В Радянському Союзі інтерес до неомарксизму вперше виник в 1980-х рр. у рамках розробки концепцій багатоукладності економіки (А.І. Левковський) [33, 156], залежного розвитку (В.В. Крилов, В.А. Яшкин) [33, 153] синтезу традиційного й сучасного (Н.А.Симонія) [33, 154], макроформаційної концепції (Чешков М.А.) [39]. Дані концепції опиралися в основному на дослідження представників теорій нерозвиненості й залежності, і в меншому ступнені - представників світ-системного аналізу. У зазначений період були переведені окремі роботи деяких авторів неомарксизма, наприклад: С. Аміна і Ф.Броделя.

Перші систематизовані огляди праць представників неомарксизма та свті-системного аналізу з'явилися в 1980-початку 1990-х рр. Невелика група вчених на чолі з М.А.Чешковим випустила ряд збірників, присвячених роботам неомарксистів [39]. У даних роботах акценти робляться тільки на деякі аспекти світ-системного аналізу й не проводиться систематизація теорії як такової. Тільки М.А.Чешков [39] публікує огляди робіт неомарксистів, які вийшли в 1980-х рр. і відслідковує критику висунутих І.Валлерстайном положень із боку інших представників світ-системного аналізу.

У середині 1990-х рр. виходять реферативні й оглядові збірники, підготовлені російським вченим А.І. Фурсовим, присвячені теорії, яку розробив І.Валлерстайн і його послідовниками. Але не відслідковуються інші напрямки неомарксизму та світ-системного аналізу.

Зосередженість винятково на роботах І.Валлерстайна спостерігається й по сьогоднішній день. З кінця 1990-х був переведений ряд робіт І.Валлерстайна, які містили окремі статті, а також і фундаментальні роботи, присвячені сучасним політичним реаліям [9], [10], [11], [12], [13], [14].

Деякі дослідники теорії, які були розроблені у рамках неомарксизма, розділяють на п'ять напрямків. Даний поділ враховує наведену В.Р.Томпсоном типологію.

Класичний напрямок представлений такими авторами, як І. Валлерстайн, Самін, Дж. Аррігі, Дж. Дрангель, Т.К. Хопкінс, Дж. Голдстейн, В.В. Вагар і ін. Вони активно розробляють теорію довгих циклів і циклів гегемонії, розглядають основні характеристики капіталістичної світ-системи в процесі її розвитку в сучасному світі.

У порівняльному напрямку у визначенні світ-системи дотримуються концептів, схожих з уживаними в класичному напрямку. Однак основна увага приділяється порівняльному аналізу історичних систем, що існували із прадавніх часів. Щодо політичного розвитку світ-систем представники даного напрямку дотримуються якісних, а не кількісних показників. Порівняльний напрямок розробляють такі автори, як К. Чейз-Данн, Т.Д. Хол, Б. Подобник.

У школі «постійного розвитку» прийнята теорія про існування однієї світ-системи протягом усієї історії людського суспільства. Відносно теорії гегемонистських циклів представники даного напрямку дотримуються більш гнучких, у порівнянні із класичним напрямком, поглядів, затверджуючи можливість існування не тільки одного супергегемона, але й одночасно декількох гегемонів. До школи «постійного розвитку» віднесені А.Г. Франк, Б.К. Гіллс і Дж. Фридман [26, 160].

Дослідження представників наведених трьох напрямків неомарксизма, в основному, зосереджені на політичних факторах розвитку світ-системи. Наступні еволюційний напрямок і школа «поглинання» являють собою соціокультурні теорії: представники даних напрямків займаються переважно дослідженнями соціальних і культурних аспектів розвитку світ-систем.

Засновником еволюційного напрямку є Г. Модельскі [26, 171]. Він розробляє теорію взаємозалежних культурних, соціальних, економічних і політичних циклів. Побудована на підставі цього модель являє собою жорстко детерміновану систему. У дослідженнях політичних процесів представники еволюційного напрямку розглядають глобальні тенденції. Тому в рамках даного напрямку неможливий аналіз періоду менш двох сторіч.

Засновник школи «поглинання» Д. Вілкинсон [26, 171] зосередився на культурно-соціальних, а точніше цивілізаційних, показниках розвитку світ-системи. У даному напрямку розділяється точка зору представників школи «постійного розвитку» про час виникнення сучасної світ-системи. Але при цьому не заперечується можливість як послідовного, так і паралельного існування інших світ-систем.

Центрами розробок перерахованих напрямків неомарксизму є університети у Бімхемтоні й Колорадо (класичний і порівняльний напрямки й школа «постійного розвитку»), у Вашингтоні (еволюційний напрямок) і в Каліфорнії (школа «поглинання»). Постійні публікації неомарксистів здійснюються в журналі «Journal of World System Research». Окремі роботи можна зустріти в різних тематичних збірниках.