Насьогодні на території Фастівського району існують 52 сільськогосподарських підприємства ринкового типу, причому кількість недержавних сільськогосподарських підприємств зростає, а їх розміри значно зменшились. Із загальною площі земельних угідь основних сільськогосподарських товаровиробників 81,2% використовують недержавні сільськогосподарські підприємства, 18,8% припадає на державні.

Рілля займає 87% земель сільськогосподарського призначення (рис. 3.1.1). На ріллю припадає найбільший тиск несприятливих факторів: щорічне розорювання (тобто порушення структури грунту), ущільнення та забруднення сільськогосподарською технікою та агрохімікатами, порушення циклу кругообігу органіки внаслідок винесення урожаю та неадекватного внесення добрив тощо.

У зв’язку з відсутністю коштів у сільгоспвиробників на придбання пестицидів та агрохімікатів не проводилися роботи по паспортизації складів. В районі було паспортизовано лише 2 склади для міндобрив та пестицидів – в ЗАТ „Агрохімсервіс” та НДГ „Великоснітинське”.

По рішенню райради з усіх господарств в районі на склад ЗАТ „Агрохімсервіс” в попередні роки були звезені всі непридатні для використання отрутохімікати. Зараз на його складі в металевих ємностях, захищених від атмосферних опадів, зберігається 84 тони непридатних для використання пестицидів та агрохімікатів.

Рис. 3.1.1. Склад земель сільськогосподарського призначення Фастівського району

Крім того на 2004 рік на складі ЗАТ „Агрохімсервіс” зберігалася залишкова кількість агрохімікатів:

- Зінкор – 40 кг,

- Тур – 2200 л,

- Топогард – 230 кг,

- Гезагард – 6 кг,

- Півод – 580 л,

- Тітус – 0,79 кг,

- Порошок для насіння – 200 кг,

- Вітавакс – 140 кг,

- Пірамін – 25 л,

- Пренд – 160 кг,

- Інші – 132 кг.

Відсутність централізованої системи раціонального землекористування призводить до погіршення стану земельних ресурсів. Оскільки кожне підприємство і кожен власник землі здійснюють обробіток землі, не завжди враховуючи стан грунту, його придатність для вибраної культури, розвиток ерозії, ступінь радіоактивного забруднення тощо. Внесення різних добрив різними користувачами земель часто сприяє забрудненню стічних вод та сільськогосподарської продукції, оскільки не дотримується оптимальна схема внесення добрив. Не розроблена також система землекористування для радіоактивно забруднених земель, що сприяє накопиченню радіонуклідів у деяких сільськогосподарських продуктах і може спричинити шкідливий вплив не організм споживача.

Зараз є важливою також проблема самозахоплення земельних ділянок. Переважно це пустирні землі, але бувають також самозахоплення частини річкового берега, частини лісосмуг вздовж автошляхів тощо. При наявності позитивних сторін цього явища, тобто окультурення пустирів, використання земель, які раніше не використовувались, для відпочинку, для власних господарських потреб, в цілому це явище негативне. Оскільки самозахоплення земель відбувається стихійно, не підтвержуючи власність на землю за законом, що підриває авторитет земельного права, до того ж ускладнює процедуру притягнення до відповідальності власника за умови нецільового використання землі або навіть грубого порушення земельного законодавства (наприклад побудова господарських споруд на березі річки).

Внаслідок економічної кризи сільського господарства суттєво знизилась ефективність використання меліорованих земель та їх роль у продовольчому забезпеченні. З’явилися загрозливі тенденції: зношення і моральне старіння гідромеліоративних систем та об’єктів, погіршення технічного стану гідромеліоративної мережі. Зрошувальні землі зараз не використовуються, оскільки дощувальна техніка відпрацювала свій амортизаційний термін і була списана, землі переведені в богарні. Для відновлення її роботи потрібно провести повну реконструкцію, що потребує великих капітальних затрат.

На осушених землях тривалий час незадовільно проводилися вкрай необхідні агромеліоративні заходи (планування земель, глибоке розпушування, тощо). Понад 20% меліоративних каналів заросли чагарниками та замулилися. Незадовільний технічний стан господарських осушувальних систем призводить до неспроможності виконання ними своєї основної функції – відведення надлишкових вод, а їх руйнування створює екологічну та техногенну небезпеку. Під час паводків збільшуються зони і терміни затоплення земельних угідь, що негативно впливає на якість і родючість грунтів та сприяє активному розвитку водної ерозії.

Горбистий характер рельєфу, значне горизонтальне та вертикальне розчленування території, часто неглибоке залягання водотривких шарів визначили розвиток процесів ерозії, дефляції, підкислення та заболочування ґрунтів та деяких небезпечних геологічних явищ (зсувів, просідань масивів лесових порід, обвалів та ін.).    

Водна і вітрова ерозія є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Вона обумовлена характером сільськогосподарського використання земель, при якому створюються умови для інтенсивного розвитку ерозійних процесів. Адже для штучних агроценозів максимум проективного покриття приходиться на липень – серпень, що не співпадає з піком зливової активності (кінець травня – червень).

Відповідно до схеми ерозійного районування України дана територія знаходиться в зоні, небезпечній в ерозійному відношенні, в області переважаючого розвитку водної ерозії з переважаючим впливом дощового стоку. Серед освоєних земель найбільш часто піддані змиву сільськогосподарські угіддя і в першу чергу рілля. Інтенсивність змиву ґрунтів з зябу і чорного пару часто досягає 300 т/га в рік. Однак такий змив спостерігається локально. Середньорічний розрахунковий змив родючого шару грунту з орних земель складає 12,5 т/га.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 5645 га, в тому числі 4820 га орних земель (10,4% від обстеженої площі цих угідь). Щодо динаміки ерозійних процесів , то особливо високими темпами зростає площа середньо- та сильнозмитих ґрунтів, а найбільший приріст площ еродованих ґрунтів відмічається в районах відносно благополучних в ерозійному відношенні (рис.2). Це є наслідком протиерозійних заходів, що впроваджуються на найбільш ерозійно небезпечних ділянках і недостатньої уваги до заходів попередження виникнення ерозійних процесів (що має місце також через недостатнє фінансування протиерозійних заходів).

Рис. 3.1.2. Динаміка еродованості орних грунтів

Особливості розвитку вітрової ерозії грунтів у межах району визначаються наявністю грунтів легкого гранулометричного складу. До дефляційнонебезпечних угіль відносяться 53,3% ріллі та 23,7% пасовищ.

За іншими якісними показниками (кислотність, перезволоженість, заболоченість та ін.) земельний фонд Фастівського району має сталу тенденцію до погіршення.

Прискорення деградаційних процесів великою мірою обумовлено тим, що в останні 8-9 років держава різко скоротила асигнування на охорону, поліпшення і раціональне використання земельних ресурсів. Сільськогосподарські підприємства через кризовий фінансовий стан також неспроможні здійснювати інвестування землеохоронних заходів за рахунок власних коштів. Запропонований наступний план заходів з охорони земель (табл. 3.1.1.).

Екзогенні геологічні негативні явища поширені більш як на 60% території району. Площа яку займають активні зсуви складає близько 3 га, вони розвиваються по бурих і строкатих глинах. Щоправда в останні роки зсувні процеси дещо стабілізувалися в результаті застосування лісомеліоративних заходів. Просадові явища у лесових масивах відмічаються на третині площ району.

Таблиця 3.1.1.

Перспективний план заходів з охорони земель

Таким чином, сучасний стан значної частини земельних ресурсів Фастівського району можна охарактеризувати як кризовий та передкризовий, з тенденцією до прогресуючого погіршення, просторово неоднорідний, небезпечний можливістю прояву супутнього впливу на людину та біоту радіаційного опромінення, агрохімікатів, промислових викидів. Це вимагає визначення щодо принципових підходів до раціонального землекористування та механізмів їх реалізації.

Перш за все, реалізація заходів щодо раціонального землекористування повинна базуватися на повному інформаційному забезпеченні на державному, регіональному і місцевому рівнях, що неможливо без організації моніторингових спостережень за станом грунтів.

По-друге, одним із пріоритетних завдань є значне збільшення площ під угіддями, що сприяють екологічній стабілізації агроландшафтів (ліси, луки, пасовища і т.д.).

Крім того, потребують опрацювання та виключного дотримання екологічно обґрунтовані нормативи всіх видів антропогенних навантажень на земельні ресурси.