ВИДІЛИТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДНИХ СТРУКТУР І СУСПІЛЬНИХ ОБ'ЄДНАНЬ
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Цицерон уважав, що "особа, що відає справами держави", повинне бути мудрим, справедливим, помірним і красномовним. Воно повинне, крім того, бути знаючим у вченнях про державу й володіти основами права, "без знання яких ніхто не може бути справедливий". На думку Цицерона керування державою є сполученням науки й мистецтва, що вимагає не тільки знань і чесноти, але й уміння практично застосовувати їх в інтересах спільної справи.

Н.Макіавеллі вважав, що політичний лідер, "отримавши владу з рук народу насамперед, повинен удержати за собою його розташування"1, оскільки правителям "важливіше всього мати прихильність народу, інакше в згубні для них хвилини в них не найдеться ніякої міцної опори"2. У яскравому по психологічних характеристиках добутку "Государ" Н.Макіавеллі писав: "... якщо государ цілком покладається на долю, він не може вистояти проти її ударів... люди діють по-різному, намагаючись досягти мети, багатства й слави: один - силою, іншої - протилежним способом, і кожного його спосіб може привести до мети.

Кардинальні зміни, що пройшли в останні роки в суспільно-політичному житті Росії, докорінно змінили принципи становлення, формування й функціонування парламентських лідерів. На зміну назначенчеству, перевазі особистої відданості прийшли критерії виборності, завоювання довіри й авторитету в мас.

 Глибокі зміни відбулися й у сфері суспільної свідомості. Масова переоцінка ідеологій і цінностей змінила пріоритети особистісних властивостей і якостей, якими повинен володіти парламентський лідер. Істотно трансформувалося подання про роль і місце владних еліт у процесах соціально-економічного й політичного керування країною. Наповнилося новим змістом поняття «парламентський лідер».

В умовах корінних змін, що відбулися в російському суспільстві, почався динамічний процес звільнення свідомості від колишніх стереотипів сприйняття властивостей і характеристик парламентського лідерства. Все більшу роль у забезпеченні легітимності політичної влади, політичних керівників починає грати суспільно-психологічний фактор. Державна Дума, що з'явилася в результаті конкурсних виборів, заклала нову лідерську модель парламентаризму.

Розширення участі мас у політичному житті країни змінило характер взаємодії публічно-політичної влади й суспільства. Лідери депутатських об'єднань, представляючи інтереси свого електорату на засіданнях Державної Думи, повинні бути впевнені, що їхні дії будуть підтримані. Для цього вони повинні мати певні соціально-психологічні якості, вагомим авторитетом, уміти впливати на своїх прихильників за допомогою різноманітних психологічних методів.

Разом з тим, незважаючи на важливість і актуальність даної проблеми, дослідження парламентського лідерства в цей час здійснюється переважно з позицій політології, юриспруденції, соціології поза обліком психологічного фактора. Тим часом в основі психологічного підходу лежить прагнення зрозуміти сховані механізми мотивації політичної активності лідера.

Психологічні особливості відбивають внутрішню природу й сутність парламентського лідерства, його особлива якісна сталість. Отже, поза обліком аналізу психологічної складової, що робить істотний вплив на процес формування й функціонування парламентського лідерства, даний феномен не може бути розкритий всебічно.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена як необхідністю рішення блоку проблем теоретико-методологічного характеру, так і насущною потребою практики осмислення специфіки психологічної домінанти парламентського лідерства, виробленню практичних рекомендацій. З одного боку, мова йде про розробку такого дослідницького підходу, що як у методологічному, так і в інструментальному плані був би спеціально орієнтований на вивчення соціально-психологічних особливостей лідерства в парламентській сфері. З іншого боку, розвиток теоретичних знань про парламентське лідерство, розширення дослідницьких можливостей у вивченні цього явища сприяло б подальшому розвитку в нашій країні політичної психології лідерства, зміцненню взаємозобов’язаних відносин депутат-виборець, цілеспрямованому формуванню на науковій основі нового типу парламентських лідерів.

Стан наукової розробленості проблеми. На формування сучасного психологічного знання про парламентське лідерство, як і на становлення політичної психології, у рамках якої ця проблема має самостійне звучання, вплинули багато праць із різних областей суспільствознавства.

Теоретичною основою дослідження парламентського лідерства, що є по своїй суті й функціям політичним, повинна бути не одна яка-небудь психолого-політологічна теорія, дослідницька модель, а сукупність взаємодоповнюючих психологічних підходів (ситуаційного, особистісного, мотиваційного, психоаналітичного й ін.), що дають найбільшу повноту якісних і кількісних психологічних характеристик досліджуваного явища.

Гіпотеза друга. Лідерський статус депутата, рівень його легітимності, ступінь володіння владними повноваженнями, насамперед, об'єктивно обумовлені індивідуальними особливостями суб'єкта лідерства, специфічними функціями, які він виконує.

 Політичний лідер може й не бути парламентським лідером, у той час як парламентський лідер завжди ставиться до політичного типу лідерів у силу свого особливого статусу й прийнятого механізму обрання в Державну Думу, при цьому парламентськими лідерами, у першу чергу, є керівники депутатських об'єднань.

Ефективність дій парламентського лідера, з одного боку, залежить від того, наскільки його домагання на політичну першість забезпечуються відповідними установками депутатів і мас на «підпорядкування» впливу лідера, а з іншого боку, пов'язані з нормативно-вольовим впливом лідера на формування цих установок. Домінуючої в поводженні парламентського лідера виступає орієнтування на позитивну оцінку з боку суспільної думки, наслідком чого є підвищене прагнення до самопрезентації, націленість на сіюмиттевий ефект, викривальну критику, створення власного позитивного іміджу. Сучасний парламентський лідер має особливий менталітет, характером і типом поводження, які в ряді випадків обумовлені не сформульованими явно й не цілком усвідомлюваними в суспільстві колективними психологічними установками. для сучасного парламентського лідера необхідні як політичні якості (організатора, аналітика, законодавця, прогнозиста, ідеолога, оратора й ін.), так і психологічні (особлива воля, коммунікабельність, самовладання, швидка реакція, адаптивність, авторитет і ін.). Рівень відповідності між функціями, виконуваними парламентським лідером, і його особистими якостями відбиває ступінь ефективності лідерської діяльності.

 

Дата: 2019-05-29, просмотров: 183.