Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Вступ
Упродовж ХХ і початку ХХІ століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття. Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого осмислення їхньої природи, динаміки, й вимагає створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв'язання.
Зараз в перехідний час, який триває в нашій країні в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед різноманітними проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій. Це призводить до того, що все актуальнішою стає проблема підготовки фахівців-конфліктологів, які можуть консультувати з різних проблем у різних сферах життя, швидко розвивається конфліктологія.
В уяві багатьох людей конфлікти асоціюються з негативними явищами: війнами, революціями, скандалами, сварками. Тому, найчастіше конфлікт вважається небажаним. Але конфлікт є невід'ємною частиною нашого життя, важливо знати та уміти їх конструктивно вирішувати, бо від цього залежить подальший розвиток організації, колективу чи людини, особистості. Тому знання у галузі конфліктології, психології конфлікту повинні мати не тільки вузькі спеціалісти, але й педагоги, психологи, адміністратори, управлінці, політики та інші фахівці, які працюють з колективами, з іншими людьми.
Ми існуємо, пізнаємо світ, розвиваємося, творимо завдяки тому, що завжди стоїмо перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великий потенціал нашого життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів.
Предмет конфліктології. Розвиток науки. Стан конфліктології в Україні.
Предмет конфліктології
Як і будь-яка інша наука , конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками - психологією, біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання - одну з галузей соціально-психологічного циклу. Як справедливо зазначає Пірен М.І., [8] предмет науки не може бути тотожним об'єктові (чи об'єктам), який вона вивчає, бо об'єкт -- це емпірично дана реальність, як відображає ту чи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки -- відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обґрунтування, що дає змогу виокремити закономірності розвитку та функціонування об'єкту, процесу, стану суспільних і людських відносин. Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення, актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується і конфліктології.
Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки т взаємодії. Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний, філософський та інші підходи. Воднораз перевага у вивченні конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніх межах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду соціолога чи психолога , від домінуючої наукової парадигми.
Розвиток конфліктології.
Проблеми конфліктології знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія, математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття.
Багато психологів теж у своїх теоріях особистості робили спроби пояснити, чому виникають конфлікти, яка їхня природа, та в який спосіб їх можна вирішувати, чи їм запобігати. До пояснення конфлікту вдавалися: З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Берн та інші.
Вже більш за півстоліття назад британським фахівцем з організаційної психології Маргарет Фоллет була зроблена спроба корінним чином змінити відношення дослідників до конфлікту. Вона запропонувала подивитися на конфлікт як на явище, в якому є і позитивні функції [9]. Тим самим було позначено наближення кінця епохи „конфліктобоязні”. В той же час, до початку дев'яностих років ця традиція була пануючою.
Наприкінці ХХ ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося.
Структура конфлікту
Під структурою будь-якого об'єкту розуміється сукупність його частин, елементів і зв'язків, відносин між ними, що забезпечують його цілісність. Основними елементами конфліктної взаємодії є:
1) об'єкт конфлікту
Учасники конфлікту
Стадію відкритого конфлікту
Типологія конфліктів.
Найбільш поширені класифікації конфліктів засновані на таких критеріях, як:
1) сторони конфліктів
2) характер потреб, утиск яких викликав конфлікт
3) спрямованість конфлікту
4) часові параметри конфлікту
5) результативність конфліктів.
Залежно від сторін конфлікти діляться:
• на внутрішньоособові
• міжособові
• між особою і групою
• міжгрупові
• міжнародні.
У аспекті потреб, блокування яких послужило передумовою конфлікту, вони можуть ділитися на:
• матеріальні
• статусний – ролеві
• духовні.
По спрямованості конфлікти підрозділяються на:
• горизонтальні, такі, що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі;
• вертикальні — між підлеглими і начальством;
• змішані.
По часових параметрах конфлікти підрозділяються на:
• короткочасні;
• швидкоплинні;
• тривалі, такі, що продовжуються іноді роками і десятиліттями, якими нерідко бувають державні, національні і релігійні конфлікти.
І нарешті, по критерію результативності конфлікти діляться на два типи:
• конструктивні, нормальні, позитивні, при яких групи, де вони відбуваються, зберігають свою цілісність, а відношення між членами групи — характер співпраці, кооперації;
• деструктивні, патологічні, негативні, коли взаємини між людьми набувають нецивілізованих форм, характер протистоянь, боротьби, ведучої навіть до руйнування і розпаду організації.
Теорія Е. Берна.
Як вже зазначалося вище, багато вчених – психологів, соціологів та інших, розробляючи свої теорії, намагалися знайти причини та способи розв'язання, профілактики конфліктів. Одним з них був Е. Берн (19021970). Він розробив власну теорію особистості.
Концепція Е. Берна розглядається в багатьох роботах. Одна з таких робіт книга „Психологические концепции и теории личности” Горностая П.П.[1]
Особистість у концепції Берна розглядається як сукупність особливих станів Его, що виявляються в специфічних станах свідомості і зразках поведінки. За допомогою структур, аналізу автор виділяє три основних Его-стани.
"Батько" (Б) – стан, що копіюється із справжніх батьків або інших авторитетних в дитинстві осіб. Окрім моделі ролі батька, воно містить багато інших стереотипів і автоматизованих форм поведінки, відображаючи традиції, цінності, норми і правила. "Батько" втілює функції контролю над дотриманням норм і розпоряджень (які людина запозичує, часто некритично, впродовж життя), а також заступництва і турботи. По суті – це актуалізація моральної сфери особи.
"Дитина" (Дит) – частина особистості, що збереглася від справжнього дитинства, містила афектні комплекси, пов'язані з ранніми дитячими враженнями і переживаннями. Цей стан може бути в двох формах: як природна "Дитина", що є джерелом інтуїції, творчості, спонтанних спонук і радості; як залежна "Дитина", що пристосувалася, яка міняє поведінку під впливом "Батька" (може бути слухняним або, навпаки, капризним). По суті – це актуалізація эмотивной сфери особи.
"Дорослий" (Дор.) – стан, в якому здійснюється переробка інформації і імовірнісна її оцінка для ефективної взаємодії з навколишнім світом; демонструються тверезість, незалежність і компетентність. "Дорослий" контролює дії "Батька" і "Дитини", будучи посередником між ними. По суті, це – актуалізація раціон, сфери особи.
У різноманітних життєвих ситуаціях, перш за все в процесі спілкування з іншими людьми, особистість знаходиться, як правило, в одному з трьох Его-станів, яке в даний момент активізоване. Проте можливо і поєднання двох Его-станів, або, точніше "зараження" (контамінація) одного стану іншим. Таким механізмом зараження Берн пояснює різноманітні випадки особистісних патологій і відхилень аж до психічних захворювань. За допомогою розробленого Берном методу психотерапії може відбуватися "знезараження" (деконтаминация) Его-стану "Дорослого", досягнення його автономності з подальшим відновленням "Я-подлінного".
За допомогою концепції Его-станів можна розглядати процес міжособистісної взаємодії. Елементарна одиниця спілкування, що складається з трансакционного стимулу і реакції, називається трансакцією. За допомогою своєї концепції Берн вивчає і складніші форми поведінки людини – "ігри", або "серії наступних один за одним прихованих додаткових трансакцій з чітко певним і передбаченим результатом", а також лежачі в їх основі скрипти (життєві сценарії). За допомогою психологічних ігор люди часто неусвідомлено компенсують свої особистісні проблеми.
Три Его-стани, які має в своєму розпорядженні кожна людина по черзі, а іноді разом виходять на зовнішню комунікацію. Его-стани - нормальні психологічні феномени людської особи. В нас живуть як би три людини, буває, що вони не ладнають один з одним. Це можна назвати внутрішнім конфліктом.
Для того, щоб зрозуміти, яким чином відбувається конфлікт між людьми, треба розглянути процес спілкування, як його розуміє Е. Берн.
Якщо А. звертається до Б, то він посилає йому комунікативний стимул. Б йому відповідає. Це комунікативна відповідь. Стимул і відповідь можна назвати трансакцією (за Е. Берном), яка є одиницею спілкування. Таким чином, останнє можна розглядати як серію трансакцій. Відповідь Б стає стимулом для А. Як пояснює Літвак М.Є.[6], спілкування є водночас і системними відносинами, тобто подальші дії А залежать від відповіді Б.
Що ж таке конфлікт і коли він виникає? Коли трансакція паралельна, тобто і стимул і відповідь виходять від одного і того ж Его-стану. У психологічному відношенні партнери рівні один одному, і тому конфлікту тут бути не може. Як зазначає Літвак М.Є.[6], по лінії В-В ми працюємо, по лінії Д-Д любимо, розважаємося, по лінії Р-Р розпускаємо плітки.
У своїй роботі хочу навести приклади з книги Літвака М.Є. „Психологическое айкидо”[6].
По лінії Дор.-Дор. ми працюємо, виконуємо продуктивну роботу, обмінюємось інформацією.
Каменяр кладе цегляну кладку, а помічник, правильно оцінивши швидкість його роботи, вчасно підносить цеглу і розчин. Професор читає лекцію, а студенти уважно записують.
- Котра година?
- Без чверті вісім.
Б-Б:
А.: Учні зовсім не хочуть займатися.
Б.: Так, раніше допитливість була вища.
Дит.-Дит.:
А.: А що, якщо з останньої лекції піти в кіно?
Б.: Так, ідея хороша.
Другий тип паралельних трансакцій – Дит.-Б і Б-Дит. - виникає в ситуації опіки, придушення, турботи (Б-Дит.) або безпорадності, капризу, захоплення (Дит.-Б). Це трансакції психологічного нерівноправ'я. І в даному випадку до тих пір, поки співпадатимуть вектори, конфлікту не буде. Іноді такі відносини можуть тривати достатньо довго. Батько опікає сина, начальник тиранить підлеглих. Діти вимушені до певного віку терпіти тиск батьків, підлеглий - зносити знущання начальника. Але обов'язково наступить момент, коли комусь набридне опікати, а комусь бути опікуваним, хтось не витримає тиранії. Тобто розрив відбудеться, коли діти перестануть матеріально залежати від батьків, а підлеглий отримає високу кваліфікацію.
Тобто можна говорити, що при виникненні непересічних трансакцій конфлікту не буде, процес спілкування може тривати довго і гладко, але при виникненні пересічних трансакцій виникають між особистісні конфлікти.
3.2. Трансактний аналіз та подолання конфлікту.
Мета трансактного аналізу полягає в тому, щоб з'ясувати, який Его-стан А. послав комунікативний стимул і який Его-стан Б цей стимул отримав. Для подолання конфлікту треба перевести трансакції з пересічних у непересічні, але такі, які співпадають з певною ситуацією. Тобто, якщо ситуація потребує сумісної праці, то дві Дитини не зможуть домовитись та продуктивно взаємодіяти, тут потрібен Его-стан Дорослого. Трансакції є паралельними (непересічними), коли вектори стимулу і відповіді співпадають, і пересічними, коли вектори перетинаються. При паралельних трансакціях спілкування йде необмежено довго (перший закон спілкування), при тих, що перехрещуються воно припиняється і розвивається конфлікт (другий закон спілкування).
Конечна мета трансактного аналізу – розвиток самостійності, тобто восстановленню трьох здібностей: здібності к визнаванню, спонтанності та близькості.
В цьому випадку людина вільна у своєму виборі, може встановлювати глибокі стосунки та діє не тільки за сценарієм, чи з примхи одного з Его-станів. Вона живе „зараз”, власним життям. Також вона здатна передбачувати конфлікти, конструктивно їх вирішувати, допомагати у цьому і собі, і іншим.
На основі вивчення практичного застосування трансактного аналізу був розроблений принцип амортизації, за допомогою якого можна навчитись вирішувати конфлікти. У основі принципу амортизації лежить уміння визначити напрям вектора стимулу і в строго зворотному напрямі дати відповідь.
Конфлікт йде по трансакціях, що перехрещуються. Основа принципу амортизації: необхідно побачити, на якій позиції знаходиться ваш партнер, і знати, в який ваш Его-стан направлений комунікативний стимул. Ваша відповідь повинна стати паралельною.
Будь-яка людина, навіть сама конфліктна, конфліктує не весь час. Отже, амортизує, вступає в спілкування, яке носить характер паралельних трансакцій. Якби люди не поводилися хоч би іноді правильно, вони б загинули.
Не можна сказати, що конфлікти зовсім не потрібні, вони потрібні для розвитку, творчості. Але потрібні ділові конфлікти, які йдуть по лінії Дор.-Дор. При цьому уточнюються позиції, шліфуються думки, люди стають ближчими один до одного.
Перше, що потрібно для вирішення конфлікту - зуміти залишатися в дорослій позиції. Як залишатися об'єктивним Дорослим? Треба стати чутливим до сигналів Батька і Дитини, які працюють в автоматичному режимі. Почекати при сумнівах. Корисно в Дорослому запрограмувати питання: "Чи правда це?", "Чи застосовно це?", "Звідки я узяв цю ідею?" Коли у вас поганий настрій, запитати, чому ваш Батько б'є вашого Дитяти. Необхідно відвести час для ухвалення серйозних рішень. Свого Дорослого треба постійно тренувати, а не тільки в ситуації конфлікту.
Друге, що треба зробити для вирішення конфлікту - вивести в дорослу позицію свого партнера по спілкуванню. Найчастіше це доводиться робити по службі, коли отримуєш від начальника категоричне розпорядження виконати завдання, яке не представляється можливим. Воно зазвичай йде по лінії Б-Дит. Перший хід - амортизація, а потім задається ділове питання. При цьому стимулюється мислення партнера по спілкуванню і він стає в позицію Дорослого.
Ділове спілкування йде по лінії В-В. Для виведення партнера в позицію Дорослого необхідно спочатку погодитися, а потім поставити питання.
Вступ
Упродовж ХХ і початку ХХІ століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття. Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого осмислення їхньої природи, динаміки, й вимагає створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв'язання.
Зараз в перехідний час, який триває в нашій країні в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед різноманітними проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій. Це призводить до того, що все актуальнішою стає проблема підготовки фахівців-конфліктологів, які можуть консультувати з різних проблем у різних сферах життя, швидко розвивається конфліктологія.
В уяві багатьох людей конфлікти асоціюються з негативними явищами: війнами, революціями, скандалами, сварками. Тому, найчастіше конфлікт вважається небажаним. Але конфлікт є невід'ємною частиною нашого життя, важливо знати та уміти їх конструктивно вирішувати, бо від цього залежить подальший розвиток організації, колективу чи людини, особистості. Тому знання у галузі конфліктології, психології конфлікту повинні мати не тільки вузькі спеціалісти, але й педагоги, психологи, адміністратори, управлінці, політики та інші фахівці, які працюють з колективами, з іншими людьми.
Ми існуємо, пізнаємо світ, розвиваємося, творимо завдяки тому, що завжди стоїмо перед дилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великий потенціал нашого життя, суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини і природи, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, що вимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення, уникнення конфліктів.
Предмет конфліктології. Розвиток науки. Стан конфліктології в Україні.
Предмет конфліктології
Як і будь-яка інша наука , конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить у загальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разом з іншими науками - психологією, біологією, медициною, економікою, історією, філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему наукового знання - одну з галузей соціально-психологічного циклу. Як справедливо зазначає Пірен М.І., [8] предмет науки не може бути тотожним об'єктові (чи об'єктам), який вона вивчає, бо об'єкт -- це емпірично дана реальність, як відображає ту чи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки -- відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обґрунтування, що дає змогу виокремити закономірності розвитку та функціонування об'єкту, процесу, стану суспільних і людських відносин. Предмет конфліктології, як і будь-якої іншої науки, не є статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїх меж, й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення, актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Межі будь-якої науки динамічні, вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується і конфліктології.
Предметом вивчення конфліктології є закони й категорії, що характеризують конфлікт як соціальне явище, як різновид соціальної поведінки т взаємодії. Конфліктологія являє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднує соціологічний, психологічний, філософський та інші підходи. Воднораз перевага у вивченні конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніх межах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду соціолога чи психолога , від домінуючої наукової парадигми.
Розвиток конфліктології.
Проблеми конфліктології знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрема таких, як філософія, історія, право, біологія, географія, математика, хімія, психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціального конфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж. Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К. Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальним явищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізму саморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивчення проблеми буття.
Багато психологів теж у своїх теоріях особистості робили спроби пояснити, чому виникають конфлікти, яка їхня природа, та в який спосіб їх можна вирішувати, чи їм запобігати. До пояснення конфлікту вдавалися: З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Берн та інші.
Вже більш за півстоліття назад британським фахівцем з організаційної психології Маргарет Фоллет була зроблена спроба корінним чином змінити відношення дослідників до конфлікту. Вона запропонувала подивитися на конфлікт як на явище, в якому є і позитивні функції [9]. Тим самим було позначено наближення кінця епохи „конфліктобоязні”. В той же час, до початку дев'яностих років ця традиція була пануючою.
Наприкінці ХХ ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 306.