Коли ми вивчаємо який-небудь ринок, то зазвичай хочемо визначити рівноважні ціни і кількість товару. Наприклад, ми бачили, що у разі ринку здійсненою конкуренції рівноважна ціна урівнює об'єм попиту з об'ємом пропозиції. Потім ми бачили, що у випадки монополії рівновага встановлюється тоді, коли граничний дохід рівний граничним витратам. Нарешті коли ми вивчили монополістичну конкуренцію, ми бачили, що в довгостроковому періоді рівновага наступає у зв'язку з тим, що поява на ринку нових фірм зводить прибуток до нуля.(13)

 На цих ринках кожна з фірм могла приймати ціну або ринковий попит як дане, і їй не доводилося думати про конкурентів. Проте на олігополістичному ринку фірма сама встановлює ціну або об'єм випуску, частково виходячи із стратегічних міркувань про поведінку конкурентів. В той же час рішення конкурентів залежить від рішення цієї фірми. Таким чином, конкурентний ринок знаходиться в рівновазі, коли об'єм пропозиції рівний об'єму попиту, тому що в цьому випадки кожна фірма веде себе найкращім образом-вона продає все, що проводить, и максимізував свій прибуток. Аналогічно, монополіст знаходиться в рівновазі, коли граничний дохід рівний граничним витратам, потому що в цьому випадку він поводиться найкращим чином і максимізував свій прибуток.

 Ми можемо застосувати цей же принцип до олігополістичного ринку. Проте тепер кожна з фірм захоче поводитися найкращим чином при даній поведінці своїх конкурентів. Таким чином, кожна фірма приймає до уваги своїх конкурентів і припускає, що вони поступають аналогічно.

 В умовах олігополії кожна фірма намагається реалізувати весь свій потенціал, враховуючи дії своїх конкурентів і допускаючи, що конкуренти чинять так само.(6)

 Цей принцип дає підставу для визначення точки рівноваги на олігополістичному ринку.

 Цю концепцію вперше виклав в 1951 році математик Джон Неш, а тому точка рівноваги, яку вона ілюструє, має назву рівноваги за Нешем.

 Рівновага за Нешем –це стан, за якого кожен з учасників діє найкращим для себе чином, виходячи з того , що всі інші учасники діють незмінно, тобто не реагують на його дії.

 Основні випадки рівноваги за Нешем

 Модель Курно

 Аналіз простої олігополістичної моделі – дуополії - запропонував французький економіст Август Курно в 1883 році.

 Основні припущення моделі:

 - фірми виробляють однорідний товар і знають криву ринкового попиту;

 - кожна має вирішити ,який обсяг виробляти, і обидві фірми приймають рішення одночасно;

 - приймаючи своє виробниче рішення, кожна фірма бере до уваги свого конкурента.

 Суть моделі полягає в тому, що кожна фірма розглядає рівень виробництва свого конкурента як фіксований, а потім вирішує скільки потрібно виробляти (рис.1.1)

Рис.1.1-Рішення фірми №1 щодо обсягу виробництва

 Якщо, на думку фірми № 1, фірма № 2 не вироблятиме нічого, фірма номер 1 вироблятиме 50 од., якщо фірма № 2 вироблятиме 50, фірма № 1 зароблятиме 25, якщо і фірма № 2 вироблятиме 75, фірма № 1 вироблятиме 12.5,а якщо фірма № 2 вироблятиме 100 од., то фірма № 1 не вироблятиме нічого.

 Обсяг виробництва, що максимізує прибуток фірми № Є, таким чином, спадною шкалою обсягу, який, на думку фірми № 1, вироблятиме фірма № 2. Ця шкала буде кривою реакції фірми № 1 К1(Q2) (Рис. 1.2). Аналогічний аналіз можна виконати для фірми № 2 і побудувати криву її реалізації К2(Q1).

 В точці рівноваги кожна фірма планує обсяг відповідно до кривої своєї реакції, так що рівні виробництва в умовах рівноваги перебувають у точці перетину двох кривих реакції.

 Рис.1.2- Криві реакції фірм і точка рівноваги Курно.

 Рівновага Курно - це ситуація на ринку, коли в умовах дуополії кожна фірма, діючи самостійно, обирає такий оптимальний обсяг виробництва, який очікує від неї друга фірма. За такої рівноваги кожна фірма реально оцінює обсяг, що вироблятиме її конкурент, і відповідно максимізує свій прибуток.(8) Якщо обидві фірми можуть укласти таємний договір, то вони можуть визначити свої обсяги виробництва таким чином, щоб максимізувати сумарний прибуток і ділити цей прибуток порівну. Сумарний прибуток максимізується вибором сумарного обсягу, щоб МR = МС.

 Крива, що відображає комбінування обсягів виробництва Q1 і Q2, що максимізує сумарний прибуток має назву кривої контрактів (DЕ) (рис. 1.3).

Рис. 1.3 - Приклад дуополії.

А - рівновага Курно

В - рівновага Курно при таємній змові

С - точка конкурентної рівноваги, коли Р = МС, МR = 0.

S - рівновага по Штакельбергу.

 Модель Штакельберга

 Модель Штакельберга - це модель олігополістичної поведінки, яка, на відміну від моделі Курно, припускає неоднакову економічну силу конкурентів, що дозволяє сильнішому з них взяти на себе функцію лідера на ринку.(11)

Аутсайдер - фірма будь-якої галузі, що не входить до монополістичного об'єднання підприємців цієї галузі і займає одне з останніх місць щодо основних показників.

 В моделі Штакельберга дві фірми мають різні економічні сили. Виходячи з того, що функція реакції фірми-аутсайдера відома, лідер намагається привести себе до стану, який дозволяє йому досягти найвищого прибутку; інакше кажучи, фірма-аутсайдер має залежну, а фірма-лідер - незалежну позицію. У випадку, коли фірма-аутсайдер матиме таку саму економічну силу, як і лідер, остання не зможе реалізувати незалежну позицію, оскільки друга фірма може змусити її змінити обсяги і зрештою прийти до рівноваги Курно. (рис.1.4).

Рис. 1.4 - Модель Штакельберга

 Тому єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу міцності, який дозволяв би йому, незважаючи на спроби конкурента, утриматися на незалежній позиції. Якщо конкурентна сила другої фірми значна, вона теж може спробувати зайняти незалежну позицію (точка II). За цих умов реалізується точка конкурентної рівноваги В, за якої прибутки обох фірм будуть дорівнювати нулю і така рівновага не може бути стабільною. Це означає, що якась з фірм має вийти з ринку або вони мають домовитися про спільну політику збуту на ринку (кооперативна гра) - утворити картель .

 Модель Бертрана

 Модель Бертрана — це модель поведінки фірм - олігополістів, коли, на підміну від моделей Курно та Штакельберга, кожна ділова одиниця визначає не обсяг випуску, а ціну на свою продукцію за даних уявлень щодо цін, які виберуть інші. Кожен учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому змогу отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Рис. 1.5 - Модель Бертрана

Якщо фірми продають однакову продукцію, то умова досягнення рівноваги Бертрана збігається з умовою конкурентної рівноваги - ціна дорівнює граничним витратам. Логічно це пояснюється тим, що, якщо ціна буде вищою за граничні витрати, один з конкурентів матиме великі стимули трохи знизити свою ціну, щоб завдяки цьому захопити більшу частку ринку.

Спрощена модель Бертрана представлена на рисунку 1.5. Кожна з рівних за економічною силою фірм має функцію реагування, що відображає всі значення ціни, які за очікуваної ціни її конкурента забезпечують отримання максимального прибутку. Якщо друга фірма встановить ціну, яка відповідає її монопольному стану, перша відреагує на це встановленням своєї ціни, це викличе реакцію пристосування другої фірми; процес взаємного пристосування триватиме доти, аж доки не встановиться рівновага в точці В.(9)