Незважаючи на всі труднощі розрахунку соціально-економічної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, підрахунок результатів може бути проведений у такий спосіб.

При оцінці складних соціальних результатів, що не піддаються прямій кількісній оцінці, можна використовувати так називаний принцип декомпозиції, тобто розчленовування комплексної величини на формуючі її елементи, що піддаються кількісній оцінці. Сфера фізичної культури і спорту, незважаючи на розмаїтість своїх функцій, повинна розглядатися при цьому як система, що характеризується органічною цілісністю, чітким розмежуванням цілей функціонування, стандартизованими процедурами і зразками діяльності, установленими зв'язками із суспільством у цілому і з окремими його сферами; сформованою політикою керування. З включенням принципу системності з'являється можливість розчленування сфери фізичної культури і спорту на кілька підсистем, що відповідають видам діяльності (ідентичним їх функціям). У такий спосіб можна здійснювати перехід до галузевих досліджень з підсистем.

На цій основі можна зробити розрахунок загальної ефективності в сфері фізичної культури і спорту, що представляє собою не випадковий набір соціальних і економічних ефектів, а їх цілісний комплекс.

Таким чином, загальна величина ефективності за принципом "декомпозиції" може бути обчислена як ряд елементів, кожний з яких являє собою величину соціально-економічної ефективності окремої підсистеми.

Ранжуючи різні підсистеми виходячи з їх значення і зв'язуючи їх пріоритетними залежностями, можна скласти формулу загальної ефективності:

Е_заг = а₁*е₁ + а₂*е₂ + …. а_n*е_n

де Е_заг - загальна ефективність сфери фізичної культури і спорту; е₁...е_n - ефективність підсистем у своїх показниках; a₁...a_n - коефіцієнти, що залежать від конкретної спортивної політики і т.д.

Ефективність кожної підсистеми вживається в зв'язку з поняттям "управління" і служить для визначення успішності розвитку об'єкта управління.

Для того щоб зробити розрахунок соціально-економічної ефективності в підсистемах, необхідно обчислити різницю між показником реалізації яких-небудь зусиль і даний момент часу і вихідним, відправним показником. Ефективність визначається як відношення приріст соціального результату до суми приведених витрат, що вимагаються для досягнення даного результату:

Е_n =

де Е_n - показник ефективності підсистеми; ∆Е_n - річний приріст соціального результату; К - капітальні вкладення (грн.); С - поточні витрати (грн. у рік); Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності; С_ек - супутній економічний результат.

У практиці можна використовувати два основних методи вирахування ефективності:

1) "нормативний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить значення визначеної характеристики, прийнятої за норму відповідно до заданої політики керування;

2) "ідеальний" метод, при якому точкою відліку ефективності служить деякий майбутній ідеальний стан об'єкта управління, який має бути досягти. Такий метод є найбільш інформативним.

Для того щоб розрахувати соціально-економічну ефективність кожної з підсистем, необхідно зробити класифікацію методів оцінки, уведених для вибору однакового способу оцінки соціальних і економічних результатів у підсистемах (у властивих їм одиницях і показниках). Це необхідно для того, щоб одержати можливість порівняння цих результатів і співвіднесення їхній до витрат.

При визначенні ефективності потрібно використовувати наступні параметри:

- максимальний соціальний ефект стосовно до встановленого локального критерію при фіксованих витратах. У даному випадку при заданих і лімітованих витратах вибір найкращого варіанта виробляється виходячи з досягнення максимального соціального ефекту (результату);

- досягнення заздалегідь заданого соціального результату при мінімумі витрат (оптимальність).

Тут при однакових соціальних результатах у різних варіантах розвитку сфери фізичної культури і спорту вибір оптимального варіанта виробляється по мінімуму приведених витрат з обліком супутнього економічного ефекту. (Такий метод застосуємо, наприклад, при порівнянні проектів спортивних споруджень при однакових їхньому призначенні, місткості, пропускній здатності, класі, розряді і т.д.);

- оцінка економічного ефекту, що супроводжує досягнутому соціальному результатові;

- максимум прибутку, одержуваного на основі вільного платоспроможного попиту населення при реалізації спортивних послуг;

- кількісна оцінка соціального ефекту у відповідних одиницях виміру.

Для оцінки загальної ефективності одноразових витрат у сфері фізичної культури і спорту доцільно визначати одержувані соціальні результати у виді як натуральних показників (послуг і товарів, споживаних населенням), так і у обсягу у реалізації спортивних послуг і товарів у грошовому вираженні. Зростання цих показників на одиницю приведених витрат є свідченням подальшого підвищення соціально-економічної ефективності.

Усі зазначені методи можуть застосовуватися при визначенні оптимальних варіантів капітальних вкладень, виділених усім фізкультурним і спортивним організаціям. Виключення складають підприємства сфери, що спеціалізуються на виробництві спортивних товарів. Для них може застосовуватися метод збільшення прибутку (чистої продукції) на одиницю капітальних вкладень.

Як видно з останньої формули, зростання ефективності може бути досягнуте по трьох взаємозалежних напрямках: за рахунок збільшення соціальних ефектів, за рахунок економії усіх видів суспільних ресурсів, що направляються на розвиток фізичної культури і спорту, за рахунок зростання доходів від сфери фізичної культури і спорту.

Для росту соціальних ефектів необхідно збільшити масовість, перетворити фізичну культуру і спорт у всенародну справу. Підтвердженням цього стане факт наповненості природних і спеціальних місць занять фізкультурниками.

Існують значні можливості економії ресурсів у самій сфері фізичної культури і спорту. Економія може бути досягнута за рахунок зменшення марнотратності, за рахунок дбайливого відношення до спортивної форми, спортивного устаткування й інвентарю, іноді за рахунок скорочення числа непотрібних змагань, що відривають людей від роботи.

Основні резерви економії лежать у раціоналізації організаційної структури сфери фізичної культури і спорту, у зниженні собівартості спортивних послуг, в упорядкуванні і строгому нормуванні витрат усіх видів приваблюваних сюди суспільних ресурсів.

Зростання доходів у сфері фізичної культури і спорту виявляється через прямий касовий виторг спортивних організацій і, побічно, через поліпшення використання трудових ресурсів. Підкреслимо особливу важливість непрямих ефектів для народного господарства країни. Промисловість щорічно втрачає до 6% національного доходу через хвороби робітників та службовців, найчастіше пов'язаних з їх низьким фізичним розвитком та, як наслідок, зниженою опірністю організму до різних захворювань.

Від розвитку фізичної культури і спорту залежить і збільшення числа працездатних людей у віці старше 55-60 років. Суспільство зацікавлене, щоб вони були здоровими, життєрадісними, могли продовжувати працювати. Тому фізична культура, як засіб перетворення людей похилого віку в активних учасників суспільного виробництва, могла б дати величезний економічний ефект у глобальних масштабах.

Збільшення ефективності сфери фізичної культури і спорту може відбуватися і за рахунок росту прямих економічних ефектів. В даний час фізкультурні і спортивні організації функціонують, головним чином, за рахунок фондів суспільного споживання. Разом з тим зростання добробуту людей дозволяє їм витрачати на заняття фізичною культурою усе більше власних засобів, що дає можливість надавати усе більший обсяг платних послуг.

У цілому зростання прямих і непрямих економічних ефектів в області фізичної культури і спорту може бути досить значним. Діяльність у цій сфері можна організувати на засадах самооплатності, а надалі вона повинна стати важливим джерелом доходів держави.