Теорія залежності була сформульована Франком ( A. G. Frank ) і іншими дослідниками й стала популярною в 1970 х. Група вчених соціальних наук стверджувала, що капіталістична світова система відповідальна за бідність нерозвинених країн. Одним із провідних прихильників цього підходу є Пребиш (R. Prebisch (1950) ), що запропонував модель відносини центра-перефирії для пояснення розриву між багатими та бідними країнами. Країни центра це багаті , індустріалізовані країни, які змогли використати їхню економічну міць для одержання переваг у міжнародній торгівлі й для експлуатації перефирійних країн в Африці, Азії й Латинській Америці. Сингер (H. W. Singer (1950) ) запропонував схожу теорію. Відповідно до думок Пребиша і Сінгера, нерівні умови торгівлі з Латино Американськими країнами й іншими менш розвиненими країнами привели до перетіканню доходу від бідних до багатих країн. Їхній висновок полягає в тому, що ця ситуація може бути переборена шляхом введення протекціоністських заходів для захисту місцевих виробництв і проведення політики імпортозаміщення [18, 95]. Теорія залежності має свої коріння в Ленінській теорії експлуатації імперіалістичного капіталізму економічно нерозвинених країн. Баран ( P. A. Baran (1952, 1957, 1975)) був провідним прихильником марксистського підходу в 1950-ті й використав ленінські концепції імперіалізму й міжнародного класового конфлікту для пояснення економічного росту й застою. Відповідно до його пояснень, відсталі співтовариства залишалися недорозвиненими із за того, що домінуючі класи власників не мали зацікавленості в індустріалізації й трансформації периферійних економік, і внаслідок того, що іноземні й національні власники капіталу, зі своїх причин були супротивниками розвитку. Баран наголошує на важливості інтересів місцевих класів, але він також бере до уваги міжнародну економічну систему, стверджуючи, що розвиток економічно відсталих соціумів суперечить домінуючим інтересам капіталістичних країн. Він рекомендував для нерозвинених країн широке втручання держави для просування контрольованої індустріалізації. Неомарксистські теорії розвитку й недорозвиненості привели до створення нової теорії залежності в 1960-х та 1970-х рр. Франк (A. G. Frank ) виявився найбільш видним теоретиком цього напрямку. Він особливо був здивований проблемами недорозвиненості країн Латинської Америки. У передмові до його книги «Капіталізм і недорозвиненість у Латинській Америці» ( Capitalism and Underdevelopment in Latin America (1967)), Франк стверджував: « Я вірю, разом з Паулем Бараном, що саме капіталізм, національний і міжнародний, приводив до недорозвиненості в минулому й він дотепер є причиною недорозвиненості в сучасності». Франк проводить лінію поділу тим часом, що він називає економічно розвиненими «метрополіями» й економічно нерозвиненими «супутниками» . Він прийшов до висновку, що «історичні дослідження вказують, що нерозвиненість у більшій частині є історичним продуктом минулого й триваючих економічних й інших відносин між нерозвиненими супутниками ( сателітами ) і розвиненими до теперішнього часу метрополіями. (Франк Frank, 1969, p. 160). Інакше кажучи, домінуючі капіталістичні країни сприяли зубожінню нерозвинених країн сателітів і привели до збільшення розриву між бідними й багатими країнами. Він також стверджує, що ці відносини - метрополія-сателіт не обмежуються імперським або міжнародним рівнем але пронизують й структурують все економічне, політичне й соціальне життя Латиноамериканських колоній і країн [18, 96].

Провінціальні столиці, які самі є сателітами національних метрополій, у свою чергу є провінційними центрами, навколо яких обертаються їхні власні супутники сателіти. Кожний із сателітів служить інструментом висмоктування капіталу й економічного прибутку з його супутників і передає частину у світові метрополії , сателітами яких вони є самі. Отже, сьогоднішнє нерозвинене становище Латинської Америки це результат їй багатовікової участі у світовому капіталістичному розвитку (Франк Frank, 1969, стор. 161-162) . Оскільки контакти з метрополіями викликають процеси перетворення в сателіти й приводять до недорозвиненості, Франк твердить, що нерозвинені країни повинні розірвати зв'язки з США й іншими індустріалізованими країнами. Він стверджує, що Африканські, Азіатські й Латино Американські країни, які в меншому ступені інтегровані у світову систему виявляються найбільш розвиненими. Отже, Франк приходить до висновку, що ізоляція від світового ринку буде кращою стратегією розвитку для країн третього світу.

Теорія залежності, сформульована Франком й іншими теоретиками залежності стала популярною в 1970-ті р. Дос Сантос, бразильський економіст визначає залежність як ситуацію в якій економіка певних країн визначається розвитком і розширенням іншої економіки, який вона підлегла. Він акцентує увагу на те, що неомарксистська теорія імперіалізму допомагає зрозуміти наслідки залежності, тому що коли вона вживає спроби проаналізувати відсталість як нездатність сприйняти більш просунуті моделі виробництва або модернізуватися, то це є не більш ніж ідеологією, замаскованою під науку. Бідним країнам він рекомендує встановлення народних революційних урядів, які відкриті соціалізму [18, 98].

Отже, центральна теза теорії залежності є наступною «недорозвиненість периферії є прямим результатом розвитку центра й навпаки». Нарешті, згідно із цими теоріями, бідність третього світу викликається країнами центра через процес експлуатації.