О. Малий Татару – один з дунайських островів, що входять до складу регіонального ландшафтного парку „Ізмаїльські острови”. Острів має завдовжки 6 км, завширшки – 1,6 км, загальна площа – 738 га.

Біля 50 років тому острів був віддамбований. Після осушення о. Татару став придатним для розвитку сільського та лісового господарства: частина острова була засаджена тополею для отримання деревини, тут також випасали домашню худобу (коні, свині та інші). Проте віддамбування острова принесло велику шкоду місцевій екосистемі: дамби, перегородивши шлях воді Дунаю, обмежили нерест риби, якість води у внутрішніх озерах почала знижуватися без припливу свіжої дунайської води зі щорічними паводками, рослинність без природного затоплення та надходження біогенів та поживних речовин почала деградувати та перероджуватися.

Заказники

Заказник - це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. Заказники служать для охорони й відновлення чисельності окремих видів рослин або тварин. Залежно від об'єкту охорони, заказники поділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні.

«Савранський ліс» — найкрупніший природний ліс на півночі України; «Староман-зирський» в Тарутинському районі, в якому зберігаються 50 екзотичних рослин, серед них дерева-довгожителі айлант, софора; «Дальницький ліс» — штучно насаджений ліс у Овідіопольському районі. У заказниках заборонені окремі види господарської діяльності, забезпечена охорона певних видів живих організмів, пам'яток природи, краєвидів.

Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський» має чотири заказники. Заказник «Коса стрілка» — орнітологічний, в ньому охороняються 220 видів птахів, багато з них занесені в Червону книгу. Десятками тисяч прилітають сюди на зимівлю північні види птахів.

«Петрівський ліс» — зоологічний заказник, природний лісопарк, де є кролики, косулі, фазани.

Пам’ятки природи

Пам'ятки природи - це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення. Пам'ятниками природи можуть бути об'єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.

Дуб Максима Залізняка — 1100-літній дуб, що росте на південному схилі Кириківського яру на території урочища Холодний Яр за селищем Буда Чигиринського району Черкаської області.

Дуб є патріархом українських лісів і одним із природних чудес України. Його обхват 8 метрів 90 сантиметрів, висота — 24 метри^[1]. Стовбур шість раз вражали громовиці.

Під його шатром відпочивали Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Павло Павлюк, Максим Залізняк, Андрій Журба, Семен Неживий, Тарас Шевченко та інші.

У 1972 році дуб отримав статус державної пам'ятки природи місцевого значення (ботанічний релікт). Це найбільше дерево в Україні та одне з десяти найбільших дерев у Європі.

Зараз Дубом Максима Залізняка опікується Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».

У 1997–1998 роках дуб почав засихати. Аби його врятувати, в свердловини глибиною 70 метрів навколо стовбура закачали спец добрива. Під корінь закопали кілька здохлих корів.

Скелеподібне оголення верхньої крейди

Скелеподібне оголення верхньої крейди - геологічна пам'ятка природи.

Розташована біля с. Білокузьминівки Костянтинівського району Донецької області. Площа - 0,35 га. Створена з метою збереження мальовничого відшарування верхньої крейди.

Крейдяна гора зі сходу обривається вертикальними біло-сірими скелями, що нагадують руїни грандіозного замку. Висота скель - більш ніж на 25 метрів над луговою заплавою невеличкої степової річки - притоки Казенного Торця.

Як геологічне утворення оголення скелі складаються з крейдяних порід, які формувалися близько 90 млн років тому. У крейдяних породах трапляються залишки древніх морських організмів, а також прошарки кременю. Останній формує округлі стяжіння (конкреції) та жовна іноді досить великих розмірів. У стяжіннях зрідка можна зустріти гніздо золотисто-жовтого мінералу з металічним блиском - марказиту (сульфід заліза). В епоху неоліту такий кремінь був головною сировиною, з якої прадавня людина виготовляла знаряддя виробництва та зброю.

Рослинність на цій ділянці своєрідна. Якщо скелі й оголення зовсім вільні від неї, то на осонні зустрічаються переважно представники ксерофільних і напівксерофільних рослин, характерних для посушливої місцевості.

Товстолузький дуб

Товстолузький дуб — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення. Зростає поблизу села Товстолуг Тернопільського р-ну Тернопільської області, серед поля на кургані.

Оголошений об'єктом природнозаповідного фонду рішенням Тернопільської обласної ради від 18 березня 1994. Перебуває у віданні Товстолузької сільради.

Площа — 0,02 га. Під охороною — дуб черещатий віком понад 100 р., має науково-пізнав., істор. та естет. цінність.

Ботанічні сади

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі налічується 540 ботанічних садів, а у світі 1600.

Оде́ський ботані́чний са́д знаходиться на Французькому бульварі. Це сад Одеського державного університету імені Іллі Мечникова.

Важко уявити, але 200 років тому в Одесі не було жодного дерева. Велику увагу озеленінню міста приділяли градоначальники Дюк де Рішельє, граф Ланжерон, Лівшин, князь Воронцов та інші.

Перший сад був закладений в 1803 році біля будинку Йосипа Дерибаса.

Перший ботанічний сад в Одесі був заснований ботаніком-французом Карлом Десметом в 1819 році.

Щоб із степу створити квітуче місто в 1820 році при Ланжероні за площею Куликове поле був закладений ботанічний сад, який став родоначальником парків степової частини України.

Перше дерево тут посадив сам Олександр Ланжерон, а всього через декілька років, коли сюди приїхав Пушкін, дерева вже давали «насильницький затінок».

У 1867 році професори Ценковський і Яновіч клопотали перед ректоратом університету про споруду невеликої оранжереї в університетському дворі.

Як писав А. Маркевич: «… оранжерея, що складається з двох зал, збудована була в 1867 році і обійшлася в 2 тис. рублів» — це і був початок ботанічного саду. У період з 1869 по 1880 рр. було куплене і отримане в подарунок багато видів рослин відкритого ґрунту, які розташовувалися в невеликому університетському дворі. Розвитку ботанічного саду багато праці і увага приділяв професор Вальц.

Коли викладачем ботаніки в університеті став Л. В. Рейнгард, він випросив у Опікунської Ради університету під ботанічний сад університетський хутір на Малому Фонтані (колишня дача Рішельєвського ліцею), куди в 1880 році і був переведений ботанічний сад, якому в університетському дворі стало тісне. Тут була побудована оранжерея з двох відділень — теплого і холодного, влаштована система рослин. Після переводу проф. Рейнгарда до Харкова (1886 р.), завідуючим садом став Л. А. Ришаві — фахівець з анатомії і фізіології рослин. Він скасував систему рослин, влаштовану проф. Рейнгардом, і «… на площі 2,5 десятини розбили ряд клумб з групами рослин без певного систематичного порядку, що належать до 53 сімейств»,- (Ф. Каменський, 1898).

У 1895 році на чолі ботанічного саду став проф. Ф. Каменський — фахівець в області морфології і систематики рослин.

До цього часу на території ботанічного саду в оранжереях виростало «… раслин 904 номери в 1074 екземплярах, а чагарників і трав — 1399 номерів в 1523 екземплярах»,- (Ф. Каменський, 1898).

За час роботи Ф. Каменського в ботанічному саду розширилися зв'язки з багатьма ботанічними садами світу, рослини і насіння поступали з Парижу і Сінгапуру, Мельбурну і Сайгону, Берліну і Палермо, Будапешта і Коїмбрі та багатьох інших країн. Тільки оранжерейних рослин майже безкоштовно було отримано 350 видів більше 1 000 екземплярів, вперше був випущений каталог рослин для обміну з іншими ботанічними установами.

В цей час ботанічний сад є перш за все навчально-допоміжною установою університету. Асигнування, що виділяються на утримання ботанічного саду, постійно знижуються і на початок ХХ століття ботанічний сад поступово приходить до занепаду.

У 1902 році завідуючим ботанічним садом стає проф. Е. Ф. Клименко. Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду.

У 1923 році сад очолив фахівець у області морфології і систематики рослин інституту Народної Освіти професор Свіренко, який добився перекладу саду на держбюджет.

До 1926 року ботанічний сад знаходився у веденні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.

Після приїзду в 1926 році до Одеси видатного ботаніка і мандрівника проф. Ліпського В.І., колишнього президента Української академії наук, ботанічний сад стає самостійною установою із статусом науково-дослідного інституту у веденні Української академії наук. У ботанічному саду в цей період були дві секції: морфології і систематики на чолі з проф. В.І. Ліпськім і анатомії і фізіології на чолі з проф. Ф.М. Породько. Ботанічний сад займається питаннями акліматизації і натуралізації деревних порід з метою їх впровадження в Причорноморському регіоні, проводяться роботи по пошуку рослинної сировини місцевої флори (каучуконосних, ефіроносних, фарбувальних і ін. корисних рослин) (Решiков, 1930, Брусиловській, 1934, Аксентьев, 1938).

У 1932 році приділялася велика увага розробці методів здобичі агар-агару і йоду з філлофори Чорного моря - в Одесі побудований завод по виробництву агар-агару.

У 1934 році ботанічний сад переходить в підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. И.Власенко. Вся робота ботанічного саду направлена на вивчення і впровадження харчових, лікарських, технічних і ефіромаслічних рослин, вивчаються такі культури, як цитрусові, фейхоа, фісташка, пілокарпус, меліса, майоран і ін. велика увага приділяється розробці методів вирощування оранжерейної культури лимонів, каучуконосів.

У 1940 році вперше, у зв'язку з 75-річчям університету, випущена ювілейна збірка із статтями Г.І. Потапенко "Історія ботанічного саду", Н.З. Жаренко "Про культуру фісташки", І.А. Власенко "Траншейна культура цитрусових" і ін. ( Потанеенко,1929).

Велика Вітчизняна війна нанесла непоправну утрату колекціям ботанічного саду і лише завдяки зусиллям ентузіастів-ботаніків (Пашута, Пацовській) вдалося зберегти деякі рослини в парку і оранжереї.

Починаючи з 1973 року, ботанічний сад стає активним учасником виставок в Москві і Києві, одержані 18 срібних і бронзових медалей.

У зв'язку з тим, що ботанічний сад є учбовим підрозділом біологічного факультету, на його базі щорічно виконуються дипломні і курсові роботи, наукові співробітники саду читають лекції студентам, що вчаться міста і області, готують методичну допомогу, каталог колекційного фонду ботанічного саду.

Щорічно сад відвідують тисячі екскурсантів.

Дендрологічні парки

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спеціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Дендрологічний парк ( Дендропарк, Дендра́рій, від грец. déndron — дерево) — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Історія "Софіївки"

У старовинному українському місті Умані є мальовничий, гідний великого подиву, куточок, який цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною України. Такою перлиною є дендрологічний парк Софіївка Національної Академії наук України - видатне творіння кінця XVIII-початку XIX ст., поема з каменю, води, зелені, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 180 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю.

Парк Софіївка був створений власником міста Умані польським магнатом Станіславом Щенсним (Феліксом) Потоцьким як подарунок красуні-дружині, гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено талановитого польського військового інженера Людвіга Метцеля, а безпосередньо виконали всі роботи в парку народні майстри- умільці Уманщини. Місце для будівництва Софіївки було вибране дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше річка Кам'янка), столітні дуби, яруги і природні джерела кришталево чистої води, нагромадження кам'яних брил.

З 1796 до 1802 року копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади й водограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу.

Прикрасили парк мармуровими статуями грецьких богів та богинь, філософів та поетів, виготовленими скульпторами Італії та Франції. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Багато безіменних трударів позбулися біля цього "дива" здоров'я й життя. Імена їхні невідомі. Проте зберігся список у Центральному державному історичному архіві (м. Київ), за яким встановлено, що серед творців Софіївки були кріпаки з прізвищами Заремба, Закуренко, Герасименко, Троян, Чорнокриленко.

 Вічна їм слава й шана, нашим талановитим предкам, за їхнє геніальне творіння. Парк не вдалося завершити за початковим планом: він переходив від одного господаря до іншого. Після смерті Станіслава й Софії Потоцьких парк успадкував їхній син Олександр.

У 1831 році після польського повстання, в якому він брав участь, всі володіння Потоцьких були конфісковані й передані Київській казенній палаті, а з 1836 до 1859 року парк підпорядковується Управлінню військових поселень, яке розпочало в ньому реставраційні й відновлювальні роботи. За цей період збудовано багато архітектурних споруд і об'єктів ( башти при входах у сад, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Анти - Цирцеї, обладнана тераса Муз, встановлено чавунного змія на фонтані ). У цей період Софіївка називається Царициним садом.

У 1859 році парк перейшов на утримання Головного училища садівництва Росії переведеного з Одеси до Умані. Під керівництвом відомого вченого В. Пашкевича в Софіївці значно збагатилась колекція рідкісних екзотичних рослин. У 1919 році парк стали називати Садом III Інтернаціоналу.

У 1929 році парк оголошено державним заповідником. Йому надається статус самостійної установи, яка кілька разів передається в підпорядкування різних відомств. З 1955 року парк підпорядковується Академії наук України. Сьогодні Софіївка є цінним науковим і культурно-освітнім центром. З 1991 року їй надається статус науково-дослідної установи НАН України, а з 2005 року - науково-дослідного інституту НАН України. Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов'язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б ви боку не зайшли до парку, він скрізь прекрасний!

Зоологічні парки

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Жирафи в зоопарку Таронга, Сідней

Зоопа́рк (зоологічний парк) — територія спеціально створена людиною з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин.

Вживається (особливо в країнах Заходу) також назва Zoo і близький термін зоосад, який був вперше вжитий 1828 року як Лондонський зоологічний сад (англ. London Zoological Gardens), згодом скорочений до zoo.

Зоопарк — одна з унікальних лабораторій зі збереження різноманітності тваринного світу і музей живої природи, створений людиною, має науково-просвітницьке значення.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.