Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян. Формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки сьогодні є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується.

Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, з огляду на ієрархічну сутність самого поняття «стратегія», вимагає розглядати цю галузь управління з точки зору застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки. Іншими словами, відповідне українському законодавству поняття «національна безпека», обумовлює таку державну політику у цій сфері, яка має враховувати поточний стан і перспективи розвитку всіх внутрішніх та зовнішніх чинників і компонентів. Тому під найвищим рівнем національної безпеки слід розуміти не його абсолютний рівень, а поточний, тобто такий, що відповідає максимально ефективному використанню усіх поточних можливостей і ресурсів держави.

Оцінка ситуації й формування задуму – ще два важливих етапи стратегічного планування. Формування задуму (кінцевої мети) передує формулюванню цілей. Задум виникає у результаті виявлення загроз, що народжуються чи народилися. Виявлення загроз грунтується на вивченні та аналізі інформації. Стратегічному рівню планування відповідає виключно комплексний характер задуму, тому аналітична інформація, що розглядається на стратегічному рівні, має бути комплексною і містити дані про всі сторони внутрішньої та зовнішньої політики на основі використання різних, бажано альтернативних джерел інформації.

 Найгостріші проблеми сьогодення у сфері забезпечення економічної безпеки такі: суттєве посилення фінансової безпеки і максимальне поліпшення інвестиційного клімату; досягнення реального економічного зростання та утворення ефективної системи соціального захисту населення; посилення трудоресурсної безпеки; підвищення рівня продовольчої безпеки держави; створення надійних гарантій техногенної, екологічної та технологічної безпеки, розвитку науково-технічного потенціалу; посилення енергетичної безпеки; забезпечення інформаційної безпеки держави; поглиблення інтеграційних взаємовідносин; підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів за всіма складовими зовнішньоекономічної політики. Головна загроза економічній безпеці полягає у відсутності цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами в контексті реалізації проголошених стратегій соціально-економічного розвитку країни. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни. У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки - створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є:

- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;

- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;

- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;

- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб'єктів господарської діяльності

Зовнішньоекономічна безпека як складова системи економічної безпеки поряд із фінансовою, сировинно-ресурсною, енергетичною, військово-економічною, технологічною, продовольчою та соціальною безпекою є багаторівневою системою горизонтальних (соціальна, правова, фінансова, екологічна і кадрова) та вертикальних (експортна, імпортна, кредитно-інвестиційна) складових, які постійно перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників та загроз, виникнення яких значною мірою залежить від дій органів державного управління і особливостей глобалізаційних процесів у сучасній системі міжнародних економічних відносин Неодмінною умовою забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України є моніторинг її стану. Для характеристики рівня зовнішньоекономічної безпеки розроблено модель оцінювання зовнішньоекономічної безпеки, яка дає змогу визначити пріоритетність зовнішньоекономічної діяльності за різними групами країн чи інших суб’єктів міжнародних економічних відносин. Зовнішньоекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростання зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Ризики у зовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурних зрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, згідно з ринковими законами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі дедалі більше орієнтується на ЄС. Інтеграція України до ЄС має важливі економічні переваги для України, а саме: макроекономічна стабільність, збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантований захист прав працівників та споживачів.