Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому розглядати фінансове-правову науку окремо від фінансової (економічної) вони вважають за неможливе.

Цю точку зору підтримують і деякі російські вчені-економісти. Питання про межі науки фінансового права і зв'язок її з фінансовою наукою є важливим, оскільки воно повинно сприяти встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі державних фінансів. Держава, пізнаючи об'єктивні економічні закони, встановлює зміст економічних суспільних відносин, в залежності від особ­ливостей груп однорідних суспільних відносин, і правові норми, які регулюють ці відносини. Право, не зливається з базисними категоріями, але не можна ігнорувати економічні фактори, досліджуючи певні фінансово-правові проблеми.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому економічні дослідження повинні спиратися на фінансово-правову науку, а юристи-фінансисти — на обгрунтовані дослідження фінансової науки. У сучасних умовах, коли Україна ставить за мету побудувати правову державу, питання про розвиток правової науки, в тому числі і фінансово-правової, набуває особливого значення.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публічного права, яке досліджує усі сторони життя держави, оскільки її функціонування неможливе без фінансового забезпечення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що виникають під час мобілізації коштів з юридичних осіб, громадян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійсненням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної науки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансового законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення практики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права вихо­дять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Не зважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при вста­новленні, застосуванні, дослідженні фінансово-правових норм неможливо. Економічні закони існують об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, перетворюючи їх у правовідносини. Тому з різних вихідних моментів досліджуються фінансові явища економістами і юристами. Економісти для своїх досліджень залучають правовий матеріал, а юристи спираються на теоретичні обгрунтуваня фінансової науки на стільки ж важлива, наскільки важливі фінансові ресурси в житті будь-якої держави. Як не дивно, але багато вчених, представників інших правових наук, а за ними і студенти вважають, що фінанси і фінансове законодавство потрібне тільки практикам, які безпосередньо зв'язані з фінансами. Дійсно, практична підготовка важлива для працівників фінансової адміністрації, для юристів, що працюють у фінансових органах, особливо у податкових інспекціях. Але тільки теоретичної підготовки замало. Користь науки взагалі можуть заперечувати тільки невігласи, не можна відкидати необхідність існування науки фінансового права. Основні засади науки фінансового права повинні знати особи, що працюють або працюватимуть у фінансових органах або органах місцевої державної адміністрації, депутати усіх рівней Рад та кожний громадянин суверенної України, який мусить вільно орієнтуватися у правах, наданих йому, і чітко виконувати обов'язки перед державою у галузі податків.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законодавство, державна фінансово-правова практика, дані інших правових наук та економічної науки, наслідки конкретних соціальних досліджень. Але фіксація та опис фактів — це ще не наука.

Наука фінансового права включає в себе цілеспрямований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінансово - правових інститутів, виявлення закономірностей розвитку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначення. Тому на наш погляд, істотним елементом науки фінансового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і відбиваючі сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінансового права. На жаль, науці фінансового права пощастило не більше, ніж іншим правовим наукам.

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільні відносини в сфері управління державними фінансами, визначає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, то наука фінансового права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодавства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових принципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалізується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підручниках з фінансового права.

Як і кожна наука, наука фінансового права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.