Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду нашої історії. Копіювання загальноприйнятих методів управління не принесло бажаних результатів. Суспільний розвиток, прискорення НТП висунули перед управлінням об’єктивну необхідність виконання нових функцій. Позитивні зміни в Україні можуть наступити у випадку нового підходу до управління регіонами.

Європейський вибір передбачає забезпечення виконання зобов’язань України за Угодою про співробітництво між Україною та ЄС, вдосконалення виробництва товарів, подальшу синхронізацію ринків, розширення інформаційних мереж. Зміна способів виробництва визначає необхідність зміни всього укладу суспільного життя, трансформує систему управління, руйнує застарілі інфраструктури, організації, на їхньому місці створює нові органи управління. Продовжується інтенсивний процес становлення системи місцевого самоврядування, яка якісно відрізняється від державного управління більшою свободою, підвищенням ролі територіальних громад в управлінні економікою, соціальними процесами у державі в цілому та її складових. Процес децентралізації влади супроводжується процесом розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевим бюджетами. Регіональна політика покликана передбачити створення ефективної системи управління виробництвом, здійснення фінансового забезпечення регіонів на основі оптимального поєднання державних і місцевих економічних інтересів. З іншого боку, така політика дасть можливість надати динамізм соціально-економічному розвитку регіонів, повніше використати переваги територіального поділу праці. Таке рішення питання підвищує відповідальність органів місцевого самоврядування за розв’язання перспективних проблем регіонів. Чинна система місцевого самоврядування характеризується комплексом проблем, розв’язання яких визначає необхідність перебудови управління, проведення адміністративної, бюджетної, податкової, амортизаційної політики, удосконалення методів відтворення виробничого апарату. Розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стає передумовою рішення накопичених соціальних проблем, посилення управління економічним розвитком країни в цілому, та сільськогосподарським виробництвом зокрема.

Наскільки ефективно уряд виявиться спроможним реалізувати об'єктивно обумовлені завдання держави-реформатора в майбутньому, залежить від того, наскільки ефективно проводиться урядом адміністративна реформа сьогодні. Оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то й система державного управління повинна:

- сприяти реалізації політики реформ;

- відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни;

- організовувати свою діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві.

Адміністративна реформа повинна закласти методологічні й теоретичні підвалини постійного самовдосконалення й перебудови апарату в бік вищої ефективності відповідно до вдосконалення складових суспільної системи.

З моменту ухвалення Концепції адміністративної реформи в Україні накопичено певний досвід проведення практичних заходів, які, в основному, стосувалися реорганізації системи центральних органів виконавчої влади. За цей час також виявлено низку тенденцій в позиціях різних суб'єктів реформи, які впливатимуть на її зміст та результати. Загалом необхідно відзначити необхідність посилення фінансово-економічного обґрунтування, моніторингу та оцінки заходів адміністративної реформи. Реформаторські дії можуть і повинні бути відображені в грошовому чи іншому кількісному аспекті.

Таким чином, в контексті адміністративної реформи в Україні слід говорити про пошук механізмів розробки та реалізації державної політики, які за мінімальних витрат забезпечували б максимальну ефективність координації інтересів акторів вітчизняної економіки. Основними засобами такого регулювання конфлікту політичних інтересів та економічних можливостей є забезпечення прозорості процесу прийняття рішень та посилення громадського контролю за цим процесом.