Зміст
Вступ
1. Загальні положення про основні економічні моделі
2. Американська модель ринкової економіки
2.1 Загальні положення про те, як працює американська економіка
2.2 Економічний розвиток та олігархи
2.3 Структурні аспекти розвитку американської економіки
2.4 Політика уряду США в сільськогосподарській галузі
2.5. Американський досвід подолання „великої депресії"
2.6 Американський досвід податково-амортизаційного регулювання економічних процесів
2.7 Зміна макроекономічної моделі
3. Російський варіант перехідної економіки
3.1 Історичний підхід до модернізації російської економіки
3.2. Оцінка першого етапу російської кризи
3.3. Загальна характеристика російських реформ та підходів
3.4 Оцінка етапу виходу з кризи
3.5 Погляд на російську економіку Маршалла А. Голдмана (Гарвардський університет, США)
4. Китайський варіант перехідної економіки
4.1 Загальна характеристика та основні підсумки трансформаційних процесів в Китаї
4.2 Основні етапи економічної трансформації в Китаї
Висновок
Література
Вступ
Тема дипломної роботи «Загальна характеристика основних економічних моделей».
Мета дипломної роботи – розглянути загальні характеристики основних економічних моделей на прикладі країн, які їх розробили і здійснили їх використання на практиці.
В роботі пропонується розглянути та проаналізувати різні економічні моделі, які б можливо було використати в Україні, а саме:
- американську модель ринкової економіки;
- російський варіант перехідної економіки;
- китайський варіант тощо.
Дана тема є актуальною на сучасному етапі, бо економіка України внаслідок неефективного менеджменту та недостатнього усвідомлення стратегічної мети розвитку економіки продовжує знаходитися в умовах системної кризи, яка підсилюється зростаючою енергетичною кризою. Характерним для країн СНГ є хронічне відставання від середньо - світового розвитку.
Американська модель ринкової економіки
Загальні положення про те, як працює американська економіка
В межах кожної економічної системи підприємці і менеджери організовують природні і трудові ресурси та технічні засоби з метою виробництва і розподілу товарів і послуг. Однак те, яким чином організовуються і використовуються зазначені різнорідні елементи, і є відображенням політичних ідеалів і культури відповідної країни.
США нерідко характеризуються як країна з „капіталістичною" економікою. Цей термін згідно з вченням Карла Маркса використовувався для визначення системи, у якій найважливіші економічні рішення приймаються невеликою групою людей, що контролює величезні обсяги коштів, або капіталу. Згідно з марксистською концепцією в умовах капіталістичної економіки влада зосереджена в руках багатих представників ділових кіл, основна мета яких полягає у максимальному збільшенні прибутку, а у соціалістичній же економіці держава повинна мати більш широкі владні повноваження й, у першу чергу, прагнути реалізувати політичні цілі, а не гнатися за прибутком [88].
Російський варіант перехідної економіки
Оцінка етапу виходу з кризи
Після тривалої кризи, найглибшої в російській історії, подальший розвиток спочатку був пов'язаний з ефектом короткострокового від-новлювального зростання. Потім величезний вплив відіграв фактор девальвації рубля після дефолту 1998 p., коли купівельна спроможність національної валюти знизилася в 4 рази, а ціни зросли на 84 %. Цей розрив викликав різке зростання ефективності експорту, який щорічно збільшувався на 10 % і досяг майже 30 % ВВП. В підсумку експорт виступив рушійною силою, потягнувши за собою інші галузі. З другого боку, чотирикратне збільшення ціни долара призвело до скорочення імпорту в 2 рази. При цьому ввезення споживчих товарів з-за кордону зменшилося в 3 рази. Вивільнилися величезні ніші, куди хлинули вітчизняні товари. Легка промисловість зросла в 1,5 рази, машинобудування і хімічна індустрія - на 35 %, лісовий комплекс - більше ніж на 30 %. Значною мірою це було пов'язано з імпорто - заміщенням. Однак сьогодні роль девальвації як фактора зростання поступово зводиться нанівець. Завдяки тому, що курс долара після п'ятикратного підвищення в 1998 р. зростав дуже повільно, а ціни в цілому за 4 роки підвищилися більше ніж вдвічі (в 1999 р. - на 37 %, в 2000 р. - на 20 %, в 2001 р. - на 19 % і в 2002 р. - на 15 % ), різниця між цінами споживчого ринку і долара залишалася невеликою: раніше вона була у відношенні 1:2, а тепер - 1:1,25. Тому цей фактор уже практично не діє. Непрямою ознакою зміцнення рубля є різке зростання імпорту. Скоротившись в 2 рази в 1998-1999 pp., імпорт в 2000 р. зріс на 11 % в основному із країн СНД, а потім наступив період закупівель з далекого зарубіжжя. В 2001 р. вони збільшилися на 20 %, в 2002 р. - на 16 %, тобто зростали втричі швидше виробництва і стали витісняти з ринку вітчизняну продукцію, яка виявилася неконкурентоспроможною.
Причина в тому, що в більшості галузей - легкій, лісовій промисловості, хімії, машинобудуванні - випуск споживчих товарів збільшився не за рахунок оновлення основних виробничих фондів і вводу нових потужностей, а за рахунок використання не завантажених технологічних ліній без їх суттєвої модернізації. Але на старому обладнанні не можна виробляти конкурентоспроможну продукцію. В результаті після злету в 1999-2000 pp. машинобудування в 2002 р. зросло лише на 2 %, виробництво хімічних виробів після зростання на 20 % збільшилося менше ніж на 2 %. І лише кольорова металургія, пов'язана із сприятливою світовою кон'юнктурою, мала позитивну динаміку і оновлювала основні фонди. Серйозно модернізується чорна металургія, хоча і зростає повільно внаслідок обмежень світового ринку.
В легкій промисловості після швидкого зростання виробництва в 1999-2000 pp. (по 20 % на рік) в 2001-2002 pp. відбувся різкий спад випуску товарів. В ці ж роки реальні доходи виросли на 9 %, а попит на промислові товари масового споживання збільшився на 10%. Продукція російських підприємств виявилася неконкурентоспроможною, і ця ніша була зайнята імпортом. Сьогодні лише сприятлива світова кон'юнктура залишається фактором руху в російській економіці [106]. В першому кварталі 2003 р. середня ціна нафти становила 30 дол./бар., в 2004 р. - 38,21 дол./бар., а у вересні-жовтні 2005 р. досягла 62-67 дол./бар. Слід також відзначити, що в Росії собівартість видобутку 1 т нафти в 6-7 разів вище, ніж в країнах ОПЕК.
Незважаючи на сприятливі умови розвитку, які склалися в останні роки, збитковими є 40 % російських підприємств, а 20 % дають нульовий прибуток. Таким чином, 60 % господарств не беруть участі в економічному зростанні. Розрив між 10% багатих і 10% бідних становить 12-17 разів, в той час в Європі він становить 7 [106].
Академік РАН Микола Петраков [109], вважає, що російська економіка далеко не ринкова, навіть якщо формально їй і буде надано новий статус. Від того, що державні монополії перейшли в приватні руки, не з'явилося ні ринку, ні конкуренції. Це стосується не тільки сфери великих природних монополій. Нормальної конкуренції немає навіть в торгівлі овочами на московських ринках, де абхазький мандарин і астраханський помідор давно витіснені продукцією з Іспанії і Марокко. Отже, Росія створила не ринкову, а псевдоринкову економіку.
На думку М. Петракова, джерелами наповнення дохідної частини бюджету можуть бути:
1) повернення капіталів-утікачів (мова йде про 150-200 млрд. дол.);
2) залучення внутрішніх збережень населення - тільки в іноземній валюті громадяни зберігають приблизно 60 млрд. дол.;
3) помірна інфляція. Політика інфляційного перерозподілу фінансових потоків активно використовувалася впродовж останніх років в інтересах невеликої групи населення („нових росіян"). На інфляції наша країна виростила „жирні" комерційні банки і олігархів. Цей же важіль може використати і держава для підйому національної економіки;
4) доходи від високих цін на нафту - джерело, безумовно, тимчасове. Однак наші стратеги чомусь хочуть пустити ці доходи на погашення зовнішніх боргів.
На початку перебудови домінувала теза: державна власність неефективна і лише її приватизація, передача в приватні руки здатна сформувати успішних власників і, таким чином, підняти економіку. На практиці виявилося, що провідним елементом у цій структурі став не той, хто володіє власністю, а хто нею управляє.
На жаль, питання підвищення ефективності виробництва поки ще не стали першочерговими для підприємств. Лише 5-7 % підприємств оновлюють продукцію. В приватному секторі поки переважає філософія „тимчасових правителів".
Менеджери виховані на принципах вижимання якомога більше з того, що є, а там видно буде. Ідуть самим простим для сьогоднішніх монополій шляхом - підвищувати ціни і тарифи. Потрібний прибуток - їх збільшують. І ніхто з них не пропонує, наприклад, програму модернізації, зниження собівартості електроенергії, програму стабілізації енергосистеми, не дають гарантії забезпечення електроенергією тощо.
В Росії свободу ціноутворення зрозуміли як право довільно встановлювати ціни на продукцію. Це можна робити, коли ти працюєш у приватному магазині, а не в системі монополій. Але цей принцип у Росії порушений, і ринок виявився без реальної конкуренції, що негативно вплинуло на психологію російських менеджерів. Замість того, щоб займатися модернізацією виробництва і на цій основі підвищувати ефективність і конкурентоспроможність, вони стали „продавлювати" у певних урядових структурах більш високі тарифні ставки.
Досвід підготовки висококваліфікованих робітників у світі також накопичений, особливо в Азії. Перший етап - викруткове виробництво, тобто підготовка кадрів у рамках збирання закордонних телевізорів, авт тощо. Другий етап - перехід до власного виробництва. Цей шлях, зокрема, пройшла Південна Корея. Раніше в цій країні не було автомобільної промисловості, а сьогодні рівень автоматизації на південнокорейських автозаводах вищий, ніж на японських. І цей шлях може бути найприйнятнішим для Росії.
Росія сьогодні знаходиться в дуже вигідній ситуації. їй уперше не загрожує велика війна, не потрібно витрачати величезні ресурси на підтримання військово-промислового комплексу, і вона вперше звільнилася від зобов'язань політичного характеру, які завдавали величезної шкоди економіці тощо. Проблема в тому, як скористатися наданим шансом для ефективного розвитку економіки [109].
Економічне зростання в Російській Федерації в останні роки відбулося не за рахунок підвищення ефективності виробництва, а, по-перше, за рахунок високих цін на експортовану нафту і, по-друге, за рахунок додаткового завантаження невикористаних виробничих потужностей. Подібне недозавантаження в окремих галузях коливається від 30 до 50 %. Але якщо врахувати, що недозавантажені потужності являють собою переважно застарілі основні фонди, то в подальшому їх експлуатація ніякого економічного зростання не обіцяє.
На частку державної сьогодні в Росії припадає всього 15 % власності. Вся інша власність - приватна в тій чи іншій формі. Приблизно 2/3 приватизованих підприємств, по суті, збиткові.
Абсолютизуючи роль приватної власності, вітчизняні реформатори не врахували, що будь-яка форма власності сама по собі нейтральна відносно ефективності виробництва. Певний рівень ефективності виробництва забезпечує не стільки форма власності, скільки конкретний механізм господарювання, який використовується в тій чи іншій галузі або в країні. Існує багато прикладів, коли при використанні тієї чи іншої форми власності (в тому числі і приватної) рівень ефективності суспільного виробництва суттєво відрізняється. Із 180 ринкових країн, де панує приватнокапіталістична власність, лише приблизно три десятки можна віднести до країн з ефективно розвиненою економікою [110].
Погляд на російську економіку Маршалла А. Голдмана (Гарвардський університет, США)
Безумовно, Росії вдалося перебороти багато труднощів. її економіка не тільки стабілізувалася, а й почала зростати. Крім того, значне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі викликало значний приріст валютних резервів. Після скорочення в 1998 р. до рівня, що ледь перевищував 10 млрд. дол., у середині 2002 р. вони зросли до більш ніж 40 млрд. дол. і до 125 млрд. дол. на кінець 2004 р. Подібне „оздоровлення" позбавило Росію від необхідності шукати нові міжнародні позики і на здивування багатьох вона стала добровільно здійснювати дострокові виплати по деяких боргових зобов'язаннях. Під впливом позитивних змін поступово знайшов "другий подих" російський фондовий ринок, що наприкінці 2001-початку 2002 pp. став одним із самих динамічних у світі.
Серед багатьох факторів, що призвели до краху радянську економіку на початку 1990-х pp., найважливішу роль зіграло руйнування великих секторів військово-промислового комплексу (ВПК) після закінчення „холодної війни". За даними, що наводив М. Горбачов, на ВПК припадало в СРСР не менш 20 % ВНП, за іншими оцінками - ще більше. У деяких частинах країни з ВПК було зв'язано 70 % регіональної промисловості (у м. Санкт-Петербурзі - 80 %). Після підписання серії угод по контролю за озброєнням Горбачовим і Рейганом більшість цих виробництв майже відразу стало непотрібним. Конверсія підприємств, що виробляють військову продукцію, є важкою справою і для США. У Росії ж, де співвідношення між ВПК і ВНП було набагато вище, задача виявилася набагато складнішою.
Візьмемо алюмінієву промисловість. В часи "холодної війни" статистика по виробництву алюмінію в СРСР була закритою, тому що майже вся продукція йшла на військові потреби. До 1992 p., коли в Росії вже майже ніхто не був зацікавлений у виробництві літаків як військових, так і цивільних, тільки 200 тис. т зі зроблених за цей рік 4 млн. т алюмінію (або 5 %) знайшли покупця. Інша продукція складувалася, щонайменше, доти, поки не були задіяні експортні ринки.
Протягом десятиліть у СРСР мало кого хвилювала проблема фінансової життєздатності ВПК, який як і більшість виробництв невоєнного призначення в умовах централізованого планування був позбавлений зіткнення з питаннями, які цікавлять капіталістичну економіку, - ринковою дисципліною, жорсткими бюджетними обмеженнями, фактором прибутковості. Натиск робився на технічну сторону виробництва й ефект масштабу. Теоретично, при надмірному акценті на технічні аспекти масове і низьковитратне виробництво повинне було стати можливим (світ, про який мріяв американський економіст і соціолог Торстен Веблен). Не дивно, що в таких умовах увага, що приділялася "марнотратним" сферам діяльності - продажу, маркетингу і фінансам, була незначною.
Подібна „позаринкова" практика, тобто підвищений інтерес до технічної сторони виробництва і ціноутворення за принципом "ви-трати-плюс", могла існувати як звичайне явище і, навіть таке, що підтримується в умовах значних надходжень від експорту сировини, особливо нафти. Однак коли військові перестали в необмежених масштабах купувати військову техніку, знайти інших покупців, готових на подібні витрати, виявилося неможливим. У результаті підприємства, особливо оснащені самою передовою технікою, позбавилися джерел доходів. При найсприятливішому збігу обставин вони могли працювати один-два дні в тиждень.
Проблема збільшилася після розпаду СРСР, що за своїми наслідками був дивовижно руйнівним. На довершення до цього процес реформ, що супроводжувався приватизацією і заставними аукціонами, фактично зробив неминучим подальший хаос. Замість того, щоб діяти на користь всіх громадян, відповідальні за здійснення зазначених заходів особи прагнули скористатися новими можливостями, щоб набути особистого капіталу, вилучити цінні державні активи і покласти їх у власну кишеню. В умовах подальшої нестримної інфляції і господарської паніки майбутні олігархи були більше стурбовані злодійством і отриманням вигоди, ніж будівництвом і інноваціями. Присвоєння награбованих нових активів очолювало їх "послужний список", тоді як економічне зростання займало у ньому останнє місце.
Грабежам і крадіжкам колись повинен був покладений кінець. Однак змінити ситуацію до кращого допоміг ряд специфічних факторів. Найбільш значимим з них став відносно швидкий триразовий стрибок цін на нафту в 1998 і 1999 pp., що зненацька приніс нафтовим олігархам величезні прибутки. Хоча вони продовжували відбирати один у одного активи і власність, нові доходи виявилися настільки великі, що в кінцевому підсумку ними змогла скористатися навіть держава. При ціні на сиру нафту 30 дол. США за барель деякі нафтові олігархи стали усвідомлювати, що в такій ситуації замість того, щоб грабувати, варто зайнятися капіталовкладеннями. У результаті вони не тільки продовжували розкошувати за рахунок високих цін на нафту, але в умовах зненацька „модної" прозорості (або більшої прозорості замість колишньої закритості) могли залучати іноземних інвесторів, які жадали бути спільником у тому, що сприймалося ними як „щедрий подарунок". Це сприяло підвищенню котирувань корпоративних цінних паперів. До 2002 р. курсова вартість акцій нафтової компанії „ЮКОС" виросла в десятикратному розмірі в порівнянні з 1998 р. Підсумковий ефект - зростання обсягу видобутку й експорту нафти, що наступив після спаду, який тривав багато років (у 2001 р. видобуток нафти збільшився на 8 %), а в 2002, 2003 і 2004 pp. відповідно на 9,0; 11,0 і 8,9 %.
Іншим фактором, що стимулював зростання, виявилася 400 % девальвація рубля після фінансової кризи в серпні 1998 р. Парадокс у тому, що хоча ця криза означала величезний удар по економіці Росії, у тому числі її фінансовій сфері, вона, разом з тим, принесла виграш обробній промисловості і сільському господарству. Це було пов'язано з тим, що від різкого зниження загального обсягу споживання і роздрібної торгівлі найбільше постраждали імпортери й іноземні виробники (саме на них у докризовий період припадало 60 % роздрібної торгівлі в Росії), основна частина яких не змогла витримати конкуренції на російському ринку. Вітчизняні виробники почали повільно, але правильно заповнювати вакуум. Усупереч наполегливим рекомендаціям Міжнародного валютного фонду по забезпеченню твердого рубля саме його падіння уможливило перший етап реального стійкого економічного зростання після розпаду СРСР.
З приходом Володимира Путіна підвищилась увага до необхідності здійснення ряду структурних змін. Його підтримка зіграла свою роль у прийнятті важливих рішень, пов'язаних із уведенням єдиного 13 % прибуткового податку з фізичних осіб і зниженням податку на прибуток (з 35 до 24%), допущенням приватизації земель, стимулюванням нових підприємств малого бізнесу, скороченням кількості приватних підприємств, що підлягають ліцензуванню, спрощенням Кодексу про працю, змінами в адміністративній структурі країни. Відіграло роль також прагнення влади усунути деяких з найбільше „по-хижацькому" налаштованих олігархів.
Усі відзначені зміни важливі, і їх можна вітати. Однак поки залишається незрозумілим, настільки вражаючі зусилля є далекоглядними. Якщо спроби стимулювання малого бізнесу будуть довгостроковими і успішними, - це, на думку Голдмана, може сприяти відродженню Росії як великої економічної держави. Разом з тим, з урахуванням історичного фону, на якому розвивається російська економіка, залишається велике поле для скепсису.
Розглянемо проблему структурного характеру. Історично за всіх часів благом і одночасно лихом для Росії є надмірна опора економіки на виробництво й експорт сировини. У XVIII ст. це були залізо і сталь, у XIX ст. - зерно, у XX ст. і донині - нафта і продукція металургії. Саме перевага сировинного сектора, за рахунок якого можна фінансувати економіку, частково „відповідальна" за відсутність у Росії трудомісткої обробної промисловості. Якщо до революції деяка кількість таких виробництв існувала, то в радянський час їх було вкрай мало, а сьогодні пропозиція про створення чогось подібного викликає несприйняття більшості росіян.
На противагу цьому переважає точка зору, що при формуванні вітчизняного сектора обробної промисловості необхідно відроджувати високі технології, важке машинобудування і складальне виробництво. Стимулювання цього процесу, з огляду на труднощі адаптації до вимог ринку, повинне, мабуть, корегуватися державою, як це було в умовах централізованого планування. Державна власність на всі засоби виробництва незалежно від недоліків радянської моделі означала, що держава на свій розсуд могла направляти надходження від експорту на створення і розвиток того або іншого сектора економіки, наприклад, ВПК, що, у свою чергу, був локомотивом зростання, який тягнув за собою провідні галузі господарства.
Щоб аналогічним чином використовувати ВПК сьогодні, необхідно знайти джерела фінансування. З огляду на здатність податкової системи виступити в такій ролі, а також та обставина, що тепер характер розподілу надходжень від продажу природного газу і нафти визначається приватними власниками, важко уявити, яким чином без ренаціоналізації цієї власності можна одержати необхідне фінансування під гарантії держави.
Якщо держава втратила головну роль в економіці, виникає необхідність залучення приватних інвесторів для розвитку виробництва. Це складне завдання. Хоча в Росії сьогодні праця дешева, рівень її продуктивності навряд чи досить високий, щоб забезпечити інвестиції в експорто орієнтовані галузі обробної промисловості. Однак навіть якби продуктивність праці в Росії була конкурентоспроможною за світовими стандартами, інвестиційний клімат у країні скоріше відлякує, ніж залучає прямих вкладників капіталу як російських, так і закордонних (для порівняння відзначимо, що прямі інвестиції в економіку Шанхая перевищують аналогічний показник для Росії в цілому).
Для цього існують вагомі причини. Хоча на середину 2002 р. приплив капіталу почав компенсувати його відплив, багато інвесторів, що здійснюють як прямі, так і портфельні вкладення, зазнали втрат. Останнім часом шахрайських маніпуляцій стало, начебто, менше, однак постійно є свіжі приклади „розбазарювання" активів, крадіжки власності з посиланням на прийняті до 2002 р. закони про банкрутство, підкупу співробітників правоохоронної системи і суддів (серед потерпілих компаній можна назвати Sabway Sandwich у м. Санкт-Петербургі, Norex Petroleum, Sawyer Research у м. Володимир та інші).
Якщо Росія має намір повернути собі роль великої економічної держави, їй доведеться змінити лінію поведінки і залучити нових інвесторів. Які перспективи цього і які галузі економіки зможуть з великим ступенем ймовірності розвиватися успішно?
Найбільш реальним кандидатом для майбутнього зростання традиційно залишається сировинний сектор. У визначених межах буде також розвиватися переробка сировини, наприклад, нафтопереробка. Росія має збільшити використання природного газу для виробництва азотних і мінеральних добрив. У чорній металургії можна чекати збільшення доданої вартості в результаті виробництва сталевого прокату. З урахуванням великих лісових масивів можливе зростання меблевої промисловості і промисловості будматеріалів.
Цілком ймовірно і збільшення інвестицій у виробництво споживчих товарів, зокрема продуктів харчування і побутової хімії. У зв'язку з відносно низькою прибутковістю і високими транспортними витратами стосовно обсягу продажів це саме ті галузі, що при помірному захисті внутрішнього ринку за допомогою ввізного мита будуть почувати себе відносно застрахованими від конкуренції з боку імпорту. Приміром, такі компанії, як Mars, Wrigleys, Cargill, Dirol, Interbrew, Wimm Bill Dann, Nestle, Kraft уже досить довго працюють у Росії, їхня продукція користується попитом у російських споживачів. При цьому фірма Mars пережила кілька важких років, а діяльність Wimm Bill Dann протікає успішно, і компанія приступила навіть до експорту деяких видів своєї продукції.
Росія, мабуть, залишиться виробником військової продукції, що більшою мірою буде результатом колишніх капіталовкладень, а також тривалих, хоча в набагато менших обсягах, державних субсидій. Військова продукція, як і в радянську епоху, є одним із небагатьох придатних для експорту товарів російського виробництва. Однак в умовах припинення „холодної війни" важко передбачити, яким чином Росії вдасться підтримувати на належному рівні НДКР і створювати конкурентоспроможні за світовими мірками технології, які можна було б експортувати.
Знаючи про зусилля СРСР по формуванню науково-дослідних інститутів світового класу, можна було б очікувати від Росії використання результатів їхніх розробок в сфері нових технологій у цивільних галузях. Деякі успіхи в цьому напрямку досягнуті. Однак з огляду на, зокрема, ослаблення інтелектуального потенціалу країни, оскільки значна частина талановитих вчених емігрувала або перейшла в інші сфери діяльності, буде потрібно тривалий час і великі зусилля, щоб високі технології стали життєздатним сектором російської економіки.
Чи є майбутнє для трудомістких типів галузей, виробництва стандартного машинного устаткування, а також виробництва низького і середнього технічного рівня? Як відзначалося вище, Росія навряд чи стане центром трудомісткої обробної промисловості, оскільки це не входить в арсенал традиційної російської культури. Важко очікувати, що численні виробники іграшок, текстилю і комп'ютерних чипів переключаться з Китаю або Бангладеш на Росію.
Більш райдужно виглядають перспективи для традиційного машинобудівного виробництва. Деякі закордонні виробники, наприклад Gillette, Caterpillar, General Motors, Ford, уже відкрили або відкривають у Росії свої дочірні фірми. Якщо Росія трансформується в машинобудівну державу, то саме зазначений тип базового машинобудування буде основним об'єктом її зусиль. Той факт, що ряд іноземних інвесторів вирішили випробувати ринок разом з російськими виробниками, такими, як Уралмашзавод, і що деякі сировинні олігархи розширили капіталовкладення в автоскладальні і машинобудівні підприємства, служить позитивним сигналом.
Чи стане Росія світовою економічною силою великою мірою залежить від того, чи зможуть ці основні виробники здійснювати свою діяльність успішно або зазнають фіаско. Важливим для Росії позитивним фактором є наявність величезного потенціалу ринку і відносна ізольованість від інших центрів виробництва.
Однак є істотні перешкоди. Одна з них пов'язана з наміром Росії вступити у Всесвітню торговельну організацію. Якщо їй вдасться домогтися членства, вона не зможе забезпечувати захист внутрішнього ринку за допомогою митних тарифів, на чому наполягають майже усі виробники автомобілів у Росії, включаючи компанії Ford і General Motors, що прагнуть до прибуткового бізнесу (саме відсутність ефективної тарифної політики змусила, наприклад, компанію IBM згорнути збирання комп'ютерів).
З урахуванням сумного досвіду численних інвесторів як російських, так і іноземних, є зрозумілим, чому потенційні вкладники капіталу вагаються в прийнятті рішень. Керівництво країни розуміє це й акцентує увагу на заходах для створення сприятливого інвестиційного клімату (зниження податків, ослаблення регулювання і т. ін.). І все-таки ситуація залишається складною, періодично повідомляється про викрадення людей, різні порушення правового характеру тощо. Крім того, якщо судити за деякими інтерв'ю, після 2004 р. держава може затребувати частину дорогих активів, контрольованих нині деякими олігархами. Це означало б як мінімум підвищене оподатковування ресурсів, а в крайньому випадку імовірність ренаціоналізації деяких з найбільш дорогих сировинних активів, особливо нафтових. Такі перспективи, безсумнівно, вплинуть на рішення потенційних інвесторів.
Існує ще одна дилема, з якою зіштовхнуться прихильники відтворення обробної промисловості, значною мірою похідна від багатства Росії - сировинних ресурсів. Справа не тільки в тому, що доти, поки Росія знаходить численні ринки збуту для своєї сировини, інша частина її економіки може „не метушитися". Навіть якщо підприємці від економіки захочуть розвивати обробну промисловість або розвертати діяльність у несировинній сфері, несподівані валютні доходи від експорту сировини, особливо нафти, будуть зміцнювати рубль і піднімати співвідношення рубль-долар.
Саме падіння обмінного курсу рубля до долара в серпні 1998 р. і зростання цін на іноземну продукцію дозволили російським виробникам просунутися на ринки, де раніше панував імпорт. Ця обставина пояснює зниження в 1999 р. імпорту в порівнянні з попереднім роком на 33 %, при цьому експорт залишився приблизно на колишньому рівні. Однак у 2000 p., оскільки ціни на нафту продовжували зростати, експорт збільшився на 40 %. Імпорт також почав підвищуватися, але всього на 14 %. Разом з тим, тривала інфляція і відносно стабільний обмінний курс рубля до долара сприяли зростанню цін на російські товари в порівнянні з імпортними. Саме з цим пов'язано в основному зниження в 2001 р. експорту приблизно на 3 % проти 2000 р., у той час, як імпорт зріс на 19%. Підвищення цінової привабливості імпорту допомагає також пояснити, чому в травні 2002 р. російське машинобудування скоротило обсяг виробництва на 63 % у порівнянні з попереднім роком. Змінити дані тенденції при загальній згоді на цс можна було б за допомогою багатьох факторів. Більше того, Центральний банк Росії при бажанні міг би вжити заходів для того, щоб нейтралізувати приплив доларів і тим самим знизити вартість рубля.
З усього вищесказаного аж ніяк не випливає, що Росії було б краще при відсутності в неї сировини для експорту. Однак навіть у тому випадку, якби одна половина її населення раптом зайнялася підприємництвом, а інша - вирішила присвятити себе інтенсивній багатогодинній праці, то і тоді російська промисловість, як і раніше, повинна була б проводити обмінні операції з рублем, курс якого при постійній тенденції до його завищення сприяє імпорту. Від цієї проблеми врятована більшість європейських і азіатських країн.
Той факт, що Росія не здатна сьогодні бути великим промисловим конкурентом, аж ніяк не означає, що вона не зможе в перспективі трансформувати свою промисловість. Однак з огляду на усі фактори, які необхідно задіяти, щоб відродити конкретні галузі, не можна не визнати, що Росії буде нелегко ввійти до індустріально могутніх країн. Нові технології і відкриття, безсумнівно, мають велике значення, але на доступне для огляду майбутнє важко пророчити, чи буде їхній вплив достатньо значимим і глибоким, щоб могла відбутися така трансформація.
З 1999 р. і досі у Росії відбувається достатньо швидке економічне зростання. Зростання соціальних показників почалося на рік пізніше, з 2000 р. До того була глибока соціально-економічна криза, нижня точка якої за економічними показниками пройдена в період дефолту 1998 р., а за соціальними - у 1999 p., коли знижувалися реальна заробітна плата, доходи, зростало безробіття тощо. В цілому за п'ять років валовий внутрішній продукт виріс приблизно на 30 %, промисловість - на 35, інвестиції - на 40, продукція сільського господарства - на 24, реальні грошові доходи - на 45, реальна зарплата за чотири роки збільшилася на 75 %.
Сьогодні Росія вже досягла 3/4 від рівня 1989 р. за валовою продукцією, 2/3 - за обсягами промисловості, 1/3 - за інвестиціями, більше 70 % - за реальними доходами. Безробіття становить 8 %, або приблизно 6 млн. людей. Але, щоб досягти рівня 1989 р., потрібно пройти ще 60 % шляху. Якщо збережеться такий же високий темп, який мав місце дотепер, то докризовий рівень може бути досягнутий у 2009-2010 pp. Тому, кажучи про російське велике зростання, потрібно оцінювати його адекватно. Росія поки знаходить на стадії виходу з кризи, і до повного виходу ще дуже далеко [108].
Сьогодні Росія розвивається досить упевненими темпами, і виникає важливе питання: за рахунок чого вона розвивалася ці п'ять років? Які глибинні фактори рухають російську економіку вперед? Це важливо проаналізувати, щоб відповісти на запитання, що буде далі?
Перший фактор - так зване відновлювальне зростання. Коли в економіці починається значний спад, то часом виникає реакція проти цього спаду. Зростання спостерігалося у всіх країнах СНД після 1998 p., незалежно від інших умов. Воно особливо помітне в перші два роки післякризового піка - у 1999-2000 pp. Потім це зростання затухає.
Другий, більш важливий для Росії, фактор - девальвація рубля, позитивний вплив девальвації на темпи економічного зростання після дефолту 1998 р. В результаті фінансової кризи курс долара підскочив до кінця року з 6 руб. 20 коп. приблизно до 25 руб. А ціни зросли лише на 84 %. Експорт став вдвічі вигіднішим, тому що, якщо щось продається за долари, то ці долари обмінюються за високим курсом. І рублів виявляється вдвічі більше, ніж у тому випадку, якби торгували на внутрішньому ринку. Тому після девальвації усі кинулися експортувати, навіть ті, хто в житті не експортував. Експорт за фізичним обсягом став зростати - по 10 % у рік. А оскільки експорт становить 30 % усієї російської продукції, то отримуємо значний приріст, що витягує за собою всі суміжні галузі.
З імпортом з далекого зарубіжжя - протилежна картина. Як тільки долар подорожчав у 4 рази, імпортні ціни миттєво виросли. А російські внутрішні ціни збільшилися в 1,8 рази. До того ж, на 25% знизилися реальні доходи населення. Підприємства втратили частину грошей у результаті дефолту. Хто буде купувати імпортні товари за такими цінами? Неминуче в 1998-1999 pp. імпорт скоротився майже в 2 рази, споживчих товарів - у 3 рази. Вивільнилися величезні ніші. Імпортні товари, що раніше витісняли вітчизняні, перестали купуватися. Ці ніші зайняли російські товари, тим більше, що в результаті кризи виробничі потужності не були завантаженими і легко могли включитися у виробництво таких товарів.
Тому спостерігалося феноменальне зростання легкої промисловості: у 1999 р. - на 20 %, у 2000 р. - на 22 % (за два роки ривок майже в 1,5 рази). Машинобудування - по 17 % на рік (34 % за два
роки). Ліс - повністю припиняється купівля фінського паперу, картон і пакувальний папір теж виробляється на російських заводах; деревообробна і целюлозно-паперова промисловість за два роки зростають майже на 30 %. Хімія і нафтохімія - припиняється купівля фарб, лаків, багато видів пластмас - зростання на 35 %.
Російське зростання пов'язане з „подвійною тягою": експорт - одна „тяга", імпортозаміщення - інша. Тому російська промисловість, скоротившись на 5 % у 1998 р., у 1999 р. зробила ривок на 11, у 2000 р. - на 11,9 %. Слід відзначити, що паливна промисловість у ці роки не зростає і помітного впливу на темпи зростання не здійснює. В 1999 р. вона зросла всього на 2,4, а в 2000 р. - на 5 %.
З 2000 р. фактор девальвації підсилюється завдяки дуже високим закупівельним цінам на російські експортні продукти. Якщо за 100 % прийняти все, що продає Росія, то приблизно 38 % - це нафта і нафтопродукти, 18 - природний газ, 15 - чорні і кольорові метали. В підсумку, паливо і метали - 70 %. Ще 3 % - ліс і лісопродукти, 3 -добрива й інша хімія, 2 - алмази, 1 - золото, 1 % - уран. Ще 2 % в минулому році - зерно. Разом 80 %. Ще 5 % - озброєння і 15 % - все інше.
Паливо, матеріали і сировина в останні роки різко подорожчали. Порівняно з 1999 р. експортні ціни в 2000 р. підвищилися на 28% плюс на 10 % зріс фізичний обсяг експорту. Тому весь експорт за
2000 р. зріс на 41 % і перевищив межу 100 млрд. дол. До цього експорт приносив 74-75 млрд. дол. У 2001-2003 pp. ціни в основному зберігаються. Це видно по ціні нафти - головного експортного товару Росії. Барель (бочка в 159 кг.) у 1998 р. коштував 9 дол., у 1999 р. -13, у 2000 р. - 27, у 2001 р. - 22, 2002 р. - 24, 2003 р. - 28, в 2004 р. -38,2 дол. Виручка від експорту нафти і основних нафтопродуктів становила в 2000 р. 34,9 млрд. дол., а в 2004 р. - 67,6 млрд. дол. За останні п'ять років Росія отримала від експорту нафти 226 млрд. дол.
Зрозуміло, що і девальвація рубля, і сприятлива торгова кон'юнктура - це фактори нерукотворні, стихійні, вони не створені російськими політиками й економістами.
Курс долара перестав зростати. З 1998 р. до цього часу він виріс менше ніж на 20 %, з 25 до приблизно 29,8 руб. А ціни зростали з іншим темпом. В 1999 р. ціни виросли на 37%, в 2000 р. - ще на 20%, у 2001 р. - на 19, у 2002 р. - на 15, у 2003 р. - приблизно на 12-13 %. Інакше кажучи, долар виріс на 20 %, а ціни - в 2,5 рази! Поступово позитивний ефект від девальвації зник. Якщо порівнювати курс долара і ціни в середньому до дефолту і зараз, то курс долара за цей час змінився в 4,8 рази, а ціни виросли в 4,7 рази. Це одразу ж вплинуло на приріст обсягів імпорту. В 1998-1999 pp. він знизився вдвоє. В 2000 р. він виріс на 14 %, в 2001 р. - на 20, в 2002 р. - на 13, в 2003 р. - на 22 %, в 3 рази швидше російського виробництва. Природно, він витісняє російських виробників.
Більшість спеціалістів вважають, що фактори економічного зростання, які штовхають Росію вперед, вичерпуються. Фактори відновлю-вального зростання, девальвації перестали діяти, залишився лише фактор високої кон'юнктури. Але висока кон'юнктура не буває вічною. Незважаючи на зростання експортних цін нафти порівняно з 2004 р. майже в двічі, загальна макроскономічна ситуація в Росії в 2005 р. почала погіршуватися. За сім місяців зростання ВВП становило 5,7 % (в 2004 р. - 7,1 %), приріст промислового виробництва - 4,1 % (в 2004 р. -6,1 %), інфляція - 11 %.
Висновок
В процесі виконання дипломної роботи були розглянуті загальні положення про основні економічні моделі, а саме були розглянуті:
- американська модель ринкової економіки;
- російський варіант перехідної економіки;
- китайський варіант перехідної економіки.
Розглянув приклади перехідних економік, підкріпивши їх статистичними даними, можливо робити висновки і брати позитивні риси як за зразок, використовуючи для поліпшення стану економіки України. Треба вчитися на помилках інших країн, розробляти і пропонувати «свою» економічну модель.
Література
1. Самуэльсон Пол А,. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.
2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.
3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.
4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. - К., 1997.
5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. - К., 1999.
6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003.-591 с.
7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.
8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. -К., 1999.
9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.
10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.
11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.
12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. -М., 2003.
13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. -Чернівці, 2000.
14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - № 10.
15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -
C. 48.
16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. -№1.
17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - № 7.
18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.
19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.
20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№3.
21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарб, 1998.
22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. - К.: Основа, 1998.
23. Чарлз В.Л. Гіл. Міжнародний бізнес. - К.: Основа, 2001. - 85 с
24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. - Washington, 2005. - 448 c.
25. Рогов Ю.С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - № 1.
26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-мето-дологічні і методичні підходи // Економіка України. - 2001. - № 5.
27. Точилін В. та ін. Кон'юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. - 2001. - № 7-8. - С. 22-25.
28. Гальчинський А. Зростання на 18 % втримати неможливо // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.
29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина - билет в будущее // Зеркало недели. - 2001. - 27 января.
30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.
31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.
32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.
33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. - М.: ДедалАрт, 2002. - С. 652.
34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. - 2001. - 27 октября.
35. Ханин Г.И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского „Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии") // ЭКО. - 2002. - № 3. - С. 165-187.
36. Варшавский А.Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. - 2002. - № 1. Том 38.-С. 3-15.
37. Ханин Г.И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. - 2001. - № 5. -С. 174-186.
38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. - 2000. - № 1. - С. 105-115.
39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції „Теорія і практика перебудови економіки". -Черкаси, 2000.
40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. - 2000. - 26 февраля.
41. Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. - М.: Экономика, 2000.
42.Хомяков В.І., Ткаченко А.П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 175 с.
43. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. - 1999. - № 2. - С. 28-36.
44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998. - С. 80-88.
45. Гринев Б.В., Гусев В.А. Инноватика. - Харьков: „Институт монокристалов", 2004. - 452 с.
46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 5.
47. Хомяков В.І., Ткаченко Е.А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. -Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 32.
48. Хомяков В.І., Невесенко В.Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. -Черкаси: ЧДТУ, 2003.
49. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.
50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004.
51. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податки на доход чи прибуток: якими вони повинні бути? // Вісник ЧІТІ. Збірник наукових праць. Ч. 3. - Гуманітарні науки. Економічні науки. Вища школа: проблеми, досвід, нові освітні технології. - Черкаси: ЧІТІ, 1997.
52. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Оцінка конкурентних переваг промислового комплексу // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, пр.: В 4 т. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - Вип. 195. Т. 2. - С. 480-^88.
53. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 48.
54. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Бакум І.В. Стратегія розвитку економіки перехідного періоду // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 24.
55. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Джерела фінансування ефективної економіки // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2004.-С. 11.
56. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування стратегії інвестиційного розвитку промислового комплексу Черкаської області // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3. - С. 199.
57. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова І.В. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004. - С. 3.
58. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Управління енергоємністю промислового комплексу (досвід США) // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2005.
59. Бакум І.В. Поновлення розірваних ланцюгів вартості в легкій промисловості // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції „Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003 - 60 с.
60. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. Вінницький інститут регіональної економіки та управління. - 2004. - № 2.
61. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку економіки // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України". - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 3.
62. Статистичний щорічник України 2003 рік / За ред. О.Г. Осау-ленко. - К: Консультант, 2004.
63. Климентьев Г.А. Интенсификация производства и измерение производительности труда // ЭКО. - 1986. - № 6.
64. Яковец Ю. // Экономическая газета. - 1986. - № 5.
65. Буніч П. Оптовые цены и механизм поощрения коллективов // Экономические науки. - 1985. - № 7.
66. Коптюг В. Экология - от обеспокоенности к действенной политике // Коммунист. - 1988. - № 7.
67. Петраков Н. Укрепление денежного обращения и стратегия ускорения // Вопросы экономики. - 1987. - № 8.
68. Селюнин В., Ханин Г. Лукавая цифра // Новый мир. - 1987. - № 2.
69. Трапезников В. Управление и научно-технический прогресе // Правда. - 1982. - 7 мая.
70. Богачев В. Монополия в советской экономике // Экономические науки. - 1990. - № 9.
71. Каценеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№4.-С. 156-169.
72. Паршев А. Я взываю к инстинкту самосохранения // ЭКО. -2001.- №6.
73. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Формування конкурентної структури промислового комплексу // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції „Теорія і практика сучасної економіки". -Черкаси: ЧДТУ, 2005. - С. 11-14.
74. Гайдар Е. Российская экономика в 2003 г. - М., 2005.
75. Economic Report of the President, 2005 // www.ssc.wisc.edu.
76. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы её конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - №3.
77. Народное хозяйство в СССР в 1987 г. // Статистический ежегодник Госкомстат СССР. - М., 1988.
78. СССР в цифрах в 1990 г. - М.: Госкомстат СССР, 1991.
79. Пьеро Бассета (Италия) // Проблемы теории и практики управления. - 1990.-№ 4.
80. Яковлев А. Монополизм в экономике СССР и факторы, его обуславливающие // Вестник статистики. - 1991. -№ 1.
81. Баранов А. Интенсификация: экономический и социальный аспекты.-М.: Экономика 1983.
82. Попов Г. Развитие отраслевого управления промышленностью // Коммунист. - 1982. - № 18.
83. Абалкин Л. Взаимодействие производительных сил и производственных отношений // Вопросы экономики. - 1985. - № 6.
84. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, статья Б.В. Сазонова. - М.: Прогресс, 1990.-296 с.
85. Котц Д. Крушение государственного социализма в СССР: уроки для будущего социализма // Проблемы теории и практики управления. - 1995. - № 6. - С. 40-44.
86. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995.-№ 9.-С. 53-55.
87. Геєць В.М. Ринкова трансформація в Україні: здобутки, труднощі, уроки. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. - К, 2002.
88. Как работает американская экономика // www.infousa.ru/ /society/economy.
89. Короткая история экономики США // www.infousa.ru/society/ economy.
90. Khomyakov W.I., Belinska V.M., Ryabokon N.P. The structural aspects of the economic development // Problemy ekonomicznej efekty-wnosci gospodarowania w procesach transformacji polskiej gospodarki. Czess II. - Katowice, 2002. - P. 83-93.
91. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентоспособности // Свободная мысль. - 2001. - № 3.
92. Хомяков B.I. Проблемні аспекта економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 9. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.
93. Ефективність державного управління. Практикум / За ред. I. Розпутенко // Українська Академія державного управління при Президенті України. Вип. 1. Ефективність європейського вибору. -К., 2002.
94. Лангер Н. Сельское хозяйство США.
95. Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства. - Черкаси: ЧДТУ, 2005. - 323 с.
96. www. infousa.ru/society/economy/.
97. Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002.
98. Макконнелл К.Р., Брю СЛ. Экономикс. Принципы, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. - М.: Республика, 1993. - Т. 1.
99. Гайдар Е. Российская экономика в 2004 г. - М., 2005.
100. ЯсинЕ.М. Модернизация российской экономики: что в новостях дня // Экономический журнал Высшей школы экономики. - 2001. -№2, Т. 2.- С. 158-178.
101. БляхманЛ.С. Структурные реформы в России // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 3(7).
102. Григорьев В.Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
103. Маршалл А. Голдман. Россия как экономическая сверхдержава: иллюзия или возможность // Проблемы теории и практики управления. - 2003. - № 1.
104. Гильбо Е. Потенциал роста России в контексте развития нефтегазовой сферы // Економічний часопис. - 2003. - № 11-12. - XXI.
105. Вишневский А.Г. Великая малонаселенная держава // Институт народнохозяйственного прогнозирования РАН. - 2003. - 3 марта.
106. Аганбегян А. В перспективе Россия должна войти в клуб развитых стран // Поблемы теории и практики управления. - 2003. -№4.
107. Бляхман СМ. Псевдорыночная экономика в условиях глобализации // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1.
108. Аганбегян А.Г. Социально-экономическое развитие России
//ЭКО.-2004.-№1.
109. Петраков Н. Актуальные проблемы стратегического развития российской экономики // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№ 1.
110. Волович В. О сущности и стратегии российской экономической реформы // Евразийский научно-аналитический журнал. -2003.-№3(17).
111. Esterly. The Elusive Quest for Grows. Cambridge-London, 2000.
112. Новожилов В.В. Проблеми виміру витрат і результатів при оптимальному плануванні. - М., 1972.
113. Вєдін Н.В. До питання про генезис інформаційної економіки // Проблеми сучасної економіки. - 2003. - № 1.
114. Ходждсон Дж. Социально-экономичесике последствия прогресса знаний и нарастание сложности // Вопросы экономики. - 2001. -№8.-С. 38.
115. Шаститко А. Предметно-методологические особенности новой институциональной экономической теории // Вопросы экономики. -2003.-№ 1.
116. Ляско К. Доверие и трансакционный расход // Вопросы экономики.-2003.-№ 1.
117. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М., 2000; Попов Г.Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? - М., 2002; Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. - М., 2003.
118. Дежина Н, Леонов И. Экономико-правовое обеспечение ком-мерционализации интеллектуальной собственности // Вопросы экономики. - 2003. -№10.
119. Илларионов А., Пивоварова И. Размеры государства и экономический рост // Вопросы экономики. - 2002. - № 9.
120. Чи Синь. Новый этап экономической трансформации в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 2(6).
121. Бельчук А. Вновь об оценке реформ в Китае // МЭМО. -2005.-№4.-С. 86-93.
122. Линь Ецинь. Проблемы и стратегия развития китайского экспорта // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
123. Чжан Синь, Чи Синь. Особенности «излишней» экономики в Китае // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1(5).
124. Жостин Иифу Лиин. Роль государства в Китае при переходе к рыночной экономике // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 4(12).
125. Олейник А. "Бизнес по понятиям": об институциональной модели российского капитализма // Вопросы экономики. - 2001. - № 5. -С. 4-25.
126. Олейник А. Институциональная экономика: Учеб.-метод. пособ. Тема 9. Теория фирмы // Вопросы экономики. - 1999. - № 9.
-С. 126-150.
127. Шумпетер И. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры // Современная экономическая мысль. -М.: Прогресс, 1982.
128. Seeley W. Mudd series Economics of th Mineral Indastries 3-rd Edition / Edited by William A. Vogely. - New York, 1976.
129. Игнатьев СМ. Государство, спекуляция и устойчивость рыночного равновесия// Экономическая школа. - 1991. - Вып. 1.
130. Чи Синь. Социально-экономическое развитие и экономическое сотрудничество отдельных стран Евразии // Евразийский международный научно-чюлитический журнал. Проблемы современной экономики. - 2003. -№ 2(6).
131. Соскін О. Економіка України: причини повернення та шляхи подолання структурних криз // Економічний часопис. - 2005. - № 5-6. -XXI.
132. Плотніков О. // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.
133. Григорьев В.Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. - 2004. - № 1(9).
134. Бляхман Л.С. Структурные реформы в России: реальность и мифы // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 3(7).
135. Чжан Синь, Ли Синь. Экономическое и социальное положение в отдельных государствах Азии // Проблемы современной экономики. - 2003. - № 1(5).
136. Шандра В. Створити 5 млн. додаткових робочих місць за п'ять років - посилене завдання // Дзеркало тижня. -2005. - 14 травня.
137. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Чинники, які формують структуру промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. -Черкаси: ЧІТІ, 2000. - С 3-8.
138. Бєлінська В.М. Динамічний аналіз потенціалу розвитку економічної системи // Теорія і практика перебудови економіки. 36. наук, пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ, 1999. - С 15—20.
139. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність капітальних вкладів // Економіка України. - 1999. - № 2. - С 28-36.
140. Якубовський М. Актуальні проблеми промислового виробництва // Економіка України. - 1997. - №10. - С.4-12.
141. Хомяков В.И. Методика прогнозирования себестоимости добычи руды // Разработка рудных месторождений. - 1991. - № 52. -С.15-22.
142. Бєлінська В.М. Вдосконалення економічного механізму господарювання в промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. - С 51-56.
143. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ. - К.: Техніка, 2001 - 312 с.
144. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз структурних змін в промисловості // Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні (наукові доповіді міжнародної науково-практичної конференції). Частина II. - Чернівці, 1998.
145. Хомяков В.І., Бакум І.В. Аналіз ключових показників у перехідній економіці // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип 13. - Черкаси: ЧДТУ, 2004 - С. 12-16.
146. Хомяков В.І., Бакум І.В. Теорія перехідної економіки // „Проблеми економічної освіти і науковий прогрес": Матеріали міжвузівської науково-методичної конференції. - Кривий Ріг: Мінерал, 2005.
147. Кораблін С. На короткому повідку // Дзеркало тижня. - 2005. -№ 42 (570). - 29 жовтня - 4 листопада.
148. Бюлетень НБУ. 200, №12 The Economist Intelligence Unit Report, July 2001.
149. Пинзеник В. Держать курс // Зеркало недели. - 1991. - 17 марта.
150. Кульчицький С // Дзеркало тижня. - 2002. - 23 листопада.
151. Соскін О. П'ять структурних криз у 2003 p. // Економічний часопис. - 2004.
152. Рижук С. Власна агромодель народилася в ... реанімації // Дзеркало тижня. - 2002. -№ 20.
153. Соскін О. // Економічний часопис. - 2005. - № 5-6.
154. Рожен О. Вожди из пены // Дзеркало тижня. - 2002. - 13 липня.
155. Дробноход Н. Державний лабіринт для українського народу // Дзеркало тижня. - 2003. - № 16.
156. Єрохін С. Бермудський трикутник // www.soskin.info.
157. Крючкова И. Пять шагов в сторону от рынка // Дзеркало тижня. - 2001. - №2(326).
158. Луценко І. П'ять мільйонів робочих місць - для кого? // www.pravda.com.ua.
159. Яковенко Н.Г. Що росіянину здорово, то українцю - смерть // Дзеркало тижня. - 2004. - № 9.
160. Ганна Гошко для УП // www.pravda.com.ua.
161. Амосов Н. Не может не быть ничего // Бизнес. - 1999 -№32, 33.
162. Салтыков-Щедрин М.Е. Собрание сочинений: В 20 т. - М 1965.-Т. 3.
163. БазівД. Коли в Севастополь прийде рік України? // Дзеркало тижня. - 2004. - № 25 (500).
164. Ніколаєнко С. Вищій школі - державну турботу // Дзеркало тижня. - 2005. - № 3.- С. 13.
165. Соскін О. Правда та міфи Донбасу: соціально-економічний аналіз // Економічний часопис. - 2005.
166. Бурлака Г. Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України // Дзеркало тижня. - 2005. - № 24.
167. Био-Айриян. Стальная схватка // Бізнес. - 2005. - № 10.
168. Маскалевич І. Якщо кожному передавати // Дзеркало тижня. -2003. - 8 лютого.
169. Рожен О. Дорожня карта успіху або чого ніяк не можуть зрозуміти президенти нашої країни // Дзеркало тижня. - 2005. - № 47.
170. Барановський О. Недокапіталізована економіка // Дзеркало тижня. - 2003. - 1 листопада.
171. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з питань економіки при Уряді України. -К., 1999.
172. Приватизація в Україні: хід і результати (редакційна колонка) // Дзеркало тижня. - 2004. - 15 травня.
173. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності і легалізації капіталів в Україні // Дзеркало тижня. - 2004. - 15 травня.
174. ШангінаЛ. Україна - не Америка, або чи делано нам? // Дзеркало тижня. - 2004. - 26 червня.
175. Семь нот менеджмента / В.Краснова, А.Матвеева, А.Привалов, Н. Хорошавина. - М.: Дсдал Арт, 1996. - 176 с.
176. Илларионов А. Как Россия потеряла XX столетие // Вопросы экономики. - 2000. - № 1.
177. Длугопольський О. Кластерна модель розвитку промислового виробництва регіону як фактор ефективних структурних реформ (на прикладі Тернопільської області) // Економічний часопис. - 2004. - № 2.
178. Землянський В. Вертикальний вихід із замкнутого кола // Дзеркало тижня. - 2005. - № 50.
179. Світлична С. Чого стоїмо, на кого чекаємо? // Дзеркало тижня. -2005.-№ 550.
180. Ніколаєв С. Розв'язати пекельний вузол // Дзеркало тижня. -2005.-№51.
181. Бурлака Г. Про причини кризових явищ на ринку нафтопродуктів України // Дзеркало тижня. - 2005. - № 24.
182. Adrian Karatnicky // The Wall Street Journal. - 2005. - 14.01.
183. Сушко О., Лісниченко О. Українські ФПГ // Економічний часопис. - 2004.
184. Маскалевич І. Відкриття компанії, яка вважає себе патріотом // Дзеркало тижня. - 2005. - 7 травня.
185. Мостова Ю., Маскалевич І. Ігор Коломийський ,Я говорив Пінчуку: „Життя - це супермаркет, бери, що хочеш, але каса попереду" // Дзеркало тижня. - 2005. - 20 серпня.
186. Предприятия, причисляемые к сфере бизнес-интересов Петра Порошенко // Бизнес. - 2005. - № 3-^4.
187. Предприятия, причисляемые к сфере бизнес-интересов Давида Жвании // Бизнес. - 2005. - № 7.
188. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні // Львівська газета. -2003.- 17 липня.
189. Бойко В. С богатством у нас лучше чем с порядком // Зеркало недели. - 2005. - 26 марта.
190. Малійський Г. Перша „ластівка" - Макіївський завод як дзеркало кризи в металургії // Дзеркало тижня. - 28 травня 2005.
191. Малійський Г. Важке лідерство // Дзеркало тижня. - 2005. -4 червня.
192. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 446 с.
193. Савчук В. Стратегическое управление издержками // //www.logistics.ru.
194. Хомяков B.I., Грамм О.С. Кластерна модель розвитку регіону // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасної економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - С. 24.
195. Якель Р. Рейтинг „Західної компанії „ДАКОР" зростає, і перш за все кредитний // Дзеркало тижня. - 2005. - 16 квітня.
196. Саломон К. Культурная экспансия и економическая глобализация // МЭМО. - 2000. - № 1.
197. Сакс Ч.Д. Новая карта мира // Дзеркало тижня. - 2000. - 15 июля.
198. Позняков Э. Изменение климата на Земле? Причины и возможные последствия //МЭМО. - 2005. - № 4.
199. Дорогая „Катрина" // http:www.rtr-vesti.ru.
200. Кухарская Н.А. Украина и Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.
201. Теракт 11 вересня: збитки обраховано повніфстю // Дзеркало тижня. - 2002. - 23 листопада.
202. Саприлін В. Нафтовий вимір військової операції проти Іраку // Дзеркало тижня. - 2003. - № 6.
203. Згуровський М. У вирі глобалізації: виклики і можливості // Дзеркало тижня. - 2001. - 17 листопада.
204. Васильєв П. Национальная промышленость России: подьём и развитие // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - № 1.
205. Сухорукое А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8.
206. Василенко В. Дружні поради і вимоги російських „вболівальників" за долю України // Дзеркало тижня. - 2005. - №32 (560).
207. Путін вважає, що Росія і Україна - це як Східна і Західна Німеччина // www.npaBfla.com.ua.
208. Путин «снова перегнул палку», а Газпром пользуется» методами бандитизма и шантажа» // www.pravda.com.ua.
209. Мостова Ю. Україна: гамлетівський вибір // Дзеркало тижня. -2005. -№ 25.
210. Дацюк С. Десять претензій до влади та опозиції в Україні на тлі газової кризи для УП // www.pravda.com.ua.
211. Возняк Т. Чого добивається Путін? Геополітичний аспект газового контрнаступу Росії для УП // www.pravda.com.ua.
212. Жеребецький Є. Кінець Імперії? // Дзеркало тижня. - 2003. -№ 1(426).
213. Менделєєв Д.И. Сочинения. М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т. XXIV.
214. Гальчинський А. «Обережно!» - Росія // Дзеркало тижня. -2003.-№ 19.
215. Чубайс: Ліберальна імперія - це захоплення України російським бізнесом // pravda. com.ua. - 2003. - 13 листопада.
216. niisp.gov.ua.
217. Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2004. - № 8.
218. www.vopreco.ru/rus/archive.files/n 1 2000.
219. www.ng.ru/2002-03-07.
220. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - № 2.
221. Пахомов Ю. Звивистий шлях у Європу // Економічний часопис. - 2004.
222. Кухарская НА. Украина - Европейский Союз // МЭМО. -2005. -№ 1.-С. 100-106.
223. Бобицький Л.Н. Україна - ЄС: на шляху до нової угоди // Дзеркало тижня. - 2006. - 14 січня.
224. Фомін С. Інтеграційні процеси та пошук зовнішньо-економічних пріоритетів України // Євроекономічний вимір інтеграції. Аналітичний щоквартальник. - 2003. - № 2.
225. Василенко В. Що Україні робити з ЄЕП // Дзеркало тижня. -
2004.-№ 13 (488).
226. Economic Report of the President, Transmitted to the congress, United States Government Printing Office, USA, Washington, 2003.
227. До побачення, рекордне економічне зростання? // Дзеркало тижня. - 2005. - 1 липня.
228. Гармаш С. Операция «ширма» или, как Ахметов в Донбасе
элите менует // pravda.com.ua
229. Кондратенко В. Политэкономия Владимира Бойко // ukrrud-
prom.com
230. Маскалевич І. Фантомний холдінг // Дзеркало тижня №7 (636), 2 березня, 2007 р.
231. Єрохін С. Технологічні уклади, динаміка цивілізаційних структур та економічна перспектива України // http://www.soskin.info
Зміст
Вступ
1. Загальні положення про основні економічні моделі
2. Американська модель ринкової економіки
2.1 Загальні положення про те, як працює американська економіка
2.2 Економічний розвиток та олігархи
2.3 Структурні аспекти розвитку американської економіки
2.4 Політика уряду США в сільськогосподарській галузі
2.5. Американський досвід подолання „великої депресії"
2.6 Американський досвід податково-амортизаційного регулювання економічних процесів
2.7 Зміна макроекономічної моделі
3. Російський варіант перехідної економіки
3.1 Історичний підхід до модернізації російської економіки
3.2. Оцінка першого етапу російської кризи
3.3. Загальна характеристика російських реформ та підходів
3.4 Оцінка етапу виходу з кризи
3.5 Погляд на російську економіку Маршалла А. Голдмана (Гарвардський університет, США)
4. Китайський варіант перехідної економіки
4.1 Загальна характеристика та основні підсумки трансформаційних процесів в Китаї
4.2 Основні етапи економічної трансформації в Китаї
Висновок
Література
Вступ
Тема дипломної роботи «Загальна характеристика основних економічних моделей».
Мета дипломної роботи – розглянути загальні характеристики основних економічних моделей на прикладі країн, які їх розробили і здійснили їх використання на практиці.
В роботі пропонується розглянути та проаналізувати різні економічні моделі, які б можливо було використати в Україні, а саме:
- американську модель ринкової економіки;
- російський варіант перехідної економіки;
- китайський варіант тощо.
Дана тема є актуальною на сучасному етапі, бо економіка України внаслідок неефективного менеджменту та недостатнього усвідомлення стратегічної мети розвитку економіки продовжує знаходитися в умовах системної кризи, яка підсилюється зростаючою енергетичною кризою. Характерним для країн СНГ є хронічне відставання від середньо - світового розвитку.
Загальні положення про основні економічні моделі
Ситуація, в якій опинилася Україна, зобов'язує розробляти теорію економіки перехідних суспільств.
Суть перехідного періоду полягає в здійсненні трансформаційного процесу, в зміні моделі економіки.
Україна ще не має власної економічної моделі. Тому не відкладним є формування усіх її атрибутів, до яких належить валюта, банківська, фінансова, податкова, бюджетна і цінова система.
Питання про те, якою буде модель економіки, - це питання політичного і соціального вибору. Це питання знаходиться на перехресті того, чого ми прагнемо, і того, що ми можемо.
Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.
Модель економіки характеризується співвідношеннями форми власності і заснованих на них секторів економіки або устроїв господарювання; ринкових механізмів і державного регулювання („плану і ринку"); централізму і децентралізму в управлінні економікою; конкуренції і монополізму; лібералізованості і соціальної орієнтованості економіки [86].
Реальний перехід в Україні здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах. По суті, в нашій країні не існувало власної економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економічній структурі, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а зі створенням власної економічної системи.
Отже, сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах.
Розрізняють три моделі ринку. Найбільш розвиненою в ринковому відношенні економікою вважається економіка США. Вона виділяється в окрему модель ринкової економіки, в якій підприємства мають найвищий ступінь самостійності в організації і здійсненні підприємницьких функцій, а роль держави полягає у створенні умов, за яких фізичні та юридичні особи займаються плануванням, організацією, виробництвом та наданням послуг ринкового характеру. Потреби населення в послугах неринкового характеру уряд задовольняє за рахунок бюджету.
Другою моделлю ринкової економіки, яка поширена в країнах Європи, є соціально-ринкова. Головними її особливостями є: підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим виробництвам; розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення; участь представників працівників фірм у роботі рад директорів компанії;
Третя модель ринкової економіки - державно-керована - властива країнам Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Японії. Вона відрізняється найбільш тісною взаємодією держави і підприємницьких структур [6].
Як приклад розглянемо особливості функціонування американської моделі ринкової економіки як провідної економіки капіталістичного світу.
Відомо, що для розвинутих країн характерними були і є періодичні спади виробництва, які потім долалися таким чином, що в наступному періоді забезпечувалося навіть прискорене зростання. Цю тезу проаналізуємо графіком динаміки ВВП США на рисунку1.1, а. Середню лінію на графіку можна вважати довгостроковою траєкторією зростання. Вихід на таку траєкторію і повинен бути стратегічною метою будь-якої економіки. Аналіз статистичних даних показує, що середньорічні темпи приросту ВВП в розвинутих країнах за період з 1960 р. по 2004 р. становили 3,2 % (в тому числі в США -3,0 %). За період з 1985 р. по 2004 р. середньосвітові темпи приросту реального ВВП становили 3,5 %, в тому числі в розвинутих капіталістичних країнах - 2,9 % (уповільнення зростання показала Японія внаслідок значних структурних перетворень та ФРН внаслідок поглинання нею Німецької Демократичної Республіки), в нових індустріальних країнах Азії - 6,3 % і в США - 3,4 %.
Враховуючи довготривалі світові тенденції, можна припустити, що досягнення траєкторії довготривалого економічного зростання, яка забезпечує 3 % щорічний приріст реального ВВП, може стати стратегічною метою і української економіки.
На теренах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу впродовж останніх 15-25 років здійснюється широкомасштабний економічний експеримент, який полягає в переході від соціалістичної до капіталістичної системи господарювання. В окремих країнах, таких як Польща, Угорщина, Китай, трансформаційні процеси почалися в кінці 1970-х і на початку 1980-х років, в Східній Німеччині - з 1989 р., а в колишніх країнах СРСР - з 1991 р.
В результаті виникають різні моделі перехідної економіки.
Перехідною економікою можна вважати економіку, яка:
- діє в період між докризовим роком і роком виходу ключових параметрів економічного розвитку (ВВП, обсягів виробництва, рівня оплати праці, продуктивності тощо) на траєкторію довгострокового зростання;
 |
Рис. 1.1 - Динаміка ВВП США (а) і Польщі ( б ). Штрихові лінії відповідають 3%-му середньорічному темпу зростання ВВП
- знаходиться в процесі економічної трансформації, тобто переходу від одного стану соціально-економічної системи до якісно іншого стану. Вона має ряд специфічних характеристик, що відрізняє її від економіки, яка знаходиться у відносно стаціонарному стані і розвивається на власній основі, шляхом вдосконалення і змін характерних для неї інститутів, зв'язків і відносин.
Розвиток перехідної економіки відбувається шляхом виникнення на етапі переходу нових інститутів, зв'язків і відносин, відповідних соціально-економічному устрою, який народжується. В результаті виникають нові макро- і мікроекономічні закономірності та тенденції, соціальні і політичні зміни, нові задачі економічної політики. Слід відзначити, що деякі подібні закономірності та тенденції в окремі періоди можуть спостерігатися і в рамках відносно стаціонарного розвитку, наприклад, після великих війн та інших суспільних потрясінь (прискорена інфляція і гіперінфляція, необхідність структурної перебудови промисловості тощо). В таких випадках можна говорити про квазіперехідну економіку.
Стан перехідної економіки депресивного типу виникає, якщо тривалість часу від падіння до повернення на докризовий рівень (вихід на траєкторію довгострокового зростання) достатньо велика і, до того ж, якщо докорінно змінюється природа економічної системи.
Розрізняють п'ять типів перехідної економіки:
1) з поглинанням капіталістичною високорозвиненою економікою (ФРН) відносно відсталої адміністративно-командної економіки (НДР). На вирішення задачі по адаптації невеликої НДР до ФРН протягом десяти років витрачений приблизно 1 трлн. дол., а на початку на ці цілі виділялося по 120-150 млрд. дол. щорічно [4]. Крім того, слід відзначити, що якщо впродовж 10 років до об'єднання Німеччини в одну державу середньорічні темпи зростання реального ВВП ФРН становили 3,1 %, то в наступні 12 років - лише 1,8 %;
2) керована державою перехідна економіка з високими сталими темпами економічного зростання (Китай);
3) з короткостроковим падінням виробництва (3-5 років) та тривалістю досягнення докризового рівня (5-8 років), які не супроводжуються незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній та організаційно-економічній базі (Польща, Чехія, Угорщина, Естонія тощо). Для ілюстрації такого варіанта перехідної економіки на рисунку 1.1, б представлена динаміка ВВП Польщі за період з 1980 р. по 2003 p.;
1) перехідна економіка глибоко депресивного типу з тривалістю падіння 7-9 років та досягненням докризового рівня строком 17-22 роки, що супроводжується незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній та організаційно-економічній базі (Україна, Киргизія, Грузія тощо);
2) перехідна економіка глибоко депресивного типу (подібно попередньому) з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та з щедрим бюджетним фінансуванням освіти, науки, охорони здоров'я і оборони за рахунок нафто- та газодоларів від експорту та намаганнями формувати „другу економіку" в інших країнах шляхом зовнішнього інвестування щедрої виручки від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія).
Динаміка реального ВВП для України і Росії за період 1990-2006 pp. зображена на рисунку 1.2. 1990-ті роки були десятиріччям економічного переходу, зниження обсягів виробництва, високого рівня безробіття і значної бідності як в Росії, так і в Україні. Коли в 1989 р. впав берлінський мур, серед західних економістів були поширені оптимістичні погляди на економічне майбутнє країн Східної Європи та колишнього СРСР. В той час більшість американських та західноєвропейських економістів вважали, що ліквідація адміністративно-командної системи вивільнить потенціал до швидкого зростання. Ці очікування ґрунтувались на простому погляді, що економічне виробництво відбувається тоді, коли фінансовий капітал, робоча сила та людський капітал об'єднуються на робочому місці. Оскільки багато хто із західних економістів вважав (і продовжує вважати), що цінові сигнали неврегульованого ринку є найефективнішим способом координації економічної активності, вони дійшли висновку, що як тільки Східна Європа та колишній СРСР перейдуть до ринкової економіки, відбудуться зміни на краще. Якби це дійсно сталося, історія пішла б іншим шляхом. Протягом 1990-х років багато хто на Заході був шокований фактичним зниженням всіх економічних показників, в тому числі рівня життя на пострадянському просторі, яке відбулося [93].
Далі, крім американського варіанта ринкової економіки, розглянемо досвід ринкових перетворень в Китаї і Російській Федерації.
 |
Рис. 2.2 - Динаміка ВВП України (Ь0и) та Росії ( b 0 r ), b 0 с - траєкторії довгострокового економічного зростання (3 %), bof - докризовий рівень
Дата: 2019-05-29, просмотров: 228.
