У криміналістичній техніці методи дослідження речових джерел, у структуру яких включені технічні засоби, що розширюють пізнавальні можливості дослідника, називають науково-технічними, або техніко-криміналістичними. Вони відносяться до приватно-криміналістичних методів і широко використовуються в слідчій і оперативно-розшуковій практиці. За їх допомогою органи попереднього слідства і дізнання вводять у процес доведення близько половини криміналістичної інформації. У 60 % оглядів місць події беруть участь фахівці і помічники слідчого, що використовують техніко-криміналістичні методи збирання інформації.
Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на базі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для здійснення різних видів практичної діяльності слідчого, співробітника органу дізнання, судового експерта. Оскільки значна частина криміналістичної техніки запозичена з інших галузей науки і техніки і є загальною, остільки і методи використання її в криміналістиці мало відрізняються від використання в материнських галузях.
Люмінесцентні і металографічні мікроскопи, спектрографи і спектрофотометри, застосовані для дослідження речових джерел по кримінальних справах, не стають криміналістичними засобами і способи їхнього використання не змінюються. Разом з тим, базуючись на успіхах у різних галузях знань, методи криміналістичних досліджень здобувають свою специфіку, суть якої визначається межами руйнування і знищення об'єкта, заснованими на суворому дотриманні процесуального закону. Так, при дослідженні малих кількостей речовини (шротинка, крапля крові, шматочок фарби і т.п.) застосовують тільки такі методи, що дозволяють зберегти об'єкт для повторного дослідження, необхідність якого нерідко виникає в кримінальному судочинстві. Речовий доказ повинен бути збережений протягом усього розслідування, судового розгляду до набрання вироком законної сили.
Структура наукового методу пізнання включає як обов'язковий елемент інструментарій (знаряддя праці), прилади, пристрої, що нерідко служать підставою для класифікації загальних і окремих методів дослідження. Так, за видами технічних засобів — фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер — розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні. Підставою для класифікації наукових методів (загальних і окремих) служать закономірності фундаментальних наук: математики, фізики, хімії, біології і т.п. Відповідно і методи називають математичними, фізичними, хімічними, біологічними. Зрозуміло, у кожній групі є власна класифікація.
У групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційні і т.п. Наприклад, основу спектральних методів складає фізична закономірність розкладання видимого світла на атомарний спектр, основу радіографічного — явище радіоактивності.
Іноді для розподілу технічних методів збирання криміналістичної інформації застосовують як підставу вид діяльності і кінцеву її ціль, зокрема, методи збирання доказів, фіксації, копіювання і моделювання, одержання зразків для експертного дослідження. Таким чином, для класифікації методів збирання криміналістичної інформації використовуються три підстави: 1) вид інструментарію, 2) закономірності фундаментальних наук; 3) вид діяльності і її ціль. Існують й інші підстави, наприклад, суб'єкт діяльності, вид досліджуваного об'єкта, що дозволяє поділяти окремі методи на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, транспортних засобів і т.п.
Усе це свідчить про те, що єдиної чіткої класифікації методів збирання (одержання) криміналістичної інформації технічними засобами не існує.
Оцінюючи розглянуті й інші наявні в літературі класифікації методів одержання криміналістичної інформації, варто погодитися з розподілом їх на два великих класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, застосовувані слідчим і органом дізнання, 2) методи одержання криміналістичної інформації фахівцем, помічником слідчого й експертом. Перший клас методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їхніх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілів, а також у документуванні явищ, дій, подій, зв'язаних з підготовкою, здійсненням злочину і прихованням його слідів. Це великий клас методів, загальних і окремих, що іноді називають методами слідчого, методами оперативного працівника, а Р.С. Бєлкін у 1979 році, як уже згадувалося, запропонував називати їх методами «польової криміналістики».
Другий клас включає головним чином лабораторні, як загальні, так і окремі, методи, використовувані в ході попереднього й експертного дослідження. Тому в даному, не менш об'ємному класі, існують класифікації за різними простими і змішаними підставами. Методи одержання криміналістичної інформації фахівцем нерідко називають лабораторними, експертними, або науково-дослідними. Однак усі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, у яких основою розподілу обраний вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної і т.п.
Методи збирання слідів
Розглянувши поняття та класифікацію інструментарію збирання криміналістично значимої інформації, перейдемо до більш детального аналізу кожного з методів та засобів.
Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на базі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для провадження різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта. Оскільки значна частина криміналістичної техніки запозичена з різних галузей науки і техніки, і є загальною, остільки і методи використання в криміналістиці мало чим відрізняються від використання їх в материнських галузях.
Структура наукового методу пізнання вміщує як обов'язковий елемент — інструментарій (знаряддя праця) — прилади, пристрої, які нерідко складають основу для класифікації загальних і часткових методів дослідження. Так, за видами технічних засобів — фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер — розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні. Основою для класифікації наукових методів (загальних і часткових) заведено використовувати закономірності таких фундаментальних наук, як математика, фізика, хімія, біологія тощо. Через це і методи називаються математичними, фізичними, хімічними, біологічними. Розуміється, у кожній групі є власна класифікація. В групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-адсорбаційні і т.ін.
Відповідно до класифікації, що наведена у спеціальній літературі, методи отримання криміналістичної інформації поділяються на два великі класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, що застосовуються слідчим і органом дізнання (методи "польової" криміналістики); 2) методи отримання криміналістичної інформації спеціалістом, помічником слідчого і експертом (лабораторні, експертні або науково-дослідницькі). Однак всі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких за основу поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчі, авторознавчі, трасологічні, судово-балістичні, портретно-криміналістичні і т.ін.
Методи виявлення, фіксації і попереднього дослідження речових джерел інформації - методи "польової" криміналістики.
Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є органи почуттів — зір, слух, нюх, дотик. Тому органолептичне спостереження (нагляд) служить головним методом початку пізнання для всякого суб'єкта правоохоронної діяльності.
Методи вимірювання поділяються на органолептичні та інструментальні. Суть перших — у порівнянні величини, що спостерігається, з уявним образом метричної міри або будь-яким зразком. Такі вимірювання приблизні, результати їх виражаються термінами: високий, низький, середній, великий, вище за середній, нижче від середнього тощо, що використовуються при опису зовнішніх ознак людини. Не рекомендується проводити приблизні вимірювання на місці події, а матеріальні джерела потребують точної кількісної фіксації.
Інструментальний метод вимірювання полягає в порівнянні об'єкта зі стандартною метричною мірою (метр, см, кг, г, см. кв., та ін.). Інструментальні методи існують трьох видів: контактні, безконтактні і комбіновані.
Контактні методи полягають в приведенні вимірювального засобу в контакт з вимірюваним об'єктом і таким чином в порівнянні його з одиницею виміру. Так, предмети, відстані між ними, сліди вимірюють, використовуючи для цього масштабні лінійки, рулетки, складні метри.
Суть процедури безконтактного замірювання полягає в порівнянні одиниці виміру (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об'єкта, наприклад, збільшеного мікросліду в полі мікроскопа із шкалою окуляр-мікрометра. До безконтактних належать і фотографічні методи вимірювання, що виконані спеціальними фотоапаратами і пристроями, розміщеними поряд з об'єктом при фотозйомці (масштабна лінійка, метр, глибинний масштаб і т.ін.).
Суть процедури комбінованого метода вимірювання зводиться до того, що спочатку контактним або безконтактним шляхом вимірюють об'єкт, а потім справжні його розміри визначають безконтактно.
Вимірювання при збиранні речових доказів
Види та методи вимірювань
Вимірювання – це операція метою якої є встановлення числових відношень між вимірювальними величинами і заздалегідь вибраними одиницями виміру – масштабами або шаблонами. Так при вимірюванні маси порівнюється дві з них – вимірюваного об'єкта і вибраного еталону.
Науково-технічна революція викликала широке впровадження технічних засобів у практику боротьби зі злочинністю і насамперед у процес вивчення об'єктів, що попадають у сферу розслідування. Оснащення криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ новою сучасною технікою жадає від експертів-криміналістів її знання і умілого використання.
Значне місце серед технічних засобів, які застосовуються при розслідуванні злочинів, займають засоби вимірювання. Немає жодного виду криміналістичної експертизи, при проведенні якої не здійснювалися б різного роду виміри, не використовувалися б технічні засоби.
Важко переоцінити роль вимірювання — одного зі шляхів пізнання природи людиною. Великий учений Д.І. Менделєєв, надаючи велике значення цьому процесові, писав, що наука починається з тих пір, як починають вимірювати. Велику роль вимірюванням в процесі пізнання відводив і відомий французький учений-криміналіст Е. Локар, який стверджував, що «розпізнати — значить виміряти»[12] .
Вимірювання як пізнавальний процес характеризується кількісним порівнянням величин тої самої якості. Так, при вимірюванні маси порівнюються дві з них — вимірюваного об'єкта й обраного еталона. У процесі вимірювання, визначаючи кількісні відносини між явищами, встановлюють деякі загальні зв'язки — зовнішню визначеність предметів. Фізичні ж величини виражають якісну визначеність явищ, їхню істотна властивість. Отже, за допомогою вимірювання знаходять зв'язки: загальні (кількість) й істотні (якість).
Вимірювання, проведені експертом-криміналістом, мають деяку специфіку, обумовлену головним чином об'єктами і цілями.
Об'єктами, які попадають у сферу розслідування злочинів, найчастіше бувають документи, холодна і вогнепальна зброя, предмети зі слідами знарядь злому, тобто різні матеріальні об'єкти, приєднані до матеріалів кримінальної справи як речові докази або зразки для порівняльного дослідження, а також матеріальна обстановка місця події і різного роду процеси (явища).
Професор Р.С. Бєлкін до об'єктів вимірювання у криміналістиці відносить:
- різні властивості предметів, що відіграють роль речових доказів або використовуються в іншій якості при виконанні експертних досліджень: їх число або складові частини числа, розміри, вага, температура, інтенсивність поглинання або випромінення тепла, об'єм та інше;
- кількісна сторона просторових відношень: відстань між предметами, пунктами, межами простору (наприклад, місця події);
- кількісна сторона часових відношень: частота та тривалість тих або інших процесів, явищ;
- швидкість руху людини, тварини, транспортного засобу та інших об'єктів взагалі або у даних умовах.[13]
Ці ж об'єкти і їх властивості можуть вимірюватись при проведенні криміналістичних експертиз. Експерт-криміналіст при цьому прагне встановити кількісну сторону і різні властивості або стан, що характеризують вимірювану величину того чи іншого предмету. З цією метою він проводить всілякі виміри – від найпростіших, коли веде підрахунок загальної кількості шроту в патроні, до виміру лінійних та кутових величин мікрорельєфу слідів, маси об'єктів і т.д. Ті або інші види вимірів можуть вироблятися при будь-якій криміналістичній експертизі. Так, при техніко-криміналістичному дослідженні документів може вимірятися висота і ширина відбитків машинописного і типографського шрифтів; при криміналістичному дослідженні зброї і слідів його застосування — кількість, ширина і кут нахилу слідів полів нарізів каналу стовбура зброї на стріляних кулях і т.д.
Встановлення кількісної характеристики об'єктів або їх частин має велике значення при проведенні як ідентифікаційних, так і неідентифікаційних досліджень. В першому випадку вимірювання дозволяє виділити індивідуальну сукупність ознак об'єктів ототожнення, в другому – одержати абсолютні величини, що мають велике значення при розслідуванні злочинів (наприклад, дистанцію, з яким вироблялася стрілянина, і т.п.). М.О. Селіванов відзначає, що «експерти-криміналісти роблять виміри переважно для забезпечення належної повноти і точності дослідження речовинних доказів»[14].
Теоретичною основою вимірювання є метрологія[15] — наука про виміри, методи і засоби забезпечення їхньої єдності і способи досягнення необхідної точності вимірів. До основних проблем метрології відносяться:
— загальна теорія вимірювання;
— одиниці фізичних величин і їх системи;
— методи і засоби вимірювання;
— основи забезпечення єдності вимірювання і однаковості їхніх засобів;
— еталони і зразки вимірів;
— методи передачі розмірів одиниць від еталонів або зразків до робочих засобів[16] .
Невміння правильно користуватись техніко-криміналістичними засобами виміру, опрацьовувати і оцінювати їх результати не рідко буває причиною помилкових висновків експерта-криміналіста.
Таким чином, вимірювання – це числова оцінка об'єкту в відношенні визначеної властивості – фізичної величини, загальної в якісному відношенні для багатьох об'єктів, але індивідуальної для кожного об'єкта в кількісному відношенні, тобто більше або менше, чим для іншого однорідного об'єкта. Кількісно конкретна фізична величина виражається у вигляді деякого числа одиниць даної величини.
Являючись загальним методом пізнання, вимірювання являється операцією, за допомогою якої, визначається відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної величини (яка приймається за одиницю), причому знаходження значення фізичної величини проводиться дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів. Кількісне ж значення вимірюваної величини визначається числом, що виражає відношення цієї величини до одиниці порівняння.
Основне рівняння виміру має вигляд:
Q = q • U,
де Q — вимірювана величина;
q — числове значення вимірюваної величини в прийнятих одиницях; U— одиниця виміру.
Класифікація вимірів на види здійснюється в залежності від різних підстав. Наприклад, за характером залежності вимірюваної величини від часу вимірювання розрізняють: статичні і динамічні виміри; за способом одержання результатів поділяють на пряме і непряме, на сукупне і спільне; за способом вираження результатів воно буває абсолютне і відносне; за умовами, що визначають точність результату, можуть бути максимально можливої точності, контрольно-перевірочним або технічним і т.д.
Статичні – це виміри, при яких вимірювальна величина залишається постійною (довжина), а динамічні – в процесі яких величина змінюється (час).
За способом отримання результатів вимірювання поділяються на прямі та побічні (непрямі).
Прямі вимірювання – це вимірювання при яких значення величини знаходять безпосередньо із акту вимірювання.
При проведенні прямих вимірів значення тієї чи іншої величини визначається шляхом порівняння її з визначеною мірою або шляхом відліку показання вимірювального пристрою, градуйованого у встановлених одиницях, наприклад, вимірювання маси на циферблатних терезах, температури – термометром, довжини – за допомогою масштабної лінійки і т.д.
Прямі виміри виражаються формулою:
Q=X,
де Q — шукане значення вимірюваної величини;
X — значення, що безпосередньо одержують з певних даних.
В тих випадках, коли прямі вимірювання не можливі, використовують побічні (непрямі) вимірювання. При яких значення величини знаходять на підставі відомої залежності між цією величиною і величинами, сутність яких знаходять з дослідних даних і обчислень. Метою побічного вимірювання є вирішення сукупності однорідних за формою рівнянь, що пов'язують шукаєму і прямовимірювані величини.
Воно характеризується оцінкою розміру за результатами вимірювання інших розмірів, пов'язаних із шуканим визначеною підпорядкованістю. При цьому вимірюють не власне обумовлену величину, а інші величини, функціонально з нею пов'язані. Значення ж вимірюваної величини знаходять шляхом обчислення по формулі:
Q = f(X1,X2,X3...),
де Q — шукане значення вимірюваної величини;
f — знак функціональної залежності форма якої і природа пов'язаних її величин заздалегідь відомі;
X1,X2,X3 — значення величин, вимірюваних прямим способом.
Ці виміри необхідно здійснювати неодноразово, змінюючи умови вимірюваних величин для одержання такого числа рівнянь, котре було б не менше числа шукаємих величин. Прикладом може служити визначення об'єму прямокутного паралелепіпеда за результатами прямих вимірів довжини в трьох взаємноперпендикулярних напрямках, або калібровка комплекту гир із яких відома маса тільки однієї гирі, а значення інших визначається шляхом сумісного зважування різних сполучень гир, включаючи і гирю маса якої відома.
Непрямі виміри, як правило, менш точні, ніж прямі, однак дозволяють знаходити деякі значення величин легше і простіше. Вони застосовуються також, коли шукану величину виміряти безпосередньо взагалі неможливо (не можна, наприклад, виміряти щільність твердого тіла, однак вона обумовлена результатами вимірів обсягу і маси) або в тих випадках, коли прямий вимір дає менш точний результат (при наявності точних засобів непрямі виміри деяких величин дозволяють одержати значно більш точні результати, ніж прямі).
Сукупними називають проведені одночасно виміри декількох однойменних величин, при яких шукані значення знаходять розв’язанням системи рівнянь, одержуваних при прямих вимірах різних сполучень цих величин.
Як приклад сукупних вимірів можна привести визначення маси окремих гир набору (калібрування), коли значення окремих мас гир знаходять на підставі прямого виміру однієї з них і за результатами прямих порівнянь мас різних сполучень гир. Так, при калібруванні гир в 10, 20, 20*, 50, 100, 200 і 500 г (зірочкою відзначена гирька, що має те ж саме номінальне значення) за однією зразковою (маса якої відома) гирькою, наприклад масою 10 г, роблять вимірювання, щораз змінюючи комбінацію гирьок у такий спосіб (цифри показують масу окремих гирьок, 10зр — масу зразкової гирьки в 10 г, а букви — вантажики, що додають або віднімають від маси гирьки, зазначеної в правій частині рівняння):
10=10зр+а,
10+10зр=20+b,
20*=20+c,
10+20+20*=50+d...
Вирішивши цю систему рівнянь, можна визначити значення кожної гирьки.
Спільні вимірюванні — це прямі або непрямі вимірювання двох або декількох неоднойменних величин, проведені одночасно з метою встановлення функціональної залежності між ними (наприклад, визначення залежності довжини тіла від температури).
Абсолютне – засновано на прямих вимірюваннях однієї або декількох основних величин і (або) використанні значень фізичних констант, через які вимірювана фізична величина може бути виражена. Прикладом абсолютного вимірювання може служити визначення довжини в метрах.
Відносне — це вимірювання відносини величини до однойменної величини, що відіграє роль одиниці, або зміни величини стосовно однойменної величини, прийнятої за вихідну.
Вимірювання максимально можливої точності, яку можна досягти на сучасному рівні розвитку науки і техніки, — це насамперед еталонні виміри, пов'язані з найбільшою точністю відтворення встановлених одиниць фізичних величин, а також вимірювання фізичних констант.
Контрольно-перевірочні здійснюються такими засобами і методами, що гарантують погрішність результату, не перевищуючу деяку, заздалегідь встановлену.
Найбільш розповсюдженими є технічні вимірювання, погрішність результатів яких визначається характеристиками засобів вимірів. Технічні вимірювання здійснюються при проведенні криміналістичних експертиз.
Вимірювання можна здійснювати різними методами. Метод — це сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювання[17]. Конкретні методи визначаються цілим рядом ознак, до яких варто віднести вид вимірюваної величини, її розміри, необхідну точність результату, умови, при яких проводяться виміри, і інші. Знання методів і вміле їхнє застосування істотно полегшує цей процес і підвищує якість результату. Одна й та ж сама фізична величина може бути виміряна різними методами.
До методів вимірювання відносяться: метод безпосередньої оцінки, порівняння з мірою, протиставлення, диференціальний, нульовий, заміщення, співпадання.
Найбільш розповсюдженим є метод безпосередньої оцінки, у якому значення величини визначають безпосередньо по відліковому пристрою вимірювального приладу прямої дії, одержуючи в такий спосіб значення вимірюваної величини без яких-небудь додаткових дій з боку експерта і без обчислень (за винятком множення показань на ціну поділки шкали приладу). У криміналістичній експертній практиці при вимірюванні методом безпосередньої оцінки використовують циферблатні ваги для вимірювання маси, лінійки і рулетки — для вимірювання довжини, динамометри — для визначення зусилля, прикладеного до спускового гачка при стрільбі з вогнепальної зброї, і т.д.
При застосуванні методу порівняння з мірою – вимірювану величину порівнюють з величиною, відтвореною мірою[18] . Прикладом використання цього методу служить вимір маси на важільних вагах із зрівноважуванням гирями.
Метод протиставлення — це метод порівняння з мірою, у якому вимірювана величина і величина, відтворена мірою, одночасно впливає на прилад порівняння (наприклад, рівноплечні ваги), за допомогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами. Так вимірюється маса на рівноплечних вагах: розташовуємо на двох чашках ваг вимірювану масу і гирі, що її врівноважують.
Диференціальним називають метод порівняння з мірою, у якому на вимірювальний прилад впливає різниця вимірюваної невідомої величини. Цей метод не знайшов застосування в криміналістичній експертній практиці і використовується в основному при перевірці засобів вимірів, наприклад, мір довжини – порівнянням зі зразковою мірою на компараторі.
Нульовий — це метод порівняння з мірою, у якому результуючий ефект впливу величин на прилад порівняння доводять до нуля. Нульовий метод є одним з перших в історії розвитку техніки точних вимірів. Характерним прикладом такого методу є зважування вантажів на підоймових вагах. Він полягає в порівнянні з величиною, значення якої відомо. Цю величину вибирають таким чином, щоб різниця між вимірюваною і відомою величинами дорівнювала нулеві. Збіг значень цих величин спостерігають за допомогою покажчика — частини відлікового пристрою приладу, положення якого щодо оцінок шкали визначає показання засобу виміру (наприклад, зважування на точних вагах за допомогою набору гир, коли на чашку ваг кладуть в низхідному порядку значення їхніх мас доти, поки стрілка ваг не встановиться проти нуль-індикатора).
Метод заміщення – це метод порівняння з мірою, у якому вимірювану величину заміщують відомою величиною, відтвореною мірою, наприклад, зважування з почерговим поміщенням вимірюваної маси і гир на одну чашку ваг.
Методом співпадань називають порівняння з мірою, у якому різниця між вимірюваною величиною і величиною, відтвореною мірою, вимірюють, використовуючи збіг оцінок шкал або періодичних сигналів. На цьому методі засновано, наприклад, вимір розміру штангенінструментами з ноніусами, при яких спостерігають збіг оцінок шкал штанги і ноніуса[19] . Шкала ноніуса штангенциркуля розбита на десять поділок, кожна з яких дорівнює 0,9 поділки основної шкали (0,9 мм). У випадку, коли нульова оцінка шкали ноніуса виявиться між показаннями основної шкали штангенциркуля, це буде означати, що до цілого числа міліметрів варто додати деяке число х десятих часток міліметра (х.0,1). Для визначення числа х необхідно знайти оцінку шкали ноніуса, що збігає з якою-небудь оцінкою основної шкали (мал. 14). Допустимо, такою оцінкою буде п-а шкала ноніуса. Тому, що вимірювана дробова частина міліметра 0,1n: дорівнює різниці між цілим числом міліметрів по основній шкалі штангенциркуля (п мм) і відстанню по шкалі ноніуса від нульової до співпадаючої поділки, рівним 0,9 мм, можна написати:
0,lx=n-n.0,9 = 0,ln, тобто х=п.
Отже, порядковий номер співпадаючої поділки ноніуса безпосередньо дає число десятих часток міліметра. На малюнку 1n=7 і 0,1х=0,7 мм[20] .
При проведенні більшості вимірів числове значення вимірюваної величини може бути отримано тільки після її видозміни тим або іншим способом. Так, при вимірюванні довжини лінійкою або штангенциркулем результат одержують без перетворення. При вимірі ж довжини за допомогою мікрометра для відліку часток міліметра їх перетворять у переміщення покажчика по колу.
Вимірювання включає наступні елементи:
- об'єкт;
- одиниці вимірювання;
- технічні засоби, проградуйовані в вибраних одиницях;
- метод;
- спостерігача, сприймаючого вимірювання;
- кінцевий результат.
Процес вимірювання складається як правило, із наступних етапів:
- вибір вимірювального приладу або міри та методу, які забезпечать необхідну точність результату;
- встановлення приладу, що включає в себе також і перевірку правильності його показання;
- спостереження досліджуваного об'єкта, що полягає у визначенні моменту конкретного стану приладу і вимірюваного об'єкту;
- відлік по наявному на приладі масштабу, в результаті чого одержують значення вимірюваної величини ;
- обробка результатів виміру.
Засоби вимірювання
Вимірювальні засоби, до складу яких входять інструменти та прилади, що використовуються при розслідуванні злочинів, дозволяють розширити можливості чуттєвого сприйняття фізичних явищ. Достатньо сказати, що завдяки органам відчуття людина сприймає в кінцевому результаті показання цих інструментів та приладів або результат проведеного за їх допомогою вимірювання.
Експертні підрозділи органів внутрішніх справ оснащені різними засобами вимірювання, що надають можливість вирішувати найскладніші задачі криміналістичної діагностики та ідентифікації. Різновид засобів, методів та прийомів виміру потребує знань межі застосованості конкретного приладу або інструменту, методу та прийому вимірювання, типу та об'єму інформації, необхідної для особи, що проводить вимірювання.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 241.
