Найбільші мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літературна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Мова є першоосновою духовної культури, носієм її національної самобутності. Тому кожний з нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про піднесення культури усного і писемного мовлення.
Для нас поняття правильності мови має теоретичний і практичний аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з нормами правильності мовлення, а практичний – власне мовну майстерність – володіння нормами правильності мови, вміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.
Незаперечним є той факт, що носій високої загальної культури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони. Скалічена мова ніколи не підносила людину, а навпаки, принижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелектуально зростати. Отже, справедливо говорять, що правильність рідної мови – важливий показник загальної культури людини [25, 3].
Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращому й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до учнів роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна вимова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбні синтаксичні конструкції викликають невдоволення, а то й обурення слухачів. Різного роду помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей в колективі.
Засвоєння норм правильності мови – тривалий процес. Починається він з опанування літературної мови в сім'ї, потім – школа, навколишнє оточення.
А. Токарська та І. Кочан виділяють такі види правильності мовлення:
Орфоепічна правильність – це правильна вимова звуків, звукосполучень, слів. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.
Практичну допомогу в засвоєнні орфоепічної правильності можуть надати словники, зокрема орфоепічний словник, укладений М. Погрібним. Цей словник нараховує понад 40 тисяч слів сучасної української літературної мови, поданих у різних формах, і може слугувати як довідник з норм вимови та наголошування.
Користуючись орфоепічними словниками та довідниками, слід пам'ятати, що для запису усного мовлення використовують спеціальну систему літер та позначок, які фіксують особливості вимови кожного звука. Такий запис називається фонетичною транскрипцією. Як відомо, повної відповідності між звуками та літерами немає (наприклад, букви є, ї, ю, я можуть позначати як два звуки, так і один звук), тому виникає потреба у такому письмовому відтворенні, коли кожному звукові відповідний тільки за ним закріплений знак. Такі можливості і надає фонетична транскрипція.
Вправа 1. Зверніть увагу, як вимова звука може змінити значення слова:
[л 'ід]–[л 'іт], [т 'ід –[пл 'іт], [л 'із]–[л 'іс], [гриб – [грип], [ве зти']–[ве сти'], [гу 'л 'і –[ґу 'л 'і], [ґра 'ти] – [гра 'ти], [га 'дка]–[ха 'тка], [г 'іст'] –[к 'іст'].
Вправа 2. Яка особливість вимови нижчеподаних слів? Зверніть увагу на вимову [ и ], [ і ] та приголосних біля них. Розкрийте значення слів,
Привід – привид, рив – рів, білити – біліти, вити – віти, відтинок –відтінок, збіднити — збідніти, наймит — найміть, позов — позив.
Вправа 3. Прочитайте подані слова, дотримуючись правил вимови голосного [ о ]. Які фактори впливають на вимову звука?
Село, гончар, молоко, голуб, голубка, доля, зозуля, небо, кожух, вогонь, школа, степовий, орел, долоня, дорога, мотузка, оборона, полумисок, могутній, корова, вода, обговорити, обвал.
Вправа 4. Порівняйте вимову голосних звуків у наголошені і ненаголошеній позиціях. Вимова яких звуків залежить від наголосу?
Кишеня, математика, розумний, розум, сметана, сила, зоря, берізка, вентилятор, пшеничний, химерний, Женева, інтелігент, період, авторитет, баскетбол.
Вправа 5. Правильно вимовте слова. Поясніть, від чого залежить вимова буквосполучень дж і дз.
Джаз, дзеркало, джмелі, бджоли, заходжу, підзолистий, джерельний, піджартовувати, відзначити, дзвіночок, віджати, приїжджий, надзвуковий, піджарювати, передзимній, джура, кукурудза.
Акцентуаційна правильність – це нормативна наголошуваність слів. Наголос (акцент) – це виділення слова чи складу більшою силою голосу. Наголос є словесний і фразовий.
Словесний наголос в українській мові має такі ознаки:
Вільний, тобто різномісний. Ми можемо наголошувати перший склад – шкóла, другий – перéрва, третій – неподíльний.
Рухомий, тобто може переміщатися з основи слова на закінчення і навпаки, із закінчення на основу, наприклад: áвтор – авторú, писáти – пишý. Типовими акцентуаційними помилками у мові вчителів є:
1. Ненормативне наголошування слів під впливом російської мови, наприклад: довіднúк, замість довíдник; жúтло, замість житлó;завдання’, замість завдáння, прийняв, замість прийня’в.
2. Діалектний наголос у дієсловах: розкажу, замість розкажу;плести, замість плести; нести, замість нести; лю'блю, замість люблю'.
3. Неправильне наголошування прикметників: черговий, замість черговий; числівників: одного – одному, замість одного – одному; займенників: того, тому, цього, цьому, всього, всьому, замість того, тому, цього, цьому, всього, всьому, прислівників: всередині, водночас, воднораз, замість всередині, водночас, воднораз.
Вправа 1. Користуючись словником поставте наголоси у поданих словах.
Абичий, абияк, адресний, вершковий, відправлення, гуртожиток, дослідження, дрова, завдання, змагання, комбайнер, кулінар, кулінарія, кропива, меблевий, навчання.
Вправа 2. Поставте наголос у наведених прізвищах. Свій вибір поясніть.
Баран, Богдан, Бойко, Боднар, Бондаренко, Войтко, Вовченко, Гавриленко, Глушко, Дмитрук, Дмитренко, Жовтанецький, Зубрицький, Кінах, Костенко, Костюк, Лавриненко, Лисько, Онопрієнко, Онишко, Ощипко, Петрук, Пилипенко, Пилип 'юк, Ривок, Ракоїд, Рибчинський, Самійленко, Сатановський, Тимофіїв, Тимошенко, Тимчук, Федоренко, Яцьків, Яценко.
Вправа 3. Пригадайте правила наголошування складних слів з іншомовними компонентами. Поставте наголос у наведених словах.
Кінематограф, стенограф, телеграф, барометр, термометр, діаметр, периметр, дециметр, міліметр, кубометр, сантиметр, вольтметр.
Вправа 4. Згадайте основні ознаки українського наголосу. Від поданих слів утворіть нові слова чи нові форми так, щоб наголос перемістився на інший склад.
Жаль, численний, оптовий, жити, адреса, твір, селище, шелестіти, затихнути, серце, заручений, автор, ластівка.
Вправа 5. Прочитайте скоромовки. Визначте наголоси в словах. 1. Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі. 2. Ходить квочка коло кілочка, водить діток коло квіток. 3. Бігли коні під мостами золотими копитами. 4. Ми носили воду в ситі, та дерева не политі.
Лексична правильність – це правильне регламентування точності, чистоти мовлення, правильності слововживання. Мовне багатство людини залежить передусім від уміння користуватися лексичним складом мови:
синонімами, паронімами, омонімами, запозиченими словами. Розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності становлять основу мовленнєвої досконалості. Знебарвлюють мовлення кальки, суржикові та просторічні елементи, мовні штампи, тавтологія, жаргон.
Лексична правильність регламентована лінгвістичними словниками: тлумачними, іншомовних слів, словниками слововживання, синонімів та антонімів.
Вправа 1. До запропонованих паронімів доберіть слова із поданих у дужках та складіть з ними словосполучення. Свій вибір обґрунтуйте.
Прописка /приписка (коротка, важлива, до тексту, внизу, збоку, зверху, подати, написати, зробити ; велика, значна, багато, мало, виявити ; постійна, тимчасова, у паспорті, дістати, оформити).
Показник / покажчик (алфавітний, предметний, бібліографічний, імен, власних назв, квартир, літератури, друкованих праць ; зробити, складати, додати ; високі, якісні, спортивні, підприємства, установи ; школи, дошка, виписувати, визначати, домагатися, високі).
Вправа 2. Згадайте і запишіть українські відповідники до іншомовних слів і навпаки. За якими критеріями ви будете вибирати той чи інший варіант?
Гандбол, фінал, голкіпер, експорт, дискусійний, імітація, фіктивний, фестиваль, процент, горизонт, феодалізм, поєдинок, директива, обмежувати, спір, азбука, наголос, заборона.
Вправа 3. Запишіть синонімічні ряди від поданих слів. На якій підставі слова об'єднуються в синонімічні ряди?
Говорити, плакати, хороший, дружний, з'ясувати, абиякий, безперервний, гарний, дзеркало, вигадувати, рожевий.
Вправа 4. До поданих слів доберіть антоніми.
Суттєвий, стверджувати, тривалий, розлучений, вітер, спільний, сліпота, заперечувати, відмінник, кілограм, ведмідь, кіт.
Вправа 5. Запишіть близько 15 термінів майбутнього фаху ; доберіть до них терміни-антоніми (як іншомовні, так і власне українські). На основі якого значення здійснюється протиставлення в кожному конкретному випадку?
Морфологічна правильність – це правила, які регулюють вибір правильної граматичної форми. У морфології часто виникають труднощі у вживанні правильних форм деяких частин мови, зокрема іменників, прикметників, числівників, дієслів тощо.
Пояснюється це тим, що в морфологічній будові літературної мови є так звані «сильні» і «слабкі» норми. «Сильні» норми – це норми, які не викликають сумнівів щодо уживання тих чи інших форм. Наприклад, не викликає проблем форма орудного відмінка однини іменників І відміни твердої групи: хатою, дорогою, ногою тощо. Однак ті самі форми для іменників мішаної групи викликають труднощі: як правильно – площею чи площою, межею чи межою ? Адже в усному мовленні таке сплутування трапляється, і, на жаль, часто. Форми, які піддаються розхитуванню, називаються «слабкими».
Труднощі викликають форма родового відмінка однини іменників II відміни чоловічого роду (терміна – терміну, папера – паперу); форма давального відмінка іменників II відміни (Івану чи Іванові, командиру чи командирові); форма орудного відмінка іменників II відміни на –р (лікарем, командиром, ювіляром, піснярем, гончарем); форми називного і родового відмінків множини (вуса – вуси, хліба – хліби, сосон – сосен).
Найважливішими нормами вибору правильних граматичних форм іменника є рід, число, відмінок.
Вправа 1. Назвіть неправильні форми запропонованих іменників: /. Львів 'яни, полтавці, полтавчани, кияни.
2. Тернопільці, дніпропетровці, дончани, Харків 'яни.
3. Донечани, тернопільчани, харківці, полтавчани.
Вправа 2. У котрому рядку є неправильні форми родового відмінка множини іменників ?
1. Болгаріє, грузинів, осетинів, циган.
2. Болгар, грузин, осетин, циган.
3. Болгар, грузинів, осетинів, циган.
4. Гостей, земель, подорожей, дітей, путей.
5. Сімей, сестер, облич, суддів, зустрічей.
6. Молодиць, українок, дівиць, лиць.
Вправа 3. Визначити рід поданих слів і доберіть до них означення. У складних випадках звертайтеся до «Словника іншомовних слів».
Тюль, кафе, туш, вуаль, піаніно, рандеву, шимпанзе, амплуа, аташе, кепі, сонько, заїнька, білоручка, вовчище, плакса.
Вправа 4. Перекладіть словосполучення українською мовою. Визначте рід іменників.
Правильный ответ, моя тетрадь, крохкий мел, новая мебель, крепкий кофе, справедливый рефери, зеленый Тбилиси, злая собака, экономический кризис, очередная запись.
Вправа 5. Запишіть іменники в формі давального відмінка однини. Зверніть увагу на наявність варіантів. Як вони використовуються в мові ?
Учень, громадянин, Житомир, силач, сокіл, Соколов, Соколюк, коваль, Канів, водій, жир, Іванов, Миколаїв, звичай, директор.
Синтаксична правильність – це правила, які регламентують вибір правильної синтаксичної конструкції, це своєрідні правила побудови словосполучення, речення, тексту. До слабких синтаксичних норм належать складні випадки керування іменників:
завідувач кафедри; прикметників: властивий (кому? чому?), характерний (для кого? для чого?); дієслів: запобігати (кому? чому?), дякувати (кому? чому?) у прийменникових сполученнях: згідно з (чим?), відповідно до (чого?) тощо.
Уміння правильно відтворити думку не менш важливе, ніж уміння правильно добирати окремі слова чи звороти. Розкривається мова в усій повноті, стає гострішою, переконливішою саме в тестових сполученнях. Неправильне ж поєднання речень робить повідомлення невиразним, заплутаним або призводить до спотворення думки взагалі.
У мові існують різноманітні засоби зв'язку, які необхідно правильно застосовувати для побудови складних конструкцій і тексту в цілому. Сподіватися на незаперечну, чітку послідовність викладу можна тільки знаючи характер текстових сполучень. Уміле їх використання робить повідомлення змістовним, доказовим, переконливим.
Вправа 1. Визначте, якими відмінками керують подані у парах слова. Складіть словосполучення з цими словами.
Властивий — характерний, оснований — заснований, завідувач — завідуючий, дорівнювати — рівнятися, торкатися — доторкатися, опанувати — оволодіти, доводити – свідчити, відзначити – сказати.
Вправа 2. Визначте правильні варіанти словосполучень і складіть з ними речення для офіційно - ділового тексту.
В останній час — останнім часом, на цих днях — цими днями, іншим часом — в інший час, по вівторках — щовівторка, у той день — того дня, у це літо - цього літа, на цей раз – цього разу, в таких обставинах – за таких обставин.
Вправа 3. Відредагуйте речення, вживаючи замість конструкцій з прийменником до конструкції з прийменниками близько, трохи не, мало не. Які ще засоби для позначення приблизності вам відомі ? Наведіть приклади.
1. У літніх таборах відпочиває та оздоровлюється до двох тисяч дітей. 2. До ста гектарів землі передано у користування фермерам. 3. За два дні в музеї побувало до трьохсот чоловік. 4. До п'ядесяти відсотків учнів потребують медичної допомоги. 5. Редакція одержала до тисячі листів.
Вправа 4. Визначте порушення синтаксичної норми у поданих словосполученнях. Яке загальне значення передають подібні конструкції ?
Пішов за водою, пошліть же за ним, біжи за мішками, ходить на ринок за молоком, полізь до кишені за грішми, поїхав до пральні за білизною, послати за лікарем, вирушив до міста за книжками, зібрались у ліс за грибами.
Вправа 5. Знайдіть у реченнях спільний додаток до слів, які керують різними відмінками. Відредагуйте речення.
1. Він дуже любить і піклується про дітей. 2. Учителі прагнуть вдосконалити і повністю опанувати новими методами навчання. 3. Для забезпечення оперативності в роботі необхідне вчасне інформування і повідомлення фактів. 4. Батько до дітей лагідний і уважний. 5. У цеху здійснюється догляд і ремонт обладнання.
2.4 Вправи і завдання для формування правильності мовлення молодших школярів
Початкова ланка школи відіграє значну роль у формуванні в молодшого школяра повноцінної навчальної діяльності, одним з основних компонентів якої є рівень розвитку мовлення молодших школярів – необхідна умова формування соціальне активної особистості.
Розвиток мовлення розглядається як основний розділ Програми з навчання грамоти, як провідний принцип опанування грамоти, що пронизує і об'єднує всю мовленнєву діяльність учнів. У програмі окреслено основні напрямки роботи з розвитку мовлення, у руслі яких має працювати вчитель.
1. Удосконалення звуковимови і культури мовлення.
2. Робота над збагачення, уточненням і активізацією словника.
3. Удосконалення граматичного ладу.
4. Розвиток зв'язного мовлення.
Обґрунтованість вибору цих завдань та важливість їх розв'язання є безперечною. Підпорядковуючись одній меті – розвитку мовлення, але різносторонньо впливаючи на цей процес, охоплюючи різні рівні мови –фонетичний, лексичний, граматичний та зв'язне мовлення, ці завдання служать оптимальному розвитку правильності мовлення першокласників. Але, як свідчать практика роботи в школі та аналіз педагогічного досвіду, більшість учителів ці завдання розв'язує ізольовано одне від одного, фрагментарно та безсистемне. Як наслідок – у дітей не закладається уявлення про мову як про єдину сукупність мовних знаків, систему категорій, граматичних форм і норм, про мовлення як процес вираження своїх думок у фонетично, лексичне і граматично правильній формі.
Тому виникає потреба створити комплекс вправ з розвитку мовлення в період навчання грамоти, який би гармонійно поєднував усі напрямки розвитку мовлення та ґрунтувався на конкретному навчальному матеріалі Букваря. Такі вправи були б невід'ємною частиною кожного уроку навчання грамоти та спеціальних занять з розвитку мовлення.
Слід зауважити, що в Букварі (автори Н.Скрипченко, М.Вашуленко), який є найбільш науково обґрунтованим і доступним за структурою і змістом для дітей, закладено багато тематичних малюнків, вправ і завдань для організації вчителем роботи з розвитку правильності мовлення в період навчання грамоти. Та все ж потрібно, на нашу думку, виділити комплекс вправ суто мовленнєвої спрямованості.
Отже, усі наведені далі вправи і завдання ґрунтуються на матеріалі Букваря і побудовані відповідно до програми з розвитку мовлення в період навчання грамоти.
І. Удосконалення звуковимови.
1.1. Виховання артикуляційних навичок.
Виробити рухи органів артикуляційного апарату допомагає артикуляційна гімнастика. Для вправ слід добирати ті рухи і положення органів артикуляційного апарату, внаслідок яких утворюються звуки, що становлять фонетичну основу мови. При артикуляційній гімнастиці рекомендуємо використовувати дзеркальце. Наприклад, для підготовки до правильної вимови важких для дітей звуків [ч], [ж], [ш], слід виконати відповідний комплекс вправ.
Вправа 1. Згинання широкого язика на верхню губу, на зуби, до піднебіння.
Вправа 2. Облизування широким язиком твердого піднебіння.
Вправа 3. Дмухання на язик, піднятий угору до піднебіння.
Вправа 4. Витягування губ уперед широким рупором.
Для підготовки до правильної вимови сонорного звука [ р ], [ р ], слід використовувати такі підготовчі артикуляційні вправи:
Вправа 1. Покласти язик на верхню губу, надати йому форму дожечки (бічними краями язика торкатися кутів рота).
Вправа 2. Загнути широкий (ложкоподібний) язик на верхні зуби.
Вправа 3. Облизати широким язиком піднебіння.
Вправа 4. Покласти язик на верхні альвеоли і промовляти в такому положенні звуки [ т-т-т] або [ д-д-д ].
Вправа 5. видихати повітря на широкий язик, що лежить на верхній губі, так, щоб вібрували кінчик язика і губа.
Вправа 6. Підняти язик до верхніх альвеол і задувати на кінчик язика в такому положенні.
1.2 Розвиток фонематичного сприймання — це розвиток здатності сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати їх у словах як змісторозрізнювальні одиниці.
Наприклад, під час вивчення звука [ у ] і букви у можна
запропонувати учням послухати назви птахів і визначити зайвого птаха -такого, у назві якого відсутній звук [ у ]: гуска, курка, зозуля, шпак, папуга, журавель.
Вправа 1. Назвіть спільний голосний звук у групах слів:
Лан, мак, сад, час.
Сон, лоб, мох, рот.
Син, мир, чиж, бик.
Вправа 2. Назвіть спільний приголосний звук у групах слів:
Сад, сон, сироп, суп.
Загадка, зал, зелень, зима.
Мак, мило, молоко, мед.
Буквар, жар, дар, комар.
Салат, молоко, олень, вулиця.
Каша, груша, кошеня, машина.
Вправа 3. Визначіть, якими звуками відрізняються пари слів:
Ложка — ліжко лад — лід
Лото — літо лайка — лійка
Дуб — зуб зуб — суп
Шовк — вовк коза — коса
Вправа 4. Знайдіть помилку.
На лужку пасуться коси. — У Соні довгі кози.
На сосні шашки. – На столі шишки.
Шерстяна сапка. —Дерев 'яна шапка.
Побігла сіренька миска. – На столі стоїть мишка.
1.3. Розвиток правильної звуковимови.
Згідно з метою цього завдання учні навчаються правильно вимовляти звуки, засвоюють норми звуковимови, звертають увагу на правильність власного мовлення. Тут доцільно використовувати вправи на імітацію звуків тварин, вивчення на пам’ять скоромовок відповідно до кожної букви Букваря та гру «Телеграф» — коли кожен гравець промовляє слово, яке починається тим звуком, яким закінчилося попереднє слово (ананас – сіно – озеро – огірок...). Виконуючи вправи такого типу, вчитель має звертати увагу дітей на чітке розрізнення парних звуків за твердістю – м'якістю.
Під час вивчення звука [ с ] і букви с можна запропонувати учням такі вправи:
Вправа 1. Чітко повтори:
с-с-с-с
са-се-си-со-су
ас- ес-ис-ос-ус
ска-ске-ски-ско-ску
аск-еск-иск-оск-уск
Вправа 2.Визнач місце звука [ с ] у словах:
Салат косар клас
Серце посилка овес
Сито весло рис
Сумка посуд абрикос
Вправа 3. Послухайте вірш. Стеж за вимовою звука [с] у словах:
Спить сонечко солодким сном,
Сховалося за гори сині.
І колискову під вікном
Співає сон малій дитині.
Вправа 4. Повторіть чистомовку.
Са-са-са - Змахнула крильцями оса.
Су-су-су — Побачив я в саду осу.
Со-со-со - Не кусай, осо.
Си-си-си — Вже нема в саду оси.
Вправа 5. Навчіться промовляти скоромовку швидко.
Сом наївся досхочу,
Сито сому-вусачу.
Спочиває сивий сом,
Ой солодкий сниться сон !
II. Робота над збагаченням, уточненням і активізацією словника.
2.1 Збагачення словника – це процес засвоєння нових, незнайомих учням слів, у результаті якого цілеспрямовано розширюється словниковий запас учнів і розвивається виразність їхнього мовлення. Завдання кожного вчителя, як зазначає К. Ушинський, «поправляти і поповнювати словесний запас дитини відповідно до вимог її рідної мови і, притому, вводити ці поправки і доповнення не тільки в знання дитини, а й у число її звичок» [15, 456-457 ]
Наприклад, під час вивчення звука [ е ], букви е можна запропонувати учням найпростіший кросворд.
Вправа 1. Запишіть слова – назви малюнків у рядочки відповідно до номерів. У виділеному стовпчику прочитайте слово. Що спільного помітили у цих словах ?
| 1. | щ | е | н | я | |||||
| 2. | щ | и | г | л | и | к | |||
| 3. | щ | і | т | к | а | ||||
| 4. | щ | у | р | ||||||
| 5. | щ | у | к | а | |||||
| 6. | щ | а | в | е | л | ь |
Вправа 2. Послухайте загадку, відгадайте і запишіть слово-відгадку.
Має зуби залізні,
Гризе дерева різні,
Гризе, ріже з усіх сил,
Аж з-під неї сипле пил.
(Пилка).
Вправа 3. Назвіть явище природи, яке описують такі слова.
Іде, мрячить, ллє, накрапає — (дощ).
Дме, свище, завиває — (вітер).
Пливуть, вкривають небо, закривають сонце — (хмари).
2.2. Уточнення значення слів. Це завдання словникової роботи спрямоване на розкриття і пояснення учням широкого значення слова, на вироблення в учнів умінь вживати у мовленні найбільш точні і влучні за змістом слова.
Наприклад, під час вивчення звуків [ х ], [ х ] і букви х доречним беде наступне завдання.
— Прочитайте слова, в кожному стовпчику знайдіть близькі за значенням і визначте зайве слово.
Ходити Хата Хуртовина
ступати хвіртка хмара
стукати будинок заметіль
2.3 Активізація словника – це використання нових слів, висловів у власному мовленні дітей. Активізація словника може здійснюватися шляхом пояснення значення слова учнями, введення слова у словосполучення і речення в усному і писемному мовленні.
Наприклад, вивчаючи звук [ с ], [ с ] і букву с в межах цього завдання доцільно провести таку вправу:
– Доберіть слова-ознаки до поданих слів: Сонце — ясне (тепле, привітне, лагідне). Стежка – вузька (довга, звивиста, польова).
Струмок — дзвінкий (веселий, холодний, чистий).
III. Удосконалення граматичного ладу мовлення.
3.1. Вживання слів у граматично правильній формі – це правильне поєднання слів у словосполученнях і реченнях, дотримання чергування звуків в основах, утворення порівняльного ступеня прикметників, ознайомлення зі способами сполучення іменників і дієслів.
Наприклад, під час вивчення звуків [ к ], [ к ] і букви к можна тропонувати таке завдання:
Уважно послухайте вірш. Коли я читатиму вдруге, ви самостійне чуватимете рядок останнім словом. Котигорошка
Був собі хлопчик Котигорошка,
І був у нього тато (Котигорох),
І бала у нього мама (Котигорошиха),
1 був у нього братик (Котигорошатик),
І бала у нього сестричка (Котигорошичка),
І був у нього дідусик (Котигорошусик),
І бала у нього бабуся (Котигорошуся),
І бав у нього котик (Котигорошотик),
І бав у нього песик (Котигорошесик),
І жив він у місті (Котигорошисті),
І ходив він у садочок (Котигоросточок),
І мав він друзів (Котигорошузів).
Замініть словосполучення одним словом:
Надати допомогу — допомогти.
Накивати п 'ятами — втекти.
Більшість учнів — багато. Утворіть словосполучення зі словами:
Вірний, скласти, становити.
Правдивий, правильний, слушний. На черзі, поза чергою.
3.2 Правильне вживання у мовленні службових частин мови і займенника. Оскільки першокласників не ознайомлюють із поняттям «частини мови», вчитель організовує практичне вправляння учнів у вживанні прийменників, сполучників та займенників.
Вправа 1. Розгляньте малюнки. Скажіть, де знаходиться торт на кожному з них. Прочитайте підписи до малюнків, вставте пропущені слова (усно). Торт (на) столі. Торт (коло) столу. Торт (під) столом.
Вправа 2. Прочитайте речення. Вставте і запишіть пропущені слова.
Діти пішли (до) лісу. (У) небі щебетав соловейко. (На) камінцях, побачили ящірку. (Під) кущем сидів зайчик.
3.3. Правильна побудова, поширення речень сприяють розвитку правильності мовлення, виховують у дітей чуйність до слова та його оформлення, розвивають спостережливість, увагу, кмітливість, вміння самостійно розв'язувати розумові завдання.
Наприклад, під час вивчення звуків [ в ], [ в ] і букви в дуже доречним буде складання речень за малюнками та першими словами.
Він (копає землю).
Вона (поливає квіти).
Воно (росте). (Дерево).
Вправа 1. Скласти речення за запитаннями вчителя:
— Які комахи можуть передбачати погоду ?
— Погоду можутьпередбачати мурашки і бджоли.
— Які тварини носять немовлят у сумках ? —...
— Як називаються перші квіти ?
— Вправа 2. Визначіть межі речень.
Зима мороз усі тварини поховалися від лютого холоду.
Вправа 3. Поширіть речення за запитаннями.
Осінь настає.
Осінь яка?
Коли настає осінь.
Вправа 4. Закінчіть речення.
По хліб кожного дня я ходжу.
Вчора... (ходив).
Завтра також... (піду).
Кожного дня я граюсь на подвір’ї.
Вчора з Петриком ... (грався).
І завтра також ... (гратимуся).
Можна також запропонувати дітям складання речень за опорними словами, роботу з деформованими реченнями, складання речень на певну тему за малюнками, на основі спостережень, складання речень за схемами.
IV. Розвиток зв'язного мовлення
4.1 Невід'ємною складовою комунікативної компетентності молодших школярів є розвинене діалогічне мовлення, яке передбачає не тільки збагачення словникового запасу учня формами мовного етикету, синонімами, антонімами, образними словами тощо, а й вміле варіювання інтонацією відповідно домовленнєвої ситуації.
Подаємо зразки підготовчих вправ та мовленнєвих ситуацій, що сприяють розвитку комунікативних умінь та мовленнєвої культури учня на заняттях з рідної мови.
Телефонна розмова
Спочатку діалог ведуть учитель і підготовлений учень (у двох варіантах). Обирається правильний варіант, а потім два учні ведуть між собою діалог за зразком, можна запропонувати роботу в парах.
I варіант. – Покличте мені Сергійка ! Нема його ? Жаль ! (Кидає трубку).
II варіант. – Добрий день, Павле Вікторовичу ! Це говорить Микола Донченко.
- Доброго дня, Миколко.
- Покличте, будь ласка, до телефону Віктора.
- Віктора немає вдома. Він на заняттях з музики. Зателефонуй за півгодини.
- Дякую.
Двоє друзів розмовляли
Двоє друзів розмовляли, щось до вуха прикладали.
- Це Полтава ? Алло!Вона ?
- У нас весна !
- І у вас весна ?
– Ми ждемо у гості вас !
– Приїжджайте й ви до нас !
Грі кінець. І це не сон. Діти грали в... (телефон). Завдання.
1. Попрацюйте в парах. Складіть діалог «Розмова по телефону».
2. Ситуації розмови: з товаришем ; з дорослими (незнайомими іблизькими).
Підготовчі запитання до сюжетно-рольової гри «У магазині»
- Які слова ви найчастіше чуєте у магазині ? Пригадайте їх.
- Чи завжди ви дотримуєтесь черги ?
- Як попросити продавця показати необхідний вам товар ?
– Що треба сказати отримавши покупку ?
Потім проводиться гра «Магазин». Діти розподіляють ролі продавців, покупців залежно від завдання, яке виконують. Наприклад.
1. Ти шукаєш подарунок до дня народження товариша.
2. Ти прийшов по продукти.
Інші діти (глядачі) аналізують поведінку учасників гри. Гра «Світлофор ввічливості»
Один учень називає ситуацію, а інші показують карточку з кольором, що сигналізує про правильність чи неправильність відповіді.
Ситуація 1. – Дайте мені бублики,– звертається дівчинка до продавця (червоний колір).
Ситуація 2. – Вибачте, будь ласка, я штовхнув вас ненавмисно, – каже хлопчик у автобусі (зелений колір). Розмова в бібліотеці
– Доброго дня !
– Яку книжку ти прочитав ?
– Хто її написав ?
– Що найбільше сподобалося у книжці ?
Завдання. Вставити речення, прочитайте в особах діалог.
Моя мама – найкраща
І План
1. У кожної людини є мама.
2. Волосся моєї матусі.
3. Обличчя.
4. Очі.
5. Ніс.
6. Вуста.
7. Руки.
8. Постава.
9. Моя мама – найкраща на світі.
Завдання. Складіть діалог за поданим планом, який би міг відбуватися між подружками.
На березі моря
Катруся сиділа на березі моря і чекала маму. До неї підійшла незнайома дівчинка, яку звали Галинкою.
Завдання. Побудуйте діалог між дівчатками так, щоб у словах Галинки звучало переконання, а в словах Катрусі – згода. У кінотеатрі
Зимового недільного ранку дві подруги пішли до кінотеатру на дитячий сеанс. Коли погасло світло, дівчатка побачили що екран їм заступає хлопчик, який не зняв свою хутряну шапку і щохвилини підскакував та коментував написане на екрані.
Завдання. Як би ви ввічливо нагадали хлопчикові про правила поведінки у кінотеатрі.
4.2 У розвитку монологічного мовлення важливо, щоб учні вміли складати описи, сюжетні розповіді за малюнками, за уявою та на основі власних спостережень.
Наприклад, під час вивчення звуків [ д ], [ д ] та букви д доцільно скласти розповідь за малюнком та першим словом речення.
У лісі — (дерева, квіти). На дереві — (зелені листочки). Під деревом —(ростуть гриби).
Подібні вправи мають входити в систему уроку навчання грамоти, змінюючись відповідно до конкретного навчального матеріалу. Покажемо це на прикладі фрагменту уроку, де комплексно підставлені всі напрями роботи з розвитку мовлення, зазначені вище і передбачені навчальною програмою. Так, зокрема, розглядаючи урок за темою «Звук [ о ], позначення його буквою о», слід враховувати його мету і завдання, які спрямовані на розвиток мовлення і реалізуються за допомогою комплексу вправ.
Тема уроку. Звук [ о ], позначення його буквою о.
Мета уроку. Ознайомити учнів з буквою о, розвивати звуко-буквені зіставлення, виховувати любов до усної народної творчості.
Завдання: 1) розвиток фонематичного слуху, удосконалення вимови звука [ о ];
2) збагачення словника словами із звуком [ о ], активізація вже наявних слів ;
3) удосконалення граматичного ладу ;
4) розвиток зв'язного мовлення.1.1. Опис правильної артикуляції.
Під час вимови звука [ о ]: губи округлені і висунуті трошки вперед ; зуби закриті губами ; задня частина язика піднята до піднебіння ; потік повітря йде через рот.
1.2. Розгляньте малюнки птахів, назвіть їх. Який птах зайвий ? Чому ?(Добираються малюнки).
Соловей, горобець, ворона, папуга, сорока, сова.
1.3. Вивчіть скоромовку.Хитру сороку спіймати морока,А на сорок сорок — сорок морок.
2.1. Послухайте загадки. Коли відгадаєте, вкажіть малюнок-відгадку.
Довгий, зелений,
Смачний солений,
Смачний і сирий, —?
Хто він такий ? (Огірок).
Тоненьке, кругленьке,
Серце чорненьке.
Хто на його слід погляне
Думку його взнає.
(Олівець).
Я кругленьке і маленьке,
Каре, сизе, голубеньке,
Не ракета я, проте –
Знайте, дітоньки, про те —
Я всьому наперекір
Шлях долаю вмить до зір.
(Око).
2.2. Серед предметів зображених на малюнках, знайдіть такі, до яких підходять такі слова:
Зелений – (огірок).
Синє — (око).
Дерев 'яний – (олівець).
Впертий — (осел).
2.3. Назвіть предмети одним словом. Огірок, помідор, морква, квасоля –це... (овочі). Пальто, сорочка, костюм, кофта–це... (одяг).
3.1. Змініть слова за зразком. Полуниця – полуниці. Листок—.,. Яблуко —... Жолудь –...
3.2. Закінчіть речення за запитаннями. Сосна росте (де?) (в лісі), а морква (де?) (нагороді).Соловей літає (де?) (у небі), а олень бігає (де?) (у лісі).
3.3. За малюнками та запитаннями складіть речення. У яку гру іде грати Олег ?
(Олег іде грати у шахи).
У яку гру іде грати Олесь ?
(Олесь іде грати у футбол).
4.1. Пригадайте казочку «Колобок», розгляньте малюнки. Передайте розмову між Колобком та Лисичкою.
4.2. Опишіть колобка за запитаннями: ;– Якої форми Колобок ?
— Які в нього очі ?
— Який рот ?
— А який характер у Колобка ?
Підсумовуючи все вищесказане, слід наголосити на необхідності включення комплексу мовних вправ у структуру кожного уроку навчання грамоти. Завдання вчителя – добирати до вправ мовний матеріал, який би був відповідний конкретній темі, меті і завданням уроку навчання грамоти. Такий підхід допомагає вчителеві систематизувати весь комплекс завдань, спрямованих на розвиток мовлення, оскільки мова вивчається не задля мови, а задля мовлення.
Потрібно усвідомити, що робота з удосконалення звуковимови, граматичного ладу та словникова робота є основою, на якій будуються зв'язні висловлювання учнів. Тому так важливо саме в період навчання грамоти, коли закладаються основи мовленнєвих навичок, привчити і навчити дітей висловлюватись фонетичне, лексично і граматично правильно.
Висновки
Проблема формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення як основної комунікативної ознаки досліджувалася лише в окремих аспектах, і тому вона є актуальною і важливою для сучасної української вищої і початкової школи.
Окремі аспекти вивчення нормативності мовлення вчителів відображено у працях О. Синявського, І. Чередниченка, М. Пилинського, Б. Антоненка-Давидовича, П. Одарченка, О. Пономаріва, І. Ощипко, Н. Бабич, В. Жовтобрюх, О. Муромцевої, О. Сербенської, С. Дорошенка та багатьох інших, проте всі якості мовлення вони розглядали комплексно. Але аналіз науково-педагогічної літератури свідчить, що основною комунікативною ознакою мовлення є правильність, оскільки на ній ґрунтується фахове мовлення вчителя початкових класів. Це і визначило тему нашого дослідження.
У вступі обґрунтовано актуальність дипломної роботи, її об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, крім того, вказано на основні праці з досліджуваної проблеми.
У першому розділі «Теоретичні основи формування комунікативних якостей мовлення» охарактеризовано основні якості мовлення, що безпосередньо пов'язані із правильністю як основною ознакою. Такими, зокрема, є доречність (змістова, контекстуальна і стилістична), тобто відповідність комунікативній ситуації; доступність (така побудова мовлення, що в змістовому, структурному та термінологічному розумінні відповідна інтелектуальному рівню адресата); чистота мовлення (відсутність діалектів, розмовно-побутових слів, надуживання іншомовними словами); точність (вживання слів, що повністю відповідні їх мовним значенням); логічність, або правильна побудова речень відповідно до мети висловлювання; багатство, тобто використання усіх наявних мовних засобів (синонімів, омонімів, антонімів); виразність (підбір потрібного голосу, емоцій для досягнення ефекту в тій чи іншій мовленнєвій ситуації).
У цьому розділі розглянуто думки В.Сухомлинського, А.Макаренка та інших відомих педагогів та методистів про те, що мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження та самоутвердження його особистості, тому що кожен учитель повинен володіти здоровим неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання тощо.
У другому розділі «Шляхи і способи формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів» подано теоретичні аспекти формування правильності мовлення вчителя початкових класів. Правильним вважається мовлення, яке відповідне дійсності, встановленим правилам, нормам, тобто безпомилкове. Ця комунікативна ознака охоплює всі структурні рівні літературного мовлення, забезпечує його єдиність, стабільність, авторитетність. Правильність мовлення ґрунтується на нормативності літературної мови. Щоб говорити правильно, треба передусім добре знати структурно-мовні типи норм.
Ми провели анкетування студентів 1 і 2 курсів факультету ПВПК ТДПУ ім. В.Гнатюка, щоб визначити рівень правильності їхньої культури мовлення. Для цього було запропоновано завдання на різних мовних рівнях. Встановлено, що на 1 курсі повністю справились із завданнями 20% студентів, справилися із більшістю завдань 50% студентів і майже не справилися зі завданнями ЗО %. На 2 курсі ці показники відповідно були такими 25%, 55%, 20%. Таким чином, ми визначили, що рівень сформованості правильності мовлення є недостатнім.
У цьому параграфі проаналізовано також основні типи помилок, що трапляються у майбутніх учителів початкових класів, зокрема орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, морфологічні, синтаксичні. Найпоширеніші з них, наприклад, є неправильна вимова звуків і звукосполучень, неправильне наголошування слів, вживання слів у невластивому для них значенні, помилкове відмінювання слів, невміння будувати складні та прості речення. Тому для мовної самореалізації майбутніх учителів початкових класів ми запропонували додаткові вправи і завдання для самостійної роботи, що їх сформульовано у параграфі 2.3. «Практичні аспекти формування правильності мовлення».
Мовленнєва підготовка майбутніх учителів початкових класів безпосередньо пов'язана з їх самореалізацією у фаховій діяльності. Тому в дипломній роботі запропоновано комплекс вправ і завдань для формування правильності мовлення молодших школярів, зокрема ті, що стосуються звуковимови, збагачення, уточнення і активізації словника, удосконалення граматичного ладу і розвитку зв'язного мовлення учнів початкової школи.
Отже, рівень мовленнєвої культури можна набагато підвищити за умови безперервного навчання, як на лекційних і практичних заняттях, так і під час самостійної роботи.
Дипломна робота не висвітлює повністю всіх аспектів формування правильності мовлення. Проте її матеріали можуть використовуватись при написанні курсових робіт, методичних рекомендацій, а також у практичній діяльності вчителів початкових класів.
Список використаних джерел
1. Антисуржик / за заг. ред.О.Сербенської. – Львів:Світ, 1994. – 149 с.
2. Антоненко–Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1997. – 252 с.
3. Бабич Н.Д. основи культури мовлення. – Львів:Світ, 1990. – 231 с.
4. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови:Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.
5. Бабич Н. Д. Сила мовленого слова. – Чернівці, 1996. – 176 с.
6. Бадер В. Розвиток мовлення школярів під час роботи над реченням. //Початкова школа. – 2000. – № 8, – с. 41 - 44.
7. Біляєв О. Про культуру мовлення вчителів-словесників, учителів загаломі не лише вчителів. // Урок української. – 2000. – №1, – с. 23-27.
8. Будагов Р. А. Человек и его язык. Изд. 2-е, расш. – М., 1976. – 428 с.
9. Булаховський Л.А.Значення мовознавства. – К.: Рад. школа, 1962. – 39 с.
10. Васильева А.Н. Основы культуры речи. – М.: Рус. яз., 1990. – 247 с.
11. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові.– К., 1984. – 160 с.
12. Вовкотруб Р. Робота над розвитком мовлення першокласників. //Початкова школа. – 1999. –№11.–с. 12-13.
13. Волкотруб Г. П. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови. – К., 1998. – 176 с.
14. Волощак М. Неправильно – правильно: Довідник з українського слововживання. – К., 2000. – 128 с.
15. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.–К.,1985.
16. Головин Б. Н. Основы культуры речи. —М.: Высш. школа, 1980.—336 с.
17. Головин Б. Н. Основы теории речевой культуры: Уч. пособие.—Горький, 1977.—64 с.
18. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак 3. Словник–довідник з культури української мови. – Львів, 1996 – 367 с.
19. Гурвич С. С. Основы риторики. – К., 1978. С. 48.
20. Дідух К. Збагачення мовлення школярів синонімами. // Початкова школа. – 1996.–№ 8,–с. 20-23.
21. Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови.–К., 1985.–240 с.
22. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Х.:ОВС, 2002.–144с.
23. Дудик П. Наголошування слів і культура мовлення. // Дивослово. – 2003 –№4,–с. 19–20.
24. Жовтобрюх В.Ф., Муромцева О.Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О.Г.Муромцевої. – Харків: Гриф, 1998. – 208 с.
25. Жовтобрюх М. А. Культура мовлення і школа. // Культура слова. – 1998.–Вип. 34.–С. 3-11.
26. Ильяш М. И. Основы культуры речи. Киев - Одесса «Вища школа», 1984.–178с.
27. Караванський С. Секрети української мови. – К., 1994. – 152 с.
28. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. Вид. 3–тє. — К., 1982. — 287с.
29. Колесникова Р. Культура мовлення – складова майстерності вчителя. //Початкова школа. – 1991. – № 11, – с. 50 - 52.
30. Кошачевський С. Техніка мови. – К., 1963. – 22 с.
31. Крайнева Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях з рідної мови. // Початкова школа. – 2003. – № 11,– с.24-26.
32. Культура мови на щодень. / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Дужик, СЯ.Єрмоленко та ін. – К.:Довіра, 2000. – 169 с.
33. Культура української мови: Довідник.– К., 1990. – 302 с.
34. Лашина О. Спілкуватися, щоб виховувати. // Початкова школа. – 1991. –№ 10,–с. 65-68.
35. Леонова М. В. Стилістичні помилки та їх характер. // Українська мова та література в школі. – 1972 – №5, – С.75-78.
36. Макаренко А.С. Про мій досвід // Твори: У 7 т. – К.,1954. –Т. 5. – С. 247.
37. Одарченко П. Про культуру української мови: Збірник статей. – К.: Смолоскип, 1997. – 319 с.
38. Орап М. Комплексні вправи для розвитку мовлення в період навчання грамоти. // Початкова школа. – 1997. – № 12, – с. 25- 30.
39. Ощипко І.Й. Практична стилістика сучасної української літературної мови: Синтаксис. –Львів, 1968. – 107 с.
40. Ощипко І.Й. Практична стилістика сучасної української літературної мови: Лексика і фразеологія. –Львів, 1968. – 142 с.
41. Педагогічна майстерність. / За ред. Зязюна.–К.: Вища школа, 1997.– 348 с.
42. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.:Вежа, 1994. – 240с.
43. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К.: Наук, думка, 1976. – 288 с.
44. Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради.–К.,2001.–240 с.
45. Русский язык: Энциклопедия.—М., 1979.— 431 с.
46. Савенкова Л. Комунікативність учителя.// Початкова школа.–1998.–№8,–с. 49-51.
47. Синявський О. Норми української літературної мови .–Львів, 1941. – 363 с.
48. Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства. // Початкова школа. – 2000. – № 8, – с. 44 - 46.
49. Синиця І.О. Психологія усного мовлення молодших школярів (монолог).– К.: 1974.–158с.
50. Скворцов Л. И. Теоретические основы культуры речи. – М.: Наука, 1980. –352с.
51. Словник української мови: В 11 т. – К., 1970 – 1980.—Т.7.
52. Струганець Л. В. Теоритичні основи культури мови: Курс лекцій. –Тернопіль, 1997. – 92 с.
53. Струганець Л. Культура мови: Словник термінів. – Тернопіль, 2000.
54. Сулим М. Українська фраза. Коротенькі начерки. – Харків: Рух, 1927. –64с.
55. Сухомлинський В.О. Слово про слово. Слово вчителя в моральному вихованні. – Вибр. твори: У 5 т. – К., 1977. – Т.5. – С. 82, 321.
56. Українська мова: Енциклопедія.—К., 2000.—7JO с.
57. Ушинський К.Д. Керівництво до викладання за «Рідним словом».Обов'язки для наставника // Повне зібр. творів: У 6 т. – К., 1954. – Т.2.
58.Хорошковська О. Розвиток українського мовлення молодших школярів.// Початкова школа. – 1997. – № 8, – с. 14-16.
59. Чак Є. Складні випадки вживання слів. – К., 1984. – 220 с.
60. Чак Є. Складні випадки українського слововживання. – К., 1979. – 128 с.
61. Чередниченко І.Г. Нариси із загальної стилістика сучасної української мови.–К., 1962.–495с.
Дата: 2019-05-29, просмотров: 228.
