Перехід України до ринкової економічної системи (РЕС) здійснюється на основі основних світових тенденцій до лібералізації економіки, подолання трансформаційної кризи, державного регулювання перехідних процесів, макроекономічної стабілізації, міжнародної підтримки, структурної перебудови економіки, соціальних зрушень і соціального захисту.

Позитивний вплив на перехідні процеси роблять і загальносвітові вихідні тенденції до демократизації суспільства і держави, правової і політичної стабільності, поетапності переходу до ринку, приватизації, інвестиційного процесу, зовнішньоекономічних зв'язків. Теорія перехідної економіки вважає обох груп тенденцій руху (основні і вихідні) до РЕС як загальносвітовий імператив. Їхня реалізація здійснюється, відповідно, у специфічних формах у кожній країні.

В Україні відбуваються одночасно і тому повільно але всі процеси системної трансформації - правові, ідеологічні, політичні, соціальні, економічні. Тому особливу актуальність представляє одночасність розвитку демократичної держави і ринкової трансформації. Становлення демократичної, правової і соціальної держави в Україні підсилює концентрацію її визначального впливу на ринкову трансформацію у виді державного регулювання перехідної економіки України (ДРПЕУ).

Економічна необхідність ДРПЕУ обумовлюється як перехідними процесами, так і конституційно з метою переходу від адміністративно-командної до ринкового соціально орієнтованій економіці. Саме цим визначається специфіка багатогранної необхідності ДРПЕУ. Насамперед , вона складається в одночасності розвитку демократичного ГРПЭУ і ринкової економіки як реального базису демократичного суспільства в довгостроковій перспективі. Але в короткостроковому періоді становлення ДРПЕУ значно випереджає становлення ринкової економіки, тому що саме воно об'єктивно і є головною рушійною силою переходу до РЕС.

Далі, ця специфіка вже проявилася в повільному (у зв'язку з відсутністю передумов) здійсненні за посередництвом ДРПЕУ загальних тенденцій переходу до ринку. І, зрештою , специфіка всебічної необхідності ДРПЕУ в тім, що не ринкова економіка його детермінує (що характерно для передових країн), а навпаки, саме воно сприяє і забезпечує рух перехідної економіки в напрямки становлення РЕС в Україні.

 ДРПЕУ як система відрізняється загальносистемними рисами і визначеною специфікою. Так, концептуальна підсистема ДРПЕУ містить положення загальної теорії держрегулювання і положення теорії перехідної економіки (невизначеність і нестабільність, масив нової інформації, трансакційні витрати, економічна нерівновага, макроекономічна стабілізація, соціальне розшарування).

Інституціональна підсистема ДРПЕУ включає, загальновідомі законодавчі, виконавчі і судові інститути, що зростає кількість установ, а разом з тим значний ряд нових і самих нових регіональних і місцевих інститутів і установ.

Функціональна підсистема ДРПЕУ органічно зв'язана з його концептуальною й інституційною підсистемами. Вона "убудована" у господарський механізм і служить його науково регулюючим макрокомпонентом.

Її складені: державна власність, державна економічна влада, економічна еліта, державний апарат і, особливо , державна економічна політика як універсальна форма ДРПЕУ.

  ДРПЕУ як процес - це двоєдина трансформація:

1) тоталітарної держави в демократичне;

2) планові керування адміністративно-командної економіки в державне регулювання перехідної економіки. Завдяки використанню вихідних форм ДРПЕУ - законодавчої, виконавчої і судовий - уже на першому стартовому етапі цього процесу (1992-1995 р.) була досягнута його головна мета - радикальне зрушення від адміністративно-командної економіки до перехідного: лібералізація цін, роздержавлення, приватизація, початок створення конкурентного середовища, масова поява підприємств, формування національного ринку.

На другому етапі процесу ДРПЕУ (1996-2000 р.) з'явилася нова його мета - завершення формування системи державного регулювання. Цьому сприяли такі фундаментальні нововведення: прийняття

Конституції України, у якій була конституційно закріплена універсальна форма ДРПЕУ - державна економічна політика (і її основні форми) і довершена грошова реформа з переходом до національної валюти - гривні.

На сучасному етапі процесу ДРПЕУ (почався в 2000 р.) висувається його кінцева мета: якісне перетворення перехідної в ринкову економіку України. Тому відбувається ДРПЕУ на рівнях мікро-, мезо-, макро- і мегаекономіки.

Позитивну роль у розвитку ДРПЕУ на мікрорівні зіграв закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", прийнятий 22 листопада 2000 року. По цього недостатньо. Сьогодні розвиток підприємницької діяльності стримує велика кількість державних інститутів, що регулюють її: 32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності ("Урядовий кур’єр", 25 лютого 2000 р.). Ще більше державних установ, що регулюють підприємництво: 88 законів, 218 президентських указів і понад 90 урядові постанови (там же). Тому в Україні на кінець 2000 р. нараховувалося всього 138 тис. малих підприємств, у яких зайнято 1,2 млн. чоловік, чи 8 відсотків працюючих громадян (там же). Тобто головна задача - стимулювання малого бізнесу державним регулюванням поки, далеко не виконується.

   ДРПЕУ на регіональному (мезо) рівні також, на жаль, далеко не конструктивно: регіони розділені на прибуткові і дотаційні. Ця обставина стримує творчий пошук резервів зростання других і темпи економічного росту перших. На макрорівні ДРПЕУ залишається головним державним регулятором. Воно реалізується за посередництвом державної економічної політики і її форм: фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики (Конституція України. Стаття 116). Разом з тим, воно здійснюється за допомогою наукового прогнозування, стратегічного планування, загальнодержавного програмування економіки, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Історичні задачі ДРПЕУ на макрорівні:

1) створення і використання базового інституту національного макроринку і його установ;

2) систематичне керування державними підприємствами, "природними монополіями", державною власністю і державним сектором у цілому;

3) законодавче оформлення ринкової економіки, особливо земельного і податкового кодексів;

4) розробка соціально-економічних прогнозів, створення і реалізація задач стратегічного планування, наукових, економічних і соціальних програм на основі підвищення ефективності діяльності місцевих адміністрацій;

5) у сфері зовнішньоекономічних зв'язків (мегаекономіка) інтеграція

перехідної економіки України у світову ринкову економічну

систему.

Становлення ДРПЕУ детермінуються демократизацією суспільства й

еволюцією ринкової економіки. Вона "рухається" у напрямки реалізації демократично-правової і соціально-орієнтованій моделі ДРПЕУ. Основними складовими процесу становлення ДРПЕУ є:

1) виникнення різноманітних форм власності, конкурентного

середовища, національного ринку і зовнішньоекономічних зв'язків як об'єктів

деорегулювання;

2) демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ.

3) дебюрократизація державного апарата ДРПЕУ.

4) децентралізація ДРПЕУ (дерегулювання) перехідної економіки в міру її трансформації в РЕС.

Демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ вимагає демократизації державної економічної влади. Тотальне адміністративне використання державної власності трансформується в демократичне керування власністю як умовою розвитку національного ринку, реалізації інтересів підприємців, населення і ринкової трансформації в цілому. Так, наприклад, демократизація державної економічної влади спостерігається в державній економічній політиці, що направляється на економічне співробітництво з Росією як необхідний і плідний компонент європейської інтеграції України. Далі, ця демократизація економічної еліти, що виникла в перші роки ринкових реформ і складалася переважно з кланово-олигархічних угруповань. Вона поступово змінюється: замість одіозних олігархів, що небачено збагатилися і підкорили власним інтересам долю країни, авторитетну силу набирає Союз промисловців і підприємців. І, нарешті, це правова демократизація середнього і малого бізнесу шляхом легалізації тіньового сектора. Він складається: 1) з легальної діяльності юридичних і фізичних осіб, зв'язаної з одержанням прибутків, з яких чи частково цілком не платяться податки; 2) з нелегального виконання робіт, послуг, що забороняються законом. Як доводить світова і вітчизняна практика, проблема тіньової економіки зважується саме завдяки демократизації держрегулювання. Його можна досягти: 1) зниженням загальної суми податків і їхньої кількості; 2) збільшенням державних інвестицій і робочих місць; 3) розширенням послуг населенню; 4) підвищенням свідомості і моральності підприємців. Дебюрокрагазація державного апарата ДРПЕУ є життєвою необхідністю для становлення РЭС. За даними закордонного дослідження індекс якості мікро- і макрокерування в Україні майже вдвічі нижче в порівнянні з Угорщиною і Словенією. Але частота і розмір податку у виді хабара були майже удвічі великими порівняно з Угорщиною і Словенією (Тransiechen, 1999, XІІ, 7-8).

Очевидні і такі аномалії корпоративного менеджменту, як неможливість реструктурувати деякі компанії (не повертають дотації і кредити), помилкове інвестування, нездатність реалізувати високоякісні проекти. Тільки десь на 40 відсотків реалізуються закони і постанови, і це відбувається в той час, як інституціональна складова особливо актуальна в якісній динаміці перехідних процесів. На жаль і кількість службовців тільки центральних органів виконавчої влади в Україні збільшилася з 1994 по 1999 рік з 145,8 тисяч до 180,6 тисяч ("Вісті", 2 червня 2000 року). Мова йде про те, щоб зменшувати кількісно і трансформувати якісно бюрократію в сучасний клас цивілізованих менеджерів, розуміючих власну залежність від громадянина, населення, країни і її історичної долі.

Децентралізація (дерегулювання) ДРПЕУ здобуває характер східчастого процесу, обумовленого еволюцією перехідної економіки. Це стосується малого і середнього підприємництва, корпоративного сектора, акціонерних товариств із частковою участю держави, значної частини і державних підприємств, що вже акціоновані, національного ринку. Даний процес поступово охоплює і невиробничу сферу, особливо утворення й охорона здоров'я. Приклад і досвід центру в цьому відношенні поступово застосовують і місцеві адміністрації. Отже, децентралізація (дерегулювання), дебюрократизація державного апарата і демократизація державних інститутів і установ є, з одного боку, факторами розвитку цивілізованих ринкових відносин, а з іншого боку - індикаторами реформування перехідної економіки України до РЕС.

 ДРПЕУ як результат розглядається в якісному і кількісному аспектах. Якісний аспект складається в становленні ДРПЕУ і його універсальної форми - державної економічної політики. Вони починають виконувати власні функції: захист прав власності, створення національного ринку і конкурентного середовища, забезпечення рівних умов конкуренції, прийняття простих і якісних законів, керування державною власністю. Одночасно зменшується безпосереднє втручання держави в справи бізнесу, воно не керує реальним сектором і торгівлею.

Отже, держава в перехідній економічній системі відіграє роль рушійної сили, що впливає на її трансформацію в РЕС. Таким чином, конструктивна роль держави в ринковій економічній системі визначається тенденціями до демократизації, держрегулюванню і дерегеулюванню економіки.