338]. Трактування капіталу Макконеллом та Брю є своєрідним узагальненням усіх вищевикладених визначень капіталу економістів, які є представниками натуралістичної концепції, згідно з якою капітал – це засоби виробництва або товари для продажу.
За статтею “Теорія капіталу: науково-економічний аспект“, автори якої Лисенко та Арлайович, другою концепцією, що трактує капітал є соціально-економічна. Згідно із якою капітал розглядається не як річ, а як відношення, що суперечить натуралістичній концепції. Представники – Клименко Г. А., Нестеренко В. П., відмітили, що капітал – це категорія, яка виражає не стільки технічне або організаційне, скільки соціально-економічне відношення, тобто він може існувати лише за певних соціально-економічних умов.
В основі монетарського підходу трактування капіталу покладений тезис про відсутність зв’язків між капіталом і благами, що є відмінністю її від натуралістичної концепції, для якої капітал – це, насамперед, виготовлені блага, які можна використовувати для подальшого виготовлення майбутніх благ. Монетаристи розглядають капітал в якості фонду цінностей; це “грошовий” капітал, в тому розумінні, що він представляє собою засоби виробництва, які можна виміряти в грошових одиницях. Особливий напрям в даній концепції розвинув Й. Шумпетер. В його розумінні “капітал підприємства – це не сукупність... благ, тому що капітал протистоїть світові благ”. В теорії Шумпетера капітал слугує “фондом”, за рахунок якого підприємець оплачує придбані засоби виробництва. Вчений зазначав, що капітал представляється не просто сумою грошей, але й інших платіжних засобів, які можуть бути використані підприємцем.
На сучасному етапі в розробці теорії капіталу виділяється концепція “людського” та “фізичного капіталу”, з’явилася в 60-ті роки ХХ ст. Дана концепція виникла внаслідок зростання людського фактора в умовах науково-технічної революції. Першими концепцію почали розробляти представники неокласичного напрямку: Г. Беккер, Т. Шульц. Розвиток даної теорії знайшло відображення у роботах: Е. Бородіна, Щетиніна В., Ісаєнко І. Вони зазначали, що у виробництві взаємодіють два фактори - “фізичний” капітал та “людський”. Фізичний капітал – це засоби тривалого використання, використовувані фірмою під час своєї діяльності; засоби виробництва. Саме розуміння фізичного капіталу є спільним між натуралістичною концепцією та концепцією “людського” та “фізичного” капіталів. Та сучасна концепція включає ще й “людський” фактор, який включає вроджені здібності і талант, а також освіта, каліфікація, знання, навички, енергію людини. Саме взаємозв’язок “фізичного” і “людського” капіталів призводить до отримання економічних благ підприємцем.
1.2. Сутність і зміст категорії “капітал”
Капітал – одна із провідних категорій економічної теорії. Автори підручника “Основи економічної теорії” зазначають, що капітал – це категорія історична, вона відбиває конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносин між товаровиробником, коли просте товариство перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [5, 201].
В сучасній економічній літературі існує велика кількість дефініцій капіталу. Найпоширенішими є:
* капітал – це загальна величина коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, укладених в активи (майно) підприємства, тобто джерела коштів підприємства, що приносить дохід;
* це початкова сума коштів, призначених для здійснення підприємницької діяльності;
* це гроші, велика сума грошей [7,215];
* самозростаюча авансова вартість [16, 256].
На мою думку, найбільш точне визначення терміну “капітал“ дав Мочерний С. В., оскільки він у поясненні сутності капіталу об’єднав всі, вищевикладені дефініції, тобто вчений визначає капітал як сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, при яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші та різні види цінних паперів служать знаряддям експлуатації [6.156].
Багатоаспектність категорії “капітал“ виявляється у різноманітних конкретних формах його існування. У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами:
За джерелами формування – власний,
|
залучений
Капітал
 |  |
| За значенням у створенні та перерозподілі доходу – реальний, фіктивний |
|
|
|
Рис. 1. Багатоефективність форм існування капіталу
Капітал за способом обороту та перенесенням способу вартості поділяється на основний, оборотний. Більшість сучаних вчених до основного капіталу відносять ті засоби виробництва, які використовуються у виробництві тривалий час (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо; у сільському господарстві – робоча худоба, багаторічні насадження) і переносять свою вартість на вартість новоствореної продукції в процесі свого значення. Оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створені товари, послуги і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять: вартості сировини, палива, допоміжних матеріалів, окільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів, послуг [5,201]. Зазначу: те, що А. Сміт у свій час вкладав у поняття “основного“ і “оборотного“ капіталу, і в сучасній економіці залишається актуальним, і істотних корегувань не зазнало. Так за Смітом основний капітал “характеризується тим, що приносить прибуток, не надходячи в обіг або не міняючи власника“, а оборотний - “тим, що приносить прибуток тільки в процесі обігу або міняючи господарів“ [2,193].
За сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий капітал. В більшості підручників з економіки дані види капіталу тлумачаться так: промисловий каптіал – функціонує у виробничій сфері (незалежно від галузі цієї сфери) одночасно у трьох формах: грошовій, продуктивній, товарній; торгівельний – капітал, що функціонує у сфері товарного обігу, відокремлюється від промислового у тому випадку, коли підприємець спеціалізується виключно на реалізації товарів; позичковий – грошовий капітал, майно, що його надають у позику на умовах повернення і плати у формі процента [5, 2006], [7, 220].
За роллю у створенні додаткової вартості: постійний капітал – частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості: змінний – частина авансового промислового капіталу, вкладень в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості. Так трактує постійний і змінний капітал Базилевич [16, 256]. Зазначу, що пояснення К. Маркса постійного і змінного капіталів досить подібні, і до тих, що були зроблені Базилевичем. Тобто розподіл Марксом капіталів на постійний і змінний і пояснення їх є доречним і досі.
За джерелами формування: власний капітал – капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов’язаннями; залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.
За значенням у створенні та перерозподілі доходу: реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілючись у матеріально-речові, грошові, духовні цінності; фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні ппери та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Зазначу, що сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу [16, 256].
Саме така кваліфікація найчастіше зустрічається в сучасній економічній літературі.
У традиційному політекономічному визначенні капітал має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження;
3) ліквідність;
4) здатність до конвертації (постійної зміни форми);
5) самозростання.
Загальновизнано, що капітал є складною динамічною субстанцією, яка постійно змінює свої форми. В сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:
І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров’я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції, виступають найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходм, який він може приносити власнику.
ІІ. Інтелектуальний капітал – нагромадження в процесі інтелектуальної діяльності сукупності знань, досвіду, навичок, здібностей, взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу. В сучасній екнономічній літературі розрізняють інтелектуальний капітал суспільства, інтелектуальний капітал компанії, інтелектуальний капітал окремого індивіда.
ІІІ. Соціальний капітал – капітал втілений в якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають суб’єктів господарювання до ефективних дій з метою досягнення спільних цілей.
Західні дослідники визначають соціальний капітал як певну суму ресурсів (фактичних чи віртуальних), які накопичуються в індивідів та груп завдяки наявності мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного визнання і довіри.
Отже, згідно з сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених форм. На думку французького дослідника П. Бурдьє, постіндустріальні перетворення сприяють розвитку таких основних етапів капіталу:
1) інкорпорованого (сукупність відносно стійких, відтворюваних диспозицій і здібностей, якими наділений власник тієї чи іншої форми капіталу);
2) об’єктивного (уречевлених форм капіталу, доступних безпосередньому сприйняттю та передачі у фізичній предметній формі);
3) інституціоналізованого (визнання певного виду капіталу як ресурсу, який має бути неформалізованим або формалізованим у вигляді прав власності, сертифікатів).
Людський, інтелектуальний, соціальний капітал не є відокремленими і незалежнми активами. Вони формуються та розвиваються в органічній єдності, взаємодії та взаємозв’язку, взаємопроникаючи та доповнюючи один одного [16, 256].
Іноземний капітал в Україні
Висновки
Важливою формою міжнародних економічних відносин є переміщення капіталу між країнами, тобто його вивіз. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його у економічній діяльності інших країн. Як форма світогосподарських зв’язків вивіз капіталу сформувався на початку ХХ століття. У світовій практиці найпоширенішою формою міжнародного руху капіталів є іноземін інівестиції – переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановити контроль і взяти участь в управлінні об’єктом у країні, що приймає капітал.
В умовах глобальної світововї інтеграції економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності, особливе місце займає процес прямого іноземного інвестування. За умови ефективного використання ПІІ уряди багатьох країн змогли стабілізувати свої макроекономічні та мікроекономічні показники, забезпечити вітчизняних підприємців новітніми технологіями та сучасними методами управління, підвищити конкурентноспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках., вирішити соціально-політичні питання [20, 61].
Так, з вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що в структурі розподілу ПІІ між основними групами країн спостерігаються суттєві зміни. По-перше, загальні темпи іноземного капіталу знову прискорюються. По-друге, новим потужним регіоном залучення іноземного капіталу стоять країни Азії, а саме Китай та Індія. Основними мотивами руху капіталів в ці країни є низька собівртість виготовленої продукції та масштабний ринок збуту товарів і послуг. Водночас в більшість розвинених країн інвестиційний капітал надходить в заначно меншій кількості, а в окремих країнах вже сьогодні спостерігаєтсья чистий відтік інвестицій (Данія, Швеція, Німеччина). При цьому інвестиційнна привабливість колишніх країн ЦЕЄ – нових членів ЄС залишається на високому рівні завдяки значній ємності ринку, помірній вартості робочої сили та територіальній близькості до ЄС-15. Окремий інтерес становлять країни СНД, економічні умови яких дозволяють оптимістично оцінювати темпи розвитку інвестиційних процесів у регіоні [9, 70].
Для України також іноземні інвестиції мають велике значення. Адже проблема інвеситціного забезпечення є однією з найбільш складних для України і тому її вирішення в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе без їх залучення. У світовому потоці ПІІ на українську економіку припадає лише близько 1%. Навіть цей незначний потік інвестицій розподіляється нерівномірно як між регіонами, так і між галузями економіки України. Так, позитивні інвестиційні ефекти та вплив проявляються більшою мірою лише у тих регіонах та галузях економіки, які є безперечними лідерами по розвитку та економічному потенціалу й на внутрішньому ринку. А регіони й галузі, які найбьлше потерпають від недостачі ПІІ, залишаються на інвестиційній перифирії у структурі розподілу інвестицій на терені країни, що призводить до посилення диспропорцій у економічному розвитку регоінів та галузей країни. У зв’язку з наявною ситуацією, урядові заходи із посилення інвестиційних надходжень в економіку України повинні активно орієнтуватись на найактивніше приваблення інвесторів у периферійні регіони та галузі економіки задля підвищення середнього рівня розвитку економіки та рівня життя населення країни [21, 33].
В сучасних умовах фондовий ринок і цінні папери досить активно розпочали впливати на економіку країн. Основими інструментами міжнародного фондового ринку сьогодні є акції, облігації, депозити. Протягом останніх років найдинамічніше розвивався ринок акцій та копоративних облігацій. За даних умову у світовій економіці відбувається тенденція зростання частки боргових і пайових цінних паперів. Та в структурі використання міжнародного капіталу більше ніж у тричі зросла частка портфельних інвестицій – з 12% у 1983 р. до 41% у 2005 р. На сьогодні загальну структуру світових фінансових ринків майже на 80% формує ринок США, Великобританії, Європи, Японії, Китаю. За даної економічної ситуації фондовий ринок існує у всіх країнах СНД, ринок облігацій відсутній лише в Туркменістані, де економіка не є ринковою. Ринки облігацій Росії, України, Казахстану – найрозвинутіші серед країн СНД [23, 22].
Залучення і використання іноземного капіталу в економіку країн стає найважливішим чинником реконстуркції, відновлення та створення нових виробництв і підриємств. Приплив іноземних інвестицій є одним із головних чинників прискорення розвитку не лише економіки якоїсь однієї взятої країни, але й прискорення розвитку світової економуки вцілому.
Література
1. Теорія капітала: науково-економічний аспект / Лисенко А. І., Арлачтов Д. В. // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 7.
2. Історія економічних учень: Підручник: У 2ч. – ч. 1 / За ред. Базилевич В. Д. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2003.
3. Економіка: Принципи, проблеми та політика / Макконнелл К. Р., Брю С. Л. – В 2 т.: Пер. з англ. 11-го вид. Т.2 – М.: Республіка, 1992.
4. Історія економічних вчень: Навч. посібник / Лісовицький В. М. – Київ: «Центр навчальної літератури».
5. Основи економічниї теорії / За ред. Предборського В. А. – Київ. – Кондор, 2002.
6. Економічний словник-довідник / За ред. док. економ. наук., проф. С. В. Мочерного. – Київ: Феміна, 1995 р.
7. Інвестиційний словник: Навч. посібник. / Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Партин Г. О. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005.
8. Модернізація основниго капіталу / Чинипко А. С. // Економіка і прогнозування. – Київ. – 2006 - №1.
9. Сучасні особливості міжкраїновго розподілу прямих іноземних інвестицій у світовій економіці / Гайдукевич А. П. // Економіка та держава. – 2006. – №2.
10. Сучасні тенденції розвитку світової економіки та рух капіталу / Понорілова Т. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2003.-№2.
11. Зарубіжні інвестиції та економічні інтереси іноземних інвесторів / Гостюк М. // Економіка України: політико-економічний.-Київ.-2005-№8.
12. Іноземний капітал у перехідній економіці країн СНД / Носова О. // Економіка України: політико-економічний.-Київ.-2005-№10.
13. Інвестування: навчальний посібник / Гриньова В. М., Коюда В. О., Лепейко Т. І., Коюда О. П. – 2-е вид., допрац. і доп. – Х.: ВД «ІНЖЕК».
14. Сучасна теорія порторельних інвестицій / Довбенко М. // Економіка України: політико-економічний. – 2006.-№6.
15. Інвестування: Навч. посібник / Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. – К.: «Видавничий дім «Комп’ютерпрес»».
16. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевич. – 6-те вид., непероб. І доп. – К.: Знання – Прес, 2007.
17. Напрями активізації державної політики щодо застосування іноземних інвестицій в економіку України / Абрамович І. В. // Економіка та держава.-2006.-№9.
18. Основи інвестиційно-іноваційної діяльності / Федоренко В. Г. // Економіка та держава. – 2004.-№9.
19. Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизнаного виробництва / Товстиженко О. В. // Актуальні проблеми економіки. – 2007.-№1.
20. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку / Вайцехович В. В. // Актуальні проблеми економіки.-2006.-№8.
21. Неоднорідність інвестиційного простору України / Харламова Г. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2006.-№2.
22. Іноземний капітал у банківському секторі України: проблеми і наслідки / Шолудько Н. М. // Фінанси України. – 2006. - №7.
23. Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку / Лютий Ю., Міщенко В. І. // Фінанси України.-2006.-№3.
Зміст
Вступ
1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва
1.1. Сутність капіталу в історії економічної думки
1.2. Сутність і зміст категорії “капітал”
2. Іноземні інвестиції у світовій економіці
2.1. Сутність інвестицій. Класифікація інвестицій
2.2. Розподіл прямих іноземних інвестицій у світовій економіці
2.3. Портфель цінних паперів та фондовий ринок
3. Іноземний капітал в Україні
3.1. Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України
3.2. Інвестиції на території України
Висновки
Література
Вступ
В процесі глобалізації міжнародної економіки особливої актуальності набувають дослідження процесів міжкраїнового залучення іноземного каптіалу. Забезпечення потужного притоку інвестицій в основний капітал для економіки будь-якої країни є одним із найактуальніших завдань.
Проблеми, пов’язані з активізацією інвестиційної діяльності, стимулювання інвестиційних надходжень, підвищення ефективності нагромадження основного капіталу тощо мають давню глибоку наукову розробку. Так дані проблеми широко дискутуються в наукових працях провідних учених України та світу. Серед них: Базилевич В., Войцеховська В., Харламова Г., Данилов О., Носова О., Гостюк М., Гайдуцький В., Лісовицький В., Макконелл, Брю, Предборський В., Абрамович І. та інші.
В сучасних умовах швидкий розвиток міжнародних інвестиційних процесів посилив їх вплив на економіку приймаючих країн. Країни, що розвиваються чи переживають трансформаційний період все сильніше вбачають іноземний капітал як джерело економічного розвитку та модернізації економіки, покращення соціальних позицій розвитку країни. Саме тому такі країни намагаються лібералізувати свої інвестиційні режими та застосовувати інші необхідні заходи задля приваблення більших потоків іноземних інвестицій. Міжнародний простір інвестиційних ресурсів оперує за ринковими правилами й в умовах жорсткої конкуренції за основний товар – інвестиції (зокрема, прямі іноземні інвестиції, які є найпривабливішими для економіки країн), а гравцями тут виступають вже окремі країни. Тому в умовах жорсткої кокуренції найбільші і найефективніші інвестиції залучають до себе ті країни, чиї інвестиційні стратегії виявляються найбільш вдалими, що проявляється через сприятливість інвестиційного клімату країн до потреб та запитів інвесторів [8,79]. Проблема залучення й ефективного використання іноземного капіталу постійно привертає до себе увагу. Вітчизняні та зарубіжні вчені стверджують, що на розвиток міжнародної інвестиційної діяльності вцілому впливають фактори політичного, ресурсного, загального і глобального характеру. Важливе значення мають потенційні можливості країн приймати капітал у будь-яких масштабах і формах, умови його використання із забезпеченням достатнього для інвестора прибутку за припустимого рівня розвитку.
Прискорення глобалізації світової економіки призвело також до появи нових напрямів припливу іноземного капіталу, особливо у країни, що розвиваються. Йде мова про грошові перекази міжнародних працевлаштованих мігрантів, венгурний капітал, проникненя капіталу у банківські сектори.
За сучасної економічної ситуації надходження іноземного капіталу до України є досить актуальним для неї. Адже глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один із найважливіших напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Розв’язання інвестиційної проблеми є досить важливим та актуальним для України оскільки саме інвестиції вкрай потрібні підприємствам і організаціям для переходу до стабільної господарської діяльності, для преозброєння виробництва, підвищення якості продукції [18, 40].
Досить важливим є також питання фондового ринку і цінних паперів. Оскільки такий ринок дуже серйозно впливає на економіку, регулює приплив капіталів в країни.
Мета: Метою є з’ясування: багатоаспектності категорії “капіталу”, що проявляється в різноманітності його форм, властивостей, категорій, а також порівняти різноманітні історичні економічні думки щодо сутності капіталу; з’ясувати, що таке вивіз капіталу, в яких форамх він здійснюється; сутності іноземного капіталу, яке значення для розвитку світової економіки та економіки України мають прямі іноземні інвестиції та портфельні інвестиції.
Капітал як економічна категорія товарного виробництва
Дата: 2019-05-29, просмотров: 204.
