Медіана виживання хворих з ГЛКЛ за досліджуваний період, 1986 – 2006 рр., без оцінки гістобіологічних особливостей пухлини, ТАВ, застосованих методів лікування, тощо становить 16-17 місяців. Це означає, що 50% хворих з ГЛКЛ померло в період до 16-17 місяців від початку захворювання (встановлення діагнозу).

Врахувавши тільки ступінь диференціації ГЛКЛ, встановили, що медіана виживання для хворих з високодиференційованими ГЛКЛ за досліджуваний період (1986 – 2006 рр.) становила 21-22 місяці, а медіана виживання для хворих з низькодиференційованими ГЛКЛ - 15-16 місяців.

Медіана виживання хворих, яким було встановлено протипокази до оперативного втручання незалежно від ступеня диференціації гліом (визначали по даним КТ, МРТ та ОФЕКТ), становила від 6 до 8 місяців. У випадках, де таким хворим призначалась антибластична терапія, медіана виживання сягала до 8-11 місяців.

Аналізуючи групу хворих, яким проведено паліативні операції, встановили, що медіана виживання для них склала 24-25 місяців. Такий високий показник був зумовлений наступними факторами:

- у таких випадках перебіг захворювання супроводжувався поступовим розвитком внутрішньої гідроцефалії (нестрімким наростанням внутрішньочерепної гіпертензії)

- серед таких випадків значно переважали більш доброякісні форми ГЛКЛ.

- дані випадки в основному представлені кальозно-медіальними гліомами, при яких тривалість життя хворих була найбільшою.

Аналізуючи показники виживання хворих, яким проводилися різні за об’ємом видалення операції, встановили, що незалежно від ступеня анаплазії ГЛКЛ, ТАВ, медіана виживання для хворих, яким після оперативного втручання проводилася тільки променева терапія становить 15-16 місяців - тільки антибластична хіміотерапія - становить 17-18 місяців, а медіана виживання для хворих, яким після оперативного втручання проводилося поєднання методів антибластичної терапії - 19-20 місяців (під поєднанням методів антибластичної терапії розуміли використання в післяопераційному алгоритмі лікування променевої терапії з хіміотерапією та/чи імунотерапією, гіперглікемією).

Далі вивчаючи таких хворих, врахувавши ступінь диференціації пухлин ми з’ясували наступне. Порівнюючи криві виживаності хворих з високодиференційованими ГЛКЛ, яким після оперативних втручань проводилося чи не проводилося антибластичне лікування, встановили, що при медіані виживаності 50% найдовше живуть хворі, де алгоритм післяопераційного лікування включав променеву терапію, хіміотерапію та/чи імунотерапію. Найкоротша тривалість життя була виявлена у випадках, де алгоритм післяопераційного лікування включав лише променеву терапію чи симптоматичне лікування.

Порівнюючи криві виживання хворих з низькодиференційованими ГЛКЛ, яким після оперативних втручань проводилось чи не проводилось антибластичне лікування, встановили, що при медіані виживаності 50% найдовше живуть хворі, де алгоритм післяопераційного лікування включав променеву терапію, хіміотерапію та/чи імунотерапію, гіперглікемію. Найкоротша тривалість життя була виявлена у випадках, де алгоритм післяопераційного лікування включав лише симптоматичне лікування.

Підсумовуючи вищеописані дані щодо показників виживання хворих з ГЛКЛ залежно від ступеня радикальності оперативних втручань, гістоструктури та використання методів антибластичної терапії в післяопераційному періоді достовірно встановлено, що ступінь радикальності оперативних втручань та поєднання методів антибластичної терапії в післяопераційному періоді були визначаючими і найбільш впливовими факторами у досліджуваної групи хворих, які знаходилися на лікуванні в ІНХ з 1986 по 2006 рік включно.

ВИСНОВКИ

1. В роботі представлено нове, теоретично обґрунтоване вирішення проблеми підвищення ефективності комбінованого лікування хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації, яке полягає в розробці оптимального діагностичного алгоритму та диференційованого підходу до обрання методів їх лікування.

2. В останні десятиріччя (1986-2006 роки) достеменно статистично не виявлено тенденції до зростання захворюваності на гліоми лобово-кальозної локалізації. Переважна кількість хворих припадала на найбільш працездатний: молодий (29%) та зрілий вік (48%). Гліоми лобово-кальозної локалізації в рівній мірі виявлялися як у як осіб чоловічої, так і жіночої статі (1,2:1).

3. Серед гліом лобово-кальозної локалізації значно переважають пухлини високого ступеня злоякісності: низькодиференційовані гліоми становили 74% всіх спостережень, високодиференційовані – 26%. Серед злоякісних гліом у 39% хворих спостерігалися анапластичні астроцитоми; у 23% - гліобластоми та гліосаркоми; в 12% - анапластичні олігодендрогліоми та олігодендроастроцитоми.

4. Виділено основні топографо-анатомічні варіанти розташування гліом лобово-кальозної локалізації, які відрізняються між собою як клінічним перебігом так і тактикою хірургічного лікування: кальозно-латеральні гліоми (50,62%), кальозно-передньо-базальні гліоми (25,94%), кальозно-прецентральні (15,21%), кальозно-медіальні (8,23%). В 71,32% випадків пухлини проростали через мозолясте тіло в протилежну гемісферу головного мозку.

5. Клінічна картина захворювання найчастіше проявлялась гіпертензійним синдромом (93%). Виникнення застійних явищ (44,2%) на очному дні при гліомах лобово-кальозної локалізації було обумовлено не тільки варіантом розташування пухлини, а і ступенем її анаплазії.

6. Магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія є найбільш інформативними діагностичними методами об’єктивізації пухлинного ураження. Магнітно-резонансна томографія, завдяки своїй поліпозиційності надає можливість деталізувати взаємовідношення пухлини з оточуючими парамедіанними та медіанними мозковими структурами, церебральними судинами, шлуночками мозку, оцінити інтенсивність перифокального набряку. Комп’ютерна томографія дозволяє не тільки встановити локалізацію, розміри, ступінь виразності гідроцефалії та перифокального набряку, дислокації серединних структур, а і передбачити у більшості випадків гістоструктурні властивості лобово-кальозних гліом.

7. Головним завданням хірургічного лікування хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації незалежно від варіанту розташування пухлини є максимальна її резекція та виконання внутрішньої декомпресії з метою підготовки хворого до проведення адьювантних методів лікування.

8. Використання сучасних мікрохірургічних технологій сприяє підвищенню радикальності видалення гліом лобово-кальозної локалізації, мінімізації інтраопераційних та ранніх післяопераційних ускладнень, що дозволило знизити летальність за останні 20 років в середньому до 6,3% і практично нівелювати її в 2004-2006 роках.

9. Для досягнення високої ефективності комбінованого лікування хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації, при операціях візуально повного, субтотального їх видалення показано застосування адьювантної поліхіміотерапії, в той час як при операціях часткового видалення, біопсії - променевої терапії чи її поєднанням з монохіміотерапією.

10. Зміни імунологічних показників крові у хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації проявляються порушеннями в Т-клітинній ланці імунітету, на рівень яких впливає топографо-анатомічний варіант розташування пухлини. Найбільш виразні порушення функціонування Т-лімфоцитів було виявлено при кальозно-передньо-базальному топографо-анатомічному варіанті.

11. Прогностично значимими факторами, які статистично визначали виживаність хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації були: радикальність оперативних втручань, використання мікрохірургічних технологій і диференційоване застосування методів антибластичної терапії.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для поліпшення результатів комбінованого лікування хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації слід застосовувати сучасні методи діагностики та диференційовано використовувати хірургічні та нехірургічні методи лікування.

2. З метою уникнення дублювання вивчення одних і тих же параметрів при діагностиці хворих, які готуються до оперативного втручання з приводу ГЛКЛ слід використовувати встановлений діагностичний алгоритм, який враховує пріоритетність застосування методів діагностики та їх інформативність.

3. При визначенні тактики лікування хворого з ГЛКЛ необхідно використовувати систему показів та протипоказів до хірургічного лікування, а також планувати тактику хірургічного втручання на всіх етапах видалення пухлини залежно від топографо-анатомічних варіантів її розміщення, беручи до уваги основні критичні моменти, які можуть застерегти хірурга від інтраопераційних помилок.

4. Необхідно проводити імунологічні дослідження в доопераційному та післяопераційному періоді у всіх хворих на ГЛКЛ (особливо з кальозно-передньо-базальними гліомами). У випадках наявності ознак порушення Т-клітинної ланки імунітету здійснювати імунокорекцію.

5. Для оцінки ефективності лікування та прогнозування його наслідків потрібно опиратися на встановлені прогностичні показники: радикальність оперативних втручань, використання мікрохірургічних технологій, диференційоване застосування методів антибластичної терапії, які достеменно впливають на медіану виживаності хворих з ГЛКЛ.