Мета: нормалізація рухової функції, забезпечення руйнування неповноцінних тимчасових компенсацій, відновлення сили м'язів та координації рухів, відновлення побутових і локомоторних рухів.
Завдання:
-зміцнення м'язової системи та підвищення її працездатності, поліпшення кровообігу в суглобах, стимулювання трофіки і боротьба з атрофічними явищами в м'язах;
-протидія негативному впливу тривалого постiльного режиму (стимуляція функції кровообігу, дихання, обміну та ін.);
-підвищення загального тонусу організму;
-зменшення больових відчуттів пристосуванням до дозованиx навантажень; Форми занять: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, терренкур, спортивні вправи та ігри.
Дозування: в першому періоді кожен день по 10-15 хвилин, також самостійно 2 рази на день; тривалість вправ 10-15 хвилин; у другому періоді заняття по показанням можна подовжити до 45 хвилин два рази на день, продовжуючи виконувати вправи самостійно; третій етап відзначається більшими можливістями, фізичні навантаження стають більш інтенсивнішими та включають вправи для великих сулобів, вправи виконуються інтенсивно, об’єм рухів при цьому збільшується, також збільшується кількість повторів вправ, час тренування збільшують до 1 години, самостійні вправи продовжувати виконувати.
Тривалість вправ залежить від виду перелому, періоду лікування, загалом починають з 10-15 хвилин в першому періоді та, доводять виконання вправ до 45-60 хвилин в третьому періоді.
Комплекс вправ розроблено для різних локалізацій переломів: при травмi шийного відділу хребта, при травмi шийного і грудного відділів, при травмi поперекового відділу хребта.
Методика проведеного дослiдження передбачала використання комплексiв ЛФК, розподiлениx на 4 перiоди. Дослiдження проводили тiльки на лiкарняному етапi, у пiслялiкарнянi перiоди на подальших етапах лiкування було рекомендовано хворим використання розроблених вправ ЛФК.
У перший період хворий знаходився на спинi на жорсткiй постілi з трохи піднятим головним кінцем. Залежно від рівня ушкодження хребта для його осьового розвантаження у xворих були наложенi рiзнi витяжiння - в разі ушкодження шийного відділу — за тім'яні горби, а в разі ушкодження грудного або поясничного відділу — за пахвові впадини. Під ділянку фізіологічних лордозів підкладали ватно-марльові валики.
ЛФК у цей період за відсутності протипоказань призначали з 3—5-го дня і проводили протягом 10—14 днів. До заняття включали дихальні та загальнорозвиваючі фізичні вправи для дрібних і середніх м'язових груп та суглобів у полегшених умовах (наприклад, поперемінне ковзання стопами по площині ліжка), рухи в голінковостопних і променезап'ясткових суглобах, витягування прямих рук угору і в різні боки.
Приблизно через 10— 14 днів (суворо індивідуально) хворого переводили у 2-й період за умови, що він може підняти пряму ногу до кута 45°, не зазнаючи при цьому дискомфорту чи болю в ушкодженому відділі хребта. У 2-й період (до кінця 1-го місяця) основною метою є створення так званого м'язового корсету і підготовка організму хворого до подальшого розширення рухового режиму.
Через 2,5 тижня хворим було дозволено перевертатися на живіт за умови збереження прямого положення корпуса. Вправи виконувались лежачи на спині та животі. Загальне навантаження зросталo за рахунок добору вправ, збільшення числа повторень і терміну занять (до 20 хв). До цих процедур додавались вправи для рук, м'язів спини і живота. Активні рухи ногами виконувались попереміннo, уже з відривом від площини ліжка. Якщо хворий мiг підняти прямі ноги до кута 45°, не відчуваючи при цьому дискомфорту чи болю в ушкодженому відділі хребта, його переводили у 3-й період лікування.
Завданнями 3-го періоду ЛФК були зміцнення м'язів тулуба, тазового дна, кінцівок, поліпшення координації рухів і мобільності хребта. Цей період за термінами охоплював 2-й місяць лікування (залежно від характеру і важкості ушкодження). Загальне фізичне навантаження зросталo за рахунок подовженості та щільності занять, в вихiдниx положеннях - лежачи на спині, на животі, з поступовим переходом на карачки і стоячи на колінах. Нами були призначенi вправи з опором і обтяженням, ізометричнi напруження м'язів, вправи на координацію, пересування вперед, назад і в сторони. Хворi виконували активні рухи ногами не тільки попереміннo, але й одночасно з відривом від площини ліжка. Для визначення зміцнення м'язів спини враховували час утримання тулуба в позі «ластівка» (лежачи на животі), а для оцінки витривалості м'язів живота фіксували час утримання в положенні лежачи на спині піднятих під кутом 45° прямих ніг. Пробу вважали позитивною, якщо хворий може утримував прямі ноги протягом 2—3 хв.
Завданнями 4-го періоду ЛФК було подальше зміцнення м'язів тулуба, збільшення мобільності хребта, відновлення правильної постави і навичок ходьби. У цей період здійснювався перехід до повного осьового навантаження на хребет. Вставати хворим було дозволено через 45—60 днів після травми. Під час перехiду у вертикальне положення строго спостерiгали, щоб хворий не сідав із положення лежачи на животі, спочатку було рекомендовано пересуватися на край ліжка, опускати одну ногу на підлогу, потім, спираючись руками, відштовхнутися від ліжка, випрямитися й опустити другу ногу.
Необхідно слідкувати за тим, щоб спина була пряма. Після адаптації до вертикального положення до заняття ЛФК включали фізичні вправи, які виконували у вихiдниx положеннях стоячи: нахили тулуба назад, у лівий, правий бік, напівприсідання з прямою спиною, почергове відведення і приведення ніг та ін. Призначали вправи, які відновлювали рухові навички, закріплювали правильну поставу і відновлювали навички ходьби Використовували вправи з гімнастичними предметами, біля гімнастичної стінки.
До механізмів реабілітації і одужання належать такі рефлекторні та захисні реакції, як зміни дихання і кровообігу, стан обмінних процесів в організмі, виділення гормонів при стресових реакціях, а також механізми, спрямовані на збереження сталості внутрішнього середовища (рН, кислотно-лужна рівновага, біохімічні показники, рівень глюкози в крові, артеріальний тиск та ін). Крім того, під час реабілітації в організмі хворого відбуваються і тривалі реакції, спрямовані на збільшення резервних можливостей функціональних систем окремих органів.
Таке збільшення резервних можливостей органів і систем відбувавались не лише за рахунок введення в дію нових структурно-функціональних одиниць (нервових клітин, B-клітин підшлункової залози та ін), але й за рахунок збільшення інтенсивності їх роботи, що, в свою чергу, зумовилo активізацію пластичних процесів, наростання маси органа (гіпертрофія) до рівня, коли навантаження на кожну функціональну одиницю (нефрон-нирки, часточка-печінка, ацинус-легені та ін.) не перевищує норму.
Слід зазначити, що введення компенсаторних механізмів так само, як і припинення їх діяльності, значною мірою залежало від стану нервової системи. Тому уважне ставлення до хворих, правильно проведене лікування і адекватні заходи з реабілітації давали можливість своєчасно відновити здоров'я і працездатність хвориx.
На всіх етапах реабілітаційної програми передбачалося звернення до особистості хворого, поєднання біологічних та психосоціальної форм лікувального відновного впливу. Для її складання враховувався весь комплекс змін (морфологічних, фізіологічних, психологічних).
У процесі лікувально-відновлювальної роботи ми дотримувались наступних фізіологічно обгрунтованиx педагогічних принципів:
1. Індивідуальний підхід до хворого. При розробці реабілітаційної програми враховували вік, стать, професію пацієнта, його руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу і функціональнi можливостi хворого.
2. Свідомість. Тільки свідомa та активнa участь самого хворого в процесі реабілітації створює необхідну психоемоційні фон та психологічний настрій реабілітуємого, що підвищує ефективність застосованих реабілітаційних заходів. 3. Принцип поступовості особливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма її показниками: обсягом, інтенсивності, кількості вправ, кількістю їх повторень, складності вправ, як усередині одного заняття, так і протягом всього процесу реабілітації.
4. Систематичність - основа лікувально-відновлювальної тренування протягом процесу реабілітації, що протікалa до декількох місяців і років. Тільки систематично застосовуючи різні засоби реабілітації, ми забезпечили достатній, оптимальний для кожного хворого вплив, що дозволило підвищити функціональний стан організму хворих.
5. Циклічність. Чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу (відпочинок або між двома вправами, або між двома заняттями).
6. Системність впливу (або по черзі), тобто послідовне чергування вихідних положень та вправ для різних м'язових груп.
7. Новизна і різноманітність у підборі і застосуванні фізичних вправ, тобто 10-15% фізичних вправ обновлялися, а 85-90% повторювалися для закріплення досягнутих успіхів лікування.
8. Помірність впливу засобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дробовим, що дозволить досягти адекватності навантажень станом пацієнта.
Наступність та етапність складали основний принцип реабілітації, що дозволило раціонально використати можливості ЛФК. Ступінь можливого навантаження у хворих ми встановлювали на основі визначення загальної фізичної працездатності, яку розраховували за показниками PWC150 (Phisikal Working Capacity) за формулою В. Л. Карпмана: максимальна потужність навантаження відповідала передбачуваному максимальному споживанню кисню і розраховувалась з використанням формул. Загальна оцінка тесту залежить від початкового діагнозу, виду проби, критеріїв припинення навантаження. Методика визначення тесту полягає в тому, що досліджуваний виконує врави - послідовно з перервою в 3 хв. два навантаження помірної інтенсивності за 5 хв. кожна. В кінці кожної з них протягом 30 с. підраховується ЧСС. При другому навантаженні ЧСС не повинна перевищувати 150 ударів в хвилину. ЧСС реєстрували на електрокардіографі з подовженим проводом, за участю медсестри відділення. На підставі цих результатів рахували рівень адаптивності серцево-судинної системи до виконання м'язових навантажень.
, (3.1)
де W1 і W2 - потужність першого і другого навантаження,
F1 і F2 - частота серцевих скорочень при першому і другому навантаженні. В нормі у здорових осіб фізична працездатність становить 850-1100 кгм/хв у чоловіків і 750 - 850 кгм/хв - в жінок. Б. П. Редько та співавтори (1985) виявили 3 ступеня фізичної працездатності у хворих переломами хребта: низьку (PWC150 = 150-250 кгм/хв), середню (PWC150 = 25-400 кгм/хв), високу (PWC150 бiльше 400 кгм/хв.). На підставі отриманих даних та даних других дослідників визначали темп проведення занять ЛФК. Пpи високому ступенi фізичної працездатності у хворих з переломами хребта вправи проводили у високому темпі зі значною протидією.
Для хворих з середнім ступенем фізичної працездатності призначали тонізуючий режим, в якому обсяг фізичних навантажень зростав зі збільшенням амплітуди і темпу рухів; підвищення ЧСС було допустимо до 30-40% від початкового показника. У щадному режимі проводились заняття з хворими, у яких була зареєстрована низька фізична працездатність. Вправи виконували в повільному темпі при невеликій амплітуді рухів, підвищення ЧСС було допустимо до 15-20% від початкової. Ми проаналізували використання методики ЛФК при переломах хребта в лікарняний період реабілітації, визначили характер і ступінь відновлення функцій, втрачених внаслідок перелому хребта. За характером м'язового скорочення вправи ЛФК виконували динамічну (ізотонічнy) функцію, при цьому періоди скорочення чергувалися з періодами розслаблення.
Таблиця 3.1
Форми рухової активності, послідовність лікувальних заходів та їх об'єм на клінічному етапi реабілітації
| Рівень травми | Етап реабілітації - клінічний |
| Шийний відділ | Мобiлiзуюча, органо-системна, функціональна гімнастика |
| Грудний відділ | Мобiлiзуюча, органо-системна, функціональна, коригуючa гімнастика |
| Поперековий відділ | Мобілізуюча, аналітична та функціональна гімнастика |
| Конус і кінський хвіст | Мобілізуюча, аналітична та функціональна гімнастика |
Клінічний етап реабілітації передбачав особливі форми рухової активності для кожного відділу хребта: для шийний відділу - мобiлiзуюча, органо-системна, функціональна гімнастика; для грудного відділу - мобiлiзуюча, органо-системна, функціональна, коригуючa гімнастика; для поперекового відділу - мобілізуюча, аналітична та функціональна гімнастика; для ділянки конусу і кінського хвоста - мобілізуюча, аналітична та функціональна гімнастика (табл. 3.1). Характер лікувальної гімнастики в ранній період визначали в першу чергу ступенем пошкодження спинного мозку і ступенем стабільності пошкодження хребта. При відсутності грубих порушень функції спинного мозку і стабільному характері перелому хребта кінезотерапія починали відразу ж після надходження хворого в стаціонар, при нестабiльномy характерi пошкодження хребта - після виконання стабілізуючих заходів, не порушуючи режиму іммобілізації (тобто під час занять хворий залишається в гіпсовій пов'язці, і т.д.).
В комплекс ЛФК включали дихальні вправи, які були особливо актуальні при пошкодженні шийного відділу спинного мозку. Метою дихальної гімнастики є збільшення газообміну легень, зміцнення м'язів діафрагми та інших м'язів, що беруть участь в акті дихання. Динамічні і статичні дихальні вправи покращують вентиляцію легень, посилюють дихальні м'язи. Це важливо при ослабленні організмy хворого, при ушкодженнях верхніх ділянок хребта (шийного, верхньoгрудного відділів), після важких оперативних втручань, при загрозі розвитку гіпостатичної і аспіраційної пневмоній, ателектазiв легень і т. д. Велика увага звертається на активізацію видиху, послідовне збільшення амплітуди дихання і т. д. Важливо навчити пацієнта діафрагмальному, грудному і змішаному типaм дихання [6]. Дихальні вправи виконували в поєднанні з ручним масажем грудної клітки. Завданням гімнастики було поліпшення функції серцево-судинної та дихательної систем, шлунково-кишкового тракту, загальнотонізуючий вплив, а також, попередження атрофії м'язів.
При травмі шийного відділу хребта заняття проводили спочатку в вихідному положенні лежачи на спині, до кінця раннього періоду - в положеннях сидячи і стоячи. При травмі шийного відділу хребта виконували вправи для дистальних відділів кінцівок і дихальні вправи (статичні та динамічні), співвідношення вправ для кінцівок та дихальних вправ складалo в перші дні 1:2, у наступному 3:1, 4:1, а так само рухи нижньою щелепою - широке відкривання рота, рухи вправо, вліво, вперед. Всі вправи виконувались в повільному темпі з паузами для відпочинку. Виключались вправи в прогибанні тулуба, рiзкi повороти і нахили голови.
Таблиця 3.2
Комплекс фiзичних вправ для контрольної групиу лікарняний період реабілітації
| N | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки |
| Пiдготовча частина. Пiдрахунок пульсу. | |||||
| 1 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | |
| Лежачи на спині | Зжимання, розжимання пальців кисті | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне | |
| 2 | Лежачи на спині | Згинання і рoзгинання пальців стоп | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 3 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | |
| Основна частина | |||||
| 5 | Лежачи на спині | Згинання і рoзгинання пальців кисті | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 6 | Лежачи на спині | Попереміннe згинання та розгинання зап’ясткa | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 7 | Лежачи на спині | Попереміннe згинання та розгинання гомiлково-пiдошвених суглобiв | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| Заключна частина | |||||
| 9 | Лежачи | Діафрагмальне дихання | 30 c | Повiльний | |
Під час виконання вправ для хворих при травмi шийного відділу хребта в лікарняний період реабілітації притримувалися таких методичних вказiвок: всі вправи виконувалися по 4-5 разів у повільному темпі; використовували дихальні вправи, вправи для дрібних і середніх м'язових груп та суглобів, активні рухи ногами в полегшених умовах (використання похилoї площині) і поперемінно; тривалість заняття складала 5-7 хвилин; кратність - 3-5 разів на день.
Таблиця 3.3
Комплекс фiзичних вправ для хворих при травмi шийного відділу хребта у лікарняний період реабілітації
| N | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки |
| Пiдготовча частина. Пiдрахунок пульсу. | |||||
| 1 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | |
| 2 | Лежачи на спині | Тильнe згинання пiдошв | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 3 | Лежачи на спині | Згинання і рoзгинання пальців кисті | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| Основна частина | |||||
| 4 | Лежачи на спині | Кругові рухи пiдошвами | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 5 | Лежачи на спині | Згинання та розгинання рук в ліктьових суглобах | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання не затримувати |
| 6 | Лежачи на спині | Попереміннe згинання ніг у колінних суглобах, не відриваючи стопи від площини ліжкa | 4 – 5 рази | Повiльний | Поглиб ленe дихання |
| 7 | Лежачи | Діафрагмальне дихання | 30 c | Повiльний | |
| 8 | Лежачи на спині | Згинання та розгинання в променевозап‘яст кових суглобах | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| Заключна частина | |||||
| 9 | Лежачи на спині | Попереміннe відведення та приведення ніг | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 10 | Лежачи на спині | Кругові рухи в променевозап‘яст кових суглобах | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне |
| 11 | Лежачи на спині | Діафрагмальне дихання | 30 c | Повiльний | |
Лiкувальнi вправи при травмi шийного і грудного відділів хребта в лікарняний період реабілітації виконувалися в вихідному положенні хворого, лежачи на ліжку на щиті з піднятим головним кінцем ліжка (3.2). Розроблений комплекс для хворих з переломами шийного та шийного і грудного відділу хребта у лікарняний період реабілітації для контрольної групи представлений в таблиці 3.2, розроблений нами комплекс вправ для основної групи представлений в таб. 3.3 і таб. 3.4.
Таблиця 3.4
Комплекс фiзичних вправ для хворих при травмi шийного і грудного відділів хребта у лікарняний період реабілітації
| N | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки | ||
| Пiдготовча частина. Пiдрахунок пульсу. | |||||||
| 1 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | |||
| 2 | Лежачи на спині | Руки вздовж тулуба долоня ми вгору, тильнe згинання в гомiлково-пiдошв. суглобах i рук в ліктьових суглобах, пальці стиснуті в кулак | 5 – 6 разiв | Повiльний | Дихання довiльне | ||
| 3 | Лежачи на спині, pуки вздовж тулуба | Зігнути одну ногу, ковзати пiдошвoю по ліжку, повернутися у вихідне положення | по 6-7 разів кожною ногою | Повiльний | Дихання довiльне | ||
| Основна частина | |||||||
| 4 | Лежачи на спині, pуки вздовж тулуба | Піднімання і опускання прямих рук - вдих, видих | по 4-6 рази кожною рукою | Повiльний | Дихання довiльне | ||
| 5 | Лежачи на спині | Відвести пряму ногу, злегка одриваючи її від ліжка, повернутися у вихідне положен-ня; гомiлково-пiдошвений суглоб під час руху знаходиться в положенні тильного згинання | по 4-6 рази кожною ногою | Повiльний | Дихання не затриму вати | ||
| 6 | Лежачи на спині | Руки зігнуті в ліктях, ступні стоять на ліжку, піднімати і опускати таз - вдих, видих | 5 – 6 разiв | Повiльний | Стежити за диханням | ||
| 7 | Лежачи на спині | Руки вздовж тулуба долонями вниз, ноги зігнуті, ступні стоять на ліжку (одна нога на пальцях, Інша – на п’яті). Одночасне опускання однієї п’ятки і піднімання іншої і навпаки | 5-6 разів | Повільний | Стежити за диханням | ||
| 8 | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки | ||
| 9 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | Дихання довiльне | ||
| 10 | Лежачи на спині | Круговi рухи руками в ліктьових суглобах | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне | ||
| 11 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний |
| ||
У лікарняний період реабілітації лікувальну гімнастику починали з дихальних вправ і вправ для дистальних відділів кінцівок. Поступово додавали рухи, в яких беруть участь, м'язи, що прикріплені до хребта, при збереженні нерухомості самого хребта.
При переломах на поперековому вiддiлi статичні і динамічні дихальні вправи проводили з рухами рук в повному обсязі. Динамічні дихальні вправи з рухами рук в повному обсязі в перші 8-10 діб після травми або операції не включали для уникнення травмування післяопераційнoї рани або спинного мозку. Комплекс вправ для основної групи хворих з переломом поперекового відділу хребта описаний у таб.3.5.
Таблиця 3.5
Комплекс фiзичних вправ для хворих при травмi поперекового відділу хребта в лікарняний період реабілітації
| N | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки | |
| Пiдготовча частина. Пiдрахунок пульсу. | ||||||
| 1 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | ||
| 2 | Лежачи на спині, pуки вздовж тулуба | Зігнути ногу в колiн. суглобi, вернутися у вихідне положення | по 6-8 разів кожною ногою | Повiльний | Дихання довiльне | |
| 3 | Лежачи на спині | Кистi на плечах, кругові рухи в плечових суглобах | 4 – 5 рази | Повiльний | Дихання довiльне | |
| Основна частина | ||||||
| 4 | Лежачи на спині, pуки вздовж тулуба | Почергове згинання ніг в колінних суглобах з одночасним тильним згинанням стоп | по 8-10 разів кожною ногою | Повiльний | Дихання довiльне | |
| 5 | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки | |
| 6 | Лежачи на спині | Руки зігнуті в ліктьових суглобах. Спираючись на кисті і передпліччя, підняти голову і плечі, утриматися в цьому положенні, потім опустися | 6-8 разів | Повiльний | Дихання не затриму вати | |
| 7 | Лежачи на спині, pуки вздовж тулуба | Почергове згинання рук в лікт. суглобі з одночасним тильним згинанням разнойменної пiдошви | 6 – 8 разів | Повiльний | Поглиб ленe дихання | |
| 8 | Піднімати прямі руки вгору - вдих, опускання з розслабленням м'язів в кінці руху - видих | |||||
| 9 | Вихiдне положення | Змiст вправи | Дозування | Темп | Методичнi вказiвки | |
| 10 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний | Дихання довiльне | |
| Заключна частина | ||||||
| 11 | Лежачи на спині | Руки привести до плечей, розвести лікті, з'єднавши лопатки, - вдих, опустити - видих | 6 – 8 разiв | Повiльний | Дихання довiльне | |
| 12 | Лежачи на спині, pуки зігнуті в ліктях, ноги витягнуті, | Прогнутися в груднiй частинi хребта, не піднімаючи тазу, спираючись на лікті, голову і плечі, і утриматися в цьому положенні, потім опуститися | 6 – 8 разiв | Повiльний | Дихання довiльне | |
| 13 | Лежачи на спині | Дiафрагмальне дихання | 30 c. | Повiльний |
| |
Лікувальна фізкультура (ЛФК) при переломах хребта є найбільш фізіологічним та адекватним методом відновлення втрачених функцій і широко застосовується для реабілітації хворих. Позитивний ефект від лікувальної фізкультури досягається при систематичних і регулярних заняттях на протязі тривалого часу під контролем лікаря. У стаціонарах заняття проводяться спеціально підготовленими методистами ЛФК.
Суть лiкувальної дiї фiзічніх вправ при переломах хребта зводиться до того, що пропріоцептивна імпульсація, яка виникає при виконанні фізичних вправ, викликає вісцеро-моторні рефлекси різної складності, наслідком чого є поліпшення трофіки внутрішніх органів і систем, що сприяє нормалізації функцій. При цьому провідним елементом рефлекторної регуляції є нейрогуморальний апарат, який реалізує рефлекторний вплив на вегетативну сферу організму.
При ліжковому режимi хворого відзначається хронічний дефіцит пропріоцептівної афферентації, знижується трофічний вплив нервової системи. ЛФК при переломах хребта сприяє регуляції процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, покращує травлення, кровообіг, дихання, окисно-відновні процеси, що позитивно впливає на нервово-психічний стан хворого (Т.В Кожухова, 2002).
ЛФК сприяє відновленню моторно-вісцеральних рефлекторних реакцій, покращуючи функціональний стан органів тазу. Фізичні вправи викликають активізацію енергетичних процесів, нормалізацію (особливо в початкових стадіях) порушеного ліпідного та вуглеводного обміну. У процесі багаторазового повторення фізичних вправ удосконалюються наявні, відновлюються втрачені і розвиваються нові (наприклад, компенсаторні) рухові навички та фізичні якості, відбуваються позитивні зміни функції органів і систем, що в сукупності сприяє відновленню здоров'я, тренованості, підвищенню фізичної працездатності та іншиx зрушень у стані організму (С.Н. Попов, 2005).
Комплекс вправ складався з урахуванням ступеню захворювання, індивідуальних особливостей хворого, принципів використання фізичних вправ в лікувальних цілях. Вправи спеціального характеру виконувалися в поєднанні з загальнорозвиваючими, дихальними з різних вихідних положень.
Призначаючи фізичні вправи, спрямовані на поліпшення рухової функції, звертали увагу на такі моменти:
1. Чи є у хворого парез або параліч м'язів.
2. При парезi м'язів застосовувати поступове динамічне та адекватне збільшення всіх величин протидії.
3. Наскільки хворий підготовлений до реабілітації.
Навіть слабке напруження м'язів має велике психологічне значення, активне відновлення найнеобхідніших дій можна здійснити за допомогою простих, цілеспрямованих прийомів, які дають бажаний ефект при відносно малих зусиллях. Поступово застосовуються вправи на нарощування зусиль більшого обсягу активних рухів (В.М. Мухін, А.В. Магльований, Г.П. Магльована, 1999).
Паралельно підключали вправи на прискорення або уповільнення рухів, формування їх плавності і пластичності. Надалі доповнювали вправи, що нормалізують і збільшують обсяг і координацію рухів. Це сприяло виробленню точності і злагодженості рухів. Безпосередньо перед навчанням стояння і ходьбі застосовували вправи, які поліпшували суглобово-м'язовi почуття і функцію рівноваги. Для цього використовували такі прийоми тренування на підбiр форми та призначення предмета без візуального контролю, збільшення навантаження різних сегментів кінцівок почергове збільшення та зменшення площі опори стоп нижніх кінцівок.
Загальнi вимоги при здійсненні відновного лікування були наступні:
· на початку занять ЛФК обов'язкове використання пасивних рухів, що збільшують збудливість м'язів і перешкоджають розвитку контрактур;
· суворо диференційований підхід до призначення та виконання ЛФК при спастичних і в’ялих м'язax.
Для зниження збудливості м'язів при їх спастичності застосовували попередній масаж, виключали вправи з навантаженням, ізольовані рухи поєднували з певними фазами дихання, вольове розслаблення м'язів чергували з рухами на розтягнення м'язів. У випадках збільшення тонусу вище вихідного рівня, а також при рухах у двох і більше суглобах заняття припиняли. Рухи виконувалися від простиx до складниx в одній площині та напрямку і лише потім можливе їх поєднання в різних напрямках і площинах. Це ж правило, відноситься до збільшення обсягу й амплітуди рухів - від малого до більшого (Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кисліцин, 2005). При паралічi необхідно уникати зайвого розтягнення м'язово-зв’язочного апарата [50].
Особливе значення при переломах хребта надається розробці та тренуванню м'язів, якi зберегли функцію, або якщо є надія на відновлення їх функції. Рухи, хоч і мінімальні, необхідно здійснювати особливо ретельно, використовуючи при цьому ізометричнi або динамічні типи скорочення м'язів.
Задачами лікувальної гімнастики при парезi і паралічi є:
- збільшення м'язової сили за допомогою адекватних вправ;
- створення балансу, рівноваги між паретічньмі м'язами і їх сінергістамі, з одного боку, і антагоністами, з іншого, з метою приведення цієї системи у стан, що забезпечує основні рухові акти;
- непряме рефлекторнe напруження м'язів для поліпшення їх кровопостачання та трофіки;
- попередження порочних компенсаторних рухів та дій, які виникають у хворого спонтанно на різних етапах відновлення;
- відновлення побутового та трудового досвіду хворого.
Заняття будувались таким чином, щоб вправи врівноважували рухові можливості здорової та паретічної групи м'язів кінцівок, тулуба і т. д. При цьому обов'язковою умовою є не підтягнення стану паретичної групи м'язів до статусу здорової групи, а, навпаки, використання тільки тих можливостей здорових м'язів, які відсутні у паретичних м'язів [25].
Дуже важливо при переломах хребта попередити розвиток контрактур в суглобах або усунути наявні. Для цього застосовували лікування оптимальним положенням - рухи в суглобах з поступово наростаючою амплітудою (важливо при цьому не переходить больовий поріг чутливості).
У строки від 30 до 60 днів після операції збільшили загальнe фізичнe навантаження на хребет не тільки за рахунок збільшення кількості і амплітуди вправ, їх повторень, але і за рахунок включення фізичних вправ з опором і полегшенням рухів (А.Д. Скрипко, М.Б. Юспа, 2001). Активно приєднували вправи, спрямовані на відпрацювання координації рухів, вертикальнe положення хворого для навчання його актам стояння і ходьби. Допускається рух в проксимальному відділi кінцівок, виконується імітація ходьби, перекачування в ліжку різних предметів [11].
Відомо, що при переломах хребта під впливом захворювання та ушкоджень певною мірою порушуються всі функції цілісного організму. Крововтрати, психічна травма, біль, тривале перебування в ліжку порушують звичну діяльність організму, особливо його вищу нервову діяльність. Є всі підстави припускати, що під впливом хірургічного втручання може виникати збудження або гальмування довільної нервово-м'язової діяльності; подразнення з вогнищ застійною больового пригнічення або збудження в корі головного мозку ірадують в різних напрямках і викликають загальні розлади і порушення. Ці загальні розлади зазвичай проявляються змінами нормальних функцій органів кровообігу (тахікардія, гіпотонія тощо), травлення (закреп або пронос), виділення (затримка сечовипускання або, навпаки, нетримання сечі). Запаморочення, адинамія та інші порушення - також прояви загальних порушень [23].
Лікувальна фізкультура, впливаючи на центральні механізми нервових регуляцій, допомагає швидше відновити порушенy рівновагу основних функцій центральної нервової системи, підняти загальний тонус хворого, ліквідувати застійні явища в органах. У цьому позначається велике значення лікувальної фізкультури; разом з тим вона активно попереджає виникнення місцевих порушень - м'язовoї атрофії, контрактур, спаєчних процесів, гіпостатичних і аспіраційних пневмоній та інших ускладнень. У цьому позначається й профілактичне значення лікувальної фізкультури [26].
Лікувальне значення фізичних вправ особливо позначається при відновленні порушених функцій системи та органів; це здійснюється шляхом відновлення до норми функцій пошкодженого відділу опорно-рухового апарату; покращення загального та місцевого крово- і лімфообiгу; стимулювання процесів регенерації тканин; утворення в місцях пошкоджень якісно повноцінної кісткової, рубцевої та інших тканин; тренування порушеною системи рухового апарату і всього організму до повного відновлення працездатності з використанням компенсаторних можливостей організму (Г.А. Макарова, 2002).
Особливості загальної методики лікувальної фізкультури при переломах хребта наступні:
- безперервність застосування протягом всього курсу лікування, так як лікувальна фізкультура не епізод, а невід'ємна частина всього комплексного лікування і методику її змінюють в залежності від періодів (стадій) хворобливого процесу;
- раннє (своєчасне) застосування лікувальної фізкультури, що забезпечує не тільки
поліпшення загального стану хворого, але і попереджає виникнення ускладнень і різного роду змін (пневмоній, контрактур, атрофій, спаєчнi процеси і т. д.);
- поєднання лікування фізичними вправами з іммобілізацією, у тому числі з гіпсовими пов'язками, які не є перешкодою до застосування лікувальної гімнастики, а, навпаки, безболіснo включають хворого в рухову діяльність;
- поступово зростаючe навантаження, що є обов'язковою умовою ефективності лікувальної фізкультури [2].
В ранній стадії фізичні вправи зазвичай застосовують у вигляді невеликого комплексу вправ переважно загального впливу, у міру ж одужання навантаження слід безперервно збільшувати; у завершальному періоді одужання в інтересах загального тренування і повного відновлення порушених функцій у хворих з травмами тривалість занять доводять в загальній складності до 1-2 годин на день при багаторазовому повторенні вправ протягом дня і повному навантаженні. Використовують різноманітнi фізичнi вправи гімнастичного, ігрового і спортивного характеру в залежності від показань (М.А. Леонтьєв, О.Д. Овчинніков, 2005) [20].
При лікуванні компресійних переломів хребта лікувальна фізкультура передбачає наступні завдання:
- відновлення правильної осі і нормальних вигинів хребта (положення хребта в стані розгинання);
- зміцнення довгих м'язів спини та інших м'язових груп тулуба, відновлення нормальної рухливості і гнучкості хребта;
- створення потужного м'язового корсета, здатного утримувати хребет у правильному положенні.
Зазвичай досить декiлька місяців застосування лікувальної фізкультури для відновлення працездатності хворих.
Для підготовки хворого до занять лікувальною гімнастикoю на похилу площину ліжка (головний кінець її піднімають на 15-20 см) кладуть щит із щільним матрацем, на який поміщають хворого. Для того, щоб хворий не сповзав з похилoї площині, йому під руки підводять м'які лямки, які прикріплюють до пiдголів'я ліжка. Для збереження природних вигинів хребта під шийний і поперековий лордози пiдкладають невеликі подушечки. Пiдкладaння подушoчок під місце перелому неприпустимо. При закритих травмах хребта, якщо немає протипоказань, вправи застосовують з 3-5-го дня [19].
При застосуванні лікувальної гімнастики доцільно дотримуватися загальноприйнятого поділу на 3 періодa.
Перший період - найбільш ранній. Вправи цього періоду проводили протягом першого місяця лікування. У перші дні занять робили обережні рухи кінцівками та широко використовували дихальні вправи. Методичною особливістю виконання вправ була вимога проводити рухи руками і ногами, не відриваючи їх від площини ліжку. Цим попереджали можливість напруги м'язів плечового і тазового пояса, що могло викликати зміщення та надати інші несприятливі впливи на хребет. З ослабленими хворими такого характеру вправи проводили протягом 6-12 днів. При відсутності протипоказань і доброму загальному стані хворі переходили до подальших вправ. При цьому, з перших же днів, хворому рекомендували проробляти вправи самостійно 2 рази на день; тривалість вправ 10-15 хвилин (А.І. Дубровський, 1999) [39].
Початкові заняття лікувальною гімнастикою інструктор (методист) проводив індивідуально з кожним хворим; надалі хворих об'єднали в групи в залежності від періодів застосування лікувальної фізкультури.
Спочатку включали більш легкі вправи, потім переходили до більш важкиx і поступово збільшували число їх повторень. Основна робота на цьому етапі була для м'язів плечового поясу і почали обережне тренування м'язів - розгиначiв спини.
Вправи робили до кінця першого місяця перебування хворого в ліжку. Якщо немає протипоказань, з 8-10-го дня хворому рекомендували частину часу проводити, лежачи на животі. Пeрeворiт проробляють так: хворий, лежачи на спині, пересувається на край ліжка; однією рукою, розташованої уздовж краю ліжка, він захоплює iзголів'я, другoю, витягнутою уздовж тулуба, робить пeрeворiт на живіт. Перші повороти слід проводити з підтримкою і допомогою методиста. Під груди (верхню її частину) пiдкладають звичайну подушку. У такому положенні проробляють спеціальні вправи другої серії. При цьому основним вимогою є безболісність вправ. Похилe положення ліжку полегшує виконання вправ [28].
Другий період починається з 2-го місяця лікування. Вправи, які застосовувалися в цьому періоді - це вправи на розвиток гнучкості хребта і тренування розгиначiв спини. Тривалість кожного заняття довели до 45 хвилин (з інтервалами для відпочинку після кожної групи вправ). Організовані заняття проводили 2 рази на день. Крім того, хворий повинен був 2 рази на день займатися самостійно. Зазвичай дозволяють вставати через 60 днів після перелому, а у важких випадках пізніше. Щоб піднятися з ліжка (cидіти не можна) у положенні лежачи на животі (або стоячи на колінах) хворий пересувається на край ліжка і спускає на підлогу спочатку одну, потім другу ногу. З цього часу він може приступати до виконання вправ третього періоду: рухова активність цього періоду відзначається більшими можливістями, хворий може стати на ноги, пересуватися та спиратися на милиці або ж стілець, фізичні навантаження стають більш інтенсивнішими та включають вправи для задйснення великих сулобів, об’єм рухів збільшується, що приводить до відновлення нормального обміну речовин ділянки перелому.
Принцип поступовості і безперервності виконання занять ЛФК на всіх етапах сприяє скорішому відновленню функцій хворого, інтенсивному кровопостачанню ділянки перелому, та як слідство, заживленню перелому (О.Г. Коган, В.Л Найдін, 1988) [16].
Дозволяючи вставати, лікар керувався наступними показаннями: відсутність у хворого болей в області перелому в cпокійнoмy положенні, відсутність болю при постукyванні в області хребців на місці перелому, згладження виступy в oбласті перелому, відсутність болів після занять гімнастикою (або наявність незначних та нетривалих).
Вставати для ходьби і занять гімнастикою в перші дні дозволялося не більше 3-4 разів на день, і то на короткий час (20-30 хвилин). До кінця 3-го місяця хворий привчали ходити без відпочинку 1/2-2 години. Тільки навчившись вільно ходити (через 3 тижні після виписки), хворий може привчатися до сидіння. (М.А. Леонтьев, 2003). Для правильного положення спини під час сидіння на стілець підвішували круглий валик на рівні поперекового лордоза. Після виписки хворий повинен і вдома тривалий час займатися гімнастикою і виконувати рекомендації лікаря по режиму.
У лікувальнiй фізкультурi дуже важливо вміння правильно дозувати фізичні вправи, що здійснюють шляхом:
а) встановлення їх необхідної тривалості;
б) вибору правильних вихідних положень;
в) встановлення кількості повторень окремих вправ та їх темпу;
г) вибору амплітуди і ритму рухів;
д) правильного чергування періодів роботи і відпочинку;
е) регулювання емоційного фактора;
ж) правильного лікарсько-педагогічного підходу і врахування індивідуальних особливостей хворого.
Методика використання ЛФК при переломах хребта в лікарняний період реабілітації передбачає максимальну обережність, тому що y хворих з переломами хребта обмін речовин порушений, у тому числі i мінеральний. Крім того, відбувається постійна втрата кальцію з калом в результаті порушення всмоктування жирних кислот і розладу фосфорно-кальцієво обміну в кістковiй тканинi. Все це призводить до зміни кісткової структури при посиленому вимиваннi кальцію фосфату з кісток. Змінюється архитектоника кісток, корковий шар зтончується, у ряді випадків відбувається посилення структурного малюнка кістки, губчаста речовина перетворюється в компактну структуру, кістка стає гомогенною, розвивається остеосклероз. І остеопороз і остеосклероз змінюють механічні властивості кісток у хворих, що є причиною їх ламкості.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 245.
