В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектора економіки із кризи практично всі визнають необхідність впровадження державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Ідея пільгового кредитування й дотації сільського господарства України розглядається базовою як селянами, так й усіма, хто причетний до управління цією галуззю. Для приклада приводяться астрономічні суми, які для цього використаються за кордоном. Насправді фінансові кошти витрачаються на підтримку конкурентного середовища - стабілізацію обсягів виробництва на рівні внутрішнього й зовнішнього попиту на сільськогосподарську продукцію. Наприклад, у США й Франції цілою системою економічних заходів і системою цільових Програм (починаючи від розміщення виробництва відповідно до біокліматичної взаємокомпенсації регіонів і закінчуючи інтервенцією на ринках і квотуванням виробництва) з випередженням на рік гарантується конкурентний рівень ринкових цін (за даними Центра сільськогосподарської й продовольчої політики - падіння цін усього до 2%). Разом з тим, фермери постійно працюють над удосконаленням організації виробництва, його керування, технологічних процесів й, як результат, - надзвичайно високі врожайність культур, продуктивність тварин, якість продукції, низька його собівартість. В Україні, за винятком деяких підприємств, всі надії щодо результативного господарювання покладають на дотації, пільгове кредитування технологічних процесів, субсидування експорту надлишків продукції (відповідно, маючи більші втрати держави на цій операції) і т.п.

Кожна країна, вирішуючи питання державної підтримки вітчизняних сільгоспвиробників, виходила й виходить зі своїх фінансових можливостей. Тому, наприклад, у США з 30-х і до початку 70-х років щорічна державна підтримка становила всього 0,5-0,7 млрд. доларів і тільки в 80-90-і роки досягла 60 млрд. доларів (50% - на продовольчу допомогу 50 млн. малозабезпечених американців як спробу субсидування харчової промисловості США, а відповідно, і розширення попиту на 30 млрд. дол.; 25% - на закупівлю надлишків сільськогосподарської продукції у фермерів з метою утримання закупівельних цін і гарантування прибутковості фермерів; 25% - на фінансування інших державних сільськогосподарських програм).

Механізм пільгового кредитування в основі своїй передбачає компенсацію з бюджету комерційним банкам різниці, що вони втратили внаслідок кредитування по неринковим (пільговим) процентним ставкам.

Одна із цілей державної підтримки сільськогосподарського товаровиробника в кожній розвинутій країні - стабілізувати обсяги виробництва на рівні сукупного попиту (внутрішні потреби плюс експортні угоди) на сільськогосподарську продукцію (відхилення 4-7% від потреби). У результаті гарантується підтримка конкурентного середовища, а відповідно, стабільні закупівельні ціни на продукцію аграрного сектора. У ситуації ринкової стабільності пільгове кредитування розглядається як одноразова акція (а не постійна, як комусь цього хочеться), спрямована на рішення проблеми поповнення оборотних коштів в області АПК до повного освоєння ними виробничих потужностей на рівні сукупних потреб держави. Комерційні банки при цьому нічим не ризикують - суми кредитів будуть повернуті товаровиробниками, і пільгова різниця буде компенсована державою.

За всі роки реформування сільськогосподарські товаровиробники України не мають ніяких орієнтирів щодо загальнодержавних обсягів виробництва конкретних видів продукції й тому всі дружно вирощують зернові культури й соняшник незалежно від існуючого внутрішнього й зовнішнього попиту на продукцію аграрної сфери. У нашій державі досить ризиковано вводити систему пільгового кредитування, оскільки дестабілізовано власне виробництво. Варіації виробництва з роками тільки за рахунок урожайності становлять 20-50%, не говорячи про ще більші варіації за рахунок стихійної зміни площ посіву сільськогосподарських культур. Як відомо, 10% перевищення пропозиції сільськогосподарської продукції над сукупним на неї попитом є причиною падіння цін на 20-40%, що приводить до суцільної збитковості виробництва в Україні.

Чим більше кредитних пільг, тим більше ймовірність підтримки неконкурентного середовища, а отже, збитковості сільськогосподарської діяльності. Після створення конкурентного середовища (стабілізації виробництва на рівні сукупного попиту) сам по собі зважиться питання щодо надання кредитів взагалі й пільгових - зокрема. Без стабілізації виробництва залучення кредитів банків України при варіаціях виробництва до 50% є безнадійною справою через неконтрольоване поводження ринкових цін. Із цієї причини банки України не в змозі знизити до цивілізованого рівня процентні ставки за користування кредитом.

Тому пропонується ввести форвардне кредитування аграрної сфери в Україні, як механізм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників необхідними фінансовими ресурсами. У зв'язку зі специфікою сільського господарства, а саме його сезонністю, сільськогосподарські підприємства мають постійну потребу в довгостроковому й короткостроковому фінансовому ресурсах. У виробничих умовах кредитні відносини, як правило, виникають майже відразу ж після виникнення потреби в кредиті й одержання згоди банку профінансувати позичальника. Але комерційні банки, у чинність об'єктивних економічних причин, не можуть прискорити або не завжди хочуть вчасно здійснювати кредитування. З іншого боку, сільськогосподарські товаровиробники можуть ще на початку зими визначитися щодо обсягів фінансових ресурсів під проведення польових робіт, які будуть залучатися за рахунок кредитів.

Це означає, що сільськогосподарським підприємствам доцільно укладати кредитний договір з банком набагато раніше реального одержання кредитних коштів, тим самим забезпечуючи певну диверсифікованість своєї діяльності. Таким механізмом, який би задовольнив і комерційні банки, з одного боку, і сільськогосподарські підприємства, з іншого, може бути впровадження термінових фінансово-кредитних інструментів - форвардних операцій. За допомогою коефіцієнтів еластичності споживання продуктів харчування визначаються необхідні для країни обсяги сільськогосподарської продукції й продуктів її переробки залежно від доходів населення країни, прогнозу рівня ВВП і характеристик параметрів експортних угод. Для необхідних обсягів продукції прораховується потреба в кредитних ресурсах по технологічних їхніх етапах сільськогосподарського виробництва. Банки, зв'язані інформаційною мережею, мають загальні дані про кредитні ліміти (граничну потребу в кредитних ресурсах) на виробництво кожного конкретного виду продукції, що у цілому по державі буде гарантувати виробництво сільськогосподарської продукції в необхідних обсягах (а отже, будуть реалізовані по нормальних конкурентноздатних цінах).

Форвардні операції поєднують ці елементи - необхідні для країни обсяги виробництва й кредитних лімітів. У чому суть об'єднання? При купівлі форварда-контракту підприємство-позичальник одержує безумовну гарантію на одержання кредитних ресурсів у майбутньому по обумовленій процентній ставці й у певній кількості. Після надання кредитів на виробництво конкретного виду продукції в повному (необхідному на рівні сукупного попиту) обсязі банки припиняють кредитування цього виду продукції й будуть продовжувати кредитувати по іншим (по яких не будуть вичерпані ліміти). Як цінний папір, форвард-контракт може бути перепроданий іншій юридичній особі, але тільки за узгодженням з банком-емітентом, що визначає кредитоспроможність цієї особи.

Надання банками інформації про існування різних умов господарювання на підприємствах, яким надається пріоритет, як найбільш придатним для ефективного виробництва конкретного виду продукції в існуючому ціновому просторі (розробляється система Інтегрального Керування Ресурсами з базою даних - із вказівкою умов, по яких кожне господарство України визначено з урахуванням можливості організації найбільш ефективного виробництва конкретної продукції), ще в більшій мері буде підвищувати ефективність кредитування й гарантію їхнього повернення. Впровадження механізму форвардного кредитування дозволить зменшити вартість кредиту (підприємство-позичальник платить певну частину відсотків у вигляді вартості форварда-контракту раніше, ніж одержує реальний кредит, що дає можливість банку-кредиторові зменшити кредитний відсоток на суму кредитного ризику), удосконалити систему сільськогосподарського планування й досягти більше чіткого дотримання технологічної дисципліни при виробництві продукції. Банківська система також буде мати значну вигоду. Фінансові установи, які будуть емітувати відповідні форвардні контракти, забезпечать подвійну вигоду: прибуток від обороту грошей, що надійшли після продажу форварда-контракту, і прибуток від власної кредитної операції (відсотки за користування кредитом).