Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

ПАМ'ЯТКА САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА «ЗГУРІВСЬКИЙ ПАРК»

Згурівський парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва, знаходиться у селищі міського типу Згурівка. Площа парку 309 га. Підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького держлісгоспу. Природний перепад висот у парку становить 13,7 м (від 123 м на межі з болотом до 136,7 м неподалік від гірки «Арарат»). Висота штучно створеної гірки «Арарат» – 3,4 м.

Історія села Згурівка та Згурівськаго парку

Згурівка належала родині В'яземських. Проте перейшла у власність роду Кочубеїв, як посаг Софії Миколаївни (1798-1834), що вийшла заміж за Аркадія Васильовича Кочубея (1790-1878). Аркадій Васильович – учасник Вітчизняної війни 1812 р., Київський віце-губернатор (1830-1837), Орловський губернатор (1830-1837), сенатор (1942 р.), дійсний статський радник. Є дані, що саме він заснував у 1837 р. парк у Згурівці. За його наказом садівник – швейцарець насадив навколо палацу чудовий парк із рідкісних дерев, були побудовані альтанки, а через ставки перекинуті містки. Від села садибу відгородили ровом.

За іншими даними, засновником парку був син Аркадія Васильовича – Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892), дійсний стацький радник (1881 р.), таємний радник (1890), почесний член Імператорської акажмії наук (1882). Можна припустити, що Аркадій Васильович створив невеличкий парк, а його син настільки розширив площу насаджень, що потім саме його почали, вважати справжнім творцем цієї зеленої перлини.

Рід Кочубеїв був дуже знатним, пов'язаний родинними зв'язками з багатьма видатними родами України. Родичами Кочубеїв Були Скоропадські, Лизогуби та інші.

Петро Аркадійович успадкував 6330 десятин землі в Полтавській і Чернігівській губерніях, та ще сам придбав 10377 десятин, його дружина мала родових 5976 десятин, та ще придбала 8572 десятини (Модзалевський, 1908).

За його даними, раніше біля Згурівки ріс лише один гайок – «Дубинка», площею близько 8 га. Завдяки діяльності П. А. Кочубея створено насадження на площі понад 500 га.

Згурівський парк

У 1960 р. два урочища, які на той час мали назви «Червоноармійське» (224 га.) та «Червоноармійське I» (85 га) були оголошені парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. «Старий парк» заклали напрйкінці 1860-х років. На цій території знаходився палац. Від нього в різних напрямках розходилися алеї – гіркокаштанова, липова. Була ще й кільцева алея, завдовжки понад 5 км. Але в цілому парк мав ландшафтне планування. З усіх боків він був обсаджений лісозахисними смугами. З південного, західного та північного боків переважали листяні види – дуб звичайний, липа серцелиста, берест, в'яз, ільм, клени гостролистий, польовий і татарський, явір, ясен звичайний та горобінія звичайна, із сходу хвойні: сосна звичайна, ялина звичайна, ялиця біла, модрина європейська.

У центральній частині парку знаходилась притока Супою – Хіврине море, її розчистили, поглибили й перетворили на ставки. На ставках насипали острови, а на березі – пагорби. Велика гірка, яку назвали «Арарат», була створена за 750 м від палацу у південно-східному напрямку.

На її вершині знаходився красивий павільйон. Від палацу відкривались перспективи на ставок і навіть на «Арарат». Узагалі у парку було багато великих галявин (площею від 5-10 до.20-30 га). На них зростали поодиноко і куртинами різні екзотичні види. Найбільш видове різноманіття зосереджувалось біля палацу. Уздовж алей росли декоративні кущі. Окремі галявини прикрашали клумби. На берегах ставків були верби та тополі, на штучно насипаних пагорбах – переважно хвойні екзоти (групами або поодиноко), на гірці «Арарат» – група хвойних (серед них: ялини, колюча сизої форми та звичайна – плакучої). Цікава особистість парку – такі види, як сосна Веймутова, ялина сиза, ялиця бальзамічна, модрини європейська та сибірська, туя західна, гледичія звичайна, бундук канадський висаджували великими групами або масивами.

Створення парку зі значною частиною екзотичних видів відбувалося не без труднощів та невдач. Окремі насадження погано росли, а деякі загинули.

У 1880 р. були закладені три розсадники: хвойних видів, листяних видів, кущів. Частину садивного матеріалу завезли аж с Північної Америки. Петро Аркадійович Кочубей уважно стежив за діяльністю й інших поміщиків, які займалися паркобудуванням. У 1892 р. у Згурівському парку налічувалося понад 382 види та форми деревних рослин.

Петро Аркадійович помер у 1892 р. і був похований у своєму парку, а в 1894 р. поховали його дружину. Після смерті П. Кочубея власником Згурівки став його син Василь Петрович, кандидат Санкт-Петербургського університету.

У 1938 р. у Згурівському парку налічувалося понад 150 видів та форм деревних рослин. А у 1940 році на галявинах парку лісництво почало закладати соснові культури, що призвело до зникнення мальовничих краєвидів та перетворення парку на суцільний лісовий масив. Через відсутність догляду, загинуло багато цінних екзотів (до 1948 р. збереглося лише близько70 видів і форм деревних рослин), у парку дуже поширилася бузина чорна.

Багато цінних рослин загинуло в 1968-1970 pp., унаслідок підтоплення, яке спричинила збудована на Супої дамба цукрокомбінату.

У паспорті парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, який зберігається у Головному управлінні національних природних парків та заповідної справи, є список видів, які зростали в парку у 1954 р., що він налічує 65 назв.