В умовах оновлення змісту освіти в українській національній школі, розбудови української національної культури, спроби надати національній освіті загальноєвропейського характеру і входження її у світове співтовариство виключно важливого значення набуває використання естетико-виховних можливостей народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, глибокий духовний зміст та поліфункціональність якого покликані сприяти передачі естетичного досвіду попередніх поколінь, формувати в учнів початкових класів здатність сприймати, оцінювати та примножувати культурні традиції українського народу, сприяти вдосконаленню естетичного виховання і розвитку учнів.
Найкращих виховних і творчих результатів, як показали наші спостереження, домагаються ті школярі, в яких залучають до народного мистецтва вже з 1 класу, а в сім’ї — ще з дошкільного віку. Ознайомлення учнів з доступними їхньому розумінню художніми виробами поступово готує їх до сприйняття прекрасного в мистецтві і житті, формує в них естетичний смак.
Досвідчені вчителі насамперед привчають дітей помічати красу у природі. Це дуже важливо, адже духовний світ людини формується у постійному спілкуванні з природою.
Дослідження впливу використання народних промислів і ремесел ми проводили у загальноосвітніх школах №№32, 86, 91 м. Львова. У процесі дослідження інтенсивно відбувалося впровадження у навчальний процес на уроках образотворчого мистецтва художніх технік – писанкарства, петриківського розпису та гончарства.
За програмами вже 1-4 класах велика увага приділяється розвитку творчої уяви дітей. Цього можна досягти, зокрема, в процесі роботи над близькими і зрозумілими дітям предметами-іграшками. Тривалий час іграшка була незалежно забута. Спочатку першокласники щось малювали, а потім ліпили з пластиліну. В наступних класах завдання ускладнюється.
Для розвитку виховного значення декоративної творчості достатньо розглянути, які учні оволодіють деякими видами народного мистецтва. Так, у Прикарпатті основним способом художньої обробки деревини є різьблення, вишивка, лозоплетіння. Але найбільше Прикарпаття славиться різьбленням по дереву.
Ознайомлення з творами народних умільців значною мірою сприяє формуванню в школярів потреби самим творити прекрасне. Воно викликає почуття любові до рідного краю, шанобливе ставлення до самобутнього мистецтва та його творів.
Перед початком практичних робіт вчителі проводять з учнями бесіди, показують їм спеціально підготовлені вироби. На наступних уроках — вивчають з ними основи творення художніх предметів, їх образну природу, зв’язки художньої форми з технологічними способами обробки, властивостями і можливостями матеріалу тощо.
За новою програмою зараз в початкових класах дуже багато уваги приділяється народним промислам. Таким як: витинання, вишивка, декоративний розпис, ліплення, аплікація.
Реалізація завдань національного виховання вимагає глибокого наукового аналізу змісту і форм усієї виховної роботи, яка проводиться на сучасному етапі, Це й закономірно, адже в національно свідомих, всебічно розвинутих українських дітях – наша надія, майбутнє нації та самостійної Української держави.
У системі національного виховання важлива роль відводиться естетичній освіті, виховання учнівської молоді, набуття досвіду його практичного здійснення яка повинна сприяти розвиткові у молоді почуття прекрасного, а відтак і формувати у неї високі моральні якості.
Дослідження вітчизняними і зарубіжними вченими різних аспектів естетичного певною мірою збагатили педагогічну науку і практику як важливим емпіричним матеріалом, так і теоретичними висновками.
Ми вважаємо, що проблема впливу народних промислів та ремесел як важливого засобу естетичного виховання і розвитку молодших школярів вимагає глибокого дослідження з урахуванням регіональних особливостей, оскільки результати експериментальних досліджень показали, що формування у молоді правильного розуміння законів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ефективніше вдається тоді, коли процес навчання опирається на міцний ґрунт народних художніх традицій, а Львівщина – саме той етнографічний регіон, де залягає потужний пласт народного мистецтва.
Естетичне виховання обумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних відносяться середовище й умови, в яких проходить формування естетичних уявлень особистості, до суб'єктивних - естетичний рівень розвитку учнів, їх нахили та інтереси.
Естетичний смак формується разом із становленням особистості. До завершення навчання в неповній середній школі в учнів уже склався певний естетичний смак, але він ще нестійкий. У процесі естетичного виховання ми поставили перед собою завдання визначити ступінь підготовки, а також особливості формування особистості молодшого школяра.
Завдання експериментального дослідження на першому етапі полягало в тому, щоб визначити об'єм і рівень естетичного розвитку і специфічні особливості естетичного виховання учнів.
З'ясування рівня естетичного розвитку учнів проводилося на базі навчальних закладів м. Львова з поглибленим вивченням образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
Експериментальні дослідження проводилися поетапно:
I. Вивчення середовища, в якому навчались і виховувались учні, їх загальноосвітній та загальнокультурний рівні.
II. Встановлення специфічних можливостей народних художніх промислів Львівщини і їх впливу на характер естетичного сприйняття.
III.Виявлення своєрідності естетичного смаку учнів.
IV.Визначення об'єму і рівня художньо-естетичної інформації учнів.
У відповідності до основних етапів дослідження нами були розроблені критерії естетично вихованої особистості учнів:
1. Інтерес учнів до всіх видів мистецтва.
2. Характер естетичних оцінюючих уявлень.
3. Розвиненість естетичного смаку.
4. Естетичне відношення до дійсності.
5. Елементи творчого ставлення до трудової діяльності.
На їх основі визначені такі показники:
1. Знання літератури й мистецтва — показник рівня естетичної освіченості.
2. Потреба в інформації про мистецтво і найбільш видатних його діячах - ступінь естетичного розвитку.
3. Розуміння і здатність сприймати творчість народних умільців Львівщини, а також культуру і народну творчість інших регіонів – показник рівня естетичної культури особистості.
4. Наявність естетичного ідеалу.
5. Елементи творчого вияву особистості.
Практика підтвердила, що естетичному вихованню і розвиткові особистості молодшого школяра сприяють такі чинники:
1. Естетичне виховання в колективі, яке сприяє формуванню естетичних аспектів в основній трудовій діяльності індивіда.
2. Естетичне виховання під впливом оточуючого речово-предметного середовища.
3. Естетичне виховання через вплив творів мистецтва.
4. Естетичне виховання в ході занять художньою самодіяльністю.
5. Теоретичне естетичне виховання.
Одним із найважливіших джерел естетичного виховання і розвитку молодших школярів є мистецтво. Воно будить творчі сили учнів, робить доступним процес художньої творчості. Мистецтво, подібно до мови, є засобом спілкування людей, подібно до науки - засобом пізнання дійсності, подібно до педагогіки й моралі—засобом виховання, прищеплення знань і норм поведінки в суспільстві.
Особливість мистецтва в тому, що ідея втілюється в такій формі, як збуджує емоції, активізує уяву людини, викликає особливі переживання, називають естетичними. А звідси необхідність розвивати емоційний світ школяра.
Діти мислять конкретно. Зорові образи, що виникають у них при сприйманні, наприклад, творів живопису, легко запам'ятовуються залишаються в пам'яті на довгі роки. Ці образи збуджують певні емоції, роблять сприймання життя конкретнішим. Діти люблять усе барвисте, яскраві (квіти, картини, іграшки). Колір у живописі - це те саме, що звук у музиці. Недарма художники говорять про особливе "звучання" кольору. І.Ю. Рєпін говорив, що "... форма - тіло живопису, малюнок - нерви, а фарби – його кров".
Тому завдання педагога полягає в тому, щоб навчити учнів глибоке розуміти ідейно-художнє багатство картини: адже в образотворчому мистецтв головне не в кількості бачення художніх творів, а в їх розумінні, в умінні дивитися і "читати" картину, тому дуже важливо під час аналізу творінь образотворчого мистецтва дотримуватись певної послідовності, системи.
На наш погляд, найбільш прийнятною може бути, приміром, така послідовність аналізу картин живопису:
1. Спочатку визначається тема та сюжетна основа твору, тобто те, що приваблює увагу при першому ознайомленні.
2. Визначається жанр картини, зображені на ній події чи картини побуту, портретна фігура чи історичний індивідуальний портрет, пейзаж чи натюрморт і т. д.
3. Відшукується тематичний вузол картини: що найбільше привертає увагу, які саме постаті є головними, центральними, в яких зв'язках з ними інші фігури, які зв'язки між постатями першого (переднього) плану із тим, що знаходиться далі, в глибині.
4. З'ясовується, які деталі твору є найбільш колоритними, що художник особливо хотів підкреслити (поза, вираз обличчя), статичність чи динаміку зафіксованого положення тіла, положення рук тощо.
5. Соціальна та історична основа картини.
6. Останнім етапом аналізу картини є вивчення її художніх засобів та деталей, якими користується митець. Художні засоби розглядаються в єдності з ідейно-тематичним задумом і сюжетною основою.
Важливу роль в естетичному вихованні і розвитку молодших школярів відіграє народне мистецтво Прикарпаття (вишивання, різьба по дереву, кераміка, випалювання, інкрустація, ткацтво, килимарство та інше).
Досвід роботи педагогічного колективу львівських загальноосвітніх середніх шкіл І-Ш ступенів показав, що заняття учнів народною творчістю сприяють не тільки естетичному вихованню і розвитку учнів, але й моральному.
Майстерність рук народних умільців, їх творча фантазія, втілена в дивовижної краси килимах, художніх розписах, різьбі по дереву, інтарсії, інкрустації, вишивках, радують око, стимулюють художнє й естетичне мислення учнів.
Важливу роль у розвитку творчої фантазії учнів, розробці нових колористичних узорів відіграє ознайомлення учнів з орнаментами – цим найдавнішим виявом художньої творчості.
Орнамент (з лат. оздоба) - декоративний мотив, окремий або такий, що повторюється регулярно в заданому режимі.
Дослідники народного мистецтва (Є. Антонович, П. Лосюк, В.Шпільчак, В. Корпанюк, Б. Тимків, Ю. Юсипчук, Б. Бойчук та інші) вважають, що народна художня творчість є особливим типом естетичного освоєння дійсності, має широкі можливості художньо-образного відображення навколишнього середовища, впливу на почуття, смакові уподобання, ціннісні орієнтації та морально-естетичні ідеали особистості. Ними виділені аспекти народної художньої творчості, які набувають особливого значення в освітньо-виховному процесі. До них віднесені естетико-виховні можливості засобів виразності, змісту і функцій народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Канонічність художньо-образного відтворення дійсності, синтетичність образної структури, подібність до зразка є тими засобами виразності народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що впливають на естетичні почуття.
Велике значення в естетичному вихованні і розвитку учнів належить народним художнім промислам. Сучасні художні народні промисли є такі:
Велике значення в естетичному вихованні і розвитку учнів, як показала практика, належить вивченню творчості окремих майстрів народної творчості, а також ознайомленню зі зразками традиційного селянського побуту на Львівщині під час проведення екскурсій.
Ось, наприклад, завдання для учнів під час проведення екскурсій:
Завдання № 1.
1. Коротко описати і замалювати окремі зразки предметів традиційного селянського побуту, прикрашених різьбою (рахви, кухлі, граблі, коси, сільнички, тарілки, сідла та інше).
2. Ознайомитися з творчістю заслужених майстрів народної творчості України.
Завдання № 2.
1. Вивчити кольорову орнаментику, інкрустацію бісером і цінними
2. породами деревини.
3. Ознайомитись із творчістю Я. Тонюка (точіння, прикраси виробів дрібно-візерунчатими поясами орнаментики і кільцями-дармовісами).
Завдання № З
1. Ознайомитися з прикладами традиційної сільської дерев'яної забудови, з'ясувати її архітектурні особливості.
2. Встановити творчі контакти з учнями сільських шкіл Шумського району.
Як показує практика, такі екскурсії сприяють більш глибшому розумінню народних традицій художніх промислів, розвитку композиційного мислення в учнів, налагодженню безпосередніх контактів зі школами в напрямі вивчення, збереження та розвитку традиційної культурної декоративно-прикладної спадщини рідного краю.
У результаті такого систематичного цілеспрямованого використання образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в естетичному вихованні і розвитку молодші школярі здобувають певні знання в оцінці художніх виробів. Художні вироби учні аналізують за такими об'єктивними показниками:
§ художня виразність виробу (декоративна, пластична, кольорова і композиційна);
§ ступінь оволодіння принципами створення художніх виробів, які виражаються у відповідності форми і пропорцій предмета його призначенню і матеріалу, в єдності художньої форми і практичного призначення, тобто естетичного й утилітарного;
§ техніка різьби, інтарсії, інкрустації;
§ якість столярної роботи;
§ рівень художньо-естетичного завершення виробу (краса силуету, витонченість ліній, якість обробки матеріалу, орнаментальні прикраси).
Художні вироби учнів оцінювались за трибальною шкалою:
а) художня виразність: 1 - слабо виражена; 2 - помірно виражена; 3 - яскраво виражена;
б) ступінь оволодіння принципами створення художніх виробів: 1 - низький; 2 - середній; З - високий;
в) техніка різьби, інтарсії, інкрустації: 1 - низька; 2 - середня; 3 - висока;
г) якість столярної роботи: 1 - низька; 2 - середня; 3 - висока;
д) рівень художньо-естетичної досконалості виробу: 1 - низький; 2 - середній; 3 - високий.
Важлива роль в естетичному вихованні й розвитку молодших школярів належить художнім музеям, створеним у навчальних закладах.
Прилучити учнів до скарбів народної творчості – першорядне завдання педагогічних колективів. Передовий педагогічний досвід учителів Львівщини показує, що ознайомлення учнів із творчістю народних майстрів сприяє розвиткові творчого мислення, спонукає до пошуків нових орнаментальних форм, композиційних рішень.
Пошукова робота учнів під керівництвом учителів часто приводить до створення музеїв образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, особливість яких полягає в тому, що їх експозиції, створені в результаті пошуково-дослідницької роботи, використовуються відповідно до навчально-виховних завдань навчальних закладів.
Наступним етапом дослідження стало проведення занять з образотворчого мистецтва з використанням художніх технік – виконання елементів петриківського розпису, писанкарства та гончарства (ліплення).
На початку дослідження ми спостерігали, що учні перший час малюють неправильно і допускають такі помилки: малюнки маленькі, не вміють розрахувати малюнок і через те розташовують його не в центрі. Щоб учні не малювали предмети маленькими, показуємо три зображення предмета: намальований маленьким, дуже великим і правильно розрахований за розміром паперу.
Помилкам в пропорціях запобігаємо розраховуванням малюнка. Перший час розраховуємо послідовним методом, тобто учні малюють вслід за вчителем. Цей метод привчає дітей до вміння міркувати, спостерігати і вчить їх, як почати і закінчити малюнок. Під час побудови малюнка спостерігаємо, як учні малюють загальну форму предмета і як він розташований на аркуші, чи правильно вибрано розмір малюнка, чи точно передані його пропорції. Не слід перевіряти помилки тільки на готовому зображенні, корисніше це робити під час малювання.
При передаванні форми в малюнках дітей трапляються такі помилки: порушення пропорцій предмета, неправильна форма, криві лінії, різні розміри однакових деталей предмета. Помітивши помилки, скеровуємо увагу учнів на натуру, пропонуємо порівняти з нею малюнок, самостійно знайти помилки і і виправити їх. При виправленні помилок можна показати, де помилка, але виправляти її повинні учні самостійно.
Аналізуючи роботи, підводимо учнів до розуміння причин помилок і вказуємо, як самостійно їх виправити. Часто помилки виправляються при активній участі всього класу. Якщо спостерігаємо однакові помилки, то припиняємо роботу класу, запитуємо учнів, які допущені помилки, демонструємо роботи учнів з неправильним зображенням. Можна на класній дошці пояснити, як виправити помилку. Малюємо предмет так, як його передав учень, і після виявлення помилки пропонуємо одному з учнів виправити її. Після розбирання помилок учні перевіряють свої роботи. Вчитель допомагає лише тоді, коли учень не бачить своїх помилок.
Якщо зображення неправильне, діти спішать видалити гумкою неправильні лінії. Пояснюємо дітям, що раніш, ніж їх 
видаляти, треба виправити малюнок і лише після цього стерти неправильні лінії. Часте застосовування гумки викликає в дітей недбале ставлення до малювання, вони працюють неуважно, бо впевнені, що завжди можна стерти і почати малюнок ізнов. Дуже важливо, щоб учні зрозуміли, що коли часто застосовувати гумку, малюнок забруднюватиметься. Вчитель не повинен сам виправляти помилки в роботах учнів. Якщо учні самі виправлятимуть помилки, вони зрозуміють, у чому полягає неправильність зображення. Учні запам'ятають помилки, дізнаються, як їх виправити, і в майбутньому це робитимуть. Адже ж пояснення помилок і спрямовується саме на те, щоб запобігти виникненню помилок. Дуже важливо, щоб учень після розбирання помилок сам їх побачив.
Корисно через кілька перших уроків, коли учні вже знатимуть, як треба починати малюнок, якщо є помилки, показати роботу класові, запитати автора «Що неправильно?» або «Чи все правильно?» і запропонувати йому самому знайти і виправити помилку. Самостійне знаходження і виправлення помилок надовго запам'ятовується учням.
Учні з хорошою зоровою пам'яттю фіксують зображення, яке вчитель виконав на дошці, так точно, що можуть повторити малюнок без помилок. Вони перестають спостерігати натуру і малюють за пам'яттю, але через те що учні механічно повторюють форму, на наступному уроці виникають ті самі.
До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати олівцями, фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок.
Навчаючи прийомів роботи олівцями, вчитель пояснює, що не можна розфарбовувати, переходячи за межі малюнка. Для цього він показує всьому класу, як починати і закінчувати розфарбовування. Учні повинні наносити штрихи на малюнку тільки в одному напрямі і дотримувати його до кінця розфарбовування. Штрихи не повинні бути дуже довгі, розмашисті. Дуже короткі штрихи також не рекомендуються, бо тоді діти відставатимуть у темпі роботи. При повторному розфарбовуванні, щоб підсилити тон, можна взяти новий напрям штрихів, якого також треба дотримувати до кінця. Вчитель показує, як працювати біля контуру малюнка, тобто розфарбовувати, відриваючи олівець від паперу. Штрихування з відривом лінії біля контуру привчає розфарбовувати, не виходячи за межі малюнка.
В 3 класі учні переходять від площинного малювання до об’ємного. Цей перехід один з найважчих при навчанні малювання. Переходячи до об'ємного, або перспективного, малювання, навчаємо дітей зображати предмети такими, якими їх бачимо, враховуючи точку зору того, хто малює, і положення предмета в просторі. При цьому більш ніж будь-коли постає питання про свідоме засвоєння, і з цією метою треба якомога більше урізноманітнювати методи навчання.
Треба зауважити, що всі пояснення про віддалення і скорочення предметів, які бачить наше око, проводимо наочно— ознайомлюємо дітей з наочною, або спостережуваною, перспективою. Діти звикли малювати предмет таким, яким вони його знають, не враховуючи перспективних скорочень. При переході до перспективного малювання для них важко зрозуміти і побачити зміни форми предметів.
В природі тільки одна форма зберігає свої видимі зовнішні обриси з усіх точок зору, зі всіх боків. Це форма кулі. Малюючи кулю, можна її установити на столі вчителя. Куля повинна бути велика, із світлою матовою поверхнею. Малювання остова кулі має істотне значення для запобігання помилкам при зображенні таких предметів, як двокольоровий м'яч, або коли треба намалювати кулю з вирізом (частина головки сиру, кавуна тощо). Звертаємо увагу учнів на те, що який би не був вузький овал (еліпс) при малюванні предметів круглої форми, переходи справа і зліва будуть плавні, без кутів.
Виявивши помилки, спостерігаємо натуру і для перевірки запитуємо:
1) Чи схожий малюнок на натуру? Чи правильно передані пропорції предмета?
2) Чи можна із малюнка визначити, що основа предмета знаходиться нижче, ніж верх його по відношенню до рівня очей?
3) Чи нема кутів на малюнку замість плавних поворотів в овалу справа і зліва?
4) Перевірте за допомогою легкої вертикальної лінії, чи не падає, не нахиляється предмет вправо або вліво (проводимо вісь обертання).
В добре скомпонованому малюнку не можна з жодного боку ні додати, ні відняти навіть маленького клаптика паперу. Якщо малюнок розташований неправильно, спостерігаємо, що він то надто великий або дуже малий, то притискується до одного краю, а з протилежного краю аркуша багато вільного місця, то весь розміщений зверху, а внизу пусто.
Треба наполегливо вимагати від учнів починати малюнок з визначення крайніх точок всієї групи предметів як за висотою, так і за шириною. Ці точки і будуть межами малюнка. Проте відразу правильно визначити межі малюнка важко. Щоб не було помилки, не треба межі малюнка позначати надто близько до країв аркуша, це допоможе при виправленні помилок, якщо треба буде збільшити розмір малюнка.
Щоб запобігти помилкам на уроках малювання, дуже важливо навчити дітей міркувати і порівнювати розміри, форму, знаходити подібність і відмінність між предметами і весь час задавати собі запитання: чи гарно це, чи правильно, а як можна зробити краще.
Щоб учні на уроках малювання не робили помилок, для цього на уроках проводять попередні вправи як засіб розвитку моторики рук і оволодіння правильними навичками в роботі. При цьому велике значення має постійне спостереження вчителя за правильною посадкою дітей, за тим, як вони користуються приладдям для малювання, що допоможе учням набути початкових технічних навичок, які тісно зв'язані з розвитком і постановкою руки. Цих навичок набувають через попередні справи.
З перших же уроків треба пояснити учням, що малювати треба великим планом, заповнювати весь аркуш, але так, щоб малюнкові не було дуже «тісно». Не повинні бути і надто великі поля.
Усне пояснення без показу неможливе на уроках малювання; нема такого уроку, який може добре пройти лише при усному поясненні. Слово завжди поєднується з показом навчальних посібників, з аналізом робіт, з пояснювальним малюнком на класній дошці. Пояснюючи композицію малюнка, дуже корисно показувати роботи учнів минулого року.
Учні переносять свої думки на папір, а про те, як писати букву, вони вже не думають. Точнісінько так само повинно бути і при малюванні: діти повинні вправлятись в різних рухах доти, поки не навчаться проводити лінії легко і вільно.
Для проведення вправ застосовуємо кольорові олівці з тупо заструганим кінцем. Пояснюємо учням, що лінії проводяться повторними рухами, що під час роботи рухається вся рука. Не можна класти руку на парту; легко опиратись можна лише на мізинець. Потім показуємо, як проводити лінії,— зліва направо, звертаємо увагу на те, що вся рука рухається разом з кистю і лікоть то віддаляється від тулуба, то наближається до нього. «Раніш ніж провести лінію, я шукаю її напрям, думаю, як правильно провести лінію, стежу очима за крейдою і, якщо почуватиму, що правильний напрям в повітрі знайдено, ледве торкаючись крейдою до дошки, проводжу лінію вправо і, не відриваючи крейду, проводжу лінію назад»,— пояснює вчитель.
Якщо лінія вийшла неправильна, ми її не стираємо, але й не проводимо по ній назад, а намагаємось провести поруч іншу — правильну. Звичайно, коли учні проводять горизонтальні лінії з правого краю зошита, лінії зліва опускаються вниз. Пояснюючи цю помилку на дошці, звертаємо увагу на те, що лінії від краю дошки відхилились вниз і що відстань до краю дошки збільшилась, тоді як лінію треба провести на однаковій відстані, і лише тоді вона буде правильна. Лінію не стираємо, а зворотним рухом, проминувши першу, неправильно проведену, знову проводимо пряму і повторним рухом наносимо лінію вправо і вліво. Потім беремо чистий зошит з малювання і показуємо всьому класу, як треба працювати, Звертаємо увагу на положення руки під час проведення ліній, пояснюємо, що лінія йде по всій сторінці аркуша від одного краю до іншого.
Показ роботи в зошиті дуже корисний, бо готовий малюнок не може замінити послідовного пояснення вчителя. Вправи проводимо під диктування, під рахунок, одночасно: «Перевірте, чи правильно лежить зошит, візьміть правильно в руку олівець» (вчитель показує, як треба тримати олівець). «Олівець тримаємо легко, хто затиснув його, звільніть руку, тримайте легше. Руку не кладіть на парту. Під мій рахунок всі одночасно проводитимемо лінії. Приготувались: (пауза), шукаємо лінію очима, проводимо її в повітрі біля і зошита — раз (проводять), назад — два, три, назад — чотири. В зошиті—раз, назад — два» і т. д. Діти весь час стежать за положенням руки, за тим, щоб рухалась вся рука, щоб слід від олівця був легкий, без натискання. Під час проведення вправ учитель ходить по класу, стежить за посадкою учнів, за положенням рук, за правильністю нанесення ліній.
Помилки на перших уроках: діти затискують в руці олівець і натискують на папір, лінії виходять криві, невпевнені, хвилясті, рвані, рука лежить на парті, лінії проводяться на деякій відстані від лівого краю сторінки і не доходять до кінця її справа, між лініями дуже великі проміжки. Звертаємо увагу учнів на помилки. «Подивіться, як працюватимемо. Спочатку шукаємо напрям лінії, але ще її не проводимо. Тепер проводимо лінію вправо до кінця зошита, а потім проводимо назад. У багатьох з вас вийшло так (проводимо лінію, яка опускається вниз справа): вона від першої лінії проходить то ближче, то далі (показуємо), а треба, щоб проходила на однаковій відстані. Шукаємо напрям рукою раніш, ніж проводити лінію, а потім проводимо (показуємо). Якщо лінія, відхиляючись справа (проводимо на дошці), йде неправильно, під рахунок два не проводьте по ній олівцем назад, а швидко подивіться, чи пряма вона, і виправте зворотним рухом, а під рахунок три і чотири ще більш вирівняйте лінію)».
Звичайно другу лінію всі проводять на різних відстанях від першої; знайдуться учні, які проведуть лінії на великих відстанях, ось тоді можна показати готову роботу. Якщо відстань дуже велика, пропонуємо наступні лінії провести між першими. Провівши в горизонтальному напрямі три—чотири лінії, показуємо, як треба проводити вертикальні, звертаючи увагу на те, що знов вся рука рухається зверху вниз, а долоня повинна бути повернута до того, хто малює. Можна взяти олівець іншого кольору. Учні досить швидко оволодівають навичкою проведення ліній, рука рухається вільно, лінії виходять гарні, легкі, робота чиста. Кривизна ліній спочатку неминуча, але цей недолік усувається повторними вправами. Під час виконання вправ розвивається окомір учнів. Стежачи за відхиленням ліній (кривизна), діти вчаться порівнювати відстань лінії від верхнього або бокового краю аркуша. Рівномірне розміщення ліній, збереження рівних проміжків між ними також сприяє розвитку окоміру. Вправи на перших уроках забирають більше часу, ніж на наступних, але затрачений час цілком компенсується досягнутими результатами.
Дуже корисно викликати до дошки учнів, щоб вони разом з класом під диктування виконували вправи. Виконання вправи на дошці ще більш розвиває руку. Стежачи за результатом, вчитель поступово прискорює темп. Коли учні проводять пряму за один — два рухи, повільний темп застосовувати не варто. Процес роботи підкаже, в якому ритмі краще працювати, але через те що один ритм для всіх не може підійти, то, проводячи вправи, треба змінювати швидкість рухів. Це дасть змогу кожному учневі знайти найбільш зручний для себе темп.
Вправи не можуть бути самоціллю, засобом до оволодіння лише технікою малювання. їх треба проводити в тісному зв'язку з проходженням навчального матеріалу. Вправи треба виконувати на цілому аркуші паперу, перегинаючи горизонтальні, вертикальні і похилі лінії, із збереженням чергування вузьких і широких проміжків, при цьому виходить картате переплетення, яке нагадує узор скатерки. Для виконання цієї вправи беруть три кольорові олівці.
Під час вивчення похилих прямих іноді трапляється така помилка: діти замість прямої лінії проводять дугу. Щоб пояснити цю помилку, малюємо на дошці похилу пряму, а поруч — дугу з таким самим згином, яку намалював учень, і пропонуємо йому провести крейдою по накреслених лініях. Звичайно, на запитання вчителя, чи є різниця між цими лініями, учень відповідає, що є. Через рух руки він відчуває різницю у формі ліній.
Весь час стежимо за положенням корпусу і руки учнів. Нагадуємо, що рука повинна бути злегка зігнута в лікті і весь час залишатись на вису. Не можна класти руку на парту — це заважатиме вільно рухати рукою. Вправи виконуються плавно, без поштовхів, ритмічно. Рухати рукою починає одночасно весь клас.
Малюючи коло, учні часто передають його у вигляді овалу. Через те доцільно вивчати ці форми одночасно. Вчитель приносить в клас вирізані фігури і говорить, що обертаючи овал, ми бачимо його начебто в двох положеннях: у вертикальному і горизонтальному; обертаючи ж круг, спостерігаємо, що він весь час зберігає однакову форму, і ми не можемо сказати, в якому положенні він перебуває, бо весь час бачимо його однаковим. При демонструванні треба обертати круг проти кожного ряду парт. Можна взяти собі на допомогу учнів. Одночасне вивчення обох форм відразу виявляє різницю в зображенні кола і овалу.
Перед малюванням орнаментів вправляємось у кресленні форми спіралі (паралельної і слимакоподібної). Звертаємо увагу дітей на те, що лінія повинна плавно вигинатись. Перший рух до центра, другий, повторний — назад від центра. Дуже корисно запропонувати учням в думці намітити очима форму спіралі, відчути її плавний вигин, «побачити» його на папері і потім малювати. Для закріплення навички проводимо цілий ряд спіралей, що виходять одна з однієї. Фігура спіралі часто зустрічається в гіпсових орнаментах і узорах ґрат. Як підготовчу вправу перед малюванням ґрат спіраль можна малювати в 3 класі.
Проведення вправ хороші результати, внаслідок еластичності м'язів рука швидко звикає до різного положення, що сприяє удосконаленню образотворчої діяльності учнів.
У процесі констатуючого етапу експерименту вивчався стан сформованості в учнів навичок виконання творів народного мистецтва. На основі виділених критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва: низький середній і високий.
Низький рівень відображає слабку сформованість знань про твори народного мистецтва і несформованість відповідних навичок. Переважання мотивів бажання отримати гарні оцінки та похвалу щодо образотворчої діяльності визначає репродуктивний її характер. Участь у пошуковій діяльності можлива лише за участю вчителя. Самостійні міркування про твори народного мистецтва, його художні образи відсутні. У малюнках неадекватно відтворюють конструктивні особливості форми об’єкта, неправильно добирають засоби лінійного вираження, слабко володіють образотворчими засобами.
Середній рівень характеризується зацікавленістю учнями деякими творами народного мистецтва, намаганням імітувати їх художні образи. Домінантою мотивації до образотворчої діяльності цих дітей є бажання більше знати про твори народного мистецтва. За допомогою учителя діти у своїх малюнках частково правильно відтворюють конструктивні особливості форми об’єкта і його пропорції. Володіють окремими художніми техніками виконання творів народного мистецтва.
Високий рівень сформованості умінь виконання творів народного мистецтва характеризується такими особистісними якостями учня, як відчуття краси народного мистецтва. Ці діти активно виражають свої почуття, імітують художні образи рухами, мімікою, жестами, у різних формах висловлюють свої судження, зацікавлено споглядають твори народного мистецтва. Для цих школярів властивий стійкий інтерес до пошуку і зображення творів народного мистецтва. Ці діти активні у пізнанні образотворчого мистецтва, розуміють явища навколишнього і способи їх відображення в образотворчому мистецтві, знають засоби образотворчого мистецтва.
Порівняння даних констатуючого етапу експерименту в ЕК і КК показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв сформованості умінь виконання пейзажу в учнів. Це дало підставу стверджувати, що учні в ЕК і КК мали однаковий потенціал до виконання творів народного мистецтва.
Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня сформованості навичок виконання творів народного мистецтва, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Покажемо сформованість умінь і навичок виконання творів народного мистецтва в учнів експериментального і контрольного класів (див. діаграму).
Зіставивши дані експериментального і контрольного класів, показані у діаграмі, слід відмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва. Ця різниця показує, що кількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівень сформованості навичок виконання творів народного мистецтва внаслідок експериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень сформованості відповідних умінь, хоча й зросла, однак несуттєво.
Діаграма
 |
Загальний рівень сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва в експериментальному та контрольному класах наприкінці експерименту
Так, 26% учнів експериментального класу і 37% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва. До середнього рівня сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва відноситься найбільша кількість учнів за середнім значенням – 43% – ЕК і 51% – КК. Високого рівня сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва досягли третина учнів експериментального класу (31%) і лише 12% учнів контрольного класу.
Одержані результати дали змогу стверджувати, що експериментальна методика формування в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва на уроках малювання з натури значно підвищила мотивацію учнів початкової школи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчої діяльності, яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, у поєднанні різних технік виконання зображень. Це продемонстрували учні експериментального класу під час роботи над підсумковими завданнями. Порівняльний аналіз робіт щодо їх якісної характеристики показав, що учні з високим рівнем сформованості умінь виконання творів народного мистецтва мають розвинуте просторове мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уяви цікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.
У процесі проведення дослідження виявилося, що дана методика роботи ефективна у плані естетичного виховання молодших школярів. Зокрема, ми спостерігали за результатами виконання малюнків та інших видів практичних робіт. Після ознайомлення із творів народного мистецтва, у процесі виконання практичних образотворчих робіт різних видів діти стали акуратніше працювати, частішими стали прояви естетичних суджень на теми мистецтва, удосконалилися навички образотворчої діяльності.
Результати проведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічних умов формування в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва реальному навчально-виховному процесу початкової школи.
ВИСНОВКИ
Історичною основою розвитку української культури упродовж віків і в сучасний період є народна творчість. Вона виступає як одна із форм суспільної свідомості і діяльності, явище соціально зумовлене. Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності, промислів і ремесел українського народу. У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних формацій, зазнавало змін і народне декоративне мистецтво, його ремесла і промисли. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості й спадковість багатовікових традицій.
Кожен вид народних промислів і ремесел як різновиду народної творчості має власну історію, художні виражальні засоби: матеріал, мову, способи передачі відомого, знайденого. У народній художній творчості діє закон єдності колективного та індивідуального, традицій і новаторства. Проте, хоча окремі види мистецтв і мають схильність до об'єднання, навіть злиття, однак важливе значення має розвиток специфічних особливостей кожного з них, бо кожен вид зокрема вносить дещо своє, нове, оригінальне до світової художньої культури.
Жанрово-видова структура народних промислів і ремесел різноманітна, що створює значні можливості для їх використання у практиці образотворчої діяльності учнів початкових класів. На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. Уроки декоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості.
Естетичне виховання молодших школярів має високий розвивальний потенціал за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів і передумов формування у них поглядів, які склалися на попередньому етапі розвитку. Воно здійснюється під впливом багатьох факторів, зокрема творів декоративно-прикладного мистецтва. Важливе місце при цьому займає використання художніх технік народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовлені видами естетичної діяльності, які планує вчитель, а їх різноманітність забезпечує комплексний системний підхід до впливу на особистість. Однак особлива роль у естетичному вихованні належить народному мистецтву, промислам і ремеслам.
У процесі проведення і підведення підсумків дослідження виявилося, що в естетичному розвитку молодших школярів особливо важливу роль відіграє їхня образотворча діяльність. Діти охоче малюють, проте характерною ознакою малюнків більшості дітей є схематичність зображення, що обумовлюється недостатнім загальним розвитком дітей, обмеженістю їхніх уявлень про навколишню дійсність. Техніка виконання малюнків однотипна, у них переважає спрощене зображення. Діти не передають об’ємності, реальних пропорцій предметів, розміщення їх у просторі, користуються «відкритим» кольором, тобто чистою фарбою, яка відтворює лише колір замість конкретного відтінку. Деякі діти не вміють назвати кольорів. Разом з тим малюнки дітей молодшого шкільного віку відзначаються виразністю. Відсутність досвіду, образотворчої грамоти не шкодить дитячому малюнку, його виразності і щирості.
Діти молодшого шкільного віку порівняно легко оволодівають елементарними вміннями працювати олівцем і пензлем, у них розвивається почуття ритму. На заняттях учні опановують способи побудови зображення, правила застосування матеріалів і приладдя, набувають технічних умінь.
Після засвоєння основ петриківського розпису наступне поглиблення техніки виконання та композиційних пошуків підвищило інтерес до творчості народних майстрів, з'явилося бажання робити окремі копії їхніх творів і створити власні мистецькі твори. Таке наслідування сприяє збагаченню технічних прийомів, що згодом виявиться у самостійній творчості. Сам художній рівень зразків розпису, що його ми вибирали для наслідування, передбачав застосування відповідної техніки виконання, виявляє прагнення до самовдосконалення.
Отже, у процесі нашого дослідження підтвердилася його гіпотеза, що використання народних промислів і ремесел в образотворчій діяльності є дієвим засобом естетичного розвитку молодших школярів.
Список використаних джерел
1. Алексеева В. Что такое искуство? - М.: Сов. художник, 1985. - 260 с.
2. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.
3. Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів. - К.: Академія, 2001. – 160 с.
4. Альбом листівок «Художні промисли України. Прикарпаття». - К.: Мистецтво, 1982. – 132 с.
5. Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.
6. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. - 271 с.
7. Беляев В.Д. Эстетическое воспитание. – М.: Вища школа. - 1987.- 231с.
8. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.
9. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво Радянської України. – К.: Мистецтво, 1986. – 454 с.
10. Велигоцкая И. Украинская народная живопись. // Декоративное искусство. — М., 1976. – С. 123-154.
11. Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
12. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 270с.
13. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.
14. Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей //
15. Початкова школа. - 1990. - №4. - С. 64-66.
16. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.
17. Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. – 2003. – №6. – С. 28-31.
18. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.
19. Герман М.М. Скатерщинов В.К. Основные принципи классификации видов искусств. - М., 1982. – 224 с.
20. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогика, 1978. – 186 с.
21. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1974. - №3. – С. 23-25.
22. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.
23. Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. – К.: Просвещение, 1990. – 249с.
24. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126с.
25. Гургула І.Я. Народне мистецтво західних областей України. – К., 1966. – 214 с.
26. Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок // Искусство в школе. – 1993. – №2. – С. 39-43.
27. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1 - 3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.
28. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. - К.: Наукова думка, 1988. – 142 с.
29. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. - К., 1983. - Т. 1. - С. 154-197.
30. Кабалевский Д.И. Педагогические размышления. - М.: Педагогика, 1987.- 185с.
31. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. – 1981. – С. 48-50.
32. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка. – Київ: Мистецтво, 1993. – 142 с.
33. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.
34. Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание.- М.: Знание, 1987- 234с.
35. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
36. Культура і побут населення України. – Київ: Либідь, 1991. – 346 с.
37. Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания.- М.: Педагогика, 1985.- 250с.
38. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.
39. Лернер М.Ж. Эстетические чуства.- М.: Знание, 1967.- 254с.
40. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 127 с.
41. Лутаєнко В.С. Естетика мислення. - К.: Мистецтво, 1974.- 215с.
42. Люблінська Г.О. Дитяча психологія.- К.: Вища школа, 1974.- 354с.
43. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. — СПб.: Алетейя, 2000.
44. Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традиционное искусетво. - М.: Знание, 1973. – 456 с.
45. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусетва. - М.: Капитолий, 1992. – 688 с.
46. Муштаев В.П. Уроки искусства.- М.: Педагогика, 1990.- 140 с.
47. Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.
48. Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання. - К.: НДПІ, 1971. - 35 с.
49. Подарунок на Великдень. Упорядник В.Пацюрко. – Стрий: Добре серце, 1994.
50. Половникова П.Б. Эстетические чуства. - К.: Знание, 1978- 343с.
51. Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. - К.: Рад. шк., 1982. - 158 с.
52. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. – 251 с.
53. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.
54. Саламченко О.Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. Серія № 1, №16. – Київ, 1959. – 168 с.
55. Свид С.П., Проців В.І. Художні техніки. – Київ: Радянська школа, 1987. – 252 с.
56. Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво. — К.: Освіта, 1981. – 114 с.
57. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. - Т 3. - 464 с.
58. Терентьев А.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка и живописи. – М.: Просвещение, 1980. – 126 с.
59. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності. - К.: Основи, 1985. – 188 с.
60. Українське народознавство / За заг. ред. Павлюка. – Львів: Фенікс, 1994. – 384 с.
61. Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2т.- К.: Педагогіка, 1976. - Т.1.- 124 с.
62. Храпченко М. Эстетические и художественные ценности // Контекст. -1981. - Москва, 1982.- С. 22.
63. Художні промисли України. — Київ: Мистецтво, 1992. – 386 с.
64. Шевченко Г.П. Естетичне виховання у школі. - К.: Рад. школа, 1986.- 178 с.
65. Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись. — К.: «Реклама», 1989. – 216 с.
66. Шкаровская Н. Народное самодеятельное искусство. - Л.: «Аврора», 1975. – 264 с.
Додаток
Килим з Південно-Східного Поділля
Ромбоподібні форми в орнаменті тканин перебірного та ремізно-човникового ткання
Елементи полтавської вишивки
Українська іграшка початку ХХ століття
"Візок-каталка", "Кінь-каталка"
Елементи писанкового розпису
Послідовність нанесення писанкового розпису
Дата: 2019-05-29, просмотров: 228.
