Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи народного мистецтва
1.1 Сутність та основні види народного мистецтва
1.2 Педагогічні можливості засобів народного мистецтва
1.3 Твори К.Білокур у структурі народно-мистецької творчості
Розділ 2. Аналіз педагогічної практики використання творів К. Білокур у початкових класах
2.1 Використання творів народного мистецтва у навчальному процесі
2.2 Образотворчі засоби та художня манера живопису К. Білокур
2.3 Використання творчої спадщини К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
Актуальність теми. Українське народне декоративне мистецтво – це величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість. Унікальна своєрідність українського народного декоративно-прикладного мистецтва сформувалась під впливом конкретних природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп.
Сьогодні в умовах гострих протиріч між технічними досягненнями людства і низьким рівнем їхньої моральності, що загрожують знищенням антропосфери, особливої ваги набувають екологія природи та екологія культури [31]. Однак у нашій мистецтвознавчій науці ще недостатньо провадяться комплексні синтетичні дослідження народного декоративного мистецтва визначних осередків і регіонів, а також окремих, найвидатніших його представників. Переважно вивчають окремі види мистецтва або локальні художні проблеми, але дослідження декоративного мистецтва в ракурсі його видатних представників дозволило б з'ясувати закономірності розвитку і згасання етномистецьких традицій, причинно-наслідкові зв'язки й взаємовпливи.
У зазначеному контексті наукових завдань нам видається актуальним дослідження народного декоративного мистецтва у традиції видатної художниці Катерини Білокур. Дане дослідження є важливим у плані ґрунтовного пізнання національної художньої спадщини та локальної етномистецької традиції, яка сьогодні нестримно втрачає пріоритети розвитку. Сформульована наукова комплексна проблема поставлена для розв'язання, її виконання дасть можливість заповнити існуючу прогалину, має теоретичне і практичне значення, відкриває перспективи для наступних досліджень у галузі українського декоративного мистецтва.
Катерина Василівна Білокур – майстер народного декоративного живопису. Вона втілила в своїх картинах поезію, філософію й відчуття краси народу, до якого належала. «Саме її було обрано носієм цього дивовижного таланту, в якому земна краса навколишнього світу ставала по-небесному піднесеною, а тлінне перетворювалося на вічне» [12, 4].
У дні, коли Україна відзначає сторіччя від дня народження народної художниці Катерини Білокур, з новою силою хвилює загадка її непересічної особистості й творчої долі. Народившись у селі і не одержавши навіть початкової освіти, вона все своє життя провела в колі одвічних буденних турбот — як потім напише сама, «пряла, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила» [9, 4]. Яка ж вразливість душі, який нестримний потяг до гармонії, яка дивовижна духовна сила були в цій простій українській жінці, що змушували її, забувши про перевтому, про осуд оточення («Як можна марнувати час за отим малюванням?»), про кожному серцю бажане кохання, брати у руки вуглинку, згодом тонесенький пензлик і лишати на полотні, папері чи навіть фанері свої прекрасні напівсни, де втрачалися риси конкретної реальності й творилося справжнє мистецтво.
Її талант формувався без сторонніх впливів, стихійно, у глибинах народної підсвідомості й надсвідомості. Лише в зрілому віці вона довідається про деякі обов’язкові закони художньої творчості. Тим більше вражає її безпомилкова мистецька інтуїція, яка допомагала в кожній роботі так добирати барви, що її можна назвати справжньою майстринею колориту.
Важко сьогодні сказати, як би склалася доля майстрині, якби свого часу вона не надіслала однієї зі своїх картин до видатної співачки Оксани Петрусенко з вдячності за прекрасний спів. Артистка попросила працівників Полтавського будинку народної творчості допомогти художниці. Саме з виставки творів Катерини Білокур у Полтаві почалися для неї щасливі зміни в житті. Її картини демонструються в Києві, Москві. У Парижі серед захоплених шанувальників її творчості — Пабло Пікассо, який майстриню з українського села Богданівки назвав геніальною.
У доробку Катерини Білокур є й пейзажі, й натюрморти з щедрими плодами рідної землі, й портрети близьких людей, та найбільшу частину її доробку становлять намальовані нею з надзвичайним захопленням і любов’ю квіти: «Квіти за тином», «Квіти в тумані», «Квіти увечері», «Польові квіти», «Квіти на блакитному тлі» та ін.
Захоплений малярською поезією Катерини Білокур з її «магічною силою й майже фантастичною красою», письменник Олесь Гончар свого часу передбачав, що «слава художниці з кожним роком буде рости» [55, 1]. Надзвичайно важливо нині розглянути й проаналізувати формальні засоби стилю Катерини Білокур: яким чином усе це може «засвоїтися» сучасним малярством. Адже шлях від традиції (зв'язку професіонального й народного самовиразу) до "самого себе" найкоротший.
Відповідно до сучасних процесів в освіті й культурі методику проведення уроків образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементів історії народного мистецтва й дослідження творчості видатних особистостей даної сфери. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи – „Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво (на прикладі творчості Катерини Білокур)”.
Об’єкт дослідження – народне мистецтво як компонент культурної спадщини українського народу.
Предмет дослідження – особливості використання народно-мистецької творчості К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі.
Мета дипломної роботи – обґрунтувати особливості використання народно-мистецької творчості Катерини Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.
Відповідно до мети, об’єкта і предмета висунуто такі завдання дослідження:
1. Вивчити стан дослідження проблеми у мистецтвознавчій та методичній літературі.
2. Визначити сутність та основні види народного мистецтва, виявити його педагогічні можливості.
3. Охарактеризувати твори К.Білокур у структурі народно-мистецької творчості.
4. Описати особливості використання творчої спадщини К.Білокур у навчальному процесі початкової школи.
5. Дослідити специфіку образотворчих засобів та художньої манери живопису К.Білокур.
6. Обґрунтувати педагогічні умови використання творчої спадщини К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі.
Методи дослідження:
¾ теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація історичних та теоретичних даних.
¾ емпіричні: бесіди з вчителями, учнями; анкетування вчителів початкових класів.
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи творчості Катерини Білокур та особливостей її використання на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.
Структура та обсяг дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи – 84 сторінки.
Нарешті світ застав Катерину серед злиднів, з хворими після невдалої спроби самогубства ногами. Був червень, і опадали півонії. Вони кричали своїми кривавими пелюстками слова улюбленого поета та художника Катерини Білокур Тараса Шевченка: «Єсть на свiтi доля, а хто її знає? Єсть на свiтi воля, а хто її має?»
Достовірно, "з натури" змальовуючи кожний листочок, пелюсточок. художниця ніколи не зривала квіти - вважала їх живими істотами, називала діточками. На деяких картинах є її власноручні підписи: "Малювала з натури Катря Білокур". Дійсно, то були реальні "портрети" квітів, але одухотворені, опромінені любов'ю митця, піднесені до Образу, Символу, Знаку [31, 63].
Отже, найважливішим в її творчості є квіти - "очі Землі – душа Землі", найкраще, що може зрости на рідному обійсті. Квітуча земля Богданівни, космічні вітри, з допомогою яких закликала до себе майстриня вірних друзів, буяння власної фантазії, талант, даний батьками і Богом, складали сутність цієї незвичайної жінки. Вона володіла рідкісним даром художника – абсолютним відчуттям кольору, як музикант чи співак абсолютним слухом. Її фарби співали, вона досягла неабиякого вміння писати чистими кольорами усю площину картини і навіть тіні, що вдається далеко не всім митцям. Вона геніально поєднувала окреме в загальну композицію. А це дається талантом і дивовижною фанатичною працездатністю.
Її світ – світ квітів, чудернацьких, дещо фантастичних, а водночас добре знайомих нам мальв, кручених паничів, жоржин, півників, в’юнків, настурцій, братків, чорнобривців, мальв, півоній... Які полонять зір дивовижною різнобарвною палітрою, буянням життя. Вони – як вибух квітучості – акумулюють в собі одвічне прагнення до гармонії. У кожній роботі – пошук абсолюту: абсолютної довершеності кольору, абсолюту в композиційному вирішенні, і нарешті - абсолюту краси світу. Однак передусім це був її світ. Вона віднаходила омріяний «абсолют» на дорогоцінному клаптику рідної землі, де гостроту ранніх дитячих вражень пронесла крізь усе життя.
Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.
Звичайно, квітковий світ намінював їй тепло дому, села, виростаючи від маленької пелюстки до масштабів космосу, вселенського з'явлення краси, яка заполонювала її ніжну натуру. В тому маєві квітів вона забувала про свою недолю і знаходила розраду, що зігрівала її чутливе серце. Через квіти пізнавала натуру, людину, всенький світ. Вона оспівувала квіти у картинах і в листах: "А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, щоб висказати ті почуття до їх любові – моєї великої любові!" [28, 23].
День за днем, рік за роком тривала самовіддана праця за розкриття таємниць живопису, за осягнення художніх істин. За науку і за вчителя їй стає природа. Вона студіює її, спостерігає зміни, що відбуваються в різні пори року, досліджує будову кожної квіточки, кожної пелюсточки від бутона і до буйного квітіння, старанно аналізує різницю в кольорах кожної рослини, зміни в залежності від пори дня, сонячного освітлення. Художниця збагачується враженнями від баченого. Самотужки й послідовно вона проникає в складний творчий процес, відкриваючи для себе таємницю техніки живопису, композиції, малюнка. Так поступово формується талант селянської жінки, все більше й більше збуджується й росте творча наснага.
Художня манера Білокур сформувалася ще на початку 30-х років і майже незмінною залишалася в усі творчі роки. Пензлики - саморобні, тоненькі - сприяли делікатному письму, мазочок на картинах рівний, деталі скрупульозно виписані, живописний шар прозорий, кольори від лесування ніби світяться. Суголосся барв на палітрі нагадувало соковитий рослинний килим, на якому виділяються голівки квітів з яскравими листочками, що зросли на благодатній українській землі. У вишуканій композиції "Квіти за тином" (1935) півонії, мальви, лілії з вологими від роси пелюстками, братки, ромашки, кручені паничі та ще безліч розмаїтих квіткових образів постають перед нами в усій своїй повноясній красі, пливуть у прозорому повітрі, сповнені пахощів і сили зростання, глибини соковитого тону і напівтону. Царює в цьому едемі гармонійний лад, де є місцинка кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку і де усе згадане виповнюється тремтливим буттям природи, вивершується уявленням про земну довершеність.
Оволодівши майстерністю малювання, створивши власний індивідуальний метод зображення дійсності, Білокур прагнула показати свої картини знавцям, художникам. (Уже було створено такі шедеври, як "Берізка", 1934, "Квіти за тином", 1935, рис. 2.3).
Допоміг випадок чи доля усміхнулася їй – Катерина Василівна почула по радіо пісню "Чи я в лузі не калина була?" у виконанні Оксани Петрусенко. Спрагло захотілося подякувати співачці - розповісти про себе - ще й пучечок калини намалювала і надіслала разом з листом до Київського оперного театру. Оксану Петрусенко глибоко зворушив лист і малюнок. Розповіла про незвичайну долю богданівки Василю Касіяну і Павлові Тичині, а далі, за їх порадою, звернулася до Центру народної творчості в Києві, звідти надіслали рекомендацію до Полтави [6, 82].
І розпочалася дорога до визнання Полтавські художники тепло й щиро зустріли і Білокур, і її твори. А деякі з них, як ось Матвій Донців, залишилися впродовж усього життя її добрими друзями і порадниками.
У 1940-1941 роках на виставках у Полтаві та Києві експонувалися картини Білокур. Глядачів зачарували небачені досі художньо довершені квіткові композиції, сповнені потужної поетичної сили. На жаль, документальних підтверджень, які саме картини експонувались на цих виставках не збереглося.
Білокур нагородили поїздкою до Москви, де вона мала змогу побувати у багатьох музеях, ознайомитися з шедеврами видатних художників світу. Найбільше враження справили на неї твори в Музеї образотворчих мистецтв їм. О. С. Пушкіна та Третьяковській картинній галереї. Методика ознайомлення мисткині з творами інших художників була своєрідною і нетиповою, як і її власна творчість. Вона годинами простоювала перед шедеврами, жодних замальовок не робила - все тримала в пам'яті [46, 54].
Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою впливу і найвідоміших є картина "Цар Колос". Усе в композиції підпорядковане розкриттю тематичного вузла твору - життєдайній силі хліба, колосу. Творча думка художниці, розкута, вільна, легка, синтезувала увесь набуток знань, уявлень, сновидінь про "земний рай, достаток, прихисток". Усе тут величне, щедре, багате в цвітінні, урожайності, сприйнятті поняття "колосся" як первня хліба, людського земного щастя. Фарби на палітру лягали щедро і кольори звучали дзвінко, радісно, вшановуючи, звеличуючи скромні колосочки, основу основ людською житія. Твір розкриває і характер самої художниці - її глибоку народність, любов до рідної землі, шану до хліборобської праці.
Картина одразу стала знаменитою та, на жаль, не збереглася, не дійшла до наших днів (не повернулась з виставки в Парижі 1957 р.). Розуміючи значення цього твору, художниця зробила варіанти картини (1949-й і 1950-ті рр.) [28, 25].
П'ятдесяті роки становлять вершину творчості Білокур. Вона відходить від феєрично-квіткових композицій і створює твори філософського звучання. Це був період високого мистецького піднесення і визнання. 1951 року у Москві на Другій декаді української літератури та мистецтва експонувалися твори К.Білокур. Глядачів зачарували картини художниці, які звеличували і підносили стихію цвітіння до рангу маєстатичних вартостей, підкреслювали невичерпну силу, могуть фантазії, сповненої дивовижного чару.
У творчому доробку художниці варто виокремити її натюрморти. Найвідоміші з них - "Снідання" (1950), "Квіти, яблука і помідори" (1950). "Натюрморт з хлібом" (1956), "Натюрморт з колосками і глечиком" (1958-1959), "Натюрморт" (1960) – уславляють рідну землю, людину-трудівника і здобутки його праці [35, 352].
Найхарактернішим з точки зору професійного знання побудови натюрморту є "Снідання". Предмети зображення – прості й невибагливі об'єкти селянського побуту, виокремлені світлом із затемненого тла, видаються майже таємничими. У натюрморті панує коло пахучого житнього хліба, а на краю стола на темному тлі – згорнута в драперію скатертина. Гарячу хлібину витягли з печі, відрізали скибку, поклали поряд з мискою паруючої картоплі, редискою, огірками. Автор висловлює своє глибоке пошанування святості хліба.
Композицією "Снідання" і подібними до неї живописними творами Катерина Білокур упевнено (як художник-професіонал) входить у мистецький простір України з власним красивим селянським ладом. Вона твердо обирає свій єдиний шлях, сповнений могутньої життєстверджуючої сили – усе то від рідної землі [6, 50].
У Білокур чимало картин із зображенням яблук, помідорів, кавунів, моркви, цибулі, слив, груш, часнику, буряків. У композиціях багатьох натюрмортів відчувається замилування снігом реальним, а водночас ми бачимо красу внутрішнього ладу. Цей світ безмірно радісний. простий і величний, ніби витканий осяйними потоками любові і добра. Культ хліба панує в натюрмортах, виростає до рай символу. В цьому сенсі малярство художниці Білокур метафоричне.
У натюрмортах існує порядок, симетрія, ритми форм і об'ємів, ліній вертикальних і горизонтальних – свідчення про сувору формальну дисципліну, поєднану при цьому з ладом співзвучання барв. Твори художниці мають знаковий характер, несуть енергію високих ідей.
Особливе місце у спадщині Білокур посідає графіка. Після відвідування Київського музею Т. Г. Шевченка вона зізнавалася: "А я й не знала, що малюнки олівцем – то цінність. Їх треба берегти, не вважала їх за мистецтво. А виявляється, то й назву свою має – графіка! А й ж усі свої малюнки викидала! Нащо ж так робила?"
Графічні праці Катерини Білокур видають у ній серйозного, вдумливого дослідника натури, фіксатора суттєвих прикмет. Це сприйняття баченого уже відчутне в "Портреті Софії Журби" (1940-ві рр.). намальованому олівцем, і особливо масштабно передано в автопортретах 1950, 1955, 1957 років, які виконані в тій самій техніці.
Поясне зображення автора в три чверті передає нам образ красивої замисленої жінки з яскравими виразними сумовитими очима – образ притягальної дії, що підкуповує силою правди, мотиваціями психологічного стану (автопортрет, 1950).
Автопортрети (1955, 1957) створені в хвилину журби. В її зволожених очах читаємо великий http://bilokur.iatp.org.ua/s_graf_15.htmlсмуток, біль. Особливо сильним за силою впливу на глядача є глибоко психологічний автопортрет 1957 року, який художниця в одному і листів назвала "Автопортрет у зимовий день". Для підкреслення трагізму вона зобразила на другому плані покруч гілок дерев [37, 217]. Спокійна впевнена лінія, тіні тушування, площини ясних плям видають руку художниці, яка впевнено долає труднощі графічного мистецтва. В автопортретах Катерина Білокур постає зрілим майстром високого класу.
В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою, що засвідчують численні композиції, зокрема "Багрянець осені" (1950-ті рр.)", "Гай" (1955), "Осінь" (1960), "Осінь", "Вересень" (1956), "Напровесні" (1958). Усі вони витримані в одному стильовому ключі – з налаштованістю на "реалії", передачу психології стану природи.
Художниця спізнала чари визнання, успіху, радощі від спілкування з друзями, однодумцями, котрі мешкали в Києві та інших містах, були для неї теплими промінцями серед гіркого буття. Чиста поезія і жива правда з роками поєднувалися в її картинах і листах, набували все відчутніших ознак і яскравіших характеристик.
Нині вперше за всі роки зібрано з усіх музеїв України твори мисткині і виставлено їх (більше 50 робіт) у світлих залах Будинку художника, проведено творчий вечір та надруковано цей каталог. Маючи серед світочів духу нашого такі постаті, як Катерина Білокур, спираючись на надбане, ми впевнено зможемо вибудовувати духовне життя нації.
Висновки
Отже, народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла та організованих художніх промислів.
Катерина Василівна Білокур – майстер народного декоративного живопису, яка втілила у картинах поезію, філософію й відчуття краси українського народу, непересічної особистості й творчої долі. Народившись у селі і не одержавши навіть початкової освіти, вона все своє життя провела в колі одвічних буденних турбот. Малярство Катерини Білокур розквітало з життєдайного джерела народної творчості. За підвалину йому слугували пісні, казки, легенди, народне мистецтво. Вона захоплювалась орнаментами на предметах селянського побуту, на українських строях, рушниках, але найбільше її зачаровували квіти. Простежити шлях народження Генія нам сьогодні допомагають видатні картини та власні листи й спогади сучасників.
Катерина Білокур довела своїм життям і творчістю, наскільки живучою по наших селах є традиційна культура українців. Споглядаючи її витвори, ми неначе перебуваємо над часом, не замислюючись над тим, коли були намальовані ці божественні творіння. Талант Катерини Білокур формувався без сторонніх впливів і майже стихійно. Лише в зрілому віці освоїла деякі обов’язкові закони художньої творчості. Проте й досі вражає безпомилкова мистецька інтуїція, яка допомагала в кожній роботі добирати барви і створювати композиції, що її можна назвати справжньою майстринею колориту. У доробку Катерини Білокур є пейзажі, натюрморти, й портрети близьких людей. Проте найбільшу частину її доробку становлять квіти. Сьогодні чимало мистецьких творів Катерини Білокур є відомими широкій громадськості.
Катерина Білокур зуміла завдяки своєму величезному талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини; не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи. Мистецтвознавці й досі не можуть нічого певного сказати щодо визначення її мистецького доробку – професійний це живопис чи народний. Його неможливо вписати в ці загальноприйняті рамки, оскільки ані вітчизняне, ані світове мистецтво не знало нічого подібного. Свого часу її звинувачували в тематичній вузькості, проте жодна критика не змогла принизити її творчих досягнень.
Художня манера Білокур сформувалася ще на початку 30-х років ХХ століття і майже незмінною залишалася в усі творчі роки. Пензлики сприяли делікатному письму. Суголосся барв на палітрі нагадувало соковитий рослинний килим, на якому виділяються голівки квітів з яскравими листочками, що зросли на благодатній українській землі. Царює в композиціях гармонійний лад, де є місце кожній квіточці, усякій травинці, найменшому зеленому листочку і де усе згадане виповнюється буттям природи, вивершується уявленням про земну довершеність.
Творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Усі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис. Їй було присвоєно звання народного художника України, і вона стала відомою в Україні й поза її межами. Однак поцінування званням народної художниці України майже нічого не змінило в щоденних життєвих ситуаціях.
Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині. Проте переважно Катерина Білокур – автор пейзажів і портретів (наскільки, зрозуміло, придатна до її унікальної творчості стара і жорстка система жанрів).
Перед тим, як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала природу, нюанси сонячного освітлення. Катерина Білокур ніколи не робила попередніх ескізів, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.
Катерина Білокур опановувала технічну сторону мистецтва сама. Писала вона вугіллям на полотні, фарбами власного виготовлення на картоні і фанері. Аквареллю і олівцем вона завжди працювала мало. Художницю найбільше приваблюють олійні фарби. Етимологія назв композицій Катерини Білокур відповідає образно-колористичному ладові полотна і підносить його програмне спрямування до його рівня сприйняття, коли кожен намальований предмет у картині має самодостатнє звучання, набуває символічних ознак, метафоричних рис. Картини створюють враження невгамовного, щедрого, буйного цвітіння, в його маєві закладено сутність сущого, яке не можна роз'єднати.
На даний час картини художниці експонуються в музеях України; поставили три пам'ятники на її рідній землі: відкрито в Яготині Картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам'яті; в Києві з'явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження: створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені К.Білокур.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи народного мистецтва
1.1 Сутність та основні види народного мистецтва
1.2 Педагогічні можливості засобів народного мистецтва
1.3 Твори К.Білокур у структурі народно-мистецької творчості
Розділ 2. Аналіз педагогічної практики використання творів К. Білокур у початкових класах
2.1 Використання творів народного мистецтва у навчальному процесі
2.2 Образотворчі засоби та художня манера живопису К. Білокур
2.3 Використання творчої спадщини К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
Актуальність теми. Українське народне декоративне мистецтво – це величезний світ духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить сьогодні професійно-мистецьку творчість. Унікальна своєрідність українського народного декоративно-прикладного мистецтва сформувалась під впливом конкретних природних, етнопсихологічних, соціально-історичних, економічних та інших умов. Вона складається із сумарних художніх відмін і внесків багатьох історико-етнокультурних регіонів та територій етнографічних груп.
Сьогодні в умовах гострих протиріч між технічними досягненнями людства і низьким рівнем їхньої моральності, що загрожують знищенням антропосфери, особливої ваги набувають екологія природи та екологія культури [31]. Однак у нашій мистецтвознавчій науці ще недостатньо провадяться комплексні синтетичні дослідження народного декоративного мистецтва визначних осередків і регіонів, а також окремих, найвидатніших його представників. Переважно вивчають окремі види мистецтва або локальні художні проблеми, але дослідження декоративного мистецтва в ракурсі його видатних представників дозволило б з'ясувати закономірності розвитку і згасання етномистецьких традицій, причинно-наслідкові зв'язки й взаємовпливи.
У зазначеному контексті наукових завдань нам видається актуальним дослідження народного декоративного мистецтва у традиції видатної художниці Катерини Білокур. Дане дослідження є важливим у плані ґрунтовного пізнання національної художньої спадщини та локальної етномистецької традиції, яка сьогодні нестримно втрачає пріоритети розвитку. Сформульована наукова комплексна проблема поставлена для розв'язання, її виконання дасть можливість заповнити існуючу прогалину, має теоретичне і практичне значення, відкриває перспективи для наступних досліджень у галузі українського декоративного мистецтва.
Катерина Василівна Білокур – майстер народного декоративного живопису. Вона втілила в своїх картинах поезію, філософію й відчуття краси народу, до якого належала. «Саме її було обрано носієм цього дивовижного таланту, в якому земна краса навколишнього світу ставала по-небесному піднесеною, а тлінне перетворювалося на вічне» [12, 4].
У дні, коли Україна відзначає сторіччя від дня народження народної художниці Катерини Білокур, з новою силою хвилює загадка її непересічної особистості й творчої долі. Народившись у селі і не одержавши навіть початкової освіти, вона все своє життя провела в колі одвічних буденних турбот — як потім напише сама, «пряла, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила» [9, 4]. Яка ж вразливість душі, який нестримний потяг до гармонії, яка дивовижна духовна сила були в цій простій українській жінці, що змушували її, забувши про перевтому, про осуд оточення («Як можна марнувати час за отим малюванням?»), про кожному серцю бажане кохання, брати у руки вуглинку, згодом тонесенький пензлик і лишати на полотні, папері чи навіть фанері свої прекрасні напівсни, де втрачалися риси конкретної реальності й творилося справжнє мистецтво.
Її талант формувався без сторонніх впливів, стихійно, у глибинах народної підсвідомості й надсвідомості. Лише в зрілому віці вона довідається про деякі обов’язкові закони художньої творчості. Тим більше вражає її безпомилкова мистецька інтуїція, яка допомагала в кожній роботі так добирати барви, що її можна назвати справжньою майстринею колориту.
Важко сьогодні сказати, як би склалася доля майстрині, якби свого часу вона не надіслала однієї зі своїх картин до видатної співачки Оксани Петрусенко з вдячності за прекрасний спів. Артистка попросила працівників Полтавського будинку народної творчості допомогти художниці. Саме з виставки творів Катерини Білокур у Полтаві почалися для неї щасливі зміни в житті. Її картини демонструються в Києві, Москві. У Парижі серед захоплених шанувальників її творчості — Пабло Пікассо, який майстриню з українського села Богданівки назвав геніальною.
У доробку Катерини Білокур є й пейзажі, й натюрморти з щедрими плодами рідної землі, й портрети близьких людей, та найбільшу частину її доробку становлять намальовані нею з надзвичайним захопленням і любов’ю квіти: «Квіти за тином», «Квіти в тумані», «Квіти увечері», «Польові квіти», «Квіти на блакитному тлі» та ін.
Захоплений малярською поезією Катерини Білокур з її «магічною силою й майже фантастичною красою», письменник Олесь Гончар свого часу передбачав, що «слава художниці з кожним роком буде рости» [55, 1]. Надзвичайно важливо нині розглянути й проаналізувати формальні засоби стилю Катерини Білокур: яким чином усе це може «засвоїтися» сучасним малярством. Адже шлях від традиції (зв'язку професіонального й народного самовиразу) до "самого себе" найкоротший.
Відповідно до сучасних процесів в освіті й культурі методику проведення уроків образотворчого мистецтва не можна розглядати без елементів історії народного мистецтва й дослідження творчості видатних особистостей даної сфери. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи – „Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво (на прикладі творчості Катерини Білокур)”.
Об’єкт дослідження – народне мистецтво як компонент культурної спадщини українського народу.
Предмет дослідження – особливості використання народно-мистецької творчості К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі.
Мета дипломної роботи – обґрунтувати особливості використання народно-мистецької творчості Катерини Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.
Відповідно до мети, об’єкта і предмета висунуто такі завдання дослідження:
1. Вивчити стан дослідження проблеми у мистецтвознавчій та методичній літературі.
2. Визначити сутність та основні види народного мистецтва, виявити його педагогічні можливості.
3. Охарактеризувати твори К.Білокур у структурі народно-мистецької творчості.
4. Описати особливості використання творчої спадщини К.Білокур у навчальному процесі початкової школи.
5. Дослідити специфіку образотворчих засобів та художньої манери живопису К.Білокур.
6. Обґрунтувати педагогічні умови використання творчої спадщини К.Білокур на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі.
Методи дослідження:
¾ теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація історичних та теоретичних даних.
¾ емпіричні: бесіди з вчителями, учнями; анкетування вчителів початкових класів.
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи творчості Катерини Білокур та особливостей її використання на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.
Структура та обсяг дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи – 84 сторінки.
Розділ 1. Теоретичні основи народного мистецтва
Дата: 2019-05-29, просмотров: 219.