1. Особливості опосередкування взаємодії. Метою даного дослідження є вивчення особливостей педагогічної взаємодії у сучасній школі, порівняння отриманих результатів з оптимальними та виявлення проблем, які перешкоджають успішній інтеракції вчителя та учня. Рівень взаємодії суб’єктів навчання в не останню чергу залежить від опосередкованих впливів. Це може бути предмет і зміст навчання, суб’єктні властивості педагога, особистісні характеристики вчителя тощо.

Особистість досліджуваного наставника ми охарактеризували як таку що:

здатна до рефлексії та самооцінки;

має невисокий рівень домагань;

володіє помітними матеріально-інтелектуальними потребами;

з недостатнім рівнем розвитку вольової сфери тощо;

Помітними суб’єктними властивостями вчителя є:

добре знання іноземної мови та методики її викладання;

середній рівень розвитку педагогічних здібностей;

нахили до вербальних впливів та несловесних форм спілкування та інші;

Щодо предмету "Іноземна мова" та змісту його навчання слід визнати, що це одна з "найсприятливіших" навчальних дисциплін для розвитку взаємодії між вчителем та учнем. Інтерактивні форми роботи, безперервне спілкування на іноземній мові, історія та культура країни-носія та інше становлять невід'ємну складову оптимальної педагогічної співпраці суб’єктів навчального процесу.

2. Класи задач, які розв’язуються у процесі взаємодії. Існують два основних класи задач, які повинні бути розв’язані у процесі взаємодії суб’єктів навчання:

стратегічні (розвиток, навчання і виховання учнів);

тактичні (активізація учнів, пояснення, організація діяльності, спілкування тощо).

Власне важливість розв’язання цих задач на уроці іноземної мови та ставлення до них педагога можуть забезпечити їх успішне засвоєння. Так, розвиток умінь та навичок (писання, говоріння, читання) іноземної мови відбувається безпосередньо від початку її вивчення, а виховання, пояснення та спілкування становлять базис для накопичення необхідних знань.

Під час дослідження рівня вирішення класу задач було встановлено наступне: деякі компоненти класу розв’язуються частіше і наполегливіше (напр. розвиток, пояснення, спілкування та ін), їм педагог приділяє більше уваги. Наступні ж компоненти відверто ігноруються вчителем (напр. активізація учнів, виховання та ін), що в результаті призводить до ускладнень у взаємодії з учнями.

3. Міра суб’єктної включеності учня у взаємодію. Сучасні учні середньої школи - це активні учасники педагогічної взаємодії, фактично - її носії та творці. Саме міра включеності учня у взаємодію є невід'ємним елементом її успішності та передумовою отримання бажаного результату. Розвиненість мотивації навчання сучасних школярів є, нажаль, низькою і помітною лише в окремих учнів класу. Їх цілетворення, рівень володіння навчальними діями та операціями, розвиток вмінь та навичок (особливо це властиве вивченню іноземної мови) є помітно низькими, намагання допомогти педагогу та зрозуміти його є майже непомітними. Старанні та сумлінні учні - це завжди здатні до самоконтролю та рефлексії особистості, фактично носії інтелекту класу та запорука успішної педагогічної взаємодії.

4. Рівні взаємодії. Існують такі рівні педагогічної взаємодії:

а) однорівнева (суб’єкт-суб'єктна), яка передбачає рівноправний діалог учителя та учні як неповторних особистостей, в якій тільки й можуть розв’язуватися завдання розвитку школярів, засвоюватися моральні цінності, особистісні змісти, здійснюватися проблемне навчання тощо;

б) різнорівнева (суб’єкт-об'єктна) взаємодія, яка вироджується в однобічні впливи (імперативні і маніпулятивні дії вчителя, однобічне передання інформації тощо).

Під час спостережень за проведенням уроків іноземної мови у даному досліджуваному класі було помічено переважаючий суб’єкт-суб'єктний (однорівневий) рівень взаємодії. Проте, на окремих заняттях його "домінуюча роль" не завжди проявлялась, що давало підстави вважати про панівний суб’єкт-об'єктний рівень. На нашу думку, це відбувалось під безпосереднім впливом зовнішніх факторів (настрій педагога, умови навчання в класі, розклад уроків тощо).

5. Оцінка аспектів діяльності вчителя. Вчені-психологи виділяють такі основні аспекти діяльності вчителя: конструктивний (спрямованість вчителя на ефективність навчання), організаторський (організація власної діяльності та поведінки, діяльності дітей класу, групи, окремого учня, власної взаємодії з школярами), мобілізуючий (становлення мотивів навчання і самовиховання, спонукань до інших видів діяльності тощо), комунікативний (навчально-виховні контакти з учнями, колегами та батьками) та фізичний (фізична активність), головною умовою якого є міцне здоров'я педагога.

Спостереження за уроками іноземної мови дали можливість чітко окреслити кожен з аспектів та детально їх проаналізувати.

Так, конструктивний аспект педагогічної діяльності вчителя завжди спрямовувався на те, щоб за несприятливих умов навчання та виховання було ефективним. Це, нажаль, не завжди вдавалось і, в першу чергу, залежало від завдань уроку та умов при яких вони проводились.

Аналізуючи організаторську діяльність педагога нами були помічені його уміння організувати працю, гру, навчання, пізнавання та спілкування з учнями. Висока згуртованість дітей спостерігалась при дискусіях на вибрані теми та під час гри, основною метою якої є закріплення учнями певних мовних одиниць.

Щодо мобілізуючого аспекту, то ця сторона педагогічної діяльності виявляється недосконалою, мотиви вчителя до самовиховання та спонукання до різних видів діяльності майже не мали місця, проте слід визнати бажання педагога їх застосовувати.

Для вчителя іноземної мови, на нашу думку, комунікативний аспект найкраще помітний і проявляється завжди. Вивчення іноземної мови - це перш за все спілкування у режимі "вчитель-учень-вчитель", де педагог домінує, тим самим встановлюючи безпосередні та опосередковані стосунки з учнями.

Характеризуючи фізичну активність варто відзначити міцне здоров'я досліджуваного педагога та його вміння здолати великі фізичні навантаження. Відвідавши заняття старших за віком вчителів було помічено зниження фізичної активності та намагання уникнути фізичних навантажень взагалі. Звідси висновок: з віком фізична активність вчителя знижується.

6. Рівень вияву педагогічних здібностей. Під здібностями до педагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатів в навчанні та вихованні дітей. Розрізняють такі компоненти педагогічних здібностей: дидактичні (здібності передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати в учнів активну самостійну думку, організувати самостійну діяльність учнів, керувати їх пізнавальною активністю), академічні (здібностей до галузі науки, що є предметом викладання вчителя у школі), перцептивні (здібності педагога проникати у внутрішній світ вихованця, психологічна спостережливість, пов’язана з розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів), мовні (здібності чітко висловлювати свої думки й почуття за допомогою мови, а також допомоги вербальних засобів), організаторські (вміння організувати учнівський клас, згуртувати його, правильно організовувати свою власну діяльність), комунікативні (здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними правильні взаємовідносини, наявність педагогічного такту) та сугестивні (виражають здатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі домагатися у них авторитету). Велике значення для аналізу педагогічних здібностей мають також педагогічна уява (здатність передбачити результати своєї діяльності) та педагогічна рефлексія (здатність оцінити свою діяльність та її результат).

Аналіз кожного з компонентів педагогічних здібностей показав наступне:

вчитель вміє вміло та доступно передати учням навчальний матеріал, застосовує сучасну методику викладання іноземної мови, проте, не завжди враховує рівень розвитку та можливості учнів;

помітне добре знання педагогом предмету, високий рівень пізнавального інтересу;

розуміння вчителем особистості учня є, нажаль, не досконалим, мають місце ігнорування та неуважність;

мовлення педагога є переконливим, простим, зрозумілим, проте, не завжди виразним та емоційно забарвленим;

організація та згуртування класу проводиться на достатньо високому рівні;

спостерігається високий рівень емоційно-вольового впливу на учнів, авторитет вчителя у класі, проте, двосторонній педагогічний процес ("вчитель-учень") не завжди дотримується;

передбачення результатів своєї діяльності та її самооцінка завжди спирається на думку і ставлення до неї оточуючих та самих учнів.

7. Стилі педагогічної діяльності. Кожен педагог має свій індивідуальний стиль діяльності, що поєднує:

Мотив діяльності, який виражається у переважаючій орієнтації вчителя на окремі сторони навчально-виховного процесу;

цілі, що проявляються у характері планувати діяльність;

спосіб оцінки результатів;

спосіб її виконання.

Проте, будь-який вироблений стиль педагогічної діяльності характеризується за такими змістовними та результативними рисами:

Переважна орієнтація вчителя на: а) тільки на процес; б) процес і результат; в) тільки на результат;

адекватність-неадекватність планувань;

оперативність-консерватизм у використанні засобів і способів педагогічної діяльності;

рефлективність-інтуїтивність: уміння або невміння вчителем адекватно проаналізувати особливості і результати своєї діяльності;

однорідність рівня знань учнів;

стабільність вироблених в учнів навичок та вмінь;

рівень сформованості інтересу учнів до предмету, що вивчається тощо.

Психологічна наука виокремлює чотири "найпопулярніші" види стилю педагогічної діяльності вчителя:

Емоційно-імпровізаційний (активність вчителя спрямована на процес навчання, висока оперативність у роботі, часта зміна видів діяльності);

емоційно-методичний (активність вчителя спрямована на процес та результат, поетапне проведення уроків з чітким дотриманням послідовності);

інтелектуально-імпровізаційний (орієнтація на процес і результат, адекватність планування, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлективності, менша вишуканість у варіюванні методів, менша комунікативність);

інтелектуально-методичний (спрямованість активності педагога на результат, суворе дотримання методики викладання навчального предмету, характерна обережність і традиційність).

Спостерігаючи за проведенням уроків з іноземної мови (взявши до уваги вік, стать, досвід роботи та загальну успішність класу/підгрупи) нами не було помічено чітко окреслених характеристик одного із стилів. Сучасний урок іноземної мови характерний тим, що він може поєднувати чотири види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письмо) як в одному (комбінований урок) або базуватися на окремому з них (напр. урок-аудіювання, урок навчання техніки читання тощо), дає можливість вчителю змінювати вид стилю.

Проаналізувавши проведені заняття було встановлено, що панівним стилем педагогічної діяльності вчителів іноземної мови в сучасній школі є емоційно - та інтелектуально-методичний, що підтверджує той факт, де методично правильно проведені уроки іноземної мови є сприятливим фактором для успішного її вивчення та взаємодії вчителя з учнями.