Зараз в світі, функціонує по різним даним, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту 1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних механізмів зниження митних витрат.

При цьому головних чином припускало скорочення імпортних тарифів на деталі і компоненти для виробництва автомобілів. В зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари, що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством держави.

Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”. Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття 300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні” нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити додатково 2500 робочих місць.

 Та для України, мабуть, найбільш цікавим є досвід Бразилії, в якій у 1967 р. Була створена вільна економічна зона іншого типу – “промисловий округ вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа – 3,6 млн. кв. м.; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона одержала швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв.

В 1978 р. У Китаї були створені вільні економічні зони в 14 прибережних містах. Мета – розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент – податкові і митні пільги. На кожний гектар зони в період її становлення щорічно вкладалось приблизно $ 15 – 17 млн. Скрізь них проходило 2/3 зовнішнього товарообігу держави. В 1990 р. Експорт тільки однієї зони Шеньчжень становив $ 3 млрд.

А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали так звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом.

Відбувається прискорений розвиток науково-технічних зон. Так, у 1973 р. В США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Найбільш велика з них – “Силікон – Веллс” (“Силіконова долина”). Зараз вона виробляє 20% загальних світових обсягів виробництва засобів обчислювано техніки та комп`ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон. А обсяг інвестицій американські ВЕЗ має сягнути 3 млрд., число додаткових робочих місць – 100 тисяч.

У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків, причому планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія використовувала ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів. Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.

Загалом же у світі нараховується більш ніж 800 спеціальних економічних зон, частка яких у світовому торговельному обсягу сягає 8 %. А експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.

При цьому 300 експортно-виробничих зон розташовано в країнах, що розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15 млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.

Нарешті, можна виділити ще одну різновидність вільних зон, яка розповсюджена у світі, - офшорні зони, які служать свого роду “податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції. Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські, Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.

Офшорні зони дають господарюючим агентам, що їх використовують наступні переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о сумнівних операціях, пов`язаних з нарко- бізнесом). При цьому внутрішній ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Діло в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.

По податковим пільгам, в свою чергу, можливі варіанти. В офшорних зонах Ірландії, Ліберії податки не збираються. В Швейцарії збираються, але явно низькі. В офшорних зонах Ліхтенштейну, Антильських островів і Панами під час реєстрації фірм в якості податку виплачується єдина сума (паушальний податок). В таких зонах звичайно також стягуються щорічні реєстраційні внески компаній, збирання за надання банківських і стартових ліцензій, ліцензій на трастову діяльність. Можна також добавити, що якщо в Ірландії, Швейцарії від офшорних компаній вимагається лише мінімальний бухгалтерський облік, то на Антильських островах, в Ліберії, Панамі, Ліхтенштейні відсутня навіть така вимога. В Західному Самоа форма і порядок бухгалтерського обліку не регламентовані і вибираються власником компанії.

Цікавий досвід Венгрії. В цій державі був реалізований режим класичного офшорна. Офшорні компанії отримують знижку н податок на прибуток в розмірі 85%, що дозволяє скоротити реальну ставку податку до 5,4%. Офшорній компанії надається право вести операції з іноземною валютою; одержувати іноземні позики і кредити без спеціального дозволу влади, регулюючих операції з іноземною валютою; мати рахунки в іноземних банках при умові, що певна доля рахунків приходиться на Венгерський банк. Посередницька діяльність таких компаній у Венгрії обмежена зовнішньою торгівлею з Росією, а також посередництвом між російськими компаніями. Принцип такого обмеження простий – орієнтувати офшорні пільги на основні, переважні у зовнішній торгівлі товарні потоки і широке коло добре відомих ділових партнерів.

Аналогічна ідея може бути використана і при створенні офшорних зон в Україні. Так, для офшорних компаній пільги можуть бути цілеспрямовано орієнтовані на основних торгових партнерів (Польща, Румунія, Терція, Росія, Білорусія); приведена рекомендація, розуміється, небезспірна і підлягає обробці.

По спостереженням спеціалістів, більшість ВЕЗ пройшли свій "шлях", трансформуючись спочатку із складських і транзитних зон в експортно-виробничі, а потім - і в комплексні. Світовий досвід свідкує, що при відсутності експортних зон зростання вивозу із країни товарів і послуг збільшується в середньому в рік на 7%, при наявності ж їх - на 20%.

Як правило, у XX ст. СЕЗ створювалися у промислове розвинутих країнах. Сьогодні у США діють близько 200 зон зовнішньоторговельної орієнтації, у Німеччині — 6 вільних портів і 3 безмитні зони, у Фран­ції—2 райони вільної торгівлі та 2 зони підприємницької діяльності, в Іспанії—3 безмитні зони, в Італії—3 спеціальні безмитні зони, в Япо­нії — торговельно-виробнича зона. Крім того, вільні зони існують у Ка­наді, Фінляндії, Греції, Туреччині та Ізраїлі.

Політична й економічна стабільність, незмінність законодавчої ба­зи, дешевизна робочої сили, наявність природних ресурсів і надзвичай­но місткого ринку збуту, а також інші вихідні передумови Китаю сприяли створенню тут спеціальних зон різних типів. Через них у країні здійснюється майже 18 % зовнішньоторговельного обороту, а обсяги виробленої на їх території продукції становлять у її національному про­дукті близько 15 %.

Важливу роль відіграють ВЕЗ у господарстві багатьох азіатських, південноамериканських і навіть африканських країн. Рівень їх ефектив­ності неоднаковий, але значення для впровадження нових технологій, сприйняття передового досвіду управління виробництвом і збільшення валютних надходжень є безумовним.

Формування ВЕЗ у багатьох краї­нах світу віддзеркалює діяння об'єктивних інтеграційних процесів, при­таманних сучасному світовому господарству. Посилення міжрегіональ­них (і особливо — міжнаціональних) контактів сприяє формуванню сівітової територіальної структури, відповідно до якої виробництво певних видів продуктів чи послуг закріплюється за окремими країнами.