ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОСТІ УСНОГО МОВЛЕННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

ДИПЛОМНА РОБОТА

ФОРМУВАННЯ ПРАВИЛЬНОСТІ УСНОГО МОВЛЕННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

План

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи формування комунікативних якостей мовлення

1.1 Загальна характеристика комунікативних якостей мовлення в науково-педагогічній літературі

Розділ ІІ. Шляхи і способи формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів

2.1 Теоретичні аспекти формування правильності мовлення

2.2 Основні типи помилок як наслідок порушення правильності мовлення

2.3 Практичні аспекти формування правильності мовлення

2.4 Фахова діяльність вчителя початкових класів у формуванні правильності мовлення молодших школярів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Індивідуальна мовна культура – це своєрідна візитна картка особи незалежно від її віку, фаху, посади. Навряд чи матиме належний авторитет і вплив той, хто не вміє правильно висловити свою думку, хто не користується виражальними мовними засобами, неспроможний дібрати лексичні вирази відповідно до конкретної ситуації. Це особливо стосується фахової підготовки вчителів початкових класів, оскільки вони прищеплюють школярам основи мовної культури.

Мова живе в мовленні, без нього вона не може здійснювати своєї комунікативної функції. Проте і мовлення, а відтак мовленнєва комунікативна діяльність неможливі без мови, її словникового складу, фонетичних законів, правил граматики. Це за висловлюванням І. Синиці, «мова в дії», що охоплює аудіювання, говоріння (в тому числі так зване внутрішнє мовлення – мовчазну розмову із самим собою), читання (вголос і про себе), письмо [49 ].

Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів –мовників, це – не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумове чи фізично [2, 15].

Проте взірцем правильності мовлення має бути вчитель. Він повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів.

Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів, мовним етикетом повинні володіти учні й учителі.

У школі готується майбутній громадянин – творець матеріальних і культурних цінностей, людина активної позиції. Логічна, точна мова, уміння вибрати темп, тон мовлення, інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом, естетикою вплинути на слухача повинні бути внутрішньою потребою нашого вчителя.

Багатство й різноманітність мовлення вчителя – джерело збагачення мови учня, чистота й досконалість; образність мови вчителя – запорука поваги учня до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення вчителя повинно відзначатися такими ознаками: 1) правильністю – орфоепічною, граматичною, орфографічною, пунктуаційною; 2) виразністю – змістовою, інтонаційною, візуальною; 3) чистотою, що не допускає штучності, фальшивого професіоналізму; 4) лаконізмом при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми.

Культура мовлення є сумарною оцінкою якості мови чи оцінкою окремих її рівнів та аспектів. «Під культурою мови розуміється чітко виражена тенденція до розвитку в літературній мові якостей, які вимагаються її спеціальною функцією». Такі якості називають комунікативними якостями мови [26], інколи критеріями [10], критеріями удосконалення мови [9], комунікативними ознаками [3], основними вимогами до мовлення [7]. Комунікативні якості мови – це реальні властивості її змістової і формальної сторони. Саме система цих властивостей визначає ступінь комунікативної досконалості мови.

Розуміння одних якостей мови у сучасній науці більш чи менш склалося (правильність, точність, логічність, чистота), розуміння інших лише окреслилося (дієвість, естетичність, емоційність, змістовність). Окремі якості відомі з давніх часів, розглядалися в риториках, при цьому кожна епоха і кожна наука про національну мову вносила у цей розгляд щось своє. Так, у 1927 році український професор М. Сулим зазначав: «...єсть кілька однакових вимог до всіх чисто стилів: ясність, зрозумілість, чистота й правильність мови» [54, 72]. Одначе лише в останні три десятиліття, у зв'язку зі становленням науки про культуру мови, вчені впритул підійшли до питання про ознаки, якості культури мовлення.

Проблема формування правильності мовлення вчителя початкових класів не була предметом спеціального дослідження, хоча у деяких аспектах вона вивчалася у працях відомих українських науковців і методистів. Проте для сучасної вищої і початкової школи вона є надто важливою. Цим зумовлюється актуальність і новизна нашої дипломної роботи.

Аналіз комунікативних якостей мовлення знаходимо у мовознавчих . студіях О. Синявського [47], І. Чередниченка [61], Л. Булаховського [9], Р. Будагова [8], М.Пилинського [43], Б. Головіна [16,17], С. Гурвича [19], Б. Антоненка-Давидовича [2], П. Одарченка [37], О. Пономаріва [44] та інших.

Правильність мовлення вчителя сучасної української школи розглядалися у багатьох посібниках таких авторів: І. Ощипко [39,40], Н. Бабич [3,4,5], В. Жовтобрюх, О. Муромцевої [24], О. Сербенської [1], С. Дорошенка [21,22] та інших.

Крім цього, проблема формування правильності досліджувалась і в науково-методичних статтях, зокрема М. Жовтобрюха [25], О. Біляєва [7], Р. Колесникової [29], М. Леонової [35] тощо.

Отже, вчитель не повинен помилятись, бо виправити враження про фаховий рівень знань, про загальну ерудицію важко. Тому проблема формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення як основної комунікативної ознаки є актуальною.

Об'єктом вивчення у дипломній роботі є процес формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення.

Предмет – правильність мовлення вчителів початкових класів як основна комунікативна ознака.

Мета дослідження полягає в теоретичному вивченні правильності мовлення та виявленню найбільш ефективних шляхів її формування у майбутніх учителів початкових класів.

Гіпотеза ґрунтується на припущенні, що ефективність формування умінь і навичок правильності мовлення значно підвищиться, якщо використовувати у навчальному процесі студентів і школярів науково і методично обґрунтовані, спеціально розроблені вправи і завдання.

Згідно з метою і висунутою гіпотезою необхідно було розв'язати такі завдання:

1. Проаналізувати рівень вивчення в науково-методичній літературі формування комунікативних ознак мовлення.

2. Дати змістовну характеристику основних комунікативних ознак мовлення.

3. Розробити систему вправ, спрямованих на формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення.

4. Виявити ефективні шляхи формування правильності мовлення.

Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи: теоретичні – вивчення та аналіз науково-методичної літератури, навчальних програм, узагальнення інформації для визначення теоретико-методологічних основ дослідження. Структурно-системний аналіз використовувався для побудови шляхів і засобів формування комунікативних якостей мовлення студентів і школярів. Емпіричні – педагогічне спостереження за навчальним процесом, опитування, анкетування.

Практична значущість роботи полягає в тому, що запропонований підхід а також вправи і завдання можуть бути використанні у написанні методичних рекомендацій, курсових робіт, у фаховій діяльності вчителя початкових класів.

Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 74 сторінок.

Розділ І.

Висновки

Проблема формування у майбутніх учителів початкових класів правильності мовлення як основної комунікативної ознаки досліджувалася лише в окремих аспектах, і тому вона є актуальною і важливою для сучасної української вищої і початкової школи.

Окремі аспекти вивчення нормативності мовлення вчителів відображено у працях О. Синявського, І. Чередниченка, М. Пилинського, Б. Антоненка-Давидовича, П. Одарченка, О. Пономаріва, І. Ощипко, Н. Бабич, В. Жовтобрюх, О. Муромцевої, О. Сербенської, С. Дорошенка та багатьох інших, проте всі якості мовлення вони розглядали комплексно. Але аналіз науково-педагогічної літератури свідчить, що основною комунікативною ознакою мовлення є правильність, оскільки на ній ґрунтується фахове мовлення вчителя початкових класів. Це і визначило тему нашого дослідження.

У вступі обґрунтовано актуальність дипломної роботи, її об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, крім того, вказано на основні праці з досліджуваної проблеми.

У першому розділі «Теоретичні основи формування комунікативних якостей мовлення» охарактеризовано основні якості мовлення, що безпосередньо пов'язані із правильністю як основною ознакою. Такими, зокрема, є доречність (змістова, контекстуальна і стилістична), тобто відповідність комунікативній ситуації; доступність (така побудова мовлення, що в змістовому, структурному та термінологічному розумінні відповідна інтелектуальному рівню адресата); чистота мовлення (відсутність діалектів, розмовно-побутових слів, надуживання іншомовними словами); точність (вживання слів, що повністю відповідні їх мовним значенням); логічність, або правильна побудова речень відповідно до мети висловлювання; багатство, тобто використання усіх наявних мовних засобів (синонімів, омонімів, антонімів); виразність (підбір потрібного голосу, емоцій для досягнення ефекту в тій чи іншій мовленнєвій ситуації).

У цьому розділі розглянуто думки В.Сухомлинського, А.Макаренка та інших відомих педагогів та методистів про те, що мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження та самоутвердження його особистості, тому що кожен учитель повинен володіти здоровим неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання тощо.

У другому розділі «Шляхи і способи формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів» подано теоретичні аспекти формування правильності мовлення вчителя початкових класів. Правильним вважається мовлення, яке відповідне дійсності, встановленим правилам, нормам, тобто безпомилкове. Ця комунікативна ознака охоплює всі структурні рівні літературного мовлення, забезпечує його єдиність, стабільність, авторитетність. Правильність мовлення ґрунтується на нормативності літературної мови. Щоб говорити правильно, треба передусім добре знати структурно-мовні типи норм.

Ми провели анкетування студентів 1 і 2 курсів факультету ПВПК ТДПУ ім. В.Гнатюка, щоб визначити рівень правильності їхньої культури мовлення. Для цього було запропоновано завдання на різних мовних рівнях. Встановлено, що на 1 курсі повністю справились із завданнями 20% студентів, справилися із більшістю завдань 50% студентів і майже не справилися зі завданнями ЗО %. На 2 курсі ці показники відповідно були такими 25%, 55%, 20%. Таким чином, ми визначили, що рівень сформованості правильності мовлення є недостатнім.

У цьому параграфі проаналізовано також основні типи помилок, що трапляються у майбутніх учителів початкових класів, зокрема орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, морфологічні, синтаксичні. Найпоширеніші з них, наприклад, є неправильна вимова звуків і звукосполучень, неправильне наголошування слів, вживання слів у невластивому для них значенні, помилкове відмінювання слів, невміння будувати складні та прості речення. Тому для мовної самореалізації майбутніх учителів початкових класів ми запропонували додаткові вправи і завдання для самостійної роботи, що їх сформульовано у параграфі 2.3. «Практичні аспекти формування правильності мовлення».

Мовленнєва підготовка майбутніх учителів початкових класів безпосередньо пов'язана з їх самореалізацією у фаховій діяльності. Тому в дипломній роботі запропоновано комплекс вправ і завдань для формування правильності мовлення молодших школярів, зокрема ті, що стосуються звуковимови, збагачення, уточнення і активізації словника, удосконалення граматичного ладу і розвитку зв'язного мовлення учнів початкової школи.

Отже, рівень мовленнєвої культури можна набагато підвищити за умови безперервного навчання, як на лекційних і практичних заняттях, так і під час самостійної роботи.

Дипломна робота не висвітлює повністю всіх аспектів формування правильності мовлення. Проте її матеріали можуть використовуватись при написанні курсових робіт, методичних рекомендацій, а також у практичній діяльності вчителів початкових класів.

Список використаних джерел

1. Антисуржик / за заг. ред.О.Сербенської. – Львів:Світ, 1994. – 149 с.

2. Антоненко–Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1997. – 252 с.

3. Бабич Н.Д. основи культури мовлення. – Львів:Світ, 1990. – 231 с.

4. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови:Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с.

5. Бабич Н. Д. Сила мовленого слова. – Чернівці, 1996. – 176 с.

6. Бадер В. Розвиток мовлення школярів під час роботи над реченням. //Початкова школа. – 2000. – № 8, – с. 41 - 44.

7. Біляєв О. Про культуру мовлення вчителів-словесників, учителів загаломі не лише вчителів. // Урок української. – 2000. – №1, – с. 23-27.

8. Будагов Р. А. Человек и его язык. Изд. 2-е, расш. – М., 1976. – 428 с.

9. Булаховський Л.А.Значення мовознавства. – К.: Рад. школа, 1962. – 39 с.

10. Васильева А.Н. Основы культуры речи. – М.: Рус. яз., 1990. – 247 с.

11. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові.– К., 1984. – 160 с.

12. Вовкотруб Р. Робота над розвитком мовлення першокласників. //Початкова школа. – 1999. –№11.–с. 12-13.

13. Волкотруб Г. П. Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови. – К., 1998. – 176 с.

14. Волощак М. Неправильно – правильно: Довідник з українського слововживання. – К., 2000. – 128 с.

15. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.–К.,1985.

16. Головин Б. Н. Основы культуры речи. —М.: Высш. школа, 1980.—336 с.

17. Головин Б. Н. Основы теории речевой культуры: Уч. пособие.—Горький, 1977.—64 с.

18. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак 3. Словник–довідник з культури української мови. – Львів, 1996 – 367 с.

19. Гурвич С. С. Основы риторики. – К., 1978. С. 48.

20. Дідух К. Збагачення мовлення школярів синонімами. // Початкова школа. – 1996.–№ 8,–с. 20-23.

21. Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови.–К., 1985.–240 с.

22. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. – Х.:ОВС, 2002.–144с.

23. Дудик П. Наголошування слів і культура мовлення. // Дивослово. – 2003 –№4,–с. 19–20.

24. Жовтобрюх В.Ф., Муромцева О.Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О.Г.Муромцевої. – Харків: Гриф, 1998. – 208 с.

25. Жовтобрюх М. А. Культура мовлення і школа. // Культура слова. – 1998.–Вип. 34.–С. 3-11.

26. Ильяш М. И. Основы культуры речи. Киев - Одесса «Вища школа», 1984.–178с.

27. Караванський С. Секрети української мови. – К., 1994. – 152 с.

28. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. Вид. 3–тє. — К., 1982. — 287с.

29. Колесникова Р. Культура мовлення – складова майстерності вчителя. //Початкова школа. – 1991. – № 11, – с. 50 - 52.

30. Кошачевський С. Техніка мови. – К., 1963. – 22 с.

31. Крайнева Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях з рідної мови. // Початкова школа. – 2003. – № 11,– с.24-26.

32. Культура мови на щодень. / Н.Я.Дзюбишина-Мельник, Н.С.Дужик, СЯ.Єрмоленко та ін. – К.:Довіра, 2000. – 169 с.

33. Культура української мови: Довідник.– К., 1990. – 302 с.

34. Лашина О. Спілкуватися, щоб виховувати. // Початкова школа. – 1991. –№ 10,–с. 65-68.

35. Леонова М. В. Стилістичні помилки та їх характер. // Українська мова та література в школі. – 1972 – №5, – С.75-78.

36. Макаренко А.С. Про мій досвід // Твори: У 7 т. – К.,1954. –Т. 5. – С. 247.

37. Одарченко П. Про культуру української мови: Збірник статей. – К.: Смолоскип, 1997. – 319 с.

38. Орап М. Комплексні вправи для розвитку мовлення в період навчання грамоти. // Початкова школа. – 1997. – № 12, – с. 25- 30.

39. Ощипко І.Й. Практична стилістика сучасної української літературної мови: Синтаксис. –Львів, 1968. – 107 с.

40. Ощипко І.Й. Практична стилістика сучасної української літературної мови: Лексика і фразеологія. –Львів, 1968. – 142 с.

41. Педагогічна майстерність. / За ред. Зязюна.–К.: Вища школа, 1997.– 348 с.

42. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.:Вежа, 1994. – 240с.

43. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К.: Наук, думка, 1976. – 288 с.

44. Пономарів О. Культура слова. Мовностилістичні поради.–К.,2001.–240 с.

45. Русский язык: Энциклопедия.—М., 1979.— 431 с.

46. Савенкова Л. Комунікативність учителя.// Початкова школа.–1998.–№8,–с. 49-51.

47. Синявський О. Норми української літературної мови .–Львів, 1941. – 363 с.

48. Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства. // Початкова школа. – 2000. – № 8, – с. 44 - 46.

49. Синиця І.О. Психологія усного мовлення молодших школярів (монолог).– К.: 1974.–158с.

50. Скворцов Л. И. Теоретические основы культуры речи. – М.: Наука, 1980. –352с.

51. Словник української мови: В 11 т. – К., 1970 – 1980.—Т.7.

52. Струганець Л. В. Теоритичні основи культури мови: Курс лекцій. –Тернопіль, 1997. – 92 с.

53. Струганець Л. Культура мови: Словник термінів. – Тернопіль, 2000.

54. Сулим М. Українська фраза. Коротенькі начерки. – Харків: Рух, 1927. –64с.

55. Сухомлинський В.О. Слово про слово. Слово вчителя в моральному вихованні. – Вибр. твори: У 5 т. – К., 1977. – Т.5. – С. 82, 321.

56. Українська мова: Енциклопедія.—К., 2000.—7JO с.

57. Ушинський К.Д. Керівництво до викладання за «Рідним словом».Обов'язки для наставника // Повне зібр. творів: У 6 т. – К., 1954. – Т.2.

58.Хорошковська О. Розвиток українського мовлення молодших школярів.// Початкова школа. – 1997. – № 8, – с. 14-16.

59. Чак Є. Складні випадки вживання слів. – К., 1984. – 220 с.

60. Чак Є. Складні випадки українського слововживання. – К., 1979. – 128 с.

61. Чередниченко І.Г. Нариси із загальної стилістика сучасної української мови.–К., 1962.–495с.