Вавилонська вежа планувалась як унітарна. Це мала бути одна велика споруда, що сягала б неба, з однією мовою для всіх. Господу це не сподобалось.

І. Берлін

Ми, звичайно, не уявляємо собi, наскiльки кожен iз нас вiдповiдальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малiй дозi.

Ю. Шевельов

1. Питання багатомовностi завжди цiкавило людей. Трактувалась вона по-рiзному: i як «одно з найбiльших нещасть буття» (Вольтер) – покарання за гординю (вавiлонське стовпотворiння), i як божий дар – зiшестя Святого Духа на апостолiв i одержання ними здатностi проповiдувати рiзними мовами.

2. Обидвi думки мають право на слушнiсть, i може бути знайдено чимало доказiв правильностi кожної з них.

Багатомовнiсть створює бар'єри мiж народами, що iнодi мiцнiшi за державнi кордони, – мова виступає як фактор розмежування, вiдчуження. Можна зрозумiти теоретикiв, якi хотiли ощасливити людство, лiквiдувавши цi бар'єри. Так виникла теорiя злиття мов, якою вправно маскувалася полiтика на знищення всiх мов задля однiєї.

3. Незадовго перед тим, як приступити до знищення української мови і її носіїв – українського селянства та інтелігенції, – Й. Джугашвілі (Сталін) на XVI з'їзді ВКП(б) говорив: «У період перемоги соціалізму в світовому масштабі, коли соціалізм укріпиться і ввійде в побут, національні мови неминуче повинні злитися в одну спільну мову, яка, звичайно, не буде ні великоруською, ні німецькою, а чимось новим».

4. Воно й справдi було б непогано, якби всi люди свiту розмовляли однiєю мовою. Уявiть собi, якi були б вигоди у шкiльництвi, на транспортi, у науцi, у засобах масової iнформацiї тощо.

А чому б для повноти «щастя людства» не домогтися, спираючись на передову науку, щоб усi люди були однакового кольору шкiри, зросту, статури, мали однаковий розмiр ноги та однаковий апетит?. Як спростилось би виробництво одягу, взуття, продуктiв харчування i т. iн.!

5. Для «органiзацiї життя», може, достатньо й однiєї мови – якщо пiд «життям» розумiти двi потреби: не голодно їсти й плодитись. Якщо народ довести до стану, коли цi потреби стають єдиними i визначальними, то нiчого дивуватися, що вiн вiдмовляється вiд рiдної мови.

6. Одномовнiсть була б не тiльки бажаною, але й можливою, якби були однаковими клiматичнi та географiчнi умови, економiка, праця, вiдпочинок, культура, iсторична спадщина, а вся Земля – гiгантською казармою.

Бо ж навiщо туареговi Сахари знати десятки назв рiзновидiв снiгу, вiдомих ескiмосовi? Навiщо iннуїтовi з Аляски пам'ятати пастушу термiнологiю бедуїнiв? І як витлумачити мешканцям тропiчного поясу всi емоцiї європейських лiрикiв, пов'язанi зi змiною зими на весну, а лiта на осiнь, коли такi явища їм не вiдомi?. А куди подiти iсторiю кожного з народiв, його пiснi, легенди, мiфи, традицiї? Невже це все треба вiдкинути, щоб позбутися одного з «нещасть буття»?

7. Якщо вже й шукати шляхiв подолання мiжмовних бар'єрiв, то аж нiяк не в одномовностi, коли за засiб вселюдського спiлкування нав'язується мова одного з народiв. Це завжди буде викликати нацiональнi заздрощi, протидiю iнших народiв, впадання одних у шовiнiзм, а iнших – у грiх «буржуазного нацiоналiзму». Недарма у сучасному свiтi преса стiльки пише про лiнгвiстичний iмперiалiзм, конкуренцiю престижних мов, а держави приймають закони, спрямованi на захист своїх мов. У 1975 роцi це зробила навiть Францiя.

8. Бiльш гуманними, людяними були спроби запровадити для вселюдського спiлкування штучнi мови, наприклад, есперанто. Однак цi спроби виявились марними – передусiм через спротив сильних свiту цього, якi не мали й не мають намiру поступатись i своїми мовними iнтересами. Мова – могутнiй канал впливу одного народу на iншi, канал iнформацiйної, а значить – культурної, економiчної i полiтичної експансiї.

9. Скорiш за все проблема мiжмовних бар'єрiв буде розв'язана завдяки успiхам науково-технiчного прогресу – шляхом створення пристроїв, здатних перекодовувати iнформацiю з одної мови на iншу i навпаки. У цьому напрямку в розвинених країнах уже зроблено чимало.

10. Таким чином, мови iснуватимуть i розвиватимуться й надалi, без чого немислимий розвиток як кожного з народiв, так i всiєї людської спiльноти, а вивчення чужої мови залишатиметься свiдченням високої культури людини, її бажання проникнути в глибини духовностi iншого народу. Вислiв «Скiльки мов ти знаєш – стiльки разiв ти людина» не втратить своєї актуальностi нiколи.

І дуже сумнiвними виглядають твердження про власний iнтернацiоналiзм тих людей, що звинувачують у нацiоналiзмi знавця кiлькох мов, а самi не вважали за необхiдне оволодiти мовою народу, серед якого живуть десятки рокiв…

Такий собi традицiйний «одномовний iнтеpнацiоналiзм»…

11. Інтернацiоналiзм – це не бажання допомогти iншому позбутися своєї мови, а навпаки, бажання i вмiння бути корисним у розбудовi його мови, розширеннi сфер її вживання, її розквiтi. Адже iнтернацiональне не iснує само по собi як ненацiональне, наднацiональне чи антинацiональне. Воно iснує тiльки в нацiональному як загальне в окремому, як його частина. Отже, чим багатше i рiзноманiтнiше нацiональне, тим глибше i змiстовнiше iнтернацiональне. А тому доля кожної мови, хай найменшої i найекзотичнiшої, має бути об'єктом турботи не тiльки носiїв цiєї мови, але й людства в цiлому i кожної порядної людини зокрема.

12. Рушійними силами мови, які забезпечують її життєздатність і еволюцію, є потяг до самозбереження та успадкування. Дія цих сил створює мовну екологію, сприятливу для існування і розвитку мови в певному етнічному середовищі. Перша сила забезпечує її тотожність протягом століть, друга – її пристосування до потреб життя, що перебуває у вічному русі.

Спрямованість у майбутнє – це сенс існування мови. Коли вона перестає дивитись у дзеркало майбутнього, відбувається руйнування її екології, сповільнюється її хода або й припиняється зовсім. Чи не тому радянські ідеологи та науковці свідомо оминали питання про перспективи української мови?

IX. Мова і етнос

… А коли єсть окрема мова, то єсть і окремий народ.

І. Огієнко

Із слова починається людина,

Із мови починається мiй рiд.