При ставці єдиного податку 6% можна здійснити конкретний розрахунок меж мінімізації відволікання коштів на сплату податків.

Для проведення порівняльного аналізу необхідно врахувати, що єдиний податок у розмірі 6% обчислюється від виручки, за винятком акцизного збору, тобто виручка від реалізації містить у собі суми ПДВ.

Якщо виходити з наявного визначення виручки від реалізації, то податок становить 7,2% від реалізації без ПДВ для платників ПДВ. Надалі варто врахувати, що для промислових i торговельних підприємств потрібно застосовувати різні критерії оцінки, тому що для торгівлі ставка єдиного податку складе 7,2% від товарообігу, а не від націнки.

Для виробничих підприємств — платників ПДВ про безумовну доцільність переходу на нову систему можна говорити за умови, що рентабельність становить більше 25%. У цьому випадку загальна сума сплачуваних податків вища за єдиний податок навіть без врахування відрахувань на заробітну плату.

За більш низького рівня рентабельності необхідно враховувати i розміри зарплати з відрахуваннями на неї. Нижче подано таблиці №3 і №4 граничних значень рентабельності та заробітної плати для платників ПДВ, за яких доцільно переходити на спрощену систему оподаткування. Усі значення наведено у відсотках до виручки від реалізації без ПДВ. Рентабельність визначено як відношення прибутку до витрат. Ставка відрахувань на заробітну плату — 37,5%. Ставка податку на прибуток — 30%.

Зниження рентабельності без зміни питомої ваги зарплати, зменшення зарплати при незмінній рентабельності, зменшення обох показників — усі ці три варіанти призведуть до недоцільності застосування спрощеної системи оподаткування.

Таблиця № 3

Таблиця № 4

Зниження рентабельності без зміни питомої ваги зарплати, зменшення зарплати при незмінній рентабельності, зменшення обох показників — усі ці три варіанти призведуть до недоцільності застосування спрощеної системи оподаткування.

Для оцінки своїх даних можна скористатися таблицею таким чином:

- визначити рентабельність за 9 місяців поточного року як відношення балансового прибутку до витрат;

- знайти питому вагу витрат на оплату праці як відношення витрат на оплату

праці за рахунок усіх джерел підприємства до обсягу реалізації без ПДВ;

- відшукати значення одного із знайдених показників у таблиці i порівняти запропоноване значення другого показника з фактичним. Якщо фактичне значення істотно вище, то можна зробити висновок про зниження податкового пресу при переході на єдиний податок. Якщо фактичне значення нижче або незначно перевищує запропоноване в таблиці, то спрощена система оподаткування вам нічого не дає.

У торгівлі середній відсоток націнки (тобто реалізованого накладення) без ПДВ коливається від 20 до 30 відсотків. У загальному обсязі виручки без ПДВ це становить відповідно від 16,7 до 23,1 відсотка. Неважко порахувати, що на сплату єдиного податку буде витрачено від 31 до 43 відсотків суми націнки. Якщо торгівля безприбуткова, то загальна сума податків i зборів не перевищує 30% від суми націнки без ПДВ навіть за умови, що зарплата з відрахуваннями становить 100%. Якщо в результаті здійснення торгових операцій утвориться прибуток, то сума податків i зборів менша. Різко зменшується сума податків зі зменшенням частки зарплати в складі витрат обігу. У Додатку 4 (таблиця №5) та Додатку 5 (таблиця №6) наведено приклади зі значеннями середнього відсотка націнки до вартості товарів від 10 до 40 відсотків. Для всіх прикладів розглянуто крайні варіанти: діяльність безприбуткова, при цьому витрати складаються тільки з витрат на оплату праці з відрахуваннями; уся сума націнки оподатковується податком на прибуток, тобто витрати відсутні.

На практиці такі варіанти зустрічаються вкрай рідко. Але ці розрахунки дають змогу зробити висновок, що при розмірі націнки менше 36% перехід на спрощену систему оподаткування (тобто на єдиний податок) призведе до збільшення податків.

Далі у таблиці №7 наведено дані для націнок 35 i 40 відсотків із зазначенням граничних значень витрат на оплату праці. Значення розраховано при рентабельності від 5 до 30 відсотків. Рентабельність визначається як відношення

прибутку до витрат. У випадку, якщо витрати на оплату праці нижчі, то перехід на

єдиний податок недоцільний.

Таблиця № 7

Розрахунок доцільності переходу на єдиний податок

Як висновок, можна сказати наступне: перехід на спрощену систему оподаткування знизить податковий тягар тільки для високорентабельних промислових підприємств i торговельних підприємств, що працюють із високим відсотком націнки i високим рівнем рентабельності.

Для єдиного податку за ставкою 10% аналогічний розрахунок економічної ефективності зробити неможливо. Це пов’язано з тим, що неможливо оцінити «економію» за рахунок відсутності ПДВ, тому що можливі різні варіанти. Обираючи ставку 10%, необхідно врахувати, що неплатники ПДВ не мають податкового кредиту, а 10% сплачується з усієї виручки. Це може бути вигідно в таких випадках:

при наданні високорентабельних послуг;

при низьковитратному виробництві з великою питомою вагою витрат на оплату праці;

у громадському харчуванні за умови, що продукти закуповуються в неплатників ПДВ (наприклад, на ринку).

У торговельній діяльності ставка 10% вигідна тільки при закупівлі товарів у неплатників ПДВ i при можливості встановлювати великий рівень націнки.

Крім економічного ефекту, не варто забувати, що застосування ставки 10% звужує число потенційних покупців. Ними можуть бути в основному тільки неплатники ПДВ. Немає сенсу переходити на єдиний податок i в період інтенсивного розвитку: будівництва, придбання основних засобів, накопичення необхідних товарних запасів тощо.

На закінчення ще раз зазначу: приймаючи рішення про перехід на спрощену систему, потрібно зважити всі «за» i «проти».