1 На прихованій (латентній) стадії виникають вже всі основні елементи, створюючи структуру конфлікту, його причини і головні учасники, тобто в наявності основна база передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об'єкт можливого протистояння, наявність двох сторін, здатних одночасно претендувати на цей об'єкт, усвідомлення однією або обома сторонами ситуації як конфліктною.

На цій «інкубаційній» стадії розвитку конфлікту можуть робитися спроби вирішити питання полюбовно, наприклад відмінити наказ про дисциплінарне стягнення, поліпшити умови праці і т.п. Але за відсутності позитивної реакції на ці спроби конфлікт переходить у відкриту стадію.

2 Ознакою переходу прихованої (латентною) стадії конфлікту у відкриту є перехід сторін до конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка є вираженими зовні діями сторін. Їх специфіка як особливої форми взаємодії полягає в тому, що вони направлені на блокування досягнення супротивником його цілей і здійснення своїх власних цілей. Іншими ознаками конфліктних дій є:

• розширення числа учасників;

• наростання числа проблем, утворюючих комплекс причин конфлікту, перехід від ділових проблем до особових;

• зсув емоційного забарвлення конфлікту у бік темного спектру, негативних відчуттів, таких, як неприязнь, ненависть і т.п.;

• зростання ступеня психічної напруженості до рівня стресової ситуації.

Вся сукупність дій учасників конфлікту на його відкритій стадії характеризується термінам ескалація, під яким розуміються інтенсифікація боротьби, наростання руйнівних дій сторін один проти одного, що створюють нові передумови для негативного результату конфлікту.

Наслідки ескалації, цілком залежні від позиції сторін, особливо тій, яка має великі ресурси, сили, можуть бути двох видів.

У разі несумісності сторін, прагнення до знищення іншої сторони наслідку відкритої стадії конфлікту можуть бути катастрофічними, привести до розвалу добрих відносин або навіть до знищення однієї із сторін.

3. У іншому випадку, при обопільному прагненні сторін до зняття виниклої напруги, взаємних поступок, до відновлення співпраці, конфлікт вступає в стадію вирішення і завершення. Теоретичне забезпечення практичного вирішення, регулювання, конфлікту — найважливіша мета конфліктології.

Два можливі способи вирішення конфлікту (серед багатьох інших)

1) трансформація об'єктивних чинників, породжувачів конфлікт;

2) перетворення суб'єктивної, психологічної сторони, ідеальних образів конфліктної ситуації, що сформувалися у сторін.

Проте ефективність застосування цих методів може бути різною. Їх використання може привести або до повного, або ж лише до часткового вирішення конфлікту.

3. а Часткове вирішення конфлікту досягається, коли припиняється зовнішня конфліктна поведінка сторін, але ще не перетвориться внутрішня, так звана когнітивна, інтелектуальна і емоційна сфера, що породила конфліктну поведінку. Так, конфлікт вирішується не повністю, лише на поведінковому рівні, коли, наприклад, застосовуються адміністративні санкції до обох сторін конфлікту, а об'єктивна причина конфлікту не усувається.

3 б Повне вирішення конфлікту досягається лише тоді, коли перетворяться обидва компоненти конфліктної ситуації — і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях. Такий повний результат досягається, наприклад, при задоволенні всіх справедливих вимог конфліктуючої сторони або обох сторін шляхом дослідження додаткових ресурсів.

Слід постійно мати на увазі, що найбільш складним завданням управління конфліктом на дозвільній стадії є перетворення суб'єктивного образу, ідеальної картини конфліктної ситуації у конфліктуючих сторін. Проблема перетворення наявних ціннісних установок, мотивів і ухвалення нових вимагає від керівника або посередника високого рівня психологічної підготовки і досвіду регулювання конфліктних ситуацій.

Слід також відзначити, що не завжди конфлікт проходить всі вказані стадії: латентну (приховану), відкриту і дозвільну.

Типологія конфліктів.

Найбільш поширені класифікації конфліктів засновані на таких критеріях, як:

1) сторони конфліктів

2) характер потреб, утиск яких викликав конфлікт

3) спрямованість конфлікту

4) часові параметри конфлікту

5) результативність конфліктів.

Залежно від сторін конфлікти діляться:

• на внутрішньоособові

• міжособові

• між особою і групою

• міжгрупові

• міжнародні.

У аспекті потреб, блокування яких послужило передумовою конфлікту, вони можуть ділитися на:

• матеріальні

• статусний – ролеві

• духовні.

По спрямованості конфлікти підрозділяються на:

• горизонтальні, такі, що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі;

• вертикальні — між підлеглими і начальством;

• змішані.

По часових параметрах конфлікти підрозділяються на:

• короткочасні;

• швидкоплинні;

• тривалі, такі, що продовжуються іноді роками і десятиліттями, якими нерідко бувають державні, національні і релігійні конфлікти.

І нарешті, по критерію результативності конфлікти діляться на два типи:

• конструктивні, нормальні, позитивні, при яких групи, де вони відбуваються, зберігають свою цілісність, а відношення між членами групи — характер співпраці, кооперації;

• деструктивні, патологічні, негативні, коли взаємини між людьми набувають нецивілізованих форм, характер протистоянь, боротьби, ведучої навіть до руйнування і розпаду організації.