Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна «ціна» безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію ми визначили в попередньому параграфі як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП. Відомий дослідник в царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв'язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв'язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв'язку: 1) Коли потрібно з'ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються формулою. Коефіцієнт /? найчастіше має значення в межах від 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклічне безробіття в економіці становить 1%, то відставання фактичного обсягу виробництва від потенційно можливого дорівнюватиме 2-н2,5%. 2) Можна визначати також вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою. Тоді варто скористатися іншою формулою:

де Y1 – фактичний обсяг виробництва в поточному році; Yg – фактичний обсяг виробництва у попередньому році; и1 – фактичний рівень безробіття в поточному році; ид – фактичний рівень безробіття у попередньому році. Ця формула свідчить, що: а) коли рівень безробіття не зміниться у порівнянні з попереднім (u^Ug), то темп зростання реального ВВП дорівнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенційного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капіталу та науково-технічним проґресом; б) при збільшенні рівня безробіття на 1% у порівнянні з попереднім роком (и^Пд^іУо), реальний ВВП скоротиться на 2%. Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

15. Інфляція і процентні ставки. Ефект Фішера. Інфляція та реальний доход. Категорії інфляції. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. 13-й білет весь! 16. Використовуваний дохід і споживання. Інструменти для аналізу споживання і заощадження

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S), тобто  Заощадження – це частина використовуваного доходу, яка не споживається. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: C=C (Y-T). Детальніше функцію споживання Дж. Кейнса можна показати у вигляді: де: а – C=a+b*(Y-T) автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій.; b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою: де:. – приріст споживчих витрат; – приріст використовуваного доходу. набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, – заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) – це кут нахилу кривої споживання мал.

 Найпростіша функція заощадження має вигляд: Де S= – a+(1-b)*(Y-T), а – автономне споживання; (1-Ь) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т – податкові відрахування. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до MPC+MPS=1 заощадження в сумі дорівнюють одиниці: Середня схильність до заощадження (APS) – це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто APS=S/Y. У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих «люксових благ», серед яких найбільшим «люксовим благом» є заощадження (про це стверджують закони, або «якісні схеми поведінки», Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізуться. На відміну від Дж. Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання – функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.