За коефіцієнтом транзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, за висновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак, відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволяла їй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення про будівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9 Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, що проходитиме через порти Ізмаїл і Рені)[1], а також розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що має отримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливості для України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної і Східної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень, вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу у депресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісу для учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів за рахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.

Однак реалізація інвестиційних проектів розбудови транспортних шляхів потребує напрацювання відповідного досвіду, зокрема вивчення питань функціонування фінансових, інвестиційних та виробничих структур на стадії будівництва і функціонування платних автодоріг, залізничних колій за міжнародними стандартами, сучасних, технічно оснащених складських приміщень. Особливо загострюється потреба залучення іноземних інвестицій (в тому числі польських) та налагодження ефективних коопераційних відносин у зв’язку з неспроможністю держави щодо фінансування, майнової гарантії проектів, а також проблематичністю отримання кредитів вітчизняних банків та інших фінансових структур. Тому підприємства, які відповідатимуть за будівництво та наступну експлуатацію об’єктів залізниці й автошляхів, а також за обслуговування вантажоперевізників та пасажирів, здійснення рекламної, туристичної та іншої діяльності, повинні бути створенні у формі недержавної власності, що значно підвищить обсяги залучення додаткових приватних іноземних інвестицій, а для забезпечення високої ефективності проектів, інвестор повинен обиратися на основі тендерних конкурсів.

Важливою проблемою, що постане перед потенційним польським інвестором проектів розбудови транспортних коридорів, є впевненість у надійності механізму повернення коштів, дія якого повинна бути тривалою (в межах окупності), а обсяги грошових надходжень – чітко обумовлені в часі. Розв’язати цю проблему фахівці пропонують за допомогою передачі автомобільних доріг, побудованих із залученням нетрадиційних джерел фінансування в концесію, з правом концесійної компанії (що складатиметься з учасників з України та, можливо Польщі і третіх країн), справляти плату за проїзд з користувачів дороги.

Для вирішення гострих для України і Польщі проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами важливе формування портфеля інвестиційних проектів спорудження нафто- та газопроводів через територію обох країн. З точки зору трансформації моделі українсько-польських економічних відносин, створення такого довгострокового активу, як трубопровід, на основі міжнародного кооперування і кооперації, є надзвичайно важливим напрямком співробітництва, оскільки потреба у його експлуатації та відповідній сервісній інфраструктурі призводить до мультиплікації двосторонніх економічних контактів. Однак можливість спільного спорудження трубопроводів зустрічає такі перепони, як нестача коштів в українських потенційних партнерів і невпевненість польської сторони щодо геополітичної, а часом й економічної (мається на увазі неспівмірність потужності майбутнього трубопроводу з витратами на його будівництво) доцільності реалізації проекту (приклад – нафтопровід “Одеса-Броди-Гданськ”). Розв’язати проблему фінансування будівництва трубопроводів через територію України і Польщі можна було б залучаючи кошти підприємств, що знаходяться у ЦСЄ і зацікавлені у їх функціонуванні, зокрема, нафтопереробних. При цьому Польща отримає переваги від надійності українського транзиту, а Україна збереже, а може й збільшить свою частку на ринку постачання (транзиту) енергоресурсів.

Розв’язання завдань, пов’язаних із трансформацією зовнішньоекономічних відносин України з Польщею в реальному секторі, викликає низку інших організаційних вимог, що полягають у переорієнтації застарілої організаційно-функціональної та управлінської структури ЗЕД з обслуговування торговельно-посередницьких і торговельних зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема із Польщею, до забезпечення функціонування інвестиційно-виробничої (відтворювальної) моделі ЗЕВ. Нова організаційно-інституційна структура повинна створити для іноземного (в тому числі польського) інвестора належні умови інвестиційної діяльності, відповідати за результати інвестування та пов’язані з ними перетворення, забезпечити ефективність експорту національного капіталу.

Це зумовлює необхідність активного функціонування у її складі не лише державних, регіональних, муніципальних органів влади, зовнішньоторговельних об’єднань, спільних підприємств, а й банків, інвестиційних фондів, бірж, довірчих товариств, страхових компаній тощо, насамперед із спільним володінням капіталу, що передбачає розвиток міжнародного кооперування й кооперації не лише у реальному секторі, а й фінансовому (секторі фінансового посередництва). По-перше, створення спільних фінансових інституцій найкраще забезпечить функціонування спільного капіталу у реальному секторі. По-друге, спільні фінансові структури сприятимуть формуванню стійких каналів руху виробничих факторів. По-третє, орієнтуючись на максимізацію прибутку, фінансові інституції забезпечать недержавний (ринковий) контроль за оптимальністю використання інвестиційного потенціалу шляхом максимізації корисності споживачів по обидва боки кордону.

Потужними і складними фінансово-організаційними структурами, які могли б забезпечувати реалізацію коопераційних відносин одночасно у реальному й фінансовому секторі, є, на наш погляд, фінансово-промислові групи (ФПГ). Об’єднання українського і польського капіталу та управлінського ноу-хау в межах ФПГ з метою технологічної чи/й економічної інтеграції для реалізації спільних інвестиційних проектів може суттєво сприяти покращенню становища підприємств та інших організацій з обох країн, що об’єднали свої капітали, на вітчизняних і зарубіжних ринках, отриманню державної підтримки і, головне, втіленню в життя конкретних господарських завдань, в тому числі й геополітичного та геоекономічного значення. ФПГ може бути сформована навколо промислового підприємства, дослідного інституту, торговельної фірми за обов’язкової участі банку чи іншої кредитної установи і користуватися різними засобами державної підтримки, серед яких надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій, зниження норм обов’язкового резервування для банків, що входять в склад ФПГ, урядова фінансова підтримка ФПГ, що беруть участь у проектах загальнодержавного чи міжнародного значення, надання митних і податкових пільг тощо. Однак, враховуючи зарубіжний досвід діяльності ФПГ, а також недосконалість української законодавчої бази, однозначно говорити про доцільність створення і можливість ефективного функціонування українсько-польських ФПГ поки що передчасно. Формування фінансово-промислових груп може спричинити монополізацію ринку, використання урядових пільг не для підвищення ефективності реалізації конкретних проектів, а для покриття поточних операційних витрат підприємств, диверсифікації власності банків та отримання їх (банків) доступу до безпосереднього володіння і управління підприємствами, що, можливо, і не загрожує економічній безпеці держави, однак заважає оптимальній алокації ресурсів. Досягненню високої ефективності діяльності ФПГ не сприяє і вітчизняне законодавство. Закон України “Про промислово-фінансові групи” не точно визначає організаційну форму ФПГ, орієнтує підприємства на використання застарілих форм управління коопераційними зв’язками за допомогою договорів, обмежує строки функціонування ФПГ лише терміном реалізації затвердженої виробничої програми, консервує державно-монополістичне регулювання процесів створення, функціонування і ліквідації ФПГ. Ще одним суттєвим недоліком Закону “Про промислово-фінансові групи” є те, що він передбачає участь лише одного банку у ФПГ, а це суттєво обмежує її інвестиційні можливості.

Фінансове забезпечення реалізації спільних інвестиційних проектів, зокрема стратегічного геополітичного і геоекономічного значення із вищим строком окупності, може здійснюватися шляхом синдикованого кредитування, яке передбачає кооперування українських і польських банків, тобто об’єднання їх у синдикати з метою мобілізації інвестиційних ресурсів для надання кредиту в особливо великих розмірах. На відміну від кооперації в банківському секторі, що полягає в участі у капіталі, на обсяги якої накладаються законодавчі обмеження, кооперування банків здійснюється на основі добровільної згоди учасників, може мати різностроковий і менш ризиковий характер, а суттєвою його перевагою є створення можливостей для розширення масштабів кредитування. Незважаючи на те, що у високорозвинутих країнах популярність синдикованих кредитів зменшується у зв’язку з інтенсифікацією процесів сек’юритизації, для України і, певною мірою, Польщі, через обмеженість доступу до міжнародного ринку капіталу, утворення банківських синдикатів з метою надання інвестиційних кредитів є одним з найперспективніших механізмів, формування стійких і водночас мобільних каналів переливу капіталу.

Аналіз і оцінка інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідність трансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвиток двостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активної позиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій. Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що таке втручання опирається на використання різних форм й інструментів, які неоднаково і часто неоднозначно впливають на інвестиційну активність. Це вимагає порівняльного аналізу цих форм та інструментів з точки зору їхньої ефективності, що дозволить вибрати їх оптимальний набір в залежності від цілей і завдань іноземного інвестування. Вивчення літературних джерел, вітчизняного та зарубіжного (зокрема польського) законодавства дозволяє побудувати порівняльну таблицю (див. табл.4.3.).

Існує велика кількість варіантів об’єднання охарактеризованих у таблиці форм та інструментів стимулювання інвестиційних потоків у систему, в рамках якої максимізуються їхні позитивні риси і мінімізуються недоліки. Умовно поєднання тих чи інших форм та інструментів можна розділити на дві групи: ті, що на фоні оптимізації макроекономічних (оптимальна відсоткова ставка, виважена політика грошової пропозиції, стримана фіскальна політика, активні структурні зрушення з метою мінімізації інфляції витрат, підтримка довгостроково рівноважного валютного курсу), правових та інфраструктурних складових інвестиційного клімату сприятимуть активізації процесу інвестування в цілому, а також ті, що забезпечуватимуть підтримку конкретних інвестиційних проектів.

Табл.4.3. Форми та інструменти стимулювання інвестиційних потоків

Безумовно, сформувати чітку деталізовану схему використання форм та інструментів стимулювання інвестиційної активності, особливо у системі двосторонніх, в нашому випадку українсько-польських, відносин, неможливо, однак вважаємо за доцільне окреслити основні напрямки використання і потенційну роль інструментарію стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків у трансформації моделі зовнішньоекономічних відносин України – Польщею.

У світовій практиці широке застосування знайшов диференційований підхід щодо надання цільових податкових знижок і податкових пільг, зорієнтованих на активізацію інвестиційної діяльності в окремих галузях чи за визначеними державою напрямками соціально-економічного розвитку. Проте більшість країн, насамперед високорозвинутих, відходить від застосування податкового стимулювання іноземних інвестицій, опираючись на принцип національного режиму і надаючи перевагу іншим важелям регулювання інвестиційних потоків, а податкові використовують переважно локально (у офшорних центрах, ВЕЗ тощо). Усі податкові пільги, пов’язані із підвищенням конкурентних переваг іноземного інвестора на ринку країни-реципієнта, є недоцільними, що довела практика України (див.2.3). Однак, якщо реалізація українсько-польського проекту сприятиме експансії вітчизняного підприємства з польським капіталом на зарубіжні ринки, насамперед західноєвропейські, то з метою підвищення конкурентного потенціалу продукції такого підприємства доцільно знизити податковий тиск, щоб мінімізувати ціну одиниці товару. Після закріплення підприємства на зовнішньому ринку, потрібно відновити податкове навантаження на нього, а негативні наслідки цього кроку будуть компенсуватися дією ефекту масштабу. Проте зазначимо, що можливості використання такого напрямку податкової політики обмежені, оскільки воно може бути негативно сприйняте ВТО, якщо розцінюватиметься як інструмент прихованого протекціонізму чи тіньовий демпінг.

В умовах активізації інтеграційних процесів принциповою стає роль валютних інструментів стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків. Ступінь лібералізації валютного законодавства визначає: по-перше, рівень еластичності мобільності факторів виробництва; по-друге, доступність каналів руху капіталу для інвесторів і реципієнтів, вплив на які у зв’язку з дією неринкових чинників (наприклад, трансакційних витрат) нівелюється; по-третє, стійкість і стабільність фінансової інфраструктури. Відповідно, процес ущільнення економічних зв’язків у рамках інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських відносин має базуватися на рішенні щодо поступової лібералізації валютного режиму, що дозволить формувати фінансові канали між двома країнами не на спорадичній, а на системній основі і регламентуватиме фінансові контакти мікроодиниць фінансових і грошових секторів обох країн.

Це дасть можливість: суттєво зменшити трансакційні витрати, підвищити у ринковий спосіб гарантії ведення бізнесу для обох країн; диверсифікувати валютно-фінансові контакти, спрямовані на покращення обслуговування фінансовими посередниками суб’єктів фізичної економіки; завдяки лібералізації руху капіталу в рамках моделі українсько-польських відносин випробувати потенціал валютного сектора економіки України, який функціонуватиме у режимі відкритості (що відповідає вимогам ЄС), у відносинах з Польщею як кандидата на вступ у ЄС, що повинно виступити локомотивом зрушень в інтеграційних процесах та підвищити адаптаційні можливості грошового і реального секторів української економіки до стандартів фінансових ринків ЄС. Внаслідок цього утворюється своєрідний фінансовий коридор “Україна – Польща – ЄС”, через який вільно рухатимуться міжнародні інвестиційні потоки; завдяки використанню польського злотого та української гривні в розрахунках по двосторонніх трансакціях без посередництва третьої валюти знизити втрати від валютообмінних операцій, підвищити попит як на гривні, так і на злоті в рамках двосторонніх контактів, що сприятиме включенню національних валют обох країн у валютно-диверсифікаційні рішення українських і польських банків, суттєво спростить систему міжнародних розрахунків і платежів, мінімізує системні, курсові та інші ризики, які виникають в процесі міжбанківських розрахунків в інших валютах.

Використання грошово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційної активності в системі українсько-польських економічних відносин є важливим з огляду на каталізацію розвитку фінансово-банківського посередництва для забезпечення руху капіталу та обслуговування капітальних та інших трансакцій, що пов’язані з реалізацією спільних проектів. Оскільки рух коштів в рамках втілення в життя довгострокових проектів опосередковується використанням кредитних ліній або делегуванням уповноваженому банку обов’язків здійснювати оперативний менеджмент рахунків інвестора, то з метою підвищення надійності банків-учасників проекту та мінімізації тарифів за банківські послуги для учасників проектів доцільно розглянути можливість зменшення для банків тягаря по обов’язковому резервуванню. Це може досягатися шляхом виключення певної суми з кредитної лінії або залишків на рахунках інвестора з бази нарахування обов’язкових резервів чи через зменшення норми резервування щодо таких банківських пасивів.

При реалізації довгострокових проектів в рамках двосторонніх контактів принципово важливою є системна надійність здійснення платежів та організації поточного та інвестиційного кредитування. Тому з метою мінімізації структурних дисбалансів ліквідності банків, що обслугують чи кредитують проекти (в тому числі беруть участь у синдикованому кредитуванні), доцільно передбачити застосування важелів рефінансування. По-перше, рефінансування сприятиме подальшому цільовому спрямуванню коштів на реалізацію інвестиційного проекту завдяки підвищенню потенціалу банків-учасників проекту щодо розширення своїх активних операцій. По-друге, рефінансування забезпечить збалансованість поточних вимог та зобов’язань банку у випадку тимчасової незрівноваженості його позиції. По-третє, надходження коштів центрального банку у регіон реалізації значного інвестиційного проекту мультиплікує можливості банків щодо розширення поточного кредитування інституцій-сателітів проекту, малих і середніх підприємств, від активності яких залежить добробут регіону і успішність реалізації проекту.

Враховуючи складність розробки і застосування механізму компенсацій втрат держави, фінансово-банківського сектору, що виникають внаслідок використання фінансово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційних потоків (особливо в перехідних умовах), відносно нейтральними і практично однозначно доцільними вважаємо лише ті з них, що стосуються амортизаційної політики. Інші ж фінансово-кредитні важелі бажано зберегти для українсько-польських проектів геополітичного і геоекономічного значення, а право прийняття рішення щодо їх використання рекомендуємо делегувати регіональним і місцевим органам влади.

Як перший важливий етап інтеграції економіки України в європейську економічну систему український Уряд розглядає створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС. З огляду на прогрес, досягнутий Україною на шляху вступу у ВТО, Уряд України вже зараз готовий почати предметні консультації щодо підготовки відповідного угоди.

Реалізуються Програма розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2010 р. і Програма “Інвестиційний імідж України" з метою створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності і поширення про це інформації серед потенційних інвесторів. Прогнозується, що реалізація заходів Програм дозволить досягти в 2010 році обсягу прямих іноземних інвестицій у розмірі 10 млрд. дол. США, хоча при повному її виконанні прогнозований обсяг іноземних інвестицій може бути досягнуть і раніш. Загальний обсяг інвестицій в основний капітал сягнув 55,8 млрд. гривень у 2005 році, що у 2,4 рази більше в порівнянні з 2000 роком, а в 2010 році цей показник прогнозується на рівні 122,1 млрд. гривень, що в 5,2 рази більше рівня 2000 року й у 2,2 рази більше рівня 2005 року. Значний внесок у залучення інвестицій повинні здійснити спеціальні (вільні) економічні зони і території, де впроваджена спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Першочерговим визначене подальше удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності. Зокрема, уже ведеться робота з удосконалення механізмів практичного виконання Законів “Про угоди про розподіл продукції”, “Про концесії”, “Про концесії на будівництво й експлуатацію автомобільних доріг”, що буде сприяти в залученні інвестицій в економіку України.

Заходи щодо просування інвестиційних можливостей в Україні стали основою проекту програми “Інвестиційний імідж України”. Цей документ спрямований на демонстрацію досягнень України у формуванні сприятливого інвестиційного клімату за кордоном. Для цього визначений комплекс заходів щодо поліпшення інвестиційного іміджу України через висвітлення позитивних зрушень економічного розвитку України, а також становлення нашої держави у світі як рівноправного партнера з надійним інвестиційним потенціалом.

Вже реалізується ряд заходів щодо просування інвестиційних можливостей в Україні. За підтримкою Міністерства економіки в 2000 році створений Інтернет-сервер “Інвестиційні можливості в Україні” (домен www.imvu.com.ua) для допомоги регіонам і підприємствам у залученні фінансових засобів під їхні інвестиційні проекти. У рамках цього проекту обласні державні адміністрації забезпечуються методичними матеріалами, організована інфраструктура по зборі і підготовці для розміщення в Інтернету інвестиційних пропозицій і проектів, здійснюються заходи щодо їх просуванню до потенційних інвесторів.

 Серед позитивних явищ у залученні іноземних інвестицій в Україні варто згадати створення Українського центру сприяння іноземному інвестуванню (02.08.2005р.), який було утворено для забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки інвестиційної діяльності іноземних інвесторів та сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України. Подібні організації створено у багатьох країнах світу.

Основним завданням Центру є інформаційна та організаційна підготовка інвестиційних проектів іноземних інвесторів за принципом "єдиного вікна”, досудове вирішення спорів між іноземними інвесторами та органами державної влади. Завдання центру полягають у практичній реалізації державної інвестиційної політики України, виконання завдань державних органів виконавчої влади в сфері інвестиційної діяльності.

Світовий досвід створення подібних організацій вказує на те, що така практика є ефективною, коли між державою та іноземним інвестором стоїть виконавець, якій знає нагальні потреби інвестора, може інформувати органи державної влади про прогалини в законодавстві, відсутність механізмів реалізації раніше поставлених завдань. На підставі недоліків, що були виявлені на практиці Центром інші органи державної влади можуть вдосконалювати існуюче законодавство, полегшувати процедурні питання, що в свою чергу призводить до поліпшення інвестиційного клімату країни. У своїй роботі Центр спирається на досвід провідних держав світу, яки шляхом створення подібних до Центру установ значно підвищили інвестиційну привабливість та суттєво збільшили обсяг іноземних інвестицій до економіки своїх держав.

Важливим аспектом діяльності Центру є налагодження тісної співпраці з місцевими органами виконавчої влади, знання специфіки окремих регіонів України з метою надання іноземному інвестору найбільш повної інформації стосовно економічної ситуації в регіоні, особливостей інвестування у той чи інший регіон, спрощення роботи з місцевими органами виконавчої влади. Досудове врегулювання спорів між іноземними інвесторами та органами державної влади, є функцією, яка значно полегшує процедуру вирішення спірних питань та дозволяє всім зацікавленим сторонам знайти компромісне рішення щодо спірного предмету, що в свою чергу підвищує довіру іноземних інвесторів до державних органів та формує позитивний імідіж інвестиційний імідж держави. Досудове вирішення спорів дозволяє полегшити формалізований судовий процес, що призводить до спрощення процедури звернень інвесторів та пошуку діалогу з органами державної влади. Формування позитивного інвестиційного іміджу України на світовій арені дозволить не тільки залучити та суттєво збільшити обсяг іноземних інвестицій, а також сприяти встановленню іміджу України, як держави зі стабільним економічним становищем. Підготовка довідково-інформаційних та рекламних матеріалів щодо інвестиційного іміджу України та поширює їх, у тому числі з використанням Інтернету, є однім із приоритетних напрямків роботи Центру.

Центр набув членства у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям (WAIPA), яка об’єднує аналогічні установи й організації понад 150 держав світу. Членство у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям позитивно впливає на інвестиційний імідж України, відкриває можливості обміну досвідом з провідними ІРАs світу та поширення інформації про Центр через веб-сайт WAIPA. Центром укладено 12 Меморандумів про співробітництво та координацію дій у сфері залучення інвестицій – це Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Львівська, Рівненська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська та Тернопільська області.

Було створено власний веб-сайт Центру http://www.investukraine.org/. Підготовлено електронні презентації Центру та інвестиційного клімату в Україні. Видано та активно розповсюджуються брошури англійською мовою „Як зареєструвати підприємство в Україні” та „Основні макроекономічні індекси” із серії „Дорожня карта інвестора”. Підготовлено до друку ще 3 брошури цієї серії. Центром щомісячно публікується і розсилається Newsletter, постійно оновлюються інформаційні буклети англійською мовою з короткою інформацією про інвестиційні можливості України. Центр активно долучається до виконання Наказу Мінекономіки від 10.02.2006 № 56 «Про затвердження плану заходів щодо виконання Програми «Інвестиційний імідж України», а також бере регулярну участь в роботі Консультативної ради з іноземних інвестицій при Президентові України, зокрема, робочої групи з іміджевої політики.

Важливу роль у стимулюванні інвестиційної діяльності відіграє Державне агентство України з інвестицій та іновацій.

Що стосується таких форм стимулювання українсько-польського взаємного інвестування, як контроль над капіталом, політика власності, адміністративне стимулювання, то їхня роль полягає переважно у регулюванні руху капіталу, попередженні його надходження у небажані сфери чи втечі за кордон, прискоренні інвестиційного процесу тощо. Зважаючи на участь України і Польщі у спільних єврорегіональних структурах, перспективно високу активність польських інвесторів в українських СЕЗ, регіонах транскордонного співробітництва, застосування адміністративних інструментів стимулювання інвестиційного співробітництва з Польщею може бути ширшим, ніж з іншими країнами.