Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
В часовому вимірі можна виділити такі етапи економічних реформ в Китаї: перший - 1978-1991 pp.; другий 1992-1997 pp. і третій -після 1998 р.
Головна задача першого етапу економічної трансформації (1978-1991 pp.) полягала в подоланні обмежень традиційного мислення і товарного дефіциту. Етап почався з „розкріпачення мислення і реалістичного підходу до справи" і вирішував задачі, пов'язані з „розширенням прав і поступкою частини прибутку на користь підприємств". Були визнані інтереси особистості, родини, підприємства, організації, місцеві інтереси, люди мали можливість багатіти, був пом'якшений контроль над ринком, дозволені вільний обмін, розвиток індивідуальних і приватних господарств, товарного виробництва. Фінансові ресурси були розділені на центральні і місцеві, розширено місцеве право. Були дозволені пошуки й експерименти в інтересах розвитку економіки.
Почалася деколективізація в сільському господарстві, яка полягала в розподілі колективної землі і виробничих споруд по селянських подвір'ях з метою підняття трудової активності селян, збільшення сільськогосподарського виробництва. Частка приватного сектора в роздрібній торгівлі і сфері послуг досягла літом 1980 р. 10%. За 1980 р. частка важкої індустрії у валовій продукції всієї промисловості була знижена на 3,6 %.
В 1980 р. в КНР прийнято рішення перетворити всі кооперативні і державні підприємства, за винятком банків, транспорту, зв'язку та енергетики в акціонерні компанії. Заплановано створення ринку акцій та інших цінних паперів. З 1981 р. почалася переорієнтація на розвиток легкої промисловості, що забезпечувало скорочення споживання енергії, оскільки енергоємність легкої промисловості в 5 разів менша, ніж важкої. В 1979 р. виробництво енергії в КНР зросло на З %, а промислового виробництва - на 8,5 %; в 1980 р. виробництво енергії скоротилося на 1 %, а промислове виробництво зросло на 8,7 %. Споживання енергії в 1981 р. впало ще на 3 %. В 1983 р. поставлена задача забезпечити переважний розвиток не тільки легкої промисловості, а й сільського господарства. В сільському господарстві введена система „сімейного підряду". Тоді ж система відрахувань від прибутку в держбюджет замінена стягуванням податків. Це призвело до того, що частка залишеного у підприємств прибутку збільшилася з 38 % в 1978 р. до 42,2 % в 1981 р.
Починаючи з 1979 р. реформи в системах управління на нижчому рівні призвели до реформ у системах розподілу ресурсів, що, у свою чергу, спричинило реформи на макроекономічному рівні. Державним підприємствам було дозволено використовувати частину прибутку для потреб виробництва і робітників, що відразу призвело до зростання прибутку, або зниження втрат на 12 %. Самостійність підприємств у сфері управління поступово розширювалася завдяки введенню системи відповідальності за виконання контрактів, за якою державні підприємства погоджувалися на відрахування державі заздалегідь визначених надходжень, а потім завдяки заміщенню цієї системи відповідальності сучасною корпоративною системою, при якій держава має право на одержання дивідендів за своїми акціями.
Після виконання завдань з обов'язкових поставок державним підприємствам була дозволена реалізація додатково отриманої продукції на ринку за ринковими цінами і придбання на ринку засобів виробництва для підвищення продуктивності праці і розширення своїх виробничих можливостей.
Реформи створили дві сприятливі умови для швидкого розширення кількості таких підприємств: збільшення внаслідок реформи системи сімейної відповідальності, що дозволило використовувати додаткові ресурси для реалізації місцевих інвестиційних ініціатив; розширення доступу до основних матеріалів, устаткування і ринків. Якщо в 1978 р. обсяг місцевого виробництва становив 7,2 % від загального обсягу промислового виробництва в Китаї, то вже до 1996 р. частка місцевих підприємств у загальному обсязі виробництва збільшилася до 31,1 %.
Недержавні підприємства, однак, були змушені рахуватися із суворими бюджетними обмеженнями. При низькій продуктивності вони найчастіше не виживали. Проте їхній розвиток вплинув на підприємства державного сектора і політику держави, спрямовану на вдосконалювання управління державними підприємствами.
Усе це призвело до підвищення активності міст, підприємств, робітників і селян, до створення нових організаційно-господарських утворень, таких як селянські спеціалізовані й індивідуальні господарства, приватні і селищно-волосні підприємства, пайові й акціонерні товариства і спільні підприємства. Доходи населення помітно збільшилися, почав відходити в минуле багаторічний товарний дефіцит.
Але обґрунтованої цільової моделі економічних реформ на цьому етапі ще не було. Усе будувалося на експериментах. Через відсутність досвіду управління при розширенні прав підприємств і поступці їм частини прибутку виникло визначене порочне коло: безконтрольність призводила до відсутності порядку, посилення контролю - до схоластичних рішень, велика безконтрольність - до хаосу. Курс реформ спирався, головним чином, на планову економіку і лише на додаток до цього на ринкове регулювання. У 1982 р. ставилася задача розвивати „планову товарну економіку", у 1984 р. - забезпечити державне регулювання ринку і ринкове орієнтування підприємств. І тільки в 1987 р. з'явилася практична база, необхідна для визначення мети реформ і формування в Китаї теорії економічного розвитку.
Отже, коли наприкінці 1970-х pp. Китай почав переходити до ринкової економіки, держава, власне кажучи, не задавалася питанням про спроможність або неспроможність панівної економічної системи, а лише намагалася підвищити рівень зацікавленості державних промислових і колективних сільськогосподарських підприємств в ефективному виробництві, надаючи їм деяку самостійність. Але така спроба виявилася успішною. Надання часткової самостійності на нижньому рівні управління економікою спочатку створюю лише невелику тріщину в панівній економічній системі і, разом з тим, дозволило підприємцям, одержуючи частковий контроль над розподілом знову створених матеріальних ресурсів, збільшувати прибутковість вироб-ництва, використовуючи порівняльні переваги економіки. Потоки матеріальних ресурсів почали надходити в більш прибуткові її сектори, розвиток яких раніше стримувався. Частка матеріальних ресурсів, що розподілялися за плановими цінами, почала скорочуватися. І коли ціни на товари „були звільнені", шок виявився набагато меншим, ніж можна було очікувати. Підхід до вирішення задач, пов'язаних з переходом економіки на ринкові „рейки", виявився успішним у тому сенсі, що недержавні компанії, що заохочувались державою, сприяли розвитку господарських секторів, які раніше традиційно ігнорувалися. В той же час вдалося запобігти розвалу панівної економічної системи завдяки забезпеченню необхідної підтримки нежиттєздатних державних підприємств.
У період з 1978 по 1992 pp. середньорічний темп зростання валового внутрішнього продукту досяг 9,4 %, а середньорічний темп росту імпорту й експорту - 15,2%. Дохід на душу населення в місті і селі збільшився в 4,7 і 5,3 рази, відповідно [120]. Близько 400 мільйонів людей досягай рівня споживання вище рівня бідності (понад 1 дол. у день). Таке швидке економічне зростання дійсно можна розглядати як економічне чудо.
Становлення ринкової економічної системи стало головною задачею другого етапу економічної трансформації (1992-1997 pp.). З 1994 р. почалося ринкове реформування системи фінансів, розподілу доходів, зовнішньої торгівлі, валюти, управління держпідприємствами, товарного обігу, соціального забезпечення тощо. Ззовні і усередині відкривається економіка, що значною мірою підтримало швидке зростання народного господарства країни. У період 1992-1997 pp. середньорічне зростання ВВП досягло 11,53%, перевищивши цей показник періоду 1978-1991 р. на 2,5 %.
Експорт товарів і послуг зберігав середньорічний темп зростання 16,8 %. Валютні резерви зростали в середньому на 20 млрд. дол. у рік. Банківські депозити зросли в 5,08 рази і досягай 4,6 трлн. юанів. Центральний уряд підсилював регулювання макроекономічних показників. Індекс зростання споживчих цін знизився з 24,1 до 2,8 %. Були закладені законодавчі основи розвитку соціалістичної ринкової економіки. Уже до кінця 1997 р. основні параметри такої економіки з ринковим механізмом і системою макрорегулювання з боку центрального уряду були сформовані.
Із середини 90-х pp. XX ст. в економічному розвитку Китаю відбувся перелом: економіка з дефіцитної стала надлишковою. Цей результат проведених у Китаї ринкових реформ і розвитку продуктивних сил суспільства зіштовхнув китайську економіку з рядом нових викликів і зробив важливим напрямком політики регулювання макроекономіки сприяння розвиткові ринку і стимулювання попиту для забезпечення подальшого економічного зростання [123].
Окремі економісти не впевненні в тому, що вихід економіки Китаю зі стану дефіциту означає появу „надмірності". Однак факти об'єктивно свідчать: китайська економіка дійсно знаходиться в надлишковому стані.
По-перше, сукупна пропозиція в суспільстві більша від сукупного попиту, значні розміри „затоварення", надлишкові виробничі потужності, сповільнилося економічне зростання. За оцінкою, у 1996 р. вартість „затоварення" становила майже 15 % ВВП, кожен 1 % з 10 % приросту промислової продукції припадав на нереалізовані товари. У 2000 pp. (про це писала газета „Гунженжібао" 5 листопада 2002 р.) загальна вартість затоварення оцінювалася вже в 4 трлн. юанів (41% ВВП). Використання виробничих потужностей не досягло і 60 %. По-друге, з 1997 р. з'явилася тендетщія до дефляції з ознаками і постійним зниженням загального рівня цін. Індекс цін на товари для споживання і для інвестування характеризується негативним зростанням. У період 1996-2000 pp. індекс цін на засоби виробництва для сільського господарства знизився на 11,5 %, індекс цін виробництва - на 5,3 %, індекс цін роздрібної торгівлі - на 6,9 %, індекс цін на товари масового споживання піднявся, але тільки на 1,7 %. По-третє, рівень безробіття в містах досяг 7 % у 1997 р. і 8 % у 1999 p., проти 3 % у 1993 p., безробітними виявилися в містах 15 млн., у селах - 100 млн. чоловік.
Китайська економіка стає надлишковою з багатьох причин. Це результат макроекономічної політики регулювання сукупного попиту й інфляції в останні кілька років, боротьби проти економічного „перегріву". У 1993 р. китайський уряд шляхом суворого регулювання грошової емісії, загального обсягу кредитів, нових проектів будівництва, зростанням купівельної спроможності в окремих суспільних групах і інших заходів знизив суспільний попит, утримав розвиток інфляції. На основі такої політики приріст економіки почав знижуватися. Стосовно попереднього року приріст ВВП у 1994 р. знизився на 0,9 % і, відповідно, упав на 2,1 % і 0,89 % у 1995 і 1996 pp. В міру поступового спаду економічного зростання інфляція з 21,9% у 1994 р. знизилася до 14,8 % у 1995 р. і 6,1 % у 1996 р. При стримуванні сукупного попиту ринок поступово перейшов від „ринку продавця" до „ринку покупця". З 1997 р. китайська економіка почала звільнятися від традиційної господарської атмосфери.
В міру здійснення економічних реформ ринкового напрямку економічний розвиток у Китаї з 1990-х pp. поступово переходить на ринкові рейки. Ціни на більшість товарів звільнені. Розширено права провінцій і підприємств у сфері господарювання. Виробництво розвивається відповідно до ринкового попиту, у тому числі швидко розвивається обробна промисловість. Знижується очікуваний дохід населення і зростають очікувані витрати, що створює психологію „мало купувати" і, зрештою, стримує споживчий попит.
„Надлишкова економіка" взагалі відрізняється певною депресією через недостатній попит, але в Китаї існують й інші особливості.
По-перше, китайська „надлишкова" економіка характеризуємся „незрілим" надлишком. За оцінками американських економістів, при розмірі ВВП на душу населення понад 1 тис. дол. починається період прискореного зростання, при 2,1 тис. дол. - відносно швидке зростання закінчується і може виникнути надлишкова економіка. У Китаї ж цей показник у 1998 р. дорівнює 915 дол., але надлишкова економіка виникає. Китай начебто ввійшов у ряд країн із середнім доходом, але за структурою зайнятості і рівнем розвитку в містах він усе ще залишається країною з низьким рівнем доходу. Питома вага промисловості досягла 70 %. У той же час 20 млн. чоловік у містах і 90 млн. у селах знаходяться в стані бідності, 20 млн. втратили землю, 130 млн. виїхало із сіл у міста на пошуки роботи. У порівнянні з передовими країнами існує очевидна різниця в споживанні на душу населення навіть головних споживчих товарів. Саме тому можна сказати, що китайська „надлишкова" економіка є незрілою.
По-друге, китайська „надлишкова" економіка характеризується значним структурним дисбалансом. Причому дисбаланс існує давно. У 1965 p., коли ВВП на душу населення становив у Китаї 156 дол. США, питома вага важкої і хімічної промисловості досягла 58 %, що передбачало ВВП на душу населення - 1019 дол. У 1987 р., коли ВВП на душу населення в Китаї досяг 300 дол. США, промисловість виробляла 40,6% ВВП. З урахуванням питомої ваги „вторинної" індустрії в китайській економічній структурі частка промисловості доходить майже до 50 % ВВП. У ній працює 22,3 % від загальної чисельності зайнятого населення. Частка „третинної" індустрії становить 33,6 %, у ній зайняте 27,7 % населення. Більшість населення з низьким доходом знаходиться у відсталих сільськогосподарських районах, що значно стримує зростання і ринку, і споживання сільськогосподарської продукції, та й споживання промислових товарів у селах. За 20 років після початку реформ обробна промисловість, що швидко розвивалася, була розосереджена по країні, що призвело до виникнення однакової промислової структури в різних районах і також стало причиною появи „надлишкової" продукції і виробничих потужностей. У той же час безупинно збільшувалася різниця в рівнях економічного розвитку і доходах між містом, селом і районами. У 1996-1999 pp. частка Східного Китаю у ВВП збільшилася з 57,87 до 58,71 %, Середнього Китаю знизилася з 28,06 до 27,53 %, Західного Китаю - з 14,07 до 13,76 %. У 2001 р. дохід на душу населення в містах був у 2,9 разів більше, ніж у селах. На кожні сто родин у містах припадало 120,5 кольорових телевізорів, 92,2 холодильників і 81 пральна машина. У селах ці показники становили відповідно - 45 %, 32 %, 16,6 % від міських.
Надлишкова економіка - нормальне явище при порівняно розвиненій і досконалій ринковій економіці. Китай же усе ще переживає період переходу від планової економіки до ринкової. Суб'єкти ринкової конкуренції остаточно ще не визначилися. В угоді про вступ Китаю до ВТО зазначено, що лише через 15 років Китай може одержати статус „ринкової країни".
Після того, як китайська економіка майже раптом перейшла від дефіцитного до надлишкового стану, центр ваги макроекономічної політики уряду переноситься на регулювання попиту з метою постійного, швидкого і здорового розвитку економіки країни.
Нині Китай знаходиться на третьому етапі трансформаційного економічного розвитку.
Починаючи з 1998 р. цей етап характеризують:
1. Більш висока вимога до системної трансформації, оскільки після шестилітнього швидкого зростання економіки подальший її розвиток наштовхнувся на системні обмеження, пов'язані з тим, що функціонуюча система виявилася не зовсім адекватною насамперед вимогам „справедливої конкурентної боротьби" і не забезпечувала необхідного зростання інвестиційного і споживчого попиту.
2. За 20 років реформ продуктивні сили країни помітно зросли і багато сільськогосподарських та промислових товарів на ринку виявилися надлишковими.
3. Разом зі зростаючою відкритістю економіки залучений у країну і використаний іноземний капітал досяг 59,36 млрд. дол. США - 5,5 % ВВП. Світовий ринок і його ресурси стали найважливішим фактором, що впливає на економічне зростання. Відповідно усе більший вплив на нього почали робити і зміни у світовій економічній кон'юнктурі. У 1998 р. через удари фінансової кризи в Азії експорт Китаю упав на 4,5 %, а ВВП - на 2 %.
Саме в силу цих причин процес системної трансформації вступив у новий етап. На попередніх етапах проблеми і протиріччя колишньої системи не були вирішені докорінно. У результаті збережені елементи старої системи почали серйозно гальмувати розвиток народного господарства і подальші реформи.
Для вирішення проблем реалізації товарів, дефляції, безробіття, забезпечення соціальної стабільності, збалансованості бюджетних доходів і витрат була необхідна всебічна реструктуризація народного господарства, необхідний етап "наступальних операцій" на усе ще міцні старі позиції. Реформи в деяких сферах просто зупинилися через збереження колишнього традиційного мислення, традиційних підходів до управління економікою.
Виникла необхідність у політичній реформі і реформі законодавства, у більш глибокому узгодженні різних економічних інтересів, у зміні системи соціального забезпечення, що стало серйозним бар'єром на шляху подальших реформ.
Вимоги суспільства до реформ стали вищими, особливо до їх ефективності і до реалізації принципу справедливості, до управління держпідприємствами, до розвитку ринку виробничих факторів, інтеграції міської і сільської економіки, і систем соціального захисту, до удосконалювання функцій уряду, управління інвестиціями, до вирішення проблем монопольного господарювання і розподілу доходів.
Всебічна реструктуризація народного господарства передбачає глибокі зміни в суспільстві: зміна соціальної структури, структури підприємств і власності, структури інвестицій, зміни в регіональному розміщенні продуктивних сил, у структурі зайнятості і розподілу доходів. У кінцевому рахунку вона потребує глибокої реструктуризації соціальних інтересів.
Незважаючи на значне зростання продуктивності праці, прибутковість виробництва на державних підприємствах після реформи 1979 р. істотно знизилася. Нині більше 40 % державних підприємств збиткові, хоча одержують великі суми непрямих субсидій у вигляді позик під низькі відсотки і захищені іншими протекціоністськими заходами. Скорочення прибутковості державних підприємств частково пояснюється і втратою ними монопольної ренти. Різке підвищення заробітної плати й інших додаткових виплат працівникам -також одна з важливих причин. Середньорічне зростання фонду заробітної плати в державному секторі в 1978-1996 pp. Становило 16 %, а обсягу виробництва - 7,6 %.
Нині більше 70 % позик від чотирьох державних банків йдуть до державних підприємств, але багато державних підприємств не в змозі повернути отримані засоби. До того ж, прагнучи підтримати окремі підприємства, держава обмежує приватному підприємництву вихід у деякі сектори економіки. Відповідно розповсюдженим явищем стає пошук пільгових кредитів або ліцензій для виходу на ринок (це сприяє повсюдному поширенню корупції).
Дотуючи державні підприємства, китайське керівництво штучно занижувало ціни на сільськогосподарську продукцію і мінеральну сировину. Це не тільки призвело до збереження нежиттєздатних державних підприємств, але і до диференціації економічних регіонів за рівнем доходів, тому що в східних регіонах країни концентруються підприємства обробних галузей промисловості, у центральному Китаї - сільськогосподарські підприємства, у західному - підприємства по видобутку мінеральної сировини, природних ресурсів. У ринковій економіці східні регіони домоглися величезного прогресу в розвитку обробної промисловості, скориставшись сприятливою кон'юнктурою ринку, а також істотно зрослим обсягом імпорту дешевої сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини з центрального і західного регіонів. В інших же регіонах збільшується кількість проблем, обумовлених нерівністю їх становища в економіці.
Якщо китайське керівництво не знайде шляхів, щоб успішно реформувати державні підприємства, перехід Китаю до ринкової економіки не може бути реалізований цілком.
Крім існування проблеми життєздатності багатьох державних підприємств у них виникають і проблеми в соціальній сфері. В плановій економіці держава несла відповідальність за забезпечення міського населення робочими місцями і навіть наймала декілька робітників на одне місце, створюючи надлишок робочої сили на державних підприємствах, використовувала бюджетні асигнування для виплати зарплати, пенсій, інших соціальних виплат. Тепер державні підприємства самі відповідають за виплату заробітної плати і нарахування пенсії за старістю.
Проблему життєздатності можна назвати „стратегічним тягарем" державних підприємств, їхні додаткові витрати, що виникають з надлишку робочої сили і витрат на виплату пенсій, - їх „соціальним тягарем". У сукупності - це „тягар економічної політики" щодо підприємств.
Нині держава вживає заходів для звільнення з державних підприємств зайвих робітників і створює цілком фінансовану систему соціального забезпечення, що візьме на себе турботу і про робітників, що звільняються з цих підприємств. Проблема життєздатності державних підприємств може бути вирішена з урахуванням характеру продукції, що випускається ними, у зв'язку з чим можна виділити чотири їх категорії. До першої категорії відносяться головним чином, підприємства оборонного комплексу і пов'язані з ним підприємства. Для виживання цієї групи держпідприємств необхідні прямі фінансові асигнування; держава повинна прямо здійснювати поточний контроль за ходом виробництва і виробленою продукцією. Друга група державних підприємств - це підприємства таких галузей, як телекомунікаційний зв'язок і автомобільна промисловість. В інтересах даної категорії держпідприємств держава може обрати підхід, зміст якого полягає в отриманні доступу до міжнародного ринку капіталу, щоб усунути вплив несприятливої структури їхнього внутрішнього матеріального забезпечення.
Є два шляхи, щоб досягти цієї мети: перший полягає в тому, щоб спонукати державні підприємства до виходу на міжнародний ринок цінних паперів; другий - у тому, щоб заснувати спільні підприємства з іноземною участю і тим самим одержувати прямий доступ до іноземних технологій і капіталу. „Чайна Мобайл", „Чайна Телеком" і „Чайна Петролеум" обрали перший шлях. Багато хто з виробників
автомобілів у Китаї обрали шлях створення спільних підприємств. Третя категорія державних підприємств при реалізації своєї продукції обмежується внутрішнім ринком. Щоб вирішити проблему життєздатності, їм слід, спираючись на власний технологічний і управлінський потенціал, переорієнтувати виробництво на трудомісткі види продукції для широкого задоволення внутрішнього попиту - продукції, що враховувала б порівняльні переваги економіки Китаю. Приклад такого підходу - виробництво кольорових телевізорів у компанії „Чан-хон". Ця компанія колись робила військові радіолокатори застарілого зразка. Перейшовши на виробництво кольорових телевізорів, вона зайняла домінуючі позиції на китайському ринку. її продукція конкурентоспроможна і на міжнародному ринку. До четвертої групи відносяться нежиттєздатні компанії, що не мають технологічного потенціалу, нездатні вийти на нові ринки. Таким державним підприємствам загрожує банкрутство.
Чи зуміє те або інше держпідприємство забезпечити собі прибуток, працюючи на відкритому, вільному ринку, залежить від ступеня відповідальності його керівників. Держава не може більше нести цю відповідальність. Не має причин, які б змушували державу продовжувати датування і проводити протекціоністську політику щодо держпідприємств, дозволяючи їм монополізувати ринок, стримувати ціни на сільськогосподарські продукти і сировину. Необхідно припинити державне втручання в природний економічний процес. Тільки тоді перехід від планового господарства до ринкової економіки буде довершений [124].
Висновок
В процесі виконання дипломної роботи були розглянуті загальні положення про основні економічні моделі, а саме були розглянуті:
- американська модель ринкової економіки;
- російський варіант перехідної економіки;
- китайський варіант перехідної економіки.
Розглянув приклади перехідних економік, підкріпивши їх статистичними даними, можливо робити висновки і брати позитивні риси як за зразок, використовуючи для поліпшення стану економіки України. Треба вчитися на помилках інших країн, розробляти і пропонувати «свою» економічну модель.
Література
1. Самуэльсон Пол А,. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.
2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.
3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.
4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. - К., 1997.
5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. - К., 1999.
6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003.-591 с.
7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.
8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. -К., 1999.
9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.
10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.
11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.
12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. -М., 2003.
13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. -Чернівці, 2000.
14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - № 10.
15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -
C. 48.
16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. -№1.
17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - № 7.
18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.
19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.
20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№3.
21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарб, 1998.
22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. - К.: Основа, 1998.
23. Чарлз В.Л. Гіл. Міжнародний бізнес. - К.: Основа, 2001. - 85 с
24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. - Washington, 2005. - 448 c.
25. Рогов Ю.С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - № 1.
26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-мето-дологічні і методичні підходи // Економіка України. - 2001. - № 5.
27. Точилін В. та ін. Кон'юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. - 2001. - № 7-8. - С. 22-25.
28. Гальчинський А. Зростання на 18 % втримати неможливо // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.
29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина - билет в будущее // Зеркало недели. - 2001. - 27 января.
30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.
31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.
32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.
33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. - М.: ДедалАрт, 2002. - С. 652.
34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. - 2001. - 27 октября.
35. Ханин Г.И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского „Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии") // ЭКО. - 2002. - № 3. - С. 165-187.
36. Варшавский А.Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. - 2002. - № 1. Том 38.-С. 3-15.
37. Ханин Г.И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. - 2001. - № 5. -С. 174-186.
38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. - 2000. - № 1. - С. 105-115.
39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції „Теорія і практика перебудови економіки". -Черкаси, 2000.
40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. - 2000. - 26 февраля.
41. Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. - М.: Экономика, 2000.
42.Хомяков В.І., Ткаченко А.П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 175 с.
43. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. - 1999. - № 2. - С. 28-36.
44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998. - С. 80-88.
45. Гринев Б.В., Гусев В.А. Инноватика. - Харьков: „Институт монокристалов", 2004. - 452 с.
46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 5.
47. Хомяков В.І., Ткаченко Е.А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. -Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 32.
48. Хомяков В.І., Невесенко В.Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. -Черкаси: ЧДТУ, 2003.
49. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.
50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004.
51. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податки на доход чи прибуток: якими вони повинні бути? // Вісник ЧІТІ. Збірник наукових праць. Ч. 3. - Гуманітарні науки. Економічні науки. Вища школа: проблеми, досвід, нові освітні технології. - Черкаси: ЧІТІ, 1997.
52. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Оцінка конкурентних переваг промислового комплексу // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, пр.: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Вип. 195. Т. 2. - С. 480-^88.
53. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 48.
54. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Бакум І.В. Стратегія розвитку економіки перехідного періоду // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 24.
55. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Джерела фінансування ефективної економіки // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2004.-С. 11.
56. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування стратегії інвестиційного розвитку промислового комплексу Черкаської області // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3. - С. 199.
57. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова І.В. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 3.
58. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Управління енергоємністю промислового комплексу (досвід США) // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2005.
59. Бакум І.В. Поновлення розірваних ланцюгів вартості в легкій промисловості // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції „Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003 - 60 с.
60. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. Вінницький інститут регіональної економіки та управління. - 2004. - № 2.
61. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку економіки // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3.
62. Статистичний щорічник України 2003 рік / За ред. О.Г. Осау-ленко. - К: Консультант, 2004.
63. Климентьев Г.А. Интенсификация производства и измерение производительности труда // ЭКО. - 1986. - № 6.
64. Яковец Ю. // Экономическая газета. - 1986. - № 5.
65. Буніч П. Оптовые цены и механизм поощрения коллективов // Экономические науки. - 1985. - № 7.
66. Коптюг В. Экология - от обеспокоенности к действенной политике // Коммунист. - 1988. - № 7.
67. Петраков Н. Укрепление денежного обращения и стратегия ускорения // Вопросы экономики. - 1987. - № 8.
68. Селюнин В., Ханин Г. Лукавая цифра // Новый мир. - 1987. - № 2.
69. Трапезников В. Управление и научно-технический прогресе // Правда. - 1982. - 7 мая.
70. Богачев В. Монополия в советской экономике // Экономические науки. - 1990. - № 9.
71. Каценеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.
72. Паршев А. Я взываю к инстинкту самосохранения // ЭКО. -2001.- №6.
73. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування конкурентної структури промислового комплексу // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції „Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 11-14.
74. Гайдар Е. Российская экономика в 2003 г. - М., 2005.
75. Economic Report of the President, 2005 // www.ssc.wisc.edu.
76. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы её конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - №3.
77. Народное хозяйство в СССР в 1987 г. // Статистический ежегодник Госкомстат СССР. - М., 1988.
78. СССР в цифрах в 1990 г. - М.: Госкомстат СССР, 1991.
79. Пьеро Бассета (Италия) // Проблемы теории и практики управления. - 1990.-№ 4.
80. Яковлев А. Монополизм в экономике СССР и факторы, его обуславливающие // Вестник статистики. - 1991. -№ 1.
81. Баранов А. Интенсификация: экономический и социальный аспекты.-М.: Экономика 1983.
82. Попов Г. Развитие отраслевого управления промышленностью // Коммунист. - 1982. - № 18.
83. Абалкин Л. Взаимодействие производительных сил и производственных отношений // Вопросы экономики. - 1985. - № 6.
84. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, статья Б.В. Сазонова. - М.: Прогресс, 1990.-296 с.
85. Котц Д. Крушение государственного социализма в СССР: уроки для будущего социализма // Проблемы теории и практики управления. - 1995. - № 6. - С. 40-44.
86. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995.-№ 9.-С. 53-55.
87. Геєць В.М. Ринкова трансформація в Україні: здобутки, труднощі, уроки. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. - К, 2002.
88. Как работает американская экономика // www.infousa.ru/ /society/economy.
89. Короткая история экономики США // www.infousa.ru/society/ economy.
90. Khomyakov W.I., Belinska V.M., Ryabokon N.P. The structural aspects of the economic development // Problemy ekonomicznej efekty-wnosci gospodarowania w procesach transformacji polskiej gospodarki. Czess II. - Katowice, 2002. - P. 83-93.
91. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - № 3.
92. Хомяков B.I. Проблемні аспекта економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 9. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.
93. Ефективність державного управління. Практикум / За ред. I. Розпутенко // Українська Академія державного управління при Президенті України. Вип. 1. Ефективність європейського вибору. -К., 2002.
94. Лангер Н. Сельское хозяйство США.
95. Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - 323 с.
96. www. infousa.ru/society/economy/.
97. Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002.
98. Макконнелл К.Р., Брю СЛ. Экономикс. Принципы, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. - М.: Республика, 1993. - Т. 1.
99. Гайдар Е. Российская экономика в 2004 г. - М., 2005.
100. ЯсинЕ.М. Модернизация российской экономики: что в новостях дня // Экономический журнал Высшей школы экономики. - 2001. -№2, Т. 2.- С. 158-178.
101. БляхманЛ.С. Структурные реформы в России // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 3(7).
102. Григорьев В.Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
103. Маршалл А. Голдман. Россия как экономическая сверхдержава: иллюзия или возможность // Проблемы теории и практики управления. - 2003. - № 1.
104. Гильбо Е. Потенциал роста России в контексте развития нефтегазовой сферы // Економічний часопис. - 2003. - № 11-12. - XXI.
105. Вишневский А.Г. Великая малонаселенная держава // Институт народнохозяйственного прогнозирования РАН. - 2003. - 3 марта.
106. Аганбегян А. В перспективе Россия должна войти в клуб развитых стран // Поблемы теории и практики управления. - 2003. -№4.
107. Бляхман СМ. Псевдорыночная экономика в условиях глобализации // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1.
108. Аганбегян А.Г. Социально-экономическое развитие России
//ЭКО.-2004.-№1.
109. Петраков Н. Актуальные проблемы стратегического развития российской экономики // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№ 1.
110. Волович В. О сущности и стратегии российской экономической реформы // Евразийский научно-аналитический журнал. -2003.-№3(17).
111. Esterly. The Elusive Quest for Grows. Cambridge-London, 2000.
112. Новожилов В.В. Проблеми виміру витрат і результатів при оптимальному плануванні. - М., 1972.
113. Вєдін Н.В. До питання про генезис інформаційної економіки // Проблеми сучасної економіки. - 2003. - № 1.
114. Ходждсон Дж. Социально-экономичесике последствия прогресса знаний и нарастание сложности // Вопросы экономики. - 2001. -№8.-С. 38.
115. Шаститко А. Предметно-методологические особенности новой институциональной экономической теории // Вопросы экономики. -2003.-№ 1.
116. Ляско К. Доверие и трансакционный расход // Вопросы экономики.-2003.-№ 1.
117. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М., 2000; Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002; Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. - М., 2003.
118. Дежина Н, Леонов И. Экономико-правовое обеспечение ком-мерционализации интеллектуальной собственности // Вопросы экономики. - 2003. -№10.
119. Илларионов А., Пивоварова И. Размеры государства и экономический рост // Вопросы экономики. - 2002. - № 9.
120. Чи Синь. Новый этап экономической трансформации в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 2(6).
121. Бельчук А. Вновь об оценке реформ в Китае // МЭМО. -2005.-№4.-С. 86-93.
122. Линь Ецинь. Проблемы и стратегия развития китайского экспорта // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
123. Чжан Синь, Чи Синь. Особенности «излишней» экономики в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1(5).
124. Жостин Иифу Лиин. Роль государства в Китае при переходе к рыночной экономике // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 4(12).
125. Олейник А. "Бизнес по понятиям": об институциональной модели российского капитализма // Вопросы экономики. - 2001. - № 5. -С. 4-25.
126. Олейник А. Институциональная экономика: Учеб.-метод. пособ. Тема 9. Теория фирмы // Вопросы экономики. - 1999. - № 9.
-С. 126-150.
127. Шумпетер И. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры // Современная экономическая мысль. -М.: Прогресс, 1982.
128. Seeley W. Mudd series Economics of th Mineral Indastries 3-rd Edition / Edited by William A. Vogely. - New York, 1976.
129. Игнатьев СМ. Государство, спекуляция и устойчивость рыночного равновесия// Экономическая школа. - 1991. - Вып. 1.
130. Чи Синь. Социально-экономическое развитие и экономическое сотрудничество отдельных стран Евразии // Евразийский международный научно-чюлитический журнал. Проблемы современной экономики. - 2003. -№ 2(6).
131. Соскін О. Економіка України: причини повернення та шляхи подолання структурних криз // Економічний часопис. - 2005. - № 5-6. -XXI.
132. Плотніков О. // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.
133. Григорьев В.Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
134. Бляхман Л.С. Структурные реформы в России: реальность и мифы // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 3(7).
135. Чжан Синь, Ли Синь. Экономическое и социальное положение в отдельных государствах Азии // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1(5).
136. Шандра В. Створити 5 млн. додаткових робочих місць за п'ять років - посилене завдання // Дзеркало тижня. -2005. - 14 травня.
137. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Чинники, які формують структуру промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. -Черкаси: ЧІТІ, 2000. - С 3-8.
138. Бєлінська В.М. Динамічний аналіз потенціалу розвитку економічної системи // Теорія і практика перебудови економіки. 36. наук, пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ, 1999. - С 15—20.
139. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність капітальних вкладів // Економіка України. - 1999. - № 2. - С 28-36.
140. Якубовський М. Актуальні проблеми промислового виробництва // Економіка України. - 1997. - №10. - С.4-12.
141. Хомяков В.И. Методика прогнозирования себестоимости добычи руды // Разработка рудных месторождений. - 1991. - № 52. -С.15-22.
142. Бєлінська В.М. Вдосконалення економічного механізму господарювання в промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - С 51-56.
143. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ. - К.: Техніка, 2001 - 312 с.
144. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз структурних змін в промисловості // Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні (наукові доповіді міжнародної науково-практичної конференції). Частина II. - Чернівці, 1998.
145. Хомяков В.І., Бакум І.В. Аналіз ключових показників у перехідній економіці // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2004 - С. 12-16.
146. Хомяков В.І., Бакум І.В. Теорія перехідної економіки // „Проблеми економічної освіти і науковий прогрес": Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції. - Кривий Ріг: Мінерал, 2005.
147. Кораблін С. На короткому повідку // Дзеркало тижня. - 2005. -№ 42 (570). - 29 жовтня - 4 листопада.
148. Бюлетень НБУ. 200, №12 The Economist Intelligence Unit Report, July 2001.
149. Пинзеник В. Держать курс // Зеркало недели. - 1991. - 17 марта.
150. Кульчицький С // Дзеркало тижня. - 2002. - 23 листопада.
151. Соскін О. П'ять структурних криз у 2003 p. // Економічний часопис. - 2004.
152. Рижук С. Власна агромодель народилася в ... реанімації // Дзеркало тижня. - 2002. -№ 20.
153. Соскін О. // Економічний часопис. - 2005. - № 5-6.
154. Рожен О. Вожди из пены // Дзеркало тижня. - 2002. - 13 липня.
155. Дробноход Н. Державний лабіринт для українського народу // Дзеркало тижня. - 2003. - № 16.
156. Єрохін С. Бермудський трикутник // www.soskin.info.
157. Крючкова И. Пять шагов в сторону от рынка // Дзеркало тижня. - 2001. - №2(326).
158. Луценко І. П'ять мільйонів робочих місць - для кого? // www.pravda.com.ua.
159. Яковенко Н.Г. Що росіянину здорово, то українцю - смерть // Дзеркало тижня. - 2004. - № 9.
160. Ганна Гошко для УП // www.pravda.com.ua.
161. Амосов Н. Не может не быть ничего // Бизнес. - 1999 -№32, 33.
162. Салтыков-Щедрин М.Е. Собрание сочинений: В 20 т. - М 1965.-Т. 3.
163. БазівД. Коли в Севастополь прийде рік України? // Дзеркало тижня. - 2004. - № 25 (500).
164. Ніколаєнко С. Вищій школі - державну турботу // Дзеркало тижня. - 2005. - № 3.- С. 13.
165. Соскін О. Правда та міфи Донбасу: соціально-економічний аналіз // Економічний часопис. - 2005.
166. Бурлака Г. Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України // Дзеркало тижня. - 2005. - № 24.
167. Био-Айриян. Стальная схватка // Бізнес. - 2005. - № 10.
168. Маскалевич І. Якщо кожному передавати // Дзеркало тижня. -2003. - 8 лютого.
169. Рожен О. Дорожня карта успіху або чого ніяк не можуть зрозуміти президенти нашої країни // Дзеркало тижня. - 2005. - № 47.
170. Барановський О. Недокапіталізована економіка // Дзеркало тижня. - 2003. - 1 листопада.
171. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з питань економіки при Уряді України. -К., 1999.
172. Приватизація в Україні: хід і результати (редакційна колонка) // Дзеркало тижня. - 2004. - 15 травня.
173. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності і легалізації капіталів в Україні // Дзеркало тижня. - 2004. - 15 травня.
174. ШангінаЛ. Україна - не Америка, або чи делано нам? // Дзеркало тижня. - 2004. - 26 червня.
175. Семь нот менеджмента / В.Краснова, А.Матвеева, А.Привалов, Н. Хорошавина. - М.: Дсдал Арт, 1996. - 176 с.
176. Илларионов А. Как Россия потеряла XX столетие // Вопросы экономики. - 2000. - № 1.
177. Длугопольський О. Кластерна модель розвитку промислового виробництва регіону як фактор ефективних структурних реформ (на прикладі Тернопільської області) // Економічний часопис. - 2004. - № 2.
178. Землянський В. Вертикальний вихід із замкнутого кола // Дзеркало тижня. - 2005. - № 50.
179. Світлична С. Чого стоїмо, на кого чекаємо? // Дзеркало тижня. -2005.-№ 550.
180. Ніколаєв С. Розв'язати пекельний вузол // Дзеркало тижня. -2005.-№51.
181. Бурлака Г. Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України // Дзеркало тижня. - 2005. - № 24.
182. Adrian Karatnicky // The Wall Street Journal. - 2005. - 14.01.
183. Сушко О., Лісниченко О. Українські ФПГ // Економічний часопис. - 2004.
184. Маскалевич І. Відкриття компанії, яка вважає себе патріотом // Дзеркало тижня. - 2005. - 7 травня.
185. Мостова Ю., Маскалевич І. Ігор Коломийський ,Я говорив Пінчуку: „Життя - це супермаркет, бери, що хочеш, але каса попереду" // Дзеркало тижня. - 2005. - 20 серпня.
186. Предприятия, причисляемые к сфере бизнес-интересов Петра Порошенко // Бизнес. - 2005. - № 3-^4.
187. Предприятия, причисляемые к сфере бизнес-интересов Давида Жвании // Бизнес. - 2005. - № 7.
188. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні // Львівська газета. -2003.- 17 липня.
189. Бойко В. С богатством у нас лучше чем с порядком // Зеркало недели. - 2005. - 26 марта.
190. Малійський Г. Перша „ластівка" - Макіївський завод як дзеркало кризи в металургії // Дзеркало тижня. - 28 травня 2005.
191. Малійський Г. Важке лідерство // Дзеркало тижня. - 2005. -4 червня.
192. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 446 с.
193. Савчук В. Стратегическое управление издержками // //www.logistics.ru.
194. Хомяков B.I., Грамм О.С. Кластерна модель розвитку регіону // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 24.
195. Якель Р. Рейтинг „Західної компанії „ДАКОР" зростає, і перш за все кредитний // Дзеркало тижня. - 2005. - 16 квітня.
196. Саломон К. Культурная экспансия и економическая глобализация // МЭМО. - 2000. - № 1.
197. Сакс Ч.Д. Новая карта мира // Дзеркало тижня. - 2000. - 15 июля.
198. Позняков Э. Изменение климата на Земле? Причины и возможные последствия //МЭМО. - 2005. - № 4.
199. Дорогая „Катрина" // http:www.rtr-vesti.ru.
200. Кухарская Н.А. Украина и Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.
201. Теракт 11 вересня: збитки обраховано повніфстю // Дзеркало тижня. - 2002. - 23 листопада.
202. Саприлін В. Нафтовий вимір військової операції проти Іраку // Дзеркало тижня. - 2003. - № 6.
203. Згуровський М. У вирі глобалізації: виклики і можливості // Дзеркало тижня. - 2001. - 17 листопада.
204. Васильєв П. Национальная промышленость России: подьём и развитие // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 1.
205. Сухорукое А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8.
206. Василенко В. Дружні поради і вимоги російських „вболівальників" за долю України // Дзеркало тижня. - 2005. - №32 (560).
207. Путін вважає, що Росія і Україна - це як Східна і Західна Німеччина // www.npaBfla.com.ua.
208. Путин «снова перегнул палку», а Газпром пользуется» методами бандитизма и шантажа» // www.pravda.com.ua.
209. Мостова Ю. Україна: гамлетівський вибір // Дзеркало тижня. -2005. -№ 25.
210. Дацюк С. Десять претензій до влади та опозиції в Україні на тлі газової кризи для УП // www.pravda.com.ua.
211. Возняк Т. Чого добивається Путін? Геополітичний аспект газового контрнаступу Росії для УП // www.pravda.com.ua.
212. Жеребецький Є. Кінець Імперії? // Дзеркало тижня. - 2003. -№ 1(426).
213. Менделєєв Д.И. Сочинения. М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т. XXIV.
214. Гальчинський А. «Обережно!» - Росія // Дзеркало тижня. -2003.-№ 19.
215. Чубайс: Ліберальна імперія - це захоплення України російським бізнесом // pravda. com.ua. - 2003. - 13 листопада.
216. niisp.gov.ua.
217. Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8.
218. www.vopreco.ru/rus/archive.files/n 1 2000.
219. www.ng.ru/2002-03-07.
220. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.
221. Пахомов Ю. Звивистий шлях у Європу // Економічний часопис. - 2004.
222. Кухарская НА. Украина - Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.
223. Бобицький Л.Н. Україна - ЄС: на шляху до нової угоди // Дзеркало тижня. - 2006. - 14 січня.
224. Фомін С. Інтеграційні процеси та пошук зовнішньо-економічних пріоритетів України // Євроекономічний вимір інтеграції. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - № 2.
225. Василенко В. Що Україні робити з ЄЕП // Дзеркало тижня. -
2004.-№ 13 (488).
226. Economic Report of the President, Transmitted to the congress, United States Government Printing Office, USA, Washington, 2003.
227. До побачення, рекордне економічне зростання? // Дзеркало тижня. - 2005. - 1 липня.
228. Гармаш С. Операция «ширма» или, как Ахметов в Донбасе
элите менует // pravda.com.ua
229. Кондратенко В. Политэкономия Владимира Бойко // ukrrud-
prom.com
230. Маскалевич І. Фантомний холдінг // Дзеркало тижня №7 (636), 2 березня, 2007 р.
231. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України // http://www.soskin.info
Дата: 2019-05-29, просмотров: 207.